Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/3885/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 11.04.2017. Зареєстровано: 11.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.04.2017.
Дата набрання законної сили: 10.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 522/3885/17
		Провадження № 2-о/522/279/17
		РІШЕННЯ
		Іменем УКРАЇНИ
		«31» березня 2017 року
		Приморський районний суд міста Одеси в складі:
		Головуючого       судді Погрібного С.О.
		за секретаря судового засідання  Грищук В.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, за участі заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України та ОСОБА_2 Федерації, 
		встановив:
		Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, просив встановити юридичний факт  вимушене переселення заявника в серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацію частини території Донецької області України, в обґрунтування чого посилається на наступне.
		ОСОБА_1 народився 26 лютого 1973 року в місті Донецьк, Україна, та до серпня 2014 року був зареєстрований і проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Цей будинок належить заявнику на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу, серії АЕВ №592806 від 26.07.2001 року. 
		Починаючи з кінця лютого 2014 року війська ОСОБА_2 Федерації у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою ОСОБА_2 Федерації прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова в квітні 2014 року ОСОБА_2 Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_2 Федерації озброєні бандитські формування проголосили 7 квітня 2014 року створення «Донецької народної республіки» та 27 квітня 2014 року «Луганської народної республіки».
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної ОСОБА_3» та «Донецької Народної ОСОБА_3», однак сам референдум так і не був визнаний як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		За наслідками військової агресії ОСОБА_2 Федерації, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_4 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Крім того, як стверджує ОСОБА_1, навесні 2014 року на території м. Донецьк почались проросійські мітинги. Заявник неодноразово спостерігав на вулицях за рухом танків та автомобілів з проросійськими бойовиками, які перевозили різноманітну артилерійську зброю.
		Протягом нетривалого періоду часу були захоплені головні адміністративні будівлі міста проросійськими бойовиками. В подальшому, на них вивішено прапори «ДНР» та ОСОБА_2 Федерації, після чого проросійські бойовики поводили себе зухвало та агресивно стосовно мирних жителів.
		Разом з цим, з приходом бойовиків в м. Донецьк, загострилась суспільна та соціально-економічна ситуація. Через порушення роботи банківської системи, відсутності готівки в банкоматах, населення залишилося без зарплат, стипендій, пенсійного забезпечення та інших соціальних виплат. Зявились проблеми з телефонним звязком, припинилися трансляції українських каналів та радіопередач. Знаходитися на вулицях міста кожного дня ставало все небезпечніше. Особливо ситуація загострилася в кінці червня 2014 року, зокрема, почалися обстріли м. Донецьк, які весь час було чути неподалік будинку заявника. В результаті таких обстрілів декілька сусідніх будівель були вже напівзруйнованими. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитими від рук проросійських бойовиків.
		У звязку з наведеним, ОСОБА_1 в серпні 2014 року прийняв рішення залишити окуповану ОСОБА_2 Федерацією територію Донецької області та переїхати до м. Одеса, аби мати елементарну змогу жити, не турбуючись про свою безпеку.
		Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.10.2016 року за №5105007674, виданої Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі м.Одеси, ОСОБА_1 06.08.2014 року переїхав з м. Донецьк до м. Одеса, де проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому, вказана довідка посвідчує лише факт вимушеного переселення з м. Донецьк до м. Одеса і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки Управління соціального захисту населення не має таких повноважень.
		Звернення ОСОБА_1 в порядку окремого провадження до суду із такою заявою має на меті визначити його статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, а також іншими нормами національного та міжнародного права.
		Представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надала суду клопотання, відповідно до якого просила розглянути заяву про встановлення факту, що має юридичне значення за відсутності заявника та його представника, вимоги заяви підтримує в повному обсязі.
		Представники заінтересованих осіб в судове засідання не зявились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про поважність причин неявки в судове засідання не повідомили.
		Дослідивши заяву та додані до неї письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянином України, до 11 березня 2014 року був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України, серії ВВ №075573, виданого Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 19 листопада 1997 року. 
		Відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку, серії АЕВ №592806, від 26 липня 2001 року право власності на будинок №62 по вул. Косіора в м. Донецьк належить заявнику ОСОБА_1
		Відповідно до довідки від 05.10.2016 року №5105007674 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Управлінням соціального захисту населення в Приморському районі м.Одеси, ОСОБА_1 фактично проживає/перебуває з 06 серпня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1.
		При цьому, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Обєднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_4 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		В статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія  це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до доповіді Управління Верховного комісара Організації Обєднаних Націй з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні у період з 08 квітня 2014 року до 15 липня 2014 року скоєно грубі порушення прав людини у Донецькій і Луганській областях, що на Сході України, де озброєні групи, що підтримують самопроголошені «Донецьку народну республіку» і «Луганську народну республіку» донедавна контролювали значну частину території, в тому числі і більшість основних населених пунктів. Здійснені сотні викрадень, багато жертв було піддано тортурам. Гине все більша кількість цивільних осіб.
		Постановою Верховної ОСОБА_4 України № 129-VIII від 27 січня 2015 року затверджено Звернення до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_4 Європи, Парламентської ОСОБА_4 НАТО, Парламентської ОСОБА_4 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_4 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_2 Федерації державою-агресором, відповідно до якого Україна залишається обєктом воєнної агресії з боку ОСОБА_2 Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак. Менш ніж за два тижні внаслідок військових обстрілів та дій підтримуваних Росією терористів у Волновасі, Донецьку та Маріуполі загинуло понад 50 мирних громадян України.
		Від початку агресії наприкінці лютого 2014 року ОСОБА_2 Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. У звязку з цим, Верховна ОСОБА_4 України визнає ОСОБА_2 Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати ОСОБА_2 Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_4 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями.
		Додатково Верховна ОСОБА_4 України у цьому Зверненні закликає міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни.
		На підтвердження Постанови Верховної ОСОБА_4 України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, постановою Верховної ОСОБА_4 України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII схвалено текст Заяви "Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків".
		Зі змісту цієї Заяви вбачається, що збройна агресія ОСОБА_2 Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_2 Федерації всупереч міжнародно-правовим зобовязанням ОСОБА_2 Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_2 Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту ОСОБА_2 Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_3 Крим 16 березня 2014 року провела псевдореферендум про входження Автономної ОСОБА_3 Крим та міста Севастополя до складу ОСОБА_2 Федерації. Сумнівні результати так званого "референдуму" не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_2 Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_4 ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна ОСОБА_4 Автономної ОСОБА_3 Крим, розпущена постановою Верховної ОСОБА_4 України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Автономної ОСОБА_3 Крим та міста Севастополя підписали з Президентом ОСОБА_2 Федерації Владіміром Путіним "Договір про прийняття до ОСОБА_2 Федерації ОСОБА_3 Крим і створення у складі ОСОБА_2 Федерації нових субєктів".
		Друга фаза збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_2 Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян ОСОБА_2 Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_2 Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		Іррегулярні збройні формування, задіяні ОСОБА_2 Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси.
		У липні 2014 року підрозділи Збройних Сил України почали зазнавати систематичних обстрілів, які велися з території ОСОБА_2 Федерації за допомогою артилерійських систем та реактивних систем залпового вогню "Град", а також нападів регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації. Це підтверджувалося численними затриманими військовослужбовцями Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації.
		Третя фаза збройної агресії ОСОБА_2 Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил ОСОБА_2 Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		Відповідно до абзацу 2 Заяви Верховної ОСОБА_4 України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_2 Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», затвердженої постановою Верховної ОСОБА_4 України від 04.02.2015 № 145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_2 Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_3 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		За наслідками збройної агресії ОСОБА_2 Федерації, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_4 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Факт збройної агресії ОСОБА_2 Федерації визнаний також у Воєнній доктрині України, затвердженій Указом Президента України від 24.09.2015 року № 555/2015 «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про нову редакцію Воєнної доктрини України"», відповідно до якої тимчасова окупація ОСОБА_2 Федерацією частини території України  Автономної ОСОБА_3 Крим і міста Севастополя, розпалювання Росією збройного конфлікту в східних регіонах України та руйнування системи світової та регіональної безпеки і принципів міжнародного права зумовили перегляд та уточнення доктринальних положень щодо формування та реалізації воєнної політики України. Основні положення Воєнної доктрини є похідними від Стратегії національної безпеки України, розвивають її положення за напрямами забезпечення воєнної безпеки та спрямовані на протидію агресії з боку ОСОБА_2 Федерації.
		Згідно з оперативною інформацією Інформаційно-аналітичного центру ОСОБА_4 національної безпеки та оборони України станом на 18 серпня 2014 року, бійцями Національної гвардії у звільнених від бойовиків населених пунктах Гірське, Луганської області, та Вуглегірськ Донецької області, виявлено озброєння та боєприпаси російського походження. Зокрема, були знайдені реактивні штурмові гранати РШГ - 1, які виготовлені у 2013 році на заводі в ОСОБА_2 Федерації, 82-мм саморобний міномет, ПЗРК «Игла», РПГ-26, снайперську гвинтівку Драгунова, карабін типу Браунінг з переробленим дульним компенсатором під глушник та оптичний приціл, а також учбові гранати, перероблені в бойові, і декілька ящиків з гранатами ВОГ-17 (http://www.rnbo.gov.ua/news/1783.html). 
		Відповідно до «Аналізу бойових дій на сході України в ході зимової кампанії 20142015 років» від 23 грудня 2015 року, що міститься на офіційному сайті Міністерства оборони України, залишившись без підтримки танків, основні сили 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади при підході до с. Спартака, Донецької області, були зупинені російськими бойовиками вогнем з танків, протитанкових засобів та стрілецької зброї, що змусило батальйон відійти на раніше займані рубежі. Також зазначається, що два із чотирьох танків Т-64, залишившись без підтримки десантників, також були змушені відступити зі Спартака (http://www.mil.gov.ua/news/2015/12/23/analiz-bojovih-dij-na-shodi-ukraini-v-hodi-zimovoi-kampanii-2014%E2%80%932015-rokiv--16785/).
		Крім того, військові дії ОСОБА_2 Федерації на території України фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		В Резолюції Парламентської ОСОБА_4 Європи від 25 червня 2015 року визнається, що конфлікт на території України є агресією зі сторони ОСОБА_2 Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених нормах міжнародного та національного законодавства, суд має підстави дійти висновку, що наслідком саме збройної агресії ОСОБА_2 Федерації стала окупація частини території Донецької області України.
		При вирішенні цієї справи суд зобовязаний виходить з того, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_2 Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Крім визнання окупації ОСОБА_2 Федерацією частини території Донецької області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст.42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення ОСОБА_2 Федерацією ефективного контролю частини території України, зокрема, й частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що ОСОБА_2 Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької областей України, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької областей окупованою ОСОБА_2 Федерацією.
		Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення ОСОБА_1 з частини окупованої ОСОБА_2 Федерацією території  м. Донецьк, Україна, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для РФ починаючи з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція застосовуватиметься у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобовязаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження звязків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно зі ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак, всупереч нормам вказаної Конвенції, ОСОБА_2 Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної ОСОБА_4 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_4 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_2 Федерації та подолання її наслідків».
		Так, згідно з оперативною інформацією Інформаційно-аналітичного центру ОСОБА_4 національної безпеки та оборони України станом за 12 серпня 2014 року, у житловому мікрорайоні «Зелений» міста Макіївки, Донецької області, бойовики масово викрадають людей, утримуючи їх у підвалі колишнього приміщення Управління боротьби з організованою злочинністю. Також зазначено, що там знаходиться 34 особи, з яких вимагають по 3 тис. грн. за звільнення (http://www.rnbo.gov.ua/news/1775.html). 
		Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені полишити свої домівки внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено (http://coe.mfa.gov.ua/ua/press-center/statements/5177-zajava-ministerstva-zakordonnih-sprav-ukrajini-shhodo-vikonannya-minsykih-domovlenostej).
		Щодо порушень прав ОСОБА_1, гарантованих згаданими Конвенціями, то такі підтверджуються як власними поясненнями заявника та поданими ними доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		До початку окупації міста Донецьк в 2014 року, ОСОБА_1, будучи повноправним громадянином своєї країни, мав власне майно, налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя.
		Проте, описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м.Донецьк, а тому в серпні 2014 року, внаслідок воєнних дій ОСОБА_2 Федерації проти України, ОСОБА_1 змушений переїхати до м. Одеса, залишивши житло у м. Донецьк, власний побут та спосіб життя.
		За таких обставин суд дійшов висновку, що внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_2 Федерації на окупованій частині території Донецької області було порушено права заявника на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, суд констатує, що ОСОБА_2 Федерація, здійснивши збройну агресію стосовно України та, відповідно, окупувавши частину території України, зокрема, ОСОБА_3 Крим, м. Севастополь та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_2 Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що ОСОБА_2 Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України. 
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що ОСОБА_2 Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським Заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоровя людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_2 Федерацією, Договір між Україною і ОСОБА_2 Федерацією про українсько-російський державний кордон ОСОБА_2 Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на переконання суду, є державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як розяснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселився з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоровю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії ОСОБА_2 Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику потрібен для визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись статтею 8, Розділом II Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., ст. ст. 212, 213, 214, 234, 256-259 ЦПК України ,-
		В И Р І Ш И В :
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, за участі заінтересованих осіб  Міністерства соціальної політики України та ОСОБА_2 Федерації  задовольнити.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, в серпні 2014 року з окупованої території Донецької області, Україна, внаслідок збройної агресії ОСОБА_2 Федерації проти України та окупації ОСОБА_2 Федерацію частини території Донецької області, Україна. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		Суддя                                                  С.О. Погрібний
		31.03.17

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...