Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/707/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2017. Зареєстровано: 03.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2017.
Дата набрання законної сили: 26.04.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		26 квітня 2017 р.                                                                                     Справа № 876/155/17 
		Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
		 
		головуючого  судді                                                  Іщук Л.П.,
		суддів                                                                      Онишкевича Т.В., Хобор Р.Б.,
		з участю секретаря судового засідання                    Джули В.М.,
		представника апелянта                                        Лешика І.П.,
		представників сторін                                        Кутянського  А.Г., Кулика А.Я., Хоми Т.І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року про закриття провадження у справі  за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до приватного акціонерного товариства «Ірокс», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про знесення,
		                                                  встановив:
		 
		Державна архітектурно-будівельна інспекції України звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Ірокс» про знесення самочинного  збудованого окремого стоячого житлового будинку розміром в плані 31х11,5+6х7,5 м (біля секції №9) в мікрорайоні «Рясне-1» на вул. Шевченка, 418 в м. Львові.
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2016 року провадження в адміністративній справі закрите на підставі п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		Позивач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ України) оскаржила ухвалу суду першої інстанції. Просить її скасувати і справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		В апеляційній скарзі зазначає, що ДАБІ України звернулася до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв'язку із порушенням забудовником вимог з питань будівництва містобудування та архітектури. Крім того, вказує на те, що майновими відносинами є правовідносини, що пов'язані з належністю, набуттям володіння чи користуванням і розпорядження майном, у ПАТ «Ірокс» право власності на нерухоме майно не виникло, а для виникнення цивільного спору необхідна наявність у сторони права власності на будь-яку річ. 
		Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
		Судом першої інстанції встановлено, що 04.08.2015 року директором Департаменту ДАБІ у Львівській області винесено постанови про накладення штрафу на ПАТ «Ірокс» за порушення у сфері містобудівної діяльності: №1ш/16пз/1013-6/3769-15 у розмірі 54810 грн., №1ш/17пз/1013-6/3770-15 у розмірі 109620 грн., №1ш/14 пз/1013-6/3767-15 у розмірі 21924 грн., №1ш/80/1-ф/пз від 04.08.2015 року та припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності № 02/06/1-ш від 12.06.2015 року.
		29.10.2015 року посадовими особами інспекції у присутності керівника ПАТ «Ірокс» на підставі Наказу ДАБІ України №976 та необхідності перевірки виконання вимог припису, проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ПАТ «Ірокс». На об'єкті будівництва «Будівництво багатоквартирних житлових будинків в мікрорайоні «Рясне 1» на вул. Шевченка, 418 в м. Львові».
		За результатами перевірки встановлено, що вимог припису від 12.06.2015 року №02/06/1-ш не виконано та не повідомлено про його виконання Департамент, про, що складено: акт проведення перевірки №06/10-ш від 29.10.2015 року, протокол про адміністративне правопорушення на директора «Ірокс» №06/10-ш від 29.10.2015 року; протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності №06/10/1-ш від 29.10.2015 року. Оскільки забудовник в установлений строк  не виконав вимоги, встановлені у приписі № 02/06/1-ш від 12.06.2015 року, ДАБІ України звернулася до суду з цим адміністративним позовом. 
		Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим, а спором який випливає з цивільних відносин, а відтак не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		З такими висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		З аналізу наведених норм вбачається, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність, окрім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, ще й інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Згідно пункту 5 частини другої статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
		Згідно частини четвертої статті 50 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
		У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.
		В пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи чи юридичні, в чітко визначених законами України випадках.
		Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
		У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
		Разом з цим, у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу   чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
		Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).
		Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності
		При цьому, за змістом статті 177 ЦК України, об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.
		З урахуванням норм частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 ЦК України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року (справа № 802/1318/15-а).
		Щодо покликання апелянта у апеляційній скарзі на те, що він здійснює владні управлінські функції у сфері архітектурно-будівельного контролю, то апеляційний суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 
		Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень, яка є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень. 
		З огляду на це неправильним є формальне застосування пункту 5 частини другої статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб'єкт владних повноважень як позивач.
		Зазначене підтверджується також правилами статей 3, 15, 45 ЦПК України, які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.
		Таким чином, аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.
		Контекстний аналіз і конструкція указаних норм процесуального закону (статей 3, 17 та 50 КАС України) із огляду на завдання адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України) свідчить про те, що поширення юрисдикції адміністративних судів на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, коли відповідачем за адміністративним позовом виступає інша особа, а не суб'єкт владних повноважень, є винятком із загальних правил і засад адміністративного судочинства. Під юрисдикцію адміністративних судів такі спори згідно з пунктом 5 частини другої статті 17 КАС України підпадають в тому разі, якщо в Конституції чи законах України зазначено про розгляд певного спору за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень в порядку, встановленому КАС України.
		Таким чином, у даному спорі, враховуючи характер спірних відносин, наявний спір про право цивільне.
		Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
		Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
		 
		ухвалив:
		 
		Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року у справі № 813/707/16 - без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.
		 
		Головуючий суддя                                                                      Л.П. Іщук 
		 
		Судді                                                                                          Т.В. Онишкевич 
		 
		                    Р.Б. Хобор
		 
		 
		Ухвала складена в повному обсязі 03.05.2017 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...