Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-а-1023/09/1526 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 21.03.2011. Зареєстровано: 03.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2017.
Дата набрання законної сили: 16.03.2011
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И 
		 
		16 березня 2011 р.Справа № 2-а-1023/09/1526
		Категорія:Головуючий в 1 інстанції:  
		16 березня 2011 року                Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого Золотнікова О.С.,
		суддів Кравця О.О. та Осіпова Ю.В., 
		при секретарі Руденко І.Ю., 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу начальника Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області на постанову Саратського районного суду Одеської області від 24 червня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області про зобовязання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії, -
		В С Т А Н О В И Л А:
		У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області про визнання дій неправомірними та зобовязання нарахувати та виплатити на її користь щомісячну державну соціальну допомогу за період з січня 2006 по грудень 2008 року в сумі 4471 грн. 20 коп.
		В обґрунтування позову зазначалося, що позивач  являється пенсіонером та має статус дитини війни. Відповідно до діючого законодавства дітям війни пенсія підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. В період з 2006 року по 2007 рік зазначена надбавка не нараховувалась та не виплачувалась позивачу, а в 2008 році виплачувалася в значно меншому розмірі, ніж передбачено законом, чим Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області порушило його конституційні права. 
		Постановою Саратського районного суду Одеської області від 24 червня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області. Зобовязано Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, встановлену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно у сумі 742 грн. 64 коп.  та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно у розмірі 780 грн. 40 коп..  В інший частині позовних вимог відмовлено. 
		Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено матеріальний закон. Так, законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік»було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, на яке посилається суд першої інстанції, зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнано таким, що не відповідає Конституції України. Однак судом не враховано положення ст. 7 названого Закону, відповідно до яких фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Проте, законами України про Державний бюджет України на 2007 - 2008 роки такі видатки не передбачено. Крім того, в апеляційній скарзі вказується, що чинним законодавством не визначено розміру мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії дітям війни. У звязку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і прийняття нової постанови із відмовою у задоволенні позовних вимог. 
		Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області та має статус дитини війни згідно з посвідченням.
		Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності у позивача права на щомісячне підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
		Проте з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача конкретної суми грошових коштів погодитися не можна.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
		Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
		На підставі ст. 6 названого Закону дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
		Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України, а також ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
		Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зупинення дії ст. 6 названого Закону на 2007 рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
		Рішенням Конституційного Суду України № 10 рп/2008 року від 22 травня 2008 року, положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що стосується виплати доплати «дітям війни»визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
		Як зазначено вище, згідно наведеним нормам Закону, позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
		Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
		Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
		Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.
		На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Будь-якими іншими діючими нормативно-правовими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
		На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
		Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
		Безпідставними також є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
		Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України, а також зазначених Рішень Конституційного Суду України, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині зобовязання відповідача провести виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року є правильним.
		Разом з цим, зазначення судом першої інстанції в мотивувальній та резолютивній частинах судового рішення про зобовязання відповідача здійснити нарахування та виплату конкретної суми підвищення до пенсії позивача не є вірним, оскільки, суд не може підміняти державний орган, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, здійснюючи замість неправомірних дій чи бездіяльності, які визнаються протиправними, інші дії, які б відповідали закону та належали до компетенції такого субєкта владних повноважень. 
		Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд може визнати такі дії чи бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум допомоги відповідно до закону за конкретні періоди, а не визначати конкретні суми пенсії. 
		Оскільки судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, постановлене по справі судове рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підлягає зміні.
		Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу начальника Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області задовольнити частково.
		Постанову Саратського районного суду Одеської області від 24 червня 2009 року змінити. 
		Викласти абзац четвертий резолютивної частини постанови Саратського районного суду Одеської області від 24 червня 2009 року в наступній редакції:
		«Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції до 28 грудня 2007 року), за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.»
		В іншій частині постанову Саратського районного суду Одеської області від 24 червня 2009 року залишити без змін.  
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.  
		 
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...