Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 816/2193/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 11.04.2017. Зареєстровано: 12.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2017.
Дата набрання законної сили: 04.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 квітня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2193/16
		Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі: головуючого судді  Бойка С.С., суддів  Канигіної Т.С. , Єресько Л.О. , розглянувши у письмовому провадженню справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" до Міністерства соціальної політики України, Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		02 грудня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо - збагачувальний комбінат" (надалі по тексту - позивач, ТОВ "Єристівський ГЗК") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики України (надалі по тексту - відповідач1, Мінсоцполітики) про визнання бездіяльності по ненарахуванню компенсації за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року протиправною, а також зобов`язання вчинити певні дії щодо здійснення компенсації згідно звітів про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 12 січня 2017 року).
		В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на той факт, що відповідно до вимог п. 2 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 105 (надалі - Порядок № 105) головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Треті особи направили до Мінсоцполітики звіт за грудень 2015 про фактичні витрати на виплату компенсації, однак відповідач в свою чергу не перерахував кошти, мотивуючи таку бездіяльність відсутністю бюджетних асигнувань. Таке обґрунтування вважає безпідставним, оскільки за позивачем закріплене право на відшкодування виплаченого середнього заробітку таким працівникам за рахунок коштів державного бюджету, а їх відсутність не позбавляє наявного у позивача права на відшкодування понесених витрат.
		Позивач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, в ході судового розгляду представник просив задовольнити в повному обсязі з урахуванням заяви про зміну позовних вимог.
		Відповідач1 у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав клопотання про заміну відповідача на належного відповідача, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 12 січня 2017 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (надалі по тексту - відповідач2, Департамент). У письмових запереченнях покликався на відсутність звернень позивача до Мінсоцполітики та наявність ознак фальсифікації документів, ніби-то поданих останнім у зв`язку з недоліками таких доказів. 
		Відповідач2 у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав клопотання про розгляд справи без його участі. У письмових запереченнях посилався на виконання останнім вимог щодо прийняття та направлення зведених звітів до відповідача1 для подальшого спрямування бюджетних коштів. Також, зауважено саме на бездіяльність Мінсоцполітики при спрямуванні таких коштів органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам та організаціям.
		Згідно з частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 
		А відповідно до частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. 
		Зважаючи на неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, та з огляду на надані ними клопотання про розгляд справи без їх участі, судовий розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження, без фіксації за допомогою звукозаписувального технічного засобу. 
		Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
		Позивачем склались звіти установленої форми про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1 Порядку №105, що погоджувались з районними військовими комісаріатами, які здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, та подавались до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради разом з листами про проведення компенсації середнього заробіткупрацівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період:
		за період з серпня по грудень 2014 року та з липня 2015 по грудень 2015 року, до яких було включено компенсацію про витрати за липень-жовтень 2015 року ТОВ "Єристівського ГЗК", що надійшли до Департаменту 19 січня 2016 року;
		за період з березня по грудень 2014 року та листопад 2015 року, до яких було включено компенсацію про витрати за березень-грудень 2014 року та листопад 2015 року ТОВ "Єристівського ГЗК", що надійшли до Департаменту 16 грудня 2016 року (а.с. 96-132).
		Департаментом було узагальнено звіти рай(міськ) управлінь соціального захисту та 25 січня 2016 року за номером № 821/01-04 направлено до Мінсоцполітики заявку про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу на час особливого періоду, за липень-жовтень 2015 року (копія додається), до якої були включені дані по працівниках ТОВ «Єристівський ГЗК», згідно поданого зведеного звіту (Додаток 3 до Порядку) та запит щодо перспектив можливої реальної виплати компенсації.
		Також, Департаментом повторно 23 грудня 2016 року за номером № 3662/01-09 на запит Мінсоцполітики від 08 грудня 2016 року № 1192/0/116-16/15 направлено заявку про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу на час особливого періоду, за березень-грудень 2014 року та липень-грудень 2015 року, до якої включені дані по працівниках ТОВ «Єристівський ГЗК», згідно поданого зведеного звіту (Додаток 3 до Порядку).
		У зв`язку з непроведенням перерахування бюджетних коштів згідно вказаних звітів за спірні періоди, а також не погодившись із зазначеною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та вважаючи за необхідне зобов`язати його вчинити дії щодо здійснення відповідної компенсації, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Надаючи правову оцінку вимогам позивача про визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України по ненарахуванню компенсації за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року, суд виходить з наступного.
		Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України (в редакції від 08 червня 2014 року) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		З метою визначення механізму виплати компенсації, Кабінетом Міністрів України постановою від 04 березня 2015 року №105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 105).
		У відповідності до вимог п. 2 Порядку № 105 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
		Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:
		- Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;
		- структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад.
		Як визначено п. 4 Порядку №105 для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.
		Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.
		Згідно з Порядком № 105 виплату працівникам середнього заробітку здійснює підприємство. Компенсація підприємствам витрат на виплату середнього заробітку працівникам здійснюється Міністерством соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі обласним департаментам соціального захисту, які, в свою чергу, перераховують їх в районні (міські) управління, а останні - підприємствам.
		Згідно Наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407 затверджено Порядок казначейського обслуговування державного бюджету за витратами. На підставі вищезазначеного Порядку № 105, Міністерство соціальної політики України відповідно до поданої Департаментом соціального захисту населення обласної державної адміністрації зведеної заявки перераховує кошти з державного бюджету Головному управлінню Державної казначейської служби України у Полтавській області на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам.
		Департамент здійснює розподіл коштів, що надійшли від Міністерства соціальної політики України, в розрізі районних органів соціального захисту населення згідно з поданими звітами. Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області перераховує кошти до районних органів державної казначейської служби України відповідно до поданого розподілу.
		Районні органи соціального захисту населення, відповідно до перерахованих коштів органами державної казначейської служби України, перераховують кошти підприємствам, установам, організаціям на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам, відповідно до заявлених сум.
		Судом встановлено та не спростовувалось відповідачами, що Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області було надано до Департаменту зведені звіти (Додаток 2 до Порядку) про фактичні витрати на компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за період березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року, до яких було включено компенсацію про витрати ТОВ "Єристівського ГЗК" (а.с. 92-132).
		Департаментом неодноразово направлялись заявки про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу на час особливого періоду, за березень-грудень 2014 року та липень-грудень 2015 року, до якої включені дані по працівниках ТОВ «Єристівський ГЗК», згідно поданих зведених звітів.
		На підтвердження такого направлення Департаментом долучено до матеріалів справи фотокопії направлення таких відомостей засобами електронною поштою (прінтскрін) та супровідних листів (а.с. 111-116).
		При цьому, Департаментом у письмових запереченнях повідомлено, що Міністерством соціальної політики України ведеться контроль та облік невиплаченої компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період за 2014-2015 роки. Так, на виконання вимог листа Мінсоцполітики від 16.02.2016 №137/04/67-16 для розгляду питання щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", відповідачем2 надано інформацію листом від 03 серпня 2016 року № 01-09/4732 стосовно суми невиплаченої компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період за 2014-2015 роки в цілому по Полтавській області. Сума витрат на виплату середнього заробітку працівникам ТОВ "Єристівський ГЗК", призваним на військову службу за спірний період включена до вказаної інформації (а.с. 93-95).
		Відповідачем1 на спростування такого направлення належних та допустимих доказів до суду не надано.
		Таким чином, суд приходить до висновку про дотримання органами соціального захисту населення вимог Порядку №105 та належного направлення до Мінсоцполітики звітів за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року про фактичні витрати на виплату компенсації, що передувало реалізації права позивача на відшкодування компенсації за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за вказані періоди у сумі 1220059,66 грн.
		Всупереч викладеному відповідачем не було проведено відповідне відшкодування.
		Мотивування такої бездіяльності викладене останнім у роз`ясненні №52/13/84-16 від 22.01.2016 щодо компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час особливого періоду.
		Вказане Роз`яснення містить посилання на зміни, внесені у ст. 119 КЗпП України Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 року №911-VІІІ та на Закон України Про Державний бюджет України на 2016 року, згідно якого вказані компенсаційні виплати не передбачені, а тому здійснювати виплати компенсації немає можливості (а.с. 41).
		Надаючи оцінку такому обґрунтуванню, суд зауважує наступне.
		Зазначені зміни внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII та набрали чинності з 01.01.2016. Так, згідно з цими змінами компенсаційні виплати, передбачені ст. 119 КЗпП були відмінені лише з 01.01.2016, тому на правовідносини щодо компенсації заробітної плати за грудень 2015 року не розповсюджуються.
		При цьому доводи Відповідача1 про те, що в Державному бюджеті 2016 року відсутня програма 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" на увагу не заслуговують, оскільки позивачем звіт було подано за грудень 2015 року, а в Законі України Про Державний бюджет України на 2015 рік програма 2501350 діяла, а відтак немає підстав для відмови у здійсненні виплат.
		Фактично єдиним доводом відповідача щодо неможливості здійснення виплат позивачу по компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період є відсутність бюджетних асигнувань для таких виплат.
		Зазначені твердження є безпідставними, оскільки за підприємствами, установами та організаціями, працівники яких призвані на військову службу, закріплене право на відшкодування виплаченого середнього заробітку таким працівникам за рахунок коштів державного бюджету, а їх відсутність не позбавляє наявного у позивача права на відшкодування понесених витрат.
		Згідно з частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 
		Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. 
		За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
		У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 , від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
		У рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави /підпункт 3.2/. 
		Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
		Відсутність коштів у Мінсоцполітики України не може бути підставою для порушення права позивача на відшкодування компенсації за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року у розмірі 1220059,66 грн.
		Також, суд звертає увагу, що листи та/або роз`яснення міністерств та відомств не мають сили нормативних актів і носять лише інформаційний, рекомендаційний характер.
		Це підтверджується змістом п. 6.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів":  6.2. Не підлягають розгляду господарськими судами, зокрема, заяви про визнання недійсними: різного роду листів, інформацій, роз`яснень і т. п., які надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур та ін. з приводу конкретних ситуацій.
		Посилання Мінсоцполітики в Роз`ясненні №52/13/84-16 від 22.01.2016. про не можливість здійснення виплат за грудень 2015 року через зміни внесені в ст. 119 КЗпП України є хибними.
		Зокрема, вказане роз`яснення містить рекомендації для Департаменту праці і соціального захисту населення Полтавської ОДА щодо неможливості застосування Порядку N 105, які в свою чергу протирічать положенням ст. 119 КЗпП України (в редакції, що діяла станом на грудень 2016 року) та безпідставно звужують права підприємств на отримання компенсацій, передбачених законом.
		Інших належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності ненарахування позивачеві компенсації середнього заробітку працівників, призваних на військову службу під час особливого періоду за вказані вище періоди Мінсоцполіткики суду не було надано.
		Таким чином вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
		Надаючи правову оцінку вимогам позивача про зобов`язання Мінсоцполіткики вчинити дії щодо здійснення компенсації згідно звітів про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року, суд виходив з наступного.
		Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
		Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства задоволенню підлягають ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб`єктом владних повноважень.
		Водночас, суд зазначає, що судове рішення в адміністративній справі має гарантувати повний та всебічний захист порушеного суб`єктивного права особи. 
		За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 
		В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. 
		А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. 
		Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання органу державної влади прийняти рішення, і це прямо передбачено наведеними вище положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. 
		При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення. 
		Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. 
		Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. 
		У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Зважаючи на зазначене та на встановлення судом під час розгляду даної справи обґрунтованості вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики України по ненарахуванню компенсації за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року - суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов`язання Міністерства соціальної політики України вчинити дії щодо здійснення компенсації згідно звітів про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року.
		Таким чином вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
		В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Однак відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
		Натомість судовим розглядом встановлено наявність порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин протиправною бездіяльністю відповідача, а тому, відповідне порушене право підлягає судовому захисту.
		Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову ТОВ "Єристівський ГЗК" повністю.
		У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Адміністративний позовзадовольнити.
		Визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України по ненарахуванню компенсації за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року.
		Зобов`язати Міністерство соціальної політики України вчинити дії щодо здійснення компенсації згідно звітів про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поданого позивачем, за періоди березень-грудень 2014 року та за липень-жовтень (частково), листопад і грудень 2015 року.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства соціальної політики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 35713283) судові витрати у розмірі 2756 грн (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість гривень). 
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. 
		Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		 
		Головуючий суддя С.С. Бойко суддя суддя Т.С. Канигіна  Л.О. Єресько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...