Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/633/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 11.04.2017. Зареєстровано: 12.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2017.
Дата набрання законної сили: 12.06.2017
Результат оскарження 12.06.2017 Рівненський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 33013 , м. Рівне,  вул. Набережна, 26А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 РІШЕННЯ  
		    
		10 квітня 2017 р.                                                           Справа  № 918/633/16 
		 
		за позовом Зарічненської сільської ради Рівненської області
		до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
		про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки
		Суддя Андрійчук О.В.
		Представники сторін:
		від позивача: Полюхович Р.М., дов. від 25.06.2016 року
		від відповідача: ОСОБА_4, договір від 22.03.2017 року
		 
		Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.
		Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.
		Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Зарічненська селищна рада Рівненської області (позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (відповідач) про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 72 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (між багатоквартирними будинками по АДРЕСА_1), шляхом демонтажу тимчасової споруди та приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок відповідача, а також повернути вказану земельну ділянку Зарічненській селищній раді.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що:
		 
		На неодноразові звернення мешканці багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 щодо встановлення на прибудинковій території між вказаними будинками тимчасової споруди, позивачем для з'ясування вказаного питання направлено комісію по вирішенню земельних спорів, якою встановлено, що відповідачем встановлено тимчасову споруду для здійснення ним підприємницької діяльності без жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
		 
		Оскільки позивачем рішень про надання відповідачу земельної ділянки не приймалося, відтак розміщення ним на земельній ділянці тимчасової спору є самовільним зайняттям земельної ділянки, яка підлягає звільненню шляхом демонтажу, та приведення її у первинний стан за рахунок відповідача.
		 
		У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 14, 19, 40, 145 Конституції України, ст. 391 ЦК України, ст.ст. 12, 38, 39, 78, 79, 80, 83, 116, 125, 126, 152, 212 ЗК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10, 11, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 17, 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.ст. 13, 14, 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" тощо.    
		 
		Відповідач проти позову заперечив, вказувавши, що тимчасова споруда розміщена на земельній ділянці правомірно, відповідно до вимог п. 2.1 Порядку розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 року № 244, яким передбачено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки; враховуючи, що заяви відповідача до позивача про укладення договору      оренди (сервітуту) залишились без розгляду, саме позивач порушив вимоги Закону України "Про звернення громадян", не прийнявши рішення щодо укладення договору землі.
		 
		Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.09.2016 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2017 року рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.09.2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області. 
		 
		Вищий господарський суд у своїй постанові, зокрема зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на підстави позову, як поданого у сфері земельних правовідносин, а не у зв'язку з порушеннями законодавства про благоустрій, не перевірили, хто є особою, уповноваженою представляти територіальну громаду у питаннях земельних правовідносин, та не з'ясували, чи існує відповідне волевиявлення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельною ділянкою.
		 
		Ухвалою суду від 14.03.2017 року справу № 918/633/16 прийнято до свого провадження суддею Андрійчук О.В та призначено до слухання в засіданні на 27.03.2017 року.
		 
		Ухвалою суду від 27.03.2017 року розгляд справи відкладено на 10.04.2017 року.
		 
		10.04.2017 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
		 
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		ВСТАНОВИВ:
		 
		28.02.2012 року рішенням Зарічненської селищної ради Рівненської області № 316 "Про затвердження Генерального плану з внесеними змінами смт Зарічне Зарічненського району Рівненської області" затверджено Генеральний план з внесеними змінами. 
		 
		Згідно із викопіюванням Генерального плану смт Зарічне земельна ділянка, на якій розміщена тимчасова споруда відповідача, є прибудинковою територією багатоквартирних житлових будинків. 
		 
		Рішенням виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Рівненської області від 26.02.2013 року № 24 відповідачу надано дозвіл на розроблення комплексної схеми встановлення тимчасової споруди в смт Зарічне на земельній ділянці із земель запасу житлової та громадської забудови в АДРЕСА_1.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Рівненської області від 26.02.2013 року № 26     затверджено комплексну схему встановлення тимчасової споруди на земельній ділянці із земель запасу житлової та громадської забудови в АДРЕСА_1, а також надано дозвіл відповідачеві на розробку паспорта прив'язки тимчасової споруди павільйону для здійснення підприємницької діяльності по АДРЕСА_1.
		 
		16.07.2013 року відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Зарічненської райдержадміністрації відповідачу видано паспорт прив'язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності по АДРЕСА_1. Паспорт прив'язки дійсний до 16.07.2018 року. Зазначений паспорт включає в себе схему розміщення тимчасової споруди М 1:500, план благоустрою М 1:100, конструкцію дорожнього покриття, паспорт зовнішнього опорядження М 1:50.
		 
		Отримавши паспорт прив'язки, відповідач встановив тимчасову споруду - павільйон для здійснення підприємницької діяльності на земельній ділянці між будинками АДРЕСА_1.
		 
		На неодноразові звернення мешканці багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 щодо встановлення на прибудинковій території між вказаними будинками тимчасової споруди, позивачем для з'ясування вказаного питання направлено комісію по вирішенню земельних спорів, якою складено акт № 557 обстеження земельної ділянки та зелених насаджень від 18.09.2015 року, за висновками якого заборонено проведення будь-яких робіт щодо самовільного зайняття земельної ділянки та приведення її у попередній стан.
		 
		Як встановлено судом із матеріалів справи та пояснень представників сторін, станом на дату звернення позивача до суду та розгляду вказаної справи в суді відповідач дій, пов'язаних із звільненням земельної ділянки, щодо якої виник спір, не вчинив. 
		 
		Судом встановлено, що спір виник у зв'язку із розміщенням відповідачем на земельній ділянці позивача павільйону для здійснення підприємницької діяльності, тобто спірні взаємовідносини між сторонами регулюються нормами як у сфері містобудування (благоустрою населеного пункту), так і землекористування, при цьому перші є похідними від других.  
		 
		За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
		 
		До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів;  затвердження правил благоустрою територій населених пунктів (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").
		 
		За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема відносяться встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів тощо.
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать прибудинкові території.
		Згідно з п. 9 ч. 1, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами (частинами) об'єктів благоустрою є малі архітектурні форми;  мала  архітектурна  форма  - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством. Розміщення  малих  архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за  рішенням  власника  об'єкта  благоустрою  з дотриманням  вимог  законодавства,  державних  стандартів,  норм і правил.
		Частинами 2-4 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. 
		 
		За приписами п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
		Порядок розміщення тимчасових споруд регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.11.2011 року № 244 (надалі - Порядок).
		 
		Згідно з п. 1.3. Правил тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
		  
		Відповідно до п. 2.1. Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
		 
		Пунктом 2.2. Порядку встановлено, що замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
		 
		Згідно з п. 2.7. Порядку паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів  з  дня подання зазначеної заяви.
		 
		У п. 2.20. Порядку передбачено, що  встановлення  ТС  здійснюється  відповідно  до паспорта прив'язки.
		 
		Пунктами 2.30., 2.31. Порядку передбачено, що у  разі  закінчення  строку  дії,  анулювання  паспорта прив'язки, самовільного  встановлення ТС така ТС  підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.
		 
		Як зазначалося, 16.07.2013 року відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Зарічненської райдержадміністрації відповідачу видано паспорт прив'язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності по АДРЕСА_1, який дійсний до 16.07.2018 року.
		 
		У свою чергу, за визначення, наведеним у п. 1.4. Порядку, паспорт прив'язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.
		 
		Типова форма паспорту прив'язки та інших документів є додатком № 1 до Правил. Зокрема, складовою комплекту документів є схема розміщення ТС, яка включає в себе інформацію про площу земельної ділянки згідно із документами на землекористування.
		 
		Отже, Порядком визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, реалізація якого можлива на підставі документів на право користування земельною ділянкою.
		 
		Суд звертає увагу, що Порядок не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельну ділянку у зв'язку із розміщенням на ній ТС, а також не передбачає автоматичного отримання згоди власника земельної ділянки комунальної власності - у даному випадку позивача, на використання такої земельної ділянки.
		 
		Судом з матеріалів справи встановлено, що схема розміщення ТС, як частина комплекту документів, відомостей про земельну ділянку, на якій розташовано павільйон відповідача, не містить. 
		 
		Дозвільні документи на право торгівлі надають відповідачу право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. Однак такі документи не надають права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї права в розумінні ч. 1 ст. 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.   
		 
		Відтак, сам факт отримання відповідачем паспорту прив'язки не свідчить про виникнення у нього права користування земельною ділянкою.
		 
		За загальним принципом земельного законодавства приступати до використання земельної ділянки, у тому числі шляхом розміщення на ній будь-яких об'єктів, можна лише після державної реєстрації цього прав.   
		 
		Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; також розпорядження землями територіальних громад віднесено   до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст за п. "а" ч. 1 ст. 12 ЗК України.
		 
		На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
		 
		За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. 
		 
		Статтею 123 ЗК України унормовано порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування.
		 
		Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього кодексу чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		 
		Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		 
		Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій ним розміщено тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності, у встановленому земельним законодавством порядку не отримано. 
		 
		При цьому, сам факт звернення відповідача за оформленням права користування земельною ділянкою під тимчасовою спорудою не надає йому права здійснювати використання такої земельної ділянки без відповідного рішення власника, навіть за умов неправомірної бездіяльності власника з цього питання.
		 
		У такому випадку відповідач не позбавлений можливості реалізувати своє право на захист у порядку та в спосіб, визначені чинним законодавством, зокрема ч. 14 ст. 123 ЗК України.  У той же час звернення відповідача до суду та прийняття можливого позитивного судового рішення також не породжує в останнього жодних правових підстав для використання земельної ділянки шляхом розміщення на ній ТС, оскільки суд може лише зобов'язати орган місцевого самоврядування розглянути вказане питання на сесії, а не визнати за відповідачем відповідне право, так як передача земельної ділянки в користування є виключною компетенцією позивача. 
		 
		Враховуючи, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення відповідачем тимчасової споруди на земельній ділянці позивача може бути визнаним законним лише після прийняття позивачем відповідного рішення, оформлення правовстановлюючих документів, які є похідними від рішення, та державної реєстрації права.  
		 
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
		 
		Отже, відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.
		 
		Таким чином, суд зазначає, що оскільки відповідачем установлено тимчасову споруду  без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, вказані дії відповідача свідчать про самовільне зайняття земельної ділянки, що порушує право територіальної громади на її використання.
		 
		Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайнятті земельні ділянки підлягають повернення власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснення за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
		 
		Отже, вимоги позивача суд визнає обґрунтованими та такими, які належить задовольнити.
		 
		Щодо рішень виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Рівненської області від 26.02.2013 року № 24 та від 26.02.2013 року № 26, якими відповідачу надано дозвіл на розроблення комплексної схеми встановлення тимчасової споруди та затверджено комплексну схему встановлення тимчасової споруди на земельній ділянці із земель запасу житлової та громадської забудови в АДРЕСА_1, то вказані рішення не є рішеннями у розумінні ст.ст. 116, 123, 124 ЗК України, на підставі яких вирішується питання про передачу в користування земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності.
		 
		Крім того, за п. 1.6. Правил комплексна схема розміщення ТС та архітип розробляються за рішенням сільської, селищної, міської, районної ради суб'єктом господарювання, який має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та затверджуються рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації. Розроблення комплексної схеми розміщення ТС та архітипу здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
		 
		Тобто розроблення комплексної схеми встановлення тимчасової споруди здійснюється за рішенням позивача, а не його виконавчого органу, а відтак рішення виконавчого комітету Зарічненської селищної ради Рівненської області від 26.02.2013 року № 24  не узгоджується з вимогами п. 1.6. Правил.
		 
		Стосовно постанови Зарічненського районного суду Рівненської області від 03.12.2015 року у справі № 561/1011/15-а, то за приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Крім того, як зазначив Вищий господарський суд у своїй постанові у цій справі, вказаний позов поданий у сфері земельних правовідносин, а не у зв'язку з порушеннями законодавства про благоустрій. 
		 
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що таке.
		 
		Як встановлено судом із матеріалів справи, тимчасова споруда відповідача розміщена на земельній ділянці із земель запасу житлової та громадської забудови в смт Зарічне по АДРЕСА_1, яка згідно із Генеральним планом смт є прибудинковою територією багатоквартирних житлових будинків.
		 
		У силу вимог ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. 
		 
		Відповідно до п.п. 4, 6 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
		 
		Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").
		 
		За п. 4.10. Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 173 від 19.06.1996 року "Про затвердження державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів" дворові території мікрорайонів повинні бути озеленені відповідно до вимог державних стандартів,  норм і правил,  а також нормативно-правових актів у сфері містобудування, але не менше ніж площа  смуги  зелених насаджень шириною 5 м по периметру житлового будинку або відповідної площі озеленення на вільній  від  забудови території  подвір'я,  та  забезпечувати  різні  види відпочинку та занять  всіх  груп населення, в тому числі майданчики для: ігор  дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розміром не менше 0,7  кв.м/люд.,  які  слід  розміщувати  на  рівні  землі території  подвір'я на відстані не менше 12 м від вікон житлових і громадських  будівель,  внутрішньоквартальних   проїздів   та   на відстані  не  менше  20  м  від  місць розміщення сміттєзбірників, короткочасних  стоянок   автотранспорту   та   відокремлювати   по периметру  смугою  зелених насаджень шириною не менше 3 м; занять  фізкультурою та спортом розміром не менше 2 м2/люд. на відстані від житла - 10-40 м; відпочинку   дорослого  населення  розміром  не  менше  0,1 м2/люд. на відстані 10 м від житлових та громадських будівель; господарського призначення (сушіння білизни,  чистка речей, розміщення сміттєзбірників) з розрахунку не менше 0,3  м2/люд.  на 
		відстані  не  менше  20 м від житлових будівель та майданчиків для гри та відпочинку, для вигулу собак - на відстані 40 м; спеціального    призначення    (відкриті   майданчики   для 
		короткочасних та гостьових стоянок автомобілів) з  розрахунку  0,8 м2/люд. на відстані 10-50 м в залежності від місткості. Майданчики    повинні    бути    ізольовані    від   об'єктів обслуговування,  господарських дворів, магістральних вулиць смугою зелених  насаджень  шириною  не  менше  1,5  м  і  не повинні бути прохідними  для  пішоходів та транзитного руху транспорту. 
		 
		Отже, благоустрій прибудинкової території має відбуватися з урахуванням потреб власників квартир багатоквартирних будинків АДРЕСА_1, а також з врахуванням державних санітарних правил. 
		 
		Стосовно клопотання позивача про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у пов'язаній з нею справі № 918/251/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Зарінченської селищної ради про зобов'язання вчинити дії та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд підстав для його задоволення не вбачає, оскільки, по-перше, відповідач самовільно зайняв земельну ділянку, розмістивши на ній ТС без правовстановлюючих документів, з 2015 року, тому усі подальші дії відповідача матимуть значення лише на майбутнє та не поширюватимуться на правовідносини, що вже виникли; по-друге, як зазначалося, звернення відповідача до суду та прийняття можливого позитивного судового рішення у справі № 918/251/17 не породить в останнього жодних правових підстав для використання земельної ділянки, у тому числі з 2015 року, шляхом розміщення на ній ТС, оскільки суд може лише зобов'язати орган місцевого самоврядування розглянути вказане питання на сесії, а не визнати за відповідачем відповідне право, так як передача земельної ділянки у власність чи в користування є виключною компетенцією позивача; по-третє, використанню земельної ділянки шляхом розміщення на ній ТС має передувати отримання її у власність чи у користування у встановленому земельним законодавством порядку, а не навпаки.
		   
		У силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, тоді як останнім належних та допустимих доказів  у підтвердження законності розміщення торгового павільйону не доведено, відтак позовні вимоги належить задовольнити.
		 
		Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
		Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити.
		 
		2. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 72 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (між багатоквартирними будинками по АДРЕСА_1), шляхом демонтажу тимчасової споруди та приведення земельної ділянки у первинний стан за рахунок ОСОБА_2, повернути вказану земельну ділянку Зарічненській селищній раді (вул. Фестивальна,22, смт Зарічне, Рівненська область, 34000, код ЄДРПОУ 04385632).
		 
		3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Зарічненської селищної ради ( (вул. Фестивальна,22, смт Зарічне, Рівненська область, 34000, код ЄДРПОУ 04385632) 1 378,00 грн судового збору.
		 
		Після набрання рішенням законної сили видати накази. 
		          
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
		 
		Повне рішення складено 10.04.2017 року.
		 
		 
		 
		   Суддя                                                                Андрійчук О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...