Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 907/1/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2017. Зареєстровано: 04.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2017.
Дата набрання законної сили: 14.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26.04.2017Справа №907/1/17Суддя господарського суду міста Києва Князьков В.В.
		За участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.
		Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду  справу 
		за позовом Берегівської місцевої прокуратури
		до відповідача 1   Закарпатської обласної ради 
		відповідача 2  Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства
		відповідача 3 Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт"
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Берегівське лісове господарство";
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин Еталон";
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсберг"; 
		Берегівська районна державна адміністрацію Закарпатської області
		про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії
		за участю представників сторін:  позивача:       Колодяжна А.В. (посвідчення №036177 від 04.11.2015р.); відповідача 1: відповідача 2: відповідача 3: третьої особи 1: третьої особи 2: третьої особи 3: третьої особи 4:  Сигідін О.І. (довіреність №01-16/564 від 31.08.2016р.); Левицький А.О. (довіреність б/н від 14.11.2016р.); не з'явився; Букович О.Д. (довіреність б/н від 13.02.2017р.); не з'явився; не з'явився; не з'явився;
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Берегівська місцева прокуратура звернулась до Господарського суду Закарпатської  області з позовом до Закарпатської обласної ради, Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути мисливські угіддя загальною площею 3077,5 тис. га. Закарпатському обласному управлінню лісового та мисливського господарства.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач-1 всупереч вимогам статей 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняв рішення № 323 від 04.11.2011р. "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма учасниками і користувачами земельних ділянок, на території яких вони розташовані, що призвело до незаконного припинення права користування мисливськими угіддями, а тому є підстави для визнання цього рішення недійсним і його скасування, а також визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011р. При цьому прокуратура вказує на те, що неправомірні дії відповідачів порушують державні інтереси, оскільки ними проігноровано встановлену законом процедуру надання мисливських угідь у користування.
		Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Згідно з частиною четвертою названої статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
		Так, прокуратура у позовній заяві вказала, що підставою для звернення до суду з даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі природних ресурсів у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на природні ресурси українського народу; інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на природні ресурси.
		Отже, прокуратура належним чином підтвердила своє право на звернення до суду з даним позовом.
		Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 05.01.2017р. позов  Берегівської місцевої прокуратури направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2017р. порушено провадження у справі №907/1/17, розгляд справи призначено на 01.02.2017р.
		30.01.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) суду від відповідача 2  надійшов відзив на позовну заяву. Позиція відповідача 2 полягає в тому, що оспорюване рішення прийнято з дотриманням вимог статей 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки законодавство не містить вимог щодо форми погодження власників та землекористувачів земельних ділянок, а тому вказані погодження могли бути викладені у формі листів, які наявні в матеріалах справи.
		01.02.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до якого останній заперечує щодо задоволення позову прокуратури та вказує на те, що ним при прийнятті оспорюваного рішення та укладанні оспорюваного договору було отримано погодження всіх власників та землекористувачів. Крім того, відповідача 1 зазначає, що Берегівською місцевою прокуратурою пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом та просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволені позову.
		У судовому засіданні 01.02.2017р. представник відповідача 1 подав додаткові пояснення до відзиву на позов.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2017р. у зв'язку із неявкою представників відповідача2 та відповідача 3 та необхідністю витребування у сторін документів, розгул справи відкладено на 20.02.2017р.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2017р. у зв'язку із невиконанням прокурором вимог ухвал суду та неявкою представника відповідачів, господарським судом продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.03.2017р.
		21.02.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду від прокуратури надійшли документи для приєднання до матеріалів справи, письмові пояснення до позову, додаткові обґрунтування до позову та заява про уточнення позовних вимог. Відповідно до якої Берегівська місцева прокуратура просить суд визнати поважними причину пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та визнати незаконним і скасувати рішення № 323 від 04.11.2011р. "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт", визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011р.
		22.02.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду відповідачем 2 подано письмові пояснення у справі та копії погоджень відповідних органів, землевласників та землекористувачів, які були підставою для прийняття спірного рішення.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2017р., залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП "Берегівське лісове господарство"; ТОВ "Карпат-Вин Еталон"; ТОВ "Айсберг"; Берегівську районну державну адміністрацію Закарпатської області, витребувано у сторін інформацію щодо власника земельної ділянки площею 62,9215 га. станом на 04.11.2011р. та відкладено розгляд справи на 29.03.2017р.
		У судовому засіданні 29.03.2017р. прокурор та представник відповідача 2 надали документи для приєднання до матеріалів справи.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2017р. у зв'язку із невиконанням прокурором та відповідачами вимог ухвали суду від 15.03.2017р., розгляд справи відкладено на 26.04.2017р.
		04.04.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду від прокурора надійшли пояснення у справі.
		25.04.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення, на виконання вимог ухвали суду.
		25.04.2017р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду від прокуратури надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду.
		У судовому засіданні прокурор надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.
		Представник відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи 1 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, з підстав викладених у відзивах на позов.
		Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від сторін до Господарського суду міста Києва не надходило.
		При цьому, згідно ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
		Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
		Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника  (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004р. та інші).
		Як зазначено в пункті 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014р. №11 "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення", оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід брати до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК України, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.
		Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов'язані зі станом здоров'я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо.
		Господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Оскільки прокурором та відповідачами не виконано ухвалу суду про надання інформації щодо власника земельної ділянки площею 62,9215 га. станом на 04.11.2011р., яка була необхідна для встановлення фактичних обставин у справі оскільки без даної інформації неможливо було перевірити доводи прокурора щодо не отримання погодження про надання у користування мисливських угідь з усіма учасниками і користувачами земельних ділянок.
		Беручи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, характер процесу, обставини викладені вище, щодо невиконання сторонами вимог даної ухвали та враховуючи те, що без надання даних матеріалів неможливо було повністю та об'єктивно встановити фактичні обставини у справі, господарським судом міста Києва порушено вимоги ст. 69 ГПК України щодо строків розгляду справи.
		Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини щодо розумності строку розгляду справи, об'єктивному оцінюванню доказів, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
		За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій     кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 907/1/17.
		Розглянувши матеріали справи Господарський суд міста Києва 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рішенням сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради (надалі - відповідач-1, Рада) №323 від 04.11.2011р. "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт", Громадській організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" (надалі - відповідач-3, Мисливський клуб "Губерт") надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років, загальною площею 3077,5 га. у тому числі в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га. та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га.
		На підставі зазначеного рішення Київської обласної ради, відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", 29.11.2011р. між Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" укладено договір про умови ведення мисливського господарства, про надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 3077,5 га, терміном до 04.11.2036р.
		Прокурор, посилаючись на незаконність рішення Ради та порушення при його прийнятті вимог чинного законодавства, просить визнати зазначене рішення недійними, а також визнати недійсним укладений 29.11.2011р. між Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мисливський клуб "Губерт" договір про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства.
		Відповідачі проти позову заперечують та зазначають, що оспорювані рішення та договір відповідають вимогам чинного законодавства.
		Статтями 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
		Згідно зі ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
		Відповідно до ст. 36 Закону України "Про тваринний світ" охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.
		Преамбулою Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
		Відтак, дотримання норм законодавства при набутті права на користування мисливськими угіддями є одним із основних засобів забезпечення державою законності використання природних об'єктів, охорони та збереження тваринного світу.
		Судом встановлено, що рішенням Ради №323 від 04.11.2011р. надано в користування Мисливському клубу "Губерт" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років, загальною площею 3077,5 га. у тому числі в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га. та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га.
		Пунктом 2 рішення указано Обласному управлінню лісового та мисливського господарства укласти із користувачами мисливських угідь договори про умови ведення мисливського господарства.
		Згідно зі статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на дату прийняття Радою оспорюваного рішення), мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
		Положення статей 78, 79 Земельного Кодексу України передбачають, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
		Статтею 78 Земельного кодексу України, як спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює  суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ст. 2 Закону), визначено зміст права власності на землю - право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
		Суд зазначає, що право власності, як один із видів речових прав на земельну ділянку, охоплює найбільш повний обсяг прав, що можуть бути реалізовані суб'єктами цих прав, з урахуванням обмежень, встановлених законом.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".
		З огляду на викладене, суд зазначає, що власник належні йому правомочності (володіння, користування і розпорядження) здійснює на свій розсуд. Здійснення права на свій розсуд, у тому числі і розпорядження ним, означає, що влада (воля) власника спирається безпосередньо на закон, існує незалежно від волі всіх інших осіб щодо цієї речі. Волевиявлення всіх інших осіб (у тому числі, користувачів об'єктом права) не лише спирається на закон, а й залежить від волі власника та зумовлене нею.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання"  мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
		Таким чином, запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких знаходиться мисливське угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.
		При цьому слід зазначити, що згідно зі статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" власники та користувачі земельних ділянок мають переважне право на користування мисливськими угіддями.
		Отже, суд наголошує, що право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку.
		Згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл мисливських угідь в розрізі землекористувачів, мисливські угіддя, які розташовані в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га. на території Боржавського лісництва, урочища "Чере-Лангодар" в межах кварталів 34-40 та Лісомисливському лісництві "Нове Село" №1 в межах кварталів 7-17, 20-23, 28-31, 37-39 та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га., землевласниками та землекористувачами яких є - ТОВ "Карпат-Вин Еталон"; ТОВ "Айсберг"; Берегівська районна державну адміністрацію Закарпатської області (Радгосп-завод "Берегівський"), що також підтверджується відповідними картографічними матеріалами щодо меж мисливських угідь, договором оренди та державним актом на право власності.
		Із матеріалів справи вбачається, що листом №03/14-1496 від 27.09.2011р. Державне підприємство "Берегівське лісове господарство" надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання мисливських угідь з метою ведення мисливського господарства загальною площею 2252,5 га.
		Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області листом №02-9/410 від 31.08.2011р. надала погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 651 га.
		ТОВ "Карпат-Вин Еталон" листом №81 від 26.08.2011р. надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 112 га.
		ТОВ "Айсберг" листом №1689 від 30.08.2011р. надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 62 га.
		Разом з тим, як зазначено прокурором та вбачається з матеріалів справи, спірне рішення Ради суперечить вимогам ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки погодження надання мисливських угідь Берегівською місцевою державною адміністрацією та Закарпатською обласною державною адміністрацією було видано у формі листа, а не розпорядження. Окрім того, оскільки згідно листа Берегівського районного відділу земельних ресурсів №1709 від 20.10.2006р. Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 62,9215 га. за №ЗК009089 від 10.02.2005р. виданий СУАРП "Айсберг" (ТОВ "Айсберг") анульовано, отже на час прийняття спірного рішення (04.11.2011р.) ТОВ "Айсберг" не було власником зазначеної земельної ділянки.
		Частина 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004р. (далі - Закон) (в редакції станом на 02.02.2005р.) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме:  право власності на нерухоме майно; речові права на чуже нерухоме майно: право володіння; право користування (сервітут); право постійного користування земельною ділянкою; право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право користування нерухомим майном строком більш як один рік. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом; обмеження речових прав.
		У відповідності до ст. 19 Закону (в редакції станом на 02.02.2005р.) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема: державний акт про право власності на земельну ділянку.
		Судом встановлено, що 02.02.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СААБ" та Спільним українсько-американсько-російським підприємством "Айсберг" у формі товариства з обмеженою відповідальність (ТОВ "Айсберг") укладено договір купівлі-продажу частини земельної ділянки загальним розміром 62,0427 га.
		На підставі даного договору ТОВ "Айсберг" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку №ЗК009089.
		Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону (в редакції станом на 02.02.2005р.), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають хз моменту такої реєстрації.
		Окрім того, згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		Відповідно до листа Берегівського районного відділу земельних ресурсів №1709 від 20.10.2006р. Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК№009089 від 10.02.2005р., виданий Спільному українсько-американсько-російському підприємству "Айсберг" у формі товариства з обмеженою відповідальність (СП ТОВ "Айсберг") на земельні ділянки площею 62,9215 га. анульовано.
		Згідно листа відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №13/403-17-0.17 від 05.04.2017р. станом на 04.11.2011р. право власності на земельну ділянку площею 62,9215 га. не зареєстровано за СП ТОВ "Айсберг" в книгах записів реєстрації державних актів на право власності.
		Також згідно листа відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №10-702-99.1-411/2-17 від 23.03.2017р., станом на час розгляду справи, земельна ділянка за кадастровим номером 2120483300:03:000:0050 площею 62,9215 га., яка розташована на території Великобактянської сільської ради Берегівського району за межами населеного пункту, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі та відсутні дані про реєстрацію права власності.
		Отже, враховуючи вищенаведене, право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120483300:03:000:0050 площею 62,9215 га., яка розташована на території Великобактянської сільської ради Берегівського району за межами населеного пункту, ніким не зареєстровано та не належить СП ТОВ "Айсберг".
		Отже, господарський суд приходить до висновку, що у відповідності до ст.. 84 Земельного кодексу України дана земельна ділянка належить до державної власності. Тому, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 04.11.2011р.) право розпорядження даною земельною ділянкою належало Берегівській районній державній адміністрації, отже відповідно і погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земельної ділянки площею 62,9215 га. повинно було надаватись Берегівською районною державною адміністрацією.
		Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази надання погодження Берегівською районною державною адміністрацією Мисливському клубу "Губерт" на використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 62,9215 га.
		Зазначене безумовно свідчить про наявність порушень закону при прийнятті рішення сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради (надалі - відповідач-1, Рада) №323 від 04.11.2011р. "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт".
		Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що Закарпатська обласна рада, всупереч ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення №323 від 04.11.2011р. "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, тому є підстави відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" для визнання цього рішення незаконним та його скасування.
		Також, враховуючи обставини даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Статтею 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" встановлено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.
		Статтею 24 цього ж Закону передбачено, що користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя. Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.
		У статті 92 Земельного кодексу України міститься визначення права постійного користування земельною ділянкою.
		Так, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
		Таким чином, приписи ст. 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачають укладання договорів виключно між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок (як особою, яка має державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою).
		У той же час, передача третім особам прав на земельні ділянки приватної власності без згоди та навіть відома власників, позбавляє останніх можливості укласти з користувачем відповідний договір та отримати плату за таке користування.
		Суд відзначає, що Мисливський клуб "Губерт" отримало мисливські угіддя у користування ще у 2011 році, проте до матеріалів справи не надано жодного договору, укладеного між Товариством та власником ділянки, у відповідності до ст. ст. 21, 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
		Що стосується договору про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011р., суд дійшов висновку про те, що зазначений Договір не відповідає положенням Цивільного кодексу України та Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
		На думку суду, порушення, які були допущені при укладанні спірного договору про умови ведення мисливського господарства є істотними та суперечать нормам та меті діючого законодавства.
		Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.
		Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Стаття 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
		Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Отже, оскільки рішення №323 є незаконним, то і відповідно договір від 29.11.2011р., укладений на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.
		Разом з тим, Радою подано суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокуратури.
		У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 названого Кодексу).
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України), причому підставою самостійною.
		Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Для сторони правочину днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і прокурором, який звертається до суду із заявою про захист державних інтересів. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, в особі якого він звернувся з позовом (у даному разі Головного управління, яке виступало й стороною оспорюваного правочину), то й перебіг позовної давності  розпочинається з моменту, коли про порушення  прав та інтересів дізнався саме цей орган, а не Прокурор.
		Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися й Верховним Судом України в його постановах (зокрема, від 08.06.2016 №5011-7/1603-2012, від 01.07.2015 №6-178цс15, від 16.12.2015 №910/3723/14, від 30.09.2015 №910/4626/14, від 13.04.2016 №907/238/15, від 20.04.2016 №907/584/14 та низці інших); такі висновки, за приписами частини третьої статті 82 та частини першої статті 111-28  ГПК України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при виборі і застосуванні правової норми до спірних відносин.
		У відповідності до положень пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Судом встановлено, що прокурор, звертаючись до суду із позовною заявою (позовну заяву надіслано 30.12.2016р., що підтверджується відтиском штемпеля відділення поштового зв'язку та отримано судом 03.01.2017р., що підтверджується печаткою канцелярії суду), пропустив передбачений законом строк позовної давності.
		Так, у позовній заяві прокуратура просить суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення прокуратури до суду з даним позовом та поновити такий строк, мотивуючи клопотання тим, що про існування оспорюваних рішення і додатку прокуратура дізналася у грудні 2016 року під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42016071060000040, тому строк позовної давності було прощено з поважних причин і його може бути відновлено.
		Разом з тим, Радою подано копії витягу із розносної книги відділу документообігу та протокольного забезпечення Закарпатської обласної ради (оригінал якої оглянуто у судовому засіданні), згідно якої Закарпатська обласна рада направляла в Закарпатську обласну прокурату всі рішення прийняті на сьомій сесії VI скликання у тому числі і рішення №323, окрім того у даній розносній книзі стоїть печатка Прокуратури закарпатської області про отримання рішення. Отже, Прокуратура дізналася про існування рішення №323 у січні 2012 року, а тому строк позовної давності закінчився у січні 2015 року.
		Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання Прокуратури про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними і поновлення такого строку.
		Отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку із пропуском Прокуратурою строку позовної давності щодо звернення з даним позовом до суду.
		Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладається на прокуратуру.
		Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог Берегівської місцевої прокуратури до Закарпатської обласної ради, Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" про визнання незаконним і скасування рішення № 323 від 04.11.2011р. "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" та визнання недійсними договору про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011р. відмовити повністю.
		 
		У судовому засіданні 26.04.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Повне рішення складено - 03.05.2017р.
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                       В.В. Князьков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...