Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 648/167/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 20.04.2017. Зареєстровано: 21.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2017.

Результат оскарження 12.07.2017 Апеляційний суд Херсонської області: скасовано рішення повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                  Справа № 648/167/17 
		Провадження № 2/648/290/17 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		     13 квітня 2017 року Білозерський районний суд Херсонської області у складі:
		головуючого судді                              Рибас А.В.,
		при секретарі                                   Кравченко В.Ю.,
		за участю представника позивача
		(представника відповідача за зустрічним позовом)          ОСОБА_1,
		представника відповідача     
		(представника позивача за зустрічним позовом)          ОСОБА_2
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Білозерка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним,-
		в с т а н о в и в:
		     Позивач звернувся до Білозерського районного суду Херсонської області із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору №б/н від 23.11.2012 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 17000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
		     ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
		     Відповідач користувався картковим рахунком, проте не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв'язку з чим станом на 31.10.2016 року має заборгованість у розмірі 181733 грн. 22 коп., з яких:
		- 32245 грн. 85 коп. - заборгованість за кредитом;
		- 137873 грн. 84 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом;
		- 2483 грн. 38 коп. - заборгованість по пені та комісії;
		- 500 грн. - штраф - (фіксована частина);
		- 8630 грн.15 коп. - штраф (процентна частина).
		     З урахуванням наведеного просив суд стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 23.11.2012 року в розмірі 181733 грн. 22 коп. та судові витрати у розмірі 2726 грн.
		     Відповідач за первісним позовом вищевказані позовні вимоги не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Приватбанк» про захист порушеного права споживача та визнання кредитного договору б/н від 23.11.2012 року недійсним мотивуючи його тим, що на підтвердження своїх вимог банком не надано належних та допустимих доказів належного виконання своїх обовязків, відкриття карткового рахунку та одержання картки позичальником, обізнаності позичальника щодо умов отримання кредитних коштів, розміру кредитного ліміту, строку кредитування, встановлених відсотків за користування кредитом, а також доказів того, що відповідач підписуючи анкету-заяву розумів саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, та що ці умови не змінювалися. 
		     Посилаючись на п.п.5 та 10 ч.3 ст.18, ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», вважає умови кредитного договору несправедливими, оскільки вони містять вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості) у разі невиконання ним зобовязань за договором, та встановлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитись перед укладенням договору, а також діяльність банку такою, що вводить в оману, оскільки під час пропонування продукції споживачу не було надано або надано у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформацію, необхідну для здійснення свідомого вибору, та просить визнати кредитний договір б/н від 23.11.2012 року, укладений між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_3, недійсним. В подальшому позивач за зустрічним позовом доповнив підстави позову, вказавши, що банком не дотримані вимоги ст.ст. 1, 5. 5 Закону України «Про електронні документи», ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
		     В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки відповідач був обізнаний з правилами та умовами надання кредиту, та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
		     Представник первісного відповідача позову банку не визнав, вважав, що банком не надано достатніх та достовірних доказів укладення правочину та ознайомлення відповідача під підпис саме із зазначеними в позовній заяві Умовами, Правилами та Тарифами при укладенні кредитної угоди, просив відмовити у задоволенні позовних вимог банку. Крім того, підтримав вимоги зустрічного позову в повному обсязі та просив їх задовольнити.
		     Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
		     Відповідно до ст.ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
		     Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		     Відповідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
		     Згідно із ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		     До відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.
		     Відповідно до ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
		     У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
		     Згідно ч.1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		     Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2012 року ОСОБА_3 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, що на переконання первісного позивача свідчить про укладення між сторонами Кредитного договору №б/н, відповідно до якого позичальник отримав кредит на платіжну картку в розмірі 17000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості.
		     З наданої суду Анкети-заяви вбачається, що в ній є посилання на те, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить Договір про надання банківських послуг. ОСОБА_3 не заперечував та визнав той факт, що він поставив підпис під згодою з тим, що він ознайомився з Договором про надання банківських послуг до його укладення та згоден з його умовами.
		     Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		     Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, ч.ч.5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. 
		     Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		     Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, не містять підпису відповідача та позивачем не доведено, що саме з цими умовами та правилами було ознайомлено відповідача до підписання ним анкети-заяви.
		     Посилання банку на те, що позичальнику було забезпечено можливість ознайомитися з умовами та правилами надання банківських послуг, а також з діючими тарифами по картах «Універсальна» на сайті банку, не може бути прийняте судом до уваги, оскільки позивачем не надано доказів, що відповідач мав обєктивну можливість ознайомитися з вищевказаними умовами та правилами до підписання анкети-заяви та скористався нею.
		     Наявність наданої суду копії Умов та Правил надання банківських послуг за підписом голови правління банку не може бути належним і допустимим доказом, оскільки вона не є складовою частиною укладеного між сторонами договору. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також, що ці умови не змінювалися (вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в Постанові від 11 березня 2015 року в справі № 6-16цс15).
		     В якості доказів обґрунтованості своїх позовних вимог первісний позивач надав суду Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк» від 23.11.2012 року. Проте, під час дослідження вказаного документу у судовому засіданні встановлено, що у ньому не міститься умов отримання кредиту, розміру кредитного ліміту, визначеного сторонами, строку кредитування, встановлених відсотків за користування кредитом та порядку зміни процентної ставки, виду картки, дати отримання кредитної картки, її номера та строку, на який видана дана картка. 
		     Крім того, первісний позивач не надав суду будь-яких даних щодо номеру карткового рахунку, дати видачі картки відповідачу та доказів, що підтверджують користування відповідачем вказаним електронним платіжним засобом. 
		     В обґрунтування позовних вимог первісний позивач також надав суду власний розрахунок заборгованості до договору без номера від 23.11.2012 року. Проте, позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження факту проведення банківських операцій щодо передання кредитних коштів відповідачу, а саме первинних документів, що фіксують факт проведення банківської операції, виписок з особового рахунку клієнта, які є регістрами аналітичного обліку та підтверджують проведені операції, тощо, ведення яких передбачено Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України.
		     З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що на час підписання Анкети-заяви застосовувалась 30 % ставка по кредиту, в подальшому вона була збільшена банком в односторонньому порядку та з 01.09.2014 року по 01.04.2015 року складала 32,4 %, з 01.04.2015 року по 31.10.2016 року складала 42 % та з урахуванням прострочення строків сплати по кредиту відповідачу нараховувалась подвійна відсоткова ставка (процентна ставка поточна та процентна ставка прострочена), внаслідок чого з 01.09.2014 року по 01.04.2015 року відповідачу фактично нараховувалась процентна ставка в розмірі 64,8 %, а з 01.04.2015 року по 31.10.2016 року - 84 %.
		     Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що Тарифи банку та розмір процентної ставки, які діяли станом на 23.11.2012 року, були доведені до відповідача, а також що він був повідомлений банком про збільшення процентних ставок у подальшому. Крім того, Тарифи банку, надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не містять підпису будь-якої посадової особи, не завірені належним чином, не містять підпису відповідача, в звязку з чим не можуть бути визнані належним та допустимим доказом.
		     З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		     Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
		     Відповідно до п.5, п.10, п.11 ч.3 ст.18 вказаного закону, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (останнє положення не застосовується лише до тих договорів, які укладено на невизначений строк, при цьому у них передбачено обов'язкове повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору).
		     Суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність зустрічних позовних вимог, оскільки первісним відповідачем-позивачем за зустрічним позовом доведено, що він не був обізнаний з Правилами та Умовами надання банківських послуг, Тарифами банку до укладення кредитної угоди, а також в подальшому йому не повідомлялося про зміну тарифів. Суд враховує, що визначена банком сума компенсації за невиконання зобов'язань за договором складає понад п'ятдесят відсотків від вартості одержаних послуг та є явно несправедливою умовою, а відсутність під час укладення угоди чіткої, зрозумілої інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору та вільного волевиявлення щодо укладення правочину, вводить позичальника-споживача фінансових послуг кредитування в оману та є ознакою нечесної підприємницької практики.
		     Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
		     За таких підстав, аналізуючи надані сторонами докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені і наведені обставини, які підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає що у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 необхідно відмовити за необґрунтованістю, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним задовольнити.
		     Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст.88 ЦПК України.
		     Керуючись ст.ст.3,4, 10, 11, 31, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст.11,15, 16, 207, 215-216, 525-526, 634, 1049, 1050, 1054, Цивільного кодексу України, суд,-
		в и р і ш и в:
		     У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 23.11.2012 року у сумі 181733 грн. 22 коп., а також судових витрат у розмірі 2726 грн. відмовити в повному обсязі.
		     Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів шляхом визнання кредитного договору недійсним задовольнити.
		     Визнати недійсним кредитний договір №б/н від 23.11.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3.
		     Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Херсонської області через Білозерський районний суд Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення суду.
		 
		Суддя                                                       Рибас А.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...