Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/3904/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2017. Зареєстровано: 25.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2017.
Дата набрання законної сили: 13.07.2017 (частково)
Результат оскарження 13.07.2017 Апеляційний суд Донецької області: скасовано рішення частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		провадження № 2/243/27/2017
		справа № 243/3904/16-ц
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 квітня 2017 року
		Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
		головуючого - судді                                          Ільяшевич О.В.,
		при секретареві                                                   Гуменному М.А.,
		за участю:
		позивачки                                                            ОСОБА_1,
		представника позивачки                                   ОСОБА_2,
		відповідачки                                                       ОСОБА_3,
		відповідача                                                         ОСОБА_4,
		відповідача                                                         ОСОБА_5, 
		представника відповідача ОСОБА_5         ОСОБА_6,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (вул. Добровольського, 2, м. Слов'янськ, Донецької області) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, про вселення, -
		ВСТАНОВИВ:
		13 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.
		21 липня 2016 року ОСОБА_1 подала до суду новий текст позовної заяви, в якій просила виключити з числа відповідачів ОСОБА_8, оскільки останній помер. Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що їй на праві власності на підставі договору дарування від 19 грудня 2013 року належить 424/1000 часток будівлі гуртожитку, які складаються з квартир АДРЕСА_9 загальною площею 2035,4 кв. м. житловою площею 1144,3 кв.м. Відповідачі зареєстровані в квартирі АДРЕСА_10 житловою площею 2/14,7 кв.м., житловою площею 6/11,8 кв.м., житловою площею 7/18 кв.м., коридору 1/6,6 кв.м, коридору 3/18 кв.м, санвузла 4/3,3 кв.м, кухні 5/6,1 кв.м, 1/4 частки коридору 11/6,0 кв.м., але фактично там не проживають, комунальні послуги не сплачують, без її відома та дозволу як власника передали належну їй квартиру в користування іншим особам. Позивачка запропонувала відповідачам укласти із нею договір оренди квартири. Відповідачі на її пропозицію укласти договір оренди квартири АДРЕСА_1 відповіді їй не надали та договір не уклали. У зв'язку із тим, що в належній їй на праві власності квартирі зареєстровані відповідачі, порушуються її права як власника майна на розпорядження належним їй майном, вона змушена нести витрати по оплаті комунальних послуг нарахованих по квартирі АДРЕСА_10. З огляду на викладене, просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_4 та позбавити ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 права користування житловою площею в АДРЕСА_2.
		20 травня 2016 року до суду ОСОБА_5 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, про вселення. Свої позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтував тим, що 03 березня 1987 року його батькові ОСОБА_8 була надана двокімнатна квартира у гуртожитку АДРЕСА_11. У зв'язку із поліпшенням житлових умов їх родини, його матері ОСОБА_3, 05 квітня 1991 року був виданий ордер на житлову площу в гуртожитку АДРЕСА_6 Відповідно до вказаного ордеру їх родина: мати ОСОБА_3, батько ОСОБА_8, брат ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_7 вселилися до квартири АДРЕСА_10, яка складалася із трьох кімнат, та постійно в ній мешкали. ІНФОРМАЦІЯ_11 - ОСОБА_8 помер. Він, мати, брат та сестра продовжували мешкати в наданій їм квартирі. Сплату за комунальні послуги вони здійснювали своєчасно та заборгованості за комунальними послугами не мають. Будинок АДРЕСА_11 має статус гуртожитку. На момент надання їм житлової площі гуртожиток був власністю ВАТ «Спецізоляторстрой». 23 червня 2004 року вказане приміщення було продано громадянам ОСОБА_9 та ОСОБА_10 На теперішній час їм стало відомо, що займана ними квартира відповідно до договору дарування, посвідченого 19 грудня 2013 року, належить ОСОБА_1 У вересні 2015 року він виїхав на роботу в м. Санкт-Петербург. Повернувшись до м. Слов'янська, він не зміг потрапити до квартири. Він з'ясував, що квартира є власністю відповідачки ОСОБА_1 та вона замінила замок від вхідної двері квартири, і зі слів відповідачки та її чоловіка, йому стало відомо, що вони будуть готувати позовну заяву до суду про виселення його та членів його родини. Також позивач зазначив, що ОСОБА_1 відмовилася прийняти оплату за користування квартирою за квітень 2016 року. Вважає такі дії відповідачки незаконними, у зв'язку із чим, просив суд ухвалити рішення яким вселити його ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_3, зобов'язати ОСОБА_1 передати йому ключі від вхідної двері в квартиру АДРЕСА_11, та не чинити перешкод у користуванні квартирою. 
		Позивач ОСОБА_1, у судовому засіданні позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві та пояснила, що їй на праві власності за договором дарування належить частина гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_12. Коли вона отримала цю частину гуртожитку, то вона знала, що частина квартир заселена. У приміщення так і залишився статус гуртожитку. Вона приймала від них квартирну плату за користування площею та послугами по квартирі АДРЕСА_10, за чотирьох осіб. Зазвичай, оплату здійснювала або ОСОБА_7, або їх мати ОСОБА_3. На початку АТО, десь з квітня 2014 року вона не бачила мешканців цієї квартири, наскільки їй відомо вони виїхали. Після війни у цій квартирі ніхто не проживав, а вже приблизно у грудні 2015 року вона дізналася, що мешканці вселили інших осіб. Тоді вона викликала поліцію, після чого з'ясувалося, що відповідачі здали квартиру в піднайом, без її згоди. У зв'язку з чим, вони закрили одну кімнату, опечатали її, оскільки там були речі відповідачів, а в інших двох кімнатах поселили людей, яких пустили проживати відповідачі, уклавши з ними договір найму. 08 квітня 2016 року вони уклали договір найму. Вона особисто не міняла замки, а кто міняв їй невідомо, на її думку це були мешканці, з якими вона уклала договір найму. .Вважає, що відповідачі ніколи не були зареєстровані у спірній квартирі АДРЕСА_10, а лише в в самому будинку, на яких підставах вони зареєстровані їй невідомо. З позовом про виселення осіб, з якими відповідачі уклали договір піднайму, вона не зверталась. Крім того зазначила, що вона пропонувала відповідачам укласти з нею договір найму, однак вони відмовилися.
		Представник позивача ОСОБА_11 яка діє на підставі договору на представництво інтересів від 17 травня 2016 року, у судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладені у позовній заяві та наполягала на їх задоволенні. Зазначила, що відповідачі не проживають у гуртожитку довготривалий час, без згоди власника вселили сторонніх людей, відповідач ОСОБА_5 хоч і зазначає, що він виїжджав до РФ на роботу, однак будь-яких доказів поважності причин довготривалого непроживання не надав. Крім того, є сумніви щодо правомірності проживання у квартирі АДРЕСА_10, оскільки як видно із карточки форми А, відповідачі дійсно зареєстровані у гуртожитку, однак номер квартири там не зазначений, ордер, який надала до суду відповідачка ОСОБА_3 містить виправлення, при цьому відсутня дата, коли ці виправлення вносилися, а також прізвище особи, яка такі виправлення внесла. За таких підстав вважає, що первісний позов підлягає до задоволення. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити у повному обсязі.
		Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечив, просив відмовити та пояснив, що його батьки отримали цю квартиру у гуртожитку, і він з ним проживає вже з 1987 року. Однак, як потім з'ясувалося, гуртожиток продали разом із ними та іншими такими же як вони людьми, які проживали у гуртожитку. Дійсно вони у цьому гуртожитку проживали спочатку на першому поверсі, а потом стали проживати у квартирі АДРЕСА_10, на п'ятому поверсі, приблизно з 1991 року. Він сплачував послуги, оскільки виїжджав на роботу до РФ, звідти постійно привозив гроші, з яких завжди давав матері на оплату комунальних послуг, хоч сам особисто їх ніколи сплачував. 05 травня 2016 року він не зміг зайти в свою квартиру, оскільки там були поміняні замки, тому викликав поліцію. Останній раз він був у квартирі в грудні 2015 року. Весь цей час він їздив на заробітки, а тому його мати ОСОБА_3 пустила мешканців, сім'ю переселенців, з яких вони брали лише плату за комунальні послуги. При цьому, він особисто згоди на їх поселення не давав. На його прохання повернути хоча б речі, позивачка повідомила, що готує позов до суду. Він зареєстрований за вказаною адресою, іншого місця проживання у нього немає. За таких підстав просить у первісному позові відмовити, а задовольнити його зустрічний позов та вселити його. Йому позивачка ніколи не пропонувала укладати будь-які договори найму.
		Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_6, у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, та просила суд відмовити у задоволенні первісного позову. Зустрічний позов свого довірителя підтримала та наполягала на його задоволенні у повному обсязі. Крім того, пояснила, що її довіритель був відсутній з поважних причин, оскільки виїздив на роботу, і це підтверджується показаннями свідка у судовому засіданні, до того ж згоди на проживання сім'ї переселенців не давав. Також звернула увагу на те, що він, як і всі інші мешканці були відсутні з у квартирі з 03 грудня 2015 року, а вже 06 травня 2015 року були поміняні замки у квартиру, і з квітня 2016 року вони не мали змоги потрапити у квартиру, тобто не пройшло навіть півроку, як їх не допустили до квартири. За таких підстав, вважає, що первісний позов безпідставний,а позов її довірителя підлягає задоволенню.
		Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечила та пояснила, що вона не вважає власником гуртожитку ОСОБА_1, оскільки вона придбала його незаконно, як незаконно його придбали ОСОБА_9 та ОСОБА_10. Вони не мали права придбавати гуртожиток із людьми. Разом з тим, пояснила, що дійсно їм як багатодітній сім'ї було надане житло у гуртожитку, і вони вселилися у цей гуртожиток ще у 1987 році на підставі ордеру. Визнала, що були виправлення, однак їх виправили офіційно, тому що спочатку мали намір представити житло в іншому гуртожитку, а потім надали в цьому. І вони постійно проживали по АДРЕСА_11, спочатку на першому поверсі, а потім вже і п'ятому, у квартирі АДРЕСА_10. Їм дозволили там проживати, тому що у них багатодітна сім'я. Вони користувалися жилим приміщенням постійно, однак після війни, коли повернулися, то роботи у місті не було, тому син ОСОБА_12 та дочка ОСОБА_13 поїхали шукати роботу за кордон. А вона стала також проживати по АДРЕСА_11. Дійсно вони впустили сім'ю переселенців проживати у квартиру по АДРЕСА_11, оскільки останнім не було де жити, однак впустили на один сезон. Брали з них лише компослуги та квартплату за користування двох кімнат, а третю кімнату замкнули, зберігали там речі, і вона майже кожного тижня приходила у квартиру, дивилася за радіатором теплопостачання у кімнаті, оскільки він протікав. Вона постійно сплачувала компослуги, однак у травні місяці чоловік позивачка ОСОБА_14, який постійно приймав у них кошти за користування квартирою та компослуги, відмовився брати у них оплату, мотивуючи це тим, що вони уклали договір найму із сім'ю, яка проживала у їх квартирі, і тепер вони будуть їм платити. Дійсно вона не повідомляла власників про те, що в їх квартирі буде проживати тимчасово інша сім'я. З переселенцями вони договір піднайму не укладали, між ними існувала усна домовленість. Вважає, що первісний позов не підлягає до задоволення. А зустрічний позов підтримала, вважає, що його слід задовольнити. Їй позивачка ніколи не пропонувала укладати будь-які договори найму.
		ОСОБА_4 у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні з поясненнями ОСОБА_5 та ОСОБА_3. Крім того повідомив, що він не проживає у спірній квартирі з 15 червня 2013 року, оскільки одружився та добровільно виселився до місця проживання дружини АДРЕСА_4. Разом з тим, він не має власного житла, вони із дружиною проживають із її батьками, а ця квартира, де він все життя проживав із своїми батьками, отже, при нестандартній ситуації, він може із родиною залишитися без житла. Крім того повідомив, що він давав оголошення у газету щодо здачі в найом квартири, однак коли він його давав, то мав намір давати іншу квартиру, оскільки це оголошення писалося щодо іншої квартири, яка належить не йому, а його знайомому. Разом з тим, коли до нього звернулися, то ту квартиру неможливо було винаймати, отже він домовився про найом квартири АДРЕСА_10, по АДРЕСА_11. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов на його думку слід задовольнити.
		ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила справу слухати у її відсутності, у зв'язку із зайнятістю на роботі. Проти задоволення первісного позову заперечила, просила задовольнити зустрічний позов. Повідомила, що вона тимчасово виїхала на роботу до РФ, у будинку проживає з 1987 року, іншого житла у неї немає.
		Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні зазначила, що вона є сусідкою ОСОБА_7, може ствердити, що вони проживають у будинку по АДРЕСА_11, з 1987 року, спочатку проживали на першому поверсі, а потім у квартирі АДРЕСА_10 на п'ятому поверсі. У квартирі АДРЕСА_10 ОСОБА_7 поселилися ще тоді, коли гуртожиток належав «Спецізоляторстрой». Після того, як частку гуртожитку придбав ОСОБА_9, то він поміняв номери квартир. Дійсно ОСОБА_3 впустила на проживання сім'ю переселенців, які проживали з грудня 2015 року у її квартирі. 06 травня 2016 року ОСОБА_16 не впустили у квартиру. Наскільки їй відомо ОСОБА_14 змінив замки в їх квартирі. Про це їй повідомив сусід ОСОБА_23. Дійсно цей гуртожиток був проданий спочатку ОСОБА_9 та ОСОБА_10 разом із людьми. А потім Заогруйко продав свою частку ОСОБА_16, однак цей договір був оформлений як договір дарування.
		Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні показав, що дійсно він із сім'єю вимушені переселенці. Він познайомився із ОСОБА_7, коли в газеті знайшов їх оголошення про здачу в найом квартири. Вони домовились про те, що він із сім'єю поселиться у їх квартирі АДРЕСА_10 по АДРЕСА_11, у двох жилих кімнатах. Третю кімнату ОСОБА_7 замкнули, там залишалися їх речі. ОСОБА_3 приходила постійно, приблизно раз у місяць з тим, щоб взяти гроші на оплату комунальних послуг, а також заходила до зачиненої кімнати, перевіряла, щоб там було все нормально, там були негаразди із секцією радіатора опалення. Він лише оплачував комунальні послуги, і лише за дві кімнати, тобто не за всю квартиру. Він із сім'єю поселився в грудні 2015 року. Приблизно у квітні 2016 року, до них завітали працівники поліції із власниками квартири, повідомили, що вони проживають тут незаконно. Після чого він із сім'єю виїхали з квартири, проживали деякий час на Черевковці, після чого повернулися у гуртожиток, при цьому спочатку поселилися у іншій квартирі, а потім на пропозицію ОСОБА_16 уклали з ними договір найму та вселилися назад у квартиру АДРЕСА_10. тепер вони сплачують комунальні послуги за все житло, однак у третю кімнату доступу не мають. Наскільки йому відомо, там продовжують знаходиться речі колишніх господарів. Йому невідомо звідки меблі у АДРЕСА_1, він може ствердити, що вони користуються меблями ще з того часу, як вони домовилися про найм квартири з ОСОБА_7. Також визнав, що дійсно після того, як до них завітали працівники поліції із власниками гуртожитку, то ОСОБА_7 пропонували їх виселитися із квартири з тим, щоб самім вселитися. Щодо заміни замків, то він не знає, хто їх замінив, однак після того, як вони уклали договір найму із Айрапетянами та знову вселилися до квартири, вже був новий замок. Коли вони виїхали з квартири на проживання до Черевковки, то він віддав ключі від квартири ОСОБА_14, а потім той йому повернув назад ключі.
		Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показав, що відповідачі у цій квартирі не проживають з початку АТО у м. Слов'янську. Після закінчення активної фази АТО, у цій квартирі проживали дві дівчини. А вже в грудні 2015 року поселилися ОСОБА_17. Наскільки він пам'ятає, то у лютому 2016 року ОСОБА_7 пропонували ОСОБА_17 виселитися, з тим, щоб самім вселитися у квартиру, Після того, як вони викликали поліцію та встановили, що у квартирі проживають ОСОБА_17 без згоди його дружини, то ОСОБА_17 виїхали з квартири, а в ній поселився він, з тим, щоб її не зайняли ОСОБА_7. Потім вони викликали поліцію, однак працівники поліції подивилися їх документи про право власності, та поїхали з будинку. Після чого, він поставив свій замок, вони уклали договір найму з ОСОБА_24, і останні вселилися у квартиру назад та стали там проживати. Також може ствердити, що він приймає квартплату за житло, і він забрав ключі від квартири у ОСОБА_17, і він поставив свій замок.
		Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_5 задоволенню у повному обсязі з огляду на такі встановлені у судовому засіданні обставини та відповідні ним докази. 
		Згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно наданого КП «БТІ», від 01 березня 2004 року, власником гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_18 зазначений ВАТ «Спеціозоляторстрой», загальна площа вказаного гуртожитку складає 20,269 кв.м. Аналогічні дані містяться в листі КП «БТІ» № 2245 від 15 липня 2005 року. Також у вказаному листі зазначено, що відомостей про те, коли будівля гуртожитку була здана в експлуатацію і чи приймалося рішення виконкому міськради про прийняття її в експлуатацію як гуртожитку, бюро не має. Акт приймання будівлі в експлуатацію в інвентаризаційній справі відсутній. Рішення виконкому міськради про визнання вищезгаданої будівлі гуртожитком в БТІ не надходило. Про те, чи приймалося таке рішення взагалі, бюро відомостей не має.
		Відповідно до листа архівного відділу Слов'янської міської ради № 01-18/7 від 15 лютого 2017 року, наданого на запит суду, документи адміністрації профспілкового комітету ВАТ «Спецізоляторбуд» на збереження до архіву не надходили. Тому надати копію рішення № 3 від 1991 року профспілкового комітету не має можливості. Також архівним відділом було повідомлено, що на збереженні в секторі по роботі з документами ліквідованих підприємств архівного відділу знаходяться лише документи з особового складу (а.с. 161).
		Відповідно до ордеру №33 на житлову площу в гуртожитку № 3, від 03 березня 1987 року, виданого ОСОБА_3, ВАТ «Спецізоляторстрой, вказаним ордером ОСОБА_3 було надано право на зайняття житлової площі родиною з п'яти осіб в гуртожитку АДРЕСА_5. Вказаний ордер має виправлення, за якими перекреслено АДРЕСА_13, а зверху написано АДРЕСА_6, міститься посвідчувальний напис : виправленому вірити, підпис та печатка.(Том. 2, а.с. 5).
		Відповідно до рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2004 року, за скаргою ВАТ «Специзоляторстрой» до приватного нотаріуса Слов'янського міського нотаріального округу Соловар В.І. про відмову у здійсненні нотаріальних дій, було зобов'язано приватного нотаріуса Соловар В.І. здійснити нотаріальні дії у виді посвідчення договору купівлі-продажу ВАТ «Специзоляторстрой» громадянам ОСОБА_9, ОСОБА_19 гуртожитку розташованого за адресою АДРЕСА_14
		З договору купівлі - продажу від 23 червня 2004 року видно, що ВАТ «Спецізоляторстрой» продало, а ОСОБА_9, ОСОБА_20 купили будівлю гуртожитку в рівних частинах, що знаходиться в АДРЕСА_15 на земельній ділянці Слов'янської міської Ради.
		Відповідно до довідки наданої ОСОБА_21 та ОСОБА_22, у гуртожитку розташованому по АДРЕСА_19 Відчужувані частини : кімната АДРЕСА_20
		У судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею 424/1000 часток будівлі гуртожитку розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування частки будівлі гуртожитку № 6823 від 19 грудня 2013 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Серії НОМЕР_2, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Серії НОМЕР_3. (а.с. 8,9,10,10 з.б., 14,14 з.б.).
		Згідно із довідкою КП «БТІ» м. Слов'янська від 27 січня 2017 року №207-2/0.83/01, ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу від 19 грудня 2013 року, є власницею 424/1000 частки нерухомого майна, а саме гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 входить до складу 424/1000 часток) (а.с. 150).
		Згідно із довідками відділу з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб Слов'янської міської ради від 24 січня 2017 року, №24-15/87, №24-15/88, №24-15/89,№24-15/9, №24-15/91, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 Відомості щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6 в Реєстрі територіальної громади Слов'янської міської ради - відсутні (а.с. 137-141).
		Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_12: НОМЕР_4, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_12 року в м. Слов'янську Донецької області (а.с. 46).
		Згідно із актом про непроживання від 11 травня 2016 року, відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8 протягом двох років не проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7. ( а.с. 11).
		01 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського відділення поліції Краматорського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області з проханням прийняти заходи до громадянки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка незаконно експлуатує не за призначенням її нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_7. (а.с. 12).
		Відповідно до листа Слов'янського відділу поліції 4808/303/01 від 04 квітня 2016 року, звернення за фактом протиправних дій зі сторони ОСОБА_3, зареєстровано до Журналу єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Слов'янського відділення поліції за № 6220 від 01 квітня 2016 року. Також з вказаного листа видно, що ОСОБА_1 було запропоновано звернутися до суду, оскільки між нею та ОСОБА_3 вбачаються цивільні правовідносини (а.с. 13).
		В судовому засіданні були досліджені матеріали перевірки ЖЕО № 6220 від 01 квітня 2016 року заведені за заявою ОСОБА_1 (а.с. 172-181).
		Також в судовому засіданні були досліджені квитанції по сплаті комунальних послуг у гуртожитку ОСОБА_3 за жовтень, листопад, грудень 2015 року та січень, лютий, березень 2016 року.
		Згідно із довідкою №186 від 11 серпня 2016 року, виданої ВАТ «Борисовский мсокомбинат» (юридична адреса: РФ, м. Смоленськ, 3-й Червонофлотський пров., буд. 18), ОСОБА_7, з 01 січня 2016 року працює у ВАТ «Борисовский мясокомбинат» на посаді менеджера (а.с. 103).
		Відповідно до ст. 127 ЖК України, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
		Відповідно до ст. 128 ЖК України, порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
		Відповідно до ст. 129 ЖК України, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
		У судовому засіданні достовірно встановлено, що будинок по вул. АДРЕСА_1 має статус гуртожитку, частка якого належить на праві власності ОСОБА_1.
		Відповідачка ОСОБА_3 із родиною була вселена у вказаний гуртожиток на підставі ордеру № 33 від 03 березня 1987 року, виданого на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства «Спецізоляторстрой».
		Суд не приймає до уваги доводи позивачки та її представника відносно того, що ордер містить виправлення, оскільки як видно із ордеру, ці виправлення містять застереження «виправленому вірити», які скріплені печаткою, та підписом.
		Крім того, та обставина, що відповідачі на законних підставах вселилися у квартиру АДРЕСА_10 у гуртожитку по АДРЕСА_11, підтверджується карточками прописки та даними відділу з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб Слов'янської міської ради.
		Суд також не може прийняти доводи позивачки в тій їх частині, що місце реєстрації відповідачів є лише будинок АДРЕСА_1, оскільки та обставина, що відповідачі проживали саме в цій квартирі підтверджується ордером, численним квитанціями про сплату комунальних послуг.
		Доводи представника позивача в тій їх частині, що відомості відділу з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб Слов'янської міської ради грунтуються лише на даних по спискам виборців, на думку суду, підтверджують ту обставину, що відповідачі дійсно проживали саме у квартирі АДРЕСА_10 по АДРЕСА_11.
		Главою 4 ЖК УРСР не передбачено можливості визнати особу, яка користується житловим приміщенням у гуртожитку, такою, що втратила право користування зазначеним приміщенням.
		У статті 130 ЖК УРСР передбачено, що порядок користування житловою площею в гуртожитках визначається законодавством України.
		Разом із тим, окрім відповідної глави ЖК УРСР, зазначене питання врегульоване лише у Примірному положенні про гуртожитки. У розділі VIII Примірного положення про гуртожитки, яким передбачено відповідальність за порушення правил надання жилої площі в гуртожитку, користування гуртожитками та їх утримання, зазначено, що особи, винні у порушенні правил користування гуртожитками, несуть відповідальність відповідно до законодавства.
		У зв'язку з цим можна розмежовувати правовий режим гуртожитків, житлові приміщення у яких підлягають приватизації та правовий режим гуртожитків, які призначені для тимчасового проживання.
		Оскільки правовий режим гуртожитків, житлові приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону № 2482-XII, прирівняно до правового режиму житлових приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду, то до мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються вимоги статей 71, 72 ЖК УРСР.
		Відповідно до ст.2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
		Суд зважає на ту обставину, що частина будинку, із квартирою АДРЕСА_10, належить на праві власності ОСОБА_1, однак в даному випадку, суд застосовує цей закон лише з метою встановлення статусу будинку та квартири, які такої що підпадає під дію ст. 71, 72 ЖК України.
		Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
		Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
		Аналізуючи досліджені у судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлено відсутність як наймача ОСОБА_3 так і її членів сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_7.
		Як видно із показань свідків ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_3 постійно проживала у квартирі АДРЕСА_10 у гуртожитку по АДРЕСА_11, у м. Слов'янську. При цьому із показань ОСОБА_15, остання надала можливість проживати сім'ї ОСОБА_17 з грудня 2016 року, із показань свідка ОСОБА_17 видно, що ОСОБА_3 щомісяця приходила у квартиру, заходила у кімнату, де зберігалися речі, слідкувала за нею. Крім того, як видно із пояснень позивачки та свідка ОСОБА_14, ОСОБА_3 постійно сплачувала комунальні послуги, сама приходила отримувати платіжні квитанції та сама вносила плату, а також це робила ОСОБА_7, і наведена обставина підтверджується представленими суду квитанціями про оплату комунальних послуг.
		Суд не може прийняти до уваги ту обставину, що відповідачів не було за місцем проживання у період АТО, оскільки внаслідок небезпечної обстановки в м. Слов'янськ, у цей період, і ця обставина судом визнається загальновідомою та такою, що не підлягає доказуванню, багато людей були змушені залишити свої домівки та довготривалий час не мали можливості повернутися додому.
		Суд також не приймає до уваги доводи позивачки в тій їх частині, що відповідачі добровільно виселилися, а наймач ОСОБА_3 переїхала на проживання у інший будинок, оскільки, як достовірно встановлено в судовому засіданні відповідачка постійно користувалася і квартирою у гуртожитку. Суд при цьому зазначає, що відповідно до ч.6 ст. 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання.
		Крім того, суд зазначає, що та обставина, що відповідачі без згоди власника вселили до квартири сторонніх осіб, на думку суду не тягне за собою позбавлення мешканців права користування цим приміщенням, оскільки жодним законодавчим актом такий наслідок не передбачений.
		Аналізуючи акт про непроживання від 11 травня 2016 року, суд не може прийняти його до уваги, оскільки вказаний акт спростований показаннями свідків ОСОБА_17, який в судовому засіданні ствердив, що коли йому надали квартиру в найом, там були речі відповідачів, а відповідачка ОСОБА_3 постійно приходила до квартири, користувалася кімнатою, де зберігала також свої речі, показаннями свідка ОСОБА_15, яка також ствердила, що відповідачі до вселення переселенців постійно проживали у квартирі, а ОСОБА_5 просто часто виїжджав до РФ на роботу.
		З огляду на викладене, суду не представлено належних та допустимих доказів того, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7 були тимчасово відсутні понад шість місяців без поважних причин, оскільки як достовірно встановлено у судовому засіданні ОСОБА_17 вселилися у квартиру відповідачів у грудні 2015 року, а на початку травня 2016 року, їх у житлове приміщення не впустили, оскільки як видно із показань свідка ОСОБА_14, останній, після того, як ОСОБА_17 залишили квартиру, сам вселився в неї, і замінив замки.
		За таких обставин слід дійти до висновку, що в судовому засіданні не встановлено підстав для задоволення первісного позову щодо позбавлення права користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3.
		Суд також не може прийняти до уваги ту обставину, що позивачка зверталася до відповідачів з тим, щоб укласти договір найму, однак останні відмовилися від такої її пропозиції, оскільки жодного доказу того, що така пропозиція була надана відповідачам суду не представлено.
		Суд зазначає, що відповідачі, вселившись на підставі ордеру, мають право проживання у гуртожитку, незважаючи на зміну власника, а підстави для позбавлення їх права користування цим приміщенням судом не встановлено.
		Щодо вирішення питання про позбавлення права користування житловим приміщенням ОСОБА_4, то суд приходить до висновку, що в цій частині позов підлягає до задоволення, оскільки як достовірно встановлено у судовому засіданні відповідач у зв'язку із одруженням добровільно залишив місце свого проживання, та з 15 червня 2013 року проживає із своєї сім'єю за іншою адресою.
		За таких підстав, суд приходить до висновку, що в цій частині позов підлягає задоволенню.
		Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, про вселення, суд виходить з таких міркувань
		У судовому засіданні не встановлено, що ОСОБА_5 втратив право користування у спірному житловому приміщенні. Однак, як достовірно встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_5 проживав у спірній квартирі на законних підствах, однак з 06 травня 2016 року він не позбавлений можливості проживати у квартирі, оскільки в ній поміняні замки,та фактично він не має до неї доступу. Ця обставина підтверджується показаннями свідка ОСОБА_14, який у судовому засіданні ствердив, що замінив замки, а також сам проживав у квартирі декілька днів, щоб не допустити вселення відповідачів до квартири.
		У зв'язку з цим, зустрічний позов підлягає до задоволення.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в позов ні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням слід задовольнити частково, визнавши ОСОБА_4, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_8. а позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, про вселення задовольнити повністю.
		Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
		Згідно із роз'ясненнями п. 36 Постанови Пленуму ВССУ України № 10 від 17 жовтня 2014 року, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI). 
		Таким чином, враховуючи, що судом позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, за звернення із яким до суду позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп., був задоволений частково, з відповідача ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 137 грн. 80 коп. 
		При поданні до суду позову до ОСОБА_1, ОСОБА_5 був сплачений судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.
		Враховуючи, що позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про вселення, судом повністю задоволений, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. 
		На підставі наведеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 15, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, 61,64,71,72  ЖК України,  -
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням - задовольнити частково.
		Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_8.
		В задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_8 - відмовити.
		Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, про вселення - задовольнити.
		Вселити ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця с. Миколаївка м. Словянська Донецької області, в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1.
		Зобов'язати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9, ІПН: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_17, не чинити перешкод ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженцю с. Миколаївка м. Словянська Донецької області, в користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_8, передати ключі від усіх дверних замків в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_8.
		Стягнути із ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9, ІПН: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_17, судовий збір в розмірі 137 (сто тридцять сім) грн. 80 коп.
		Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9, ІПН: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_17, на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.
		На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. 
		Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.
		Повний текст рішення виготовлений 21 квітня 2017 року.
		Головуючий - суддя:                                                                 О.В. Ільяшевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...