Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/340/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано для оприлюднення: 05.05.2017. Зареєстровано: 07.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 11.05.2017.
Дата набрання законної сили: 18.09.2017
Результат оскарження 18.09.2017 Львівський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03.05.2017р.     Справа № 914/340/17 
		 Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
		за позовом: Обєднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (Вашингтон, США)
		позивач 2: Представництво Американського Обєднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (м. Львів)
		позивач 3: Єврейська релігійна громада «Турей Загав» («Золота Роза») м. Львова 
		(м. Львів)
		до відповідача: Львівської міської ради (м. Львів)
		третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Міністерство культури України (м. Київ)
		третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Львівська обласна державна адміністрація (м. Львів)
		третя особа 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради  «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» (м. Львів)
		третя особа 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (м. Львів)
		про: визнання недійсною ухвали Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 року в частині
		Суддя: Пазичев В.М.
		При секретарі: Черменєва В.С.
		Представники:
		від позивача 1: ОСОБА_1  довіреність № 2686 від 24.11.2014 року.
		                           ОСОБА_2 - довіреність № 2686 від 24.11.2014 року.
		                           ОСОБА_3  посвідчення № FB 807704 від 15.09.2015 року.
		від позивача 2: ОСОБА_1  довіреність № 2686 від 24.11.2014 року.
		                           ОСОБА_2 - довіреність № 2686 від 24.11.2014 року.
		                           ОСОБА_3  посвідчення № FB 807704 від 15.09.2015 року.
		від позивача 3: ОСОБА_1  довіреність № 2686 від 24.11.2014 року.
		                           ОСОБА_2 - довіреність № 2686 від 24.11.2014 року.
		від відповідача: ОСОБА_4  довіреність № 2901-вих-45 від 17.01.2017 року.
		від третьої особи 1: Не зявився.
		від третьої особи 2: ОСОБА_5  довіреність № 5/34-303/0/2-17-2 від 16.01.2017 р.
		від третьої особи 3: Не зявився.
		від третьої особи 4: Не зявився.
		Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Обєднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (Вашингтон, США), позивач 2 - Представництво Американського Обєднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (м. Львів), позивач 3 - Єврейська релігійна громада «Турей Загав» («Золота Роза») м. Львова (м. Львів) до Львівської міської ради (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Міністерство культури України (м. Київ) про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 року в частині.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.02.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 01.03.2017 року. Ухвалою суду від 01.03.2017 року розгляд справи відкладено до 09.03.2017 року, в звязку з відсутністю представників позивача 1, позивача 2, позивача 3, відповідача та третьої особи. Ухвалою суду від 09.03.2017 року розгляд справи відкладено до 14.03.2017 року, в звязку з відсутністю представників позивача 3, відповідача та третьої особи. Ухвалою суду від 14.03.2017 року розгляд справи відкладено до 20.03.2017 року, для надання доказів та в звязку з відсутністю представника третьої особи. Ухвалою суду від 20.03.2017 року до участі у справі залучено в якості третьої особи 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача  Львівську обласну державну адміністрацію, третю особу 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки», третю особу 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -  Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та розгляд справи відкладено до 28.03.2017 року, для надання доказів та в звязку з відсутністю представника третьої особи 1. Ухвалою суду від 28.03.2017 року розгляд справи відкладено до 04.04.2017 року, згідно клопотання позивача 1, позивача 2, позивача 3 та в звязку з відсутністю представників позивача 1, позивача 2, позивача 3, третьої особи 1 та третьої особи 3. Ухвалою суду від 04.04.2017 року розгляд справи відкладено до 18.04.2017 року, згідно клопотання позивача 1, позивача 2, позивача 3 та в звязку з відсутністю представників третьої особи 1 та третьої особи 3. Ухвалою суду від 18.04.2017 року розгляд справи відкладено до 25.04.2017 року, в звязку з відсутністю представників відповідача та третіх осіб 1, 2, 3, 4. Ухвалою суду від 25.04.2017 року розгляд справи відкладено до 03.05.2017 року, в звязку з відсутністю представників третіх осіб 1, 2, 3, 4.
		Позивач 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2017 року, про відкладення від 01.03.2017 року, від 09.03.2017 року, від 14.03.2017 року, від 20.03.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
		Позивач 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2017 року, про відкладення від 01.03.2017 року, від 09.03.2017 року, від 14.03.2017 року, від 20.03.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, , від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
		Позивач 3 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2017 року, про відкладення від 01.03.2017 року, від 09.03.2017 року, від 14.03.2017 року, від 20.3.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
		20.03.2017 року за вх. № 11003/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали пояснення по справі.
		20.03.2017 року за вх. № 11002/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу у справі № 914/340/17 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Клопотання позивача 1, позивача 2, позивача 3 про здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволено.
		28.03.2017 року за вх. № 12015/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
		28.03.2017 року за вх. № 12016/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		04.04.2017 року за вх. № 12916/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали пояснення по справі.
		04.04.2017 року за вх. № 12917/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
		04.04.2017 року за вх. № 1573/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.
		Клопотання позивачів судом задоволено. Продовжено строк розгляду справи на 15 днів.
		07.04.2017 року за вх. № 13216/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
		18.04.2017 року за вх. № 14282/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали додаткові пояснення по справі.
		18.04.2017 року за вх. № 14283/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали заперечення на клопотання відповідача про припинення провадження у справі.
		28.04.2017 року за вх. № 15613/17 позивач 1, позивач 2, позивач 3 подали пояснення по справі.
		Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2017 року, про відкладення від 01.03.2017 року, від 09.03.2017 року, від 14.03.2017 року, від 20.03.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
		28.02.2017 року за вх. № 8177/17 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		14.03.2017 року за вх. № 10219/17 відповідач подав відзив на позовну заяву.
		14.03.2017 року за вх. № 1152/17 відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.
		20.03.2017 року за вх. № 10827/17 відповідач подав пояснення по справі.
		30.03.2017 року за вх. № 12300/17 відповідач подав пояснення по справі.
		04.04.2017 року за вх. № 12913/17 відповідач подав клопотання про припинення провадження у справі.
		11.04.2017 року за вх. № 13745/17 відповідач подав пояснення по справі.
		11.04.2017 року за вх. № 13746/17 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		Третя особа 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.02.2017 року, про відкладення від 01.03.2017 року, від 09.03.2017 року, від 14.03.2017 року, від 20.03.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією Списку № 382 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 26.04.2017 року, а явка третьої особи 1 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.
		Третя особа 2 вимог ухвали суду про відкладення від 20.03.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року виконала частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечила.
		04.04.2017 року за вх. № 12914/17 третя особа 2 подала відзив на позовну заяву.
		03.05.2017 року за вх. № 15766/17 третя особа 2 подала додаткові пояснення по справі.
		Третя особа 3 вимог ухвали суду про відкладення від 20.03.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією Списку № 382 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 26.04.2017 року, а явка третьої особи 3 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.
		27.03.2017 року за вх. № 11682/17 третя особа 3 подала матеріали інвентаризаційної та реєстраційної справи на спірне майно.
		Третя особа 4 вимог ухвали суду про відкладення від 20.03.2017 року, від 28.03.2017 року, від 04.04.2017 року, від 18.04.2017 року, від 25.04.2017 року виконала частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією Списку № 382 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 26.04.2017 року, а явка третьої особи 1 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.
		04.04.2017 року за вх. № 12915/17 третя особа 4 подала пояснення по справі.
		10.04.2017 року за вх. № 13549/17 третя особа 4 подала заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
		Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 03.05.2017 року.
		 
		Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
		Як зазначено у позовній заяві, Ухвалою Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 р. пам'ятку культурної спадщини - Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовану на вул. І. Федорова, 27, вирішено вважати такою, що є у власності територіальної громади м. Львова.
		Підставою прийняття такого рішення зазначено: ст. 143 Конституції України, п.п. 1, 5 ст. 60, п. 1 ст. 26, п. 19 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ОСОБА_6 України «Про охорону культурної спадщини».
		В той же час, за твердженням позивача, ст. 143 Конституції України регулює суспільні відносини у сфері управління майном, що є в комунальній власності, п.п. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначають повноваження щодо права комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, майнові права, та здійснення правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, - тобто, регулюють способи реалізації права власності, а не підстави набуття такого права.
		Позивач зазначає, що п. 1 ст. 26. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає повноваження щодо затвердження регламенту ради; п. 19 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосується питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях.
		Позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс). Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначені» (відчуження за договором; передача у спадщину, знищення, переробка і та ін.). Проте, дані норми визначають повноваження власника майна та жодним чином не регулюють підстав набуття права комунальної власності.
		Позивач зазначає, що похідними способами набуття права власності є договори: кулівлі-продажу, міни, дарування, рента, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб чи публічно-правових утворень. Загальною ознакою похідного способу набуття права власності є правонаступництво, тобто перехід права власності від одних осіб до інших. Таким чином, підстава набуття права власності в одних осіб є одночасно підставою для припинення права власності в інших осіб і тавпаки.
		Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного  правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів. Отже, важливе значення у таких випадках має визначення способу набуття права та правової підстави його набуття. В той же час, в оскаржуваній ухвалі не визначено жодної правової підстави набуття ЛМР права на спірний об'єкт, як і способу набуття такого.
		Позивач наголошує, що підставою набуття права комунальної власності, відповідно до ч. 2 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є:
		- передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими субєктами права власності, а також майнових прав;
		- створення майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом;
		- придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Проте, за твердженням позивача, такі підстави, на момент прийняття оскаржуваної ухвали, відсутні; не зазначено про їх існування і в тексті самої ухвали. Викладене свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам законодавства щодо підстав та порядку набуття права власності та прийняття такого поза межами компетенції, визначеної законом.
		В оскаржуваній ухвалі відповідач покликається на ОСОБА_6 України «Про охорону культурної спадщини, проте не вказує норму, якою керується.
		Позивач зазначає, що вся центральна частина м. Львова (місто в мурах, середмістя), є Державним історико-архітектурним заповідником, створеним ОСОБА_7 Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297. На виконання згаданої постанови, виконавчим комітетом Львівської обласної ради трудящих 09.07.1975 р. прийнято рішення № 321, яким у Додатку № 1 визначено його межі.
		Позивач стверджує, що Кабінетом Міністрів України 15.11.1997 р. прийнято ОСОБА_7 № 1266 «Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова» (надалі - програма), Відповідно до вступної частині Програми, до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення центру міста до Списку всесвітньої спадщини, у межах, визначених за постановою Уряду від 12.06.1975 р. № 297. На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 р. історичний центр Львова внесенно до Списку Світової спадщини. Доказом перебування об'єкту Руїни синагоги «Турей Загав» в межах охоронної зони ЮНЕСКО є: Номінаційний файл об'єкта Всесвітньої Спадщини «Львів-Ансамбль історичного центру», текстовий матеріал (перелік з фото), картографічний матеріал із нанесенням вулиць та меж охоронюваного об'єкту. Окрім, цього, відповідно до матеріалів номінаційного файлу № 865 ЮНЕСКО, форма власності обєкта, щодо якого прийнято спірні рішення - державна власність.
		Більше того, за твердженням позивача, на момент прийняття оспорюваних рішень, ліцензованою організацією вже виготовлявся проект регенерації (відтворення) архітектурного ансамблю синагоги, про що Львівській міській раді було достеменно відомо, адже усі питання щодо використання зазначених територій та розташованих об'єктів узгоджувалося з представниками ЛМР. Питання використання зазначених територій неодноразово була предметом спільного розгляду за ініціативою як центральних органів державної влади, так і компетентних міжнародних організацій, в т.ч. посольства США. Уряд України і Уряд Сполучених Штатів Америки, бажаючи посилити охорону культурної спадщини і забезпечити недискримінаційний доступ до скарбів національної та світової культури, прагнучи сприяти порозумінню, утвердженню толерантності і дружби між усіма націями, расовими або  релігійними групами, будучи переконані в тому, що кожна культура має свою гідність і цінність, які мають поважатися і зберігатися, і що всі культури є часткою загальної спадщини, що належить усьому людству, вважаючи, що руйнування або зникнення об'єктів культурної спадщини, що належать будь-якій расовій, етнічній або релігійній групі, призводить до непоправного збіднення будь-якої країни і людства в цілому, підтверджуючи їхню рішимість вжити заходів з тим, щоб запобігти спробам тих, хто намагався або намагається знищити культурну спадщину будь-якої групи, прагнучи сприяти розвиткові та зміцненню поваги до світової культури і національної спадщини, вважаючи, що охорона культурної спадщини може бути ефективною лише за умови, якщо її забезпечено як на національній, так і на міжнародній основі серед держав, які діють у тісній співпраці, 04.03.1994 р. уклали «Про охорону і збереження культурної спадщини» (надалі - Угода).
		Позивач зазначає, що відповідно до згаданої Угоди, сторони взяли на себе зобов'язання щодо охорони та збереження культурної спадщини; права сприяти охороні та збереженню культурної спадщини; доступу до неї громадськості.
		Позивач звертає увагу на те, що відповідно до п.п. «А». «Б», «Г» ст. 2 А Статуту, Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, благочинна організація утворена з метою просвітництва та запобігання дискримінації осіб єврейської національності через віросповідання та національність; визначення поняття «благочинні цілі» наведено п.п. 11 ст. 4А Статуту, та вказано, що це: релігійні, благочинні, наукові, літературні та просвітницькі цілі.
		Реалізуючи статутні цілі, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, забезпечувало всебічне вивчення та дослідження місць, пов'язаних з історією та релігією єврейського народу. На протязі кількох років Представництвом Американського Об'єднання комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу замовлялись робота з археологічних досліджень, виготовлення документації на нововиявленні пам'ятки та державної реєстрації, замовлено та погоджено, у встановленому законом порядку, проект регенерації однієї з юдейських дільниць у м. Львові.
		За твердженням позивача, викладене підтверджується:
		- договорами на проведення археологічних досліджень з Львівським комунальним підприємством «Археологічно-архітектурна служба м. Львова» від 26.06.2006 р. № 96-06/АР., з Львівським комунальним підприємством «Археологічно-архітектурна служба м. Львова» від 19.03.2007 р. № 29-07/АР, з Науково-дослідним центром «Рятівна археологічна служба» від 23,09.2009 р. № 53-09-АД, з Науково-дослідним центром «Рятівна археологічна служба» від 22.06.2010 р. № 29-10-АД;
		- платіжними документами про надання гранту послом США на оплату дослідницьких робіт;
		- обліковою карткою нововиявленого об'єкта  культурної спадщини, паспортом об'єкта культурної спадщини, інформаційними звітами про результати археологічних досліджень;
		- програмою регенерації колишньої міської юдейської дільниці Львова (вул. ОСОБА_8 - Арсенальська - Староєврейська - Бр. Рогатанців);
		- витягом з протоколу Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 12.04.2013 р.
		Позивач зазначає, що з матеріалів програми регенерації колишньої міської юдейської дільниці Львова вбачається, що значна частина (близько 1/3) території недосліджена. Рішенням Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 12.04.2013 р. програму регенерації схвалено та рекомендовано продовжити опрацювання науково-проектної документації по об'єктах, які входять до складу колишньої юдейської дільниці Львова.
		Позивач звертає увагу на те, що дані обставини встановлені у постановах Вищого господарського суду України від 18.02.2014 р. у справі № 5015/5527/12; від 13.08.2014 р. у справі № 914/4078/13, та від 25.11.2014 року у справі № 5015/5589/11. Викладені обставини підтверджують не лише наявність прав та інтересів позивачів щодо спірного об'єкту, але й обовязків перед Міністерством культури України щодо виконання його рішень.
		Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідно до Статуту Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, м. Вашингтон, округ Колумбія, цілі за якими утворюється корпорація є наступні (зокрема):  сприяти освіті громадськості, стосовно стану дискримінації та упередження проти осіб єврейської національності у Радянському Союзі та інших місцях через їх національність, віросповідання; робити пожертвування для досягнення мети для благодійних цілей (п.п. «А», «Г» ст.2 А Статуту).
		Також, позивач зазначає, що Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, м. Львів, зареєстроване 08.06.2000 року. Зокрема, згідно свідоцтва про реєстрацію, виданого Міністерством юстиції України 08.06.2000 р. за № 131, основною метою діяльності представництва є проведення моніторингу ситуації з дотримання прав людини, сприяти гармонізації міжнаціональних та міжрелігійних відносин, надавати різноманітну гуманітарну допомогу, сприяти покращенню освіти дітей та дорослих тощо проти осіб єврейської національності у Радянському Союзі та інших місцях через їх національну приналежність. Єврейська релігійна громада "Турей Загар" ("Золота Роза") м. Львова, зареєстрована 24.01.2009 року. Відповідно до Статуту Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") м. Львова, громада є самостійною місцевою організацією віруючих громадян м. Львова, віросповідна приналежність  Іудаїзм (п.1.1). Метою громади є сповідуванні Іудаїзму, задоволенні релігійних потреб громадян єврейської національності, сповідування і поширення віри (п. 2.1). Завданням громади є проведення обрядів; відкриття, відтворення і забезпечення діяльності культових, будівель; благодійна діяльність; організації духовної освіти; взаємодія членів громади, захист їх громадянських прав.
		Законні права та інтереси  позивачів (зокрема і в аспекті Рішення Конституційного суду України від 01.12,2004 року у справі №  1-10/2004 про охоронюваний законом інтереси стосуються: 1) права на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національної меншини України (ст.11 Конституції України); 2) права на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність (ст. 54 Конституції України); 3) права на розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії (ст. 6 Закону України «Про національні меншини в Україні»); 4) права на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного і сучасного розселення (ст. 6 Закону України «Про національні меншини в Україні»); 5) інтерес до прагнення користування  конкретним матеріальним та  нематеріальним  благом, зумовлений загальним змістом обєктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу на розвиток етнічної культурної, мовної та релігійної самобутності позивачів як представників національної меншин України, збереження історичних пам'яток та інших-об'єктів, що становлять культурну цінність, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят сповідування своєї релігії, збереження життєвого середовища в місцях їх історичного і сучасного розселення з метою задоволення індивідувальних і колективних потреб.
		Позивач звертає увагу на те, що в своїх запереченнях відповідач не навів належних підстав визнання права власності на спірний об'єкт за Львівською міською радою. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовуються в межах ДІАЗ у м. Львові. Твердження відповідача про ліквідацію ДІАЗ у м. Львові не відповідають дійсності, доказом чого є витяг з ЄДР, відповідно до якого, відомості про державну реєстрацію про припинення юридичної особи  відсутні, а розпорядження голови ЛОДА, на яке покликається відповідач, є предметом судового розгляду у справі № 813/3423/15. Покликання відповідача на те, що ДІАЗ не включений до переліків пам'яток історії та культури, відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», а тому не визнається пам'яткою, відповідно до ЗУ «Про охорону культурної спадщини» спростовується ст. 30 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури».
		Позивач зазначає, що охорона історико-культурних заповідників, відповідно до статті 30 цього Закону та ст. 20 Закону СРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", які становлять особливу історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути оголошені рішеннями ОСОБА_7 Міністрів СРСР або ОСОБА_7 Міністрів Української РСР історико-культурними заповідниками, охорона яких здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення. З врахуванням того, що ДІАЗ у м.Львові створено на підставі постанови ОСОБА_7 Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297 та існує положення про заповідник, на підставі якого і діє Заповідник, та викладеного вище, внесення Заповідників до реєстру не передбачалось. Межі території Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові визначено у 2010 р. згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", прийнятого на виконання Розпорядження КМУ № 1338 - р від 11.11.2009 р., що свідчить не про створення його, а лише відновлення, а також відсутні будь-які належні докази про зміну його категорії національного значення чи виключення з його меж спірних земельних ділянок та об'єктів нерухомості. Цим же розпорядженням визначено і затверджено межі Заповідника, які є чинними.
		Крім того, позивач зазначає, що ОСОБА_7 Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. у справі № 5015/5589/11 встановлено, що здійснюючи судовий розгляд справи було встановлено, що постановою ОСОБА_7 Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. за № 297 створено Державний історико-архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова та підпорядковано його Львівському облвиконкому. Згідно цієї постанови, методичне керівництво справою охорони, реставрації  та використання пам'ятників архітектури, археології і мистецтва, що знаходяться на території заповідника, покладено було на Держбуд УРСР і Міністерство культури УРСР. На виконання Указу Президента України від 02.07.1997 року "Про збереження історичної забудови в центральній частині м. Львова", Кабінетом Міністрів  України 15.11.1997 року прийнято постанову № 1266 "Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова" із уповноваженням Львівської обласної державної адміністрації та виконавчого комітету Львівської міської ради реалізовувати вказану програму, у зв'язку з чим до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення історичного центру міста Львова до Списку Всесвітньої спадщини в межах, визначених за постановою ОСОБА_7 Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. за № 297. На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 р. історичний центр Львова внесений до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У відповідності до постанови КМУ від 26.07.2001 р. за № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", затверджено Список історичних населених місць України, в тому числі до нього включено м. Львів та зобов'язано Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики разом з обласними державними адміністраціями затвердити науково-проектну документацію з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку. Межі історичного ареалу міста визначено рішенням Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 р. "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова" з додатком № 1 до рішення виконкому від 09.12.2005 року за № 1311, де графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Позивач наголошує, що межі території Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові визначено у 2010 р. згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", що свідчить не про створення його, а лише відновлення, а також відсутні будь-які належні докази про зміну його категорії національного значення чи виключення з його меж спірних земельних ділянок та об'єктів нерухомості. А також, відсутні будь-які дані та висновки науково-консультативної ради, уповноваженої на це, що Державний історико-архітектурний заповідник втратив значення як пам'ятки національного значення (виключений з Державного реєстру пам'яток) чи будівлі нерухомості місцевого значення, що є предметом спору та знаходяться на території цього заповідника і облікуються як пам'ятки місцевого значення. Отже, Державний історико-архітектурний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини міста Львова занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (2001 р.), що внаступному формувався, відповідно до приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини", як «Державний історико-архітектурний заповідник» за категорією національного значення. 
		Позивач звертає увагу на те, що Законом України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент прийняття Кабміном України постанови від 27.12.2001 р. № 1761 про занесення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові як пам'ятки історії національного значення та на момент прийняття міською радою ухвали, що оскаржується, врегульовані правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. За статтею 3 вказаного Закону, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини ОСОБА_7 міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування. До повноважень виконавчих органів сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території, забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження, інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам'яток, що знаходяться на їх території.
		Отже, на думку позивача, здійснення управління історико-культурними заповідниками державного(національного) значення, яким і є Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, а тому Львівська міська рада прийнявши рішення, що є предметом оскарження, перевищила свої повноваження.
		Щодо встановлення апеляційним судом порушення норм земельного законодавства міською радою при прийнятті спірних рішень, то судом встановлено наступне. Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (частина 1 статті 34 цього Закону). Здійснюючи судовий розгляд у даній справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що земельні ділянки на вул. Федорова, 23 - 28 у м. Львові належать до державної власності. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що територія ансамблю історичного центру Львова складається зі 120 га давньоруської та середньовічної частини міста Львова, при цьому пам'ятки у центральній частині м. Львова мають статус пам'яток національного та місцевого значення.
		Окрім того, Львівською міською радою не враховано, що на спірній земельній ділянці розміщується ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), що складається із будівель: синагоги (буд. 27), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити (будинки 23, 25 по вул. ОСОБА_8) та єшиви - вищої юдейської школи (будинок 28), які складають частину історичного єврейського кварталу.
		ОСОБА_7 ВГСУ від 25.11.2014 р. у даній справі також встановлено, що судом апеляційної інстанції встановлено, що Державний історико-архітектурний заповідник, в межах давньоруської та середньовічної частини  міста Львова, занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (2001 р.), що внаступному формувався, відповідно до приписів Закону України "Про охорону культурної спадщини", як "Державний історико-архітектурний заповідник" за категорією національного значення, і здійснення управління історико-культурними заповідниками державного (національного) значення, яким і є Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові, віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		Також, позивач зазначає, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 р. у справі № 910/28297/14, встановлено що Управління в порядку, встановленому законом, історико-культурними заповідниками державного значення віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (пункт 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). До повноважень виконавчих органів сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території, забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження, інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам'яток, що знаходяться на їх території. Отже, здійснення управління історико-культурними заповідниками державного (національного) значення, яким і є Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові, віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		ОСОБА_7 Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 року у справі № 5015/5527/12, залишеною без змін судом касаційної інстанції встановлено, що, як вбачається із доказової бази, наданої апелянтом до апеляційної скарги, порушення його прав випливає з огляду на те, що на земельних ділянках по вул. Федорова, 25, 27, 28 розташований ансамбль синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), що складається із будівель: синагоги (буд. 27), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити (будинки 23, 25 по вул. ОСОБА_8) та єшиви - вищої юдейської школи (будинок 28), які, в свою чергу, складають частину історичного єврейського кварталу, що встановлено, у цій частині, Вищим господарським судом України в постанові від 30 липня 2013 року у справі № 5015/5589/11.
		Відповідно до листа Міністерства культури України від 02.12.2011 р. № 22-2412/21 (том 3, а.с. 86-87), синагогу «Турей Загав» зруйнували вибухівкою німецькі окупанти у серпні 1941 року, рештки синагоги оголошено пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 513-Лв), її було включено до затвердженої Кабінетом Міністрів України 1999 року Програми відтворення видатних пам'яток історії та культури України. Об'єкти, про які йдеться в оскаржуваних рішеннях, входять у межі історичного ареалу м. Львова, згідно додатку до рішення виконкому від 09.12.2005 р. № 1311 (том 1, а.с. 174).
		Позивач наголошує, що відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
		Отже, за твердженням позивача, оскільки вищеперелічені судові рішення набрали законної сили та є чинними, то встановлені в них факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
		Згідно архівної довідки від 09.10.2002 р. № 381, синагога «Золота Роза» належала Єврейській релігійній громаді м. Львова. Ця обставина також досліджувалась і встановлена господарськими судами.
		Позивач зазначає, що покликання представника ЛМР на ту обставину, що об'єкт руїни синагоги є пам'яткою культурної спадщини місцевого значення як на доказ перебування цього об'єкта у комунальній власності, спростовується наступним.
		В силу вимог ст. 17 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності; суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом; у документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
		Таким чином, надання об'єкту статусу пам'ятки національного чи місцевого значення не встановлює та не змінює власника; тобто наявність в об'єкта статусу пам'ятки місцевого значення не свідчить про перебування такого у комунальній власності, чи його «автоматичний » перехід в комунальну власність.
		Окрім того, в силу вимог ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками [за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного  органу охорони культурної спадщини.
		Однак, ЛМР не представила такого погодження.
		На думку позивача, щодо передачі повноважень з охорони та використання пам'ятки «Руїни синагоги «Золота Роза» Управлінню охорони історичного середовища Львівської міської ради, оскільки воно є спеціально уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини, то і в цій частині оскаржувана ухвала також є незаконною з наступних підстав. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, види діяльності, які проводить Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (2007р.) є: Код КВЕД 84.12 Регулювання у сферах охорони здоров'я, освіти, культури та інших соціальних сферах, крім обов'язкового соціального страхування. Відповідно до Національного Класифікатора України, Код КВЕД 84.12 включає такі види діяльності:
		- державне управління програмами, спрямованими на підвищення особистого добробуту у сфері: охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, відпочинку, охорони навколишнього середовища, забезпечення, житлом, соціальних послуг;
		- здійснення політики у сфері досліджень і розробок і пов'язаних із ними коштів;
		- спонсорську участь в організації культурно-дозвільних заходів;
		- розподіл державних грантів серед творчих працівників;
		- керівництво програмами забезпечення населення питною водою;
		- управління діяльністю зі збирання та видалення відходів;
		- керівництво програмами щодо захисту навколишнього середовища;
		- керівництво програмами щодо забезпечення житлом.
		Тобто, державне управління вище переліченими програмами.
		У даному ж випадку, спірна ухвала прийнята не в межах державних програм щодо зазначеного об'єкта. Діяльність із охорони та використання пам'яток історії, будівель та інших пам'яток культури, - визначена Кодом КВЕД 91.03. Проте, такий вид діяльності Управління не зареєстрований та в ЄДР не внесено.
		Позивач зазначає, що ухвалою Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 р. пам'ятку культурної спадщини - Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовану на вул. І.Федорова, 27, вирішено вважати такою, що є у власності територіальної громади Львова. Тобто, дана ухвала стосується реалізації майнових прав, а саме встановлення власника, без жодних правових підстав.
		З положень статей 13, 140, 142, 143 Конституції України, статей 2, 11, 16, 167, 169, 318, 319, ч. 2 статті 324, статей 326, 327 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 134, 148, 152, 197 ГК України, статей 17,18 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження майном державної та комунальної власності (наданні у власність або в користування, відчуженні майна державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди ділянки та інших договорів щодо майна та речових прав на майно, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками майнових відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають із майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
		Ухвалою Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016р. пам'ятку культурної спадщини - Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовану на вул. І.Федорова, 27, вирішено вважати такою, що є у власності територіальної громади Львова.
		Позивач наголошує, що спірна ухвала прийнята поза межами повноважень ЛМР, оскільки відповідно до п. 31 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Відповідно до ч. 5 ст. 16 цього Закону, від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Отже, органи місцевого самоврядування вправі розпоряджатися тільки тими об'єктами, які вже є в комунальній власності. Доказів перебування руїн Синагоги в комунальній власності відповідач не представив.
		При наданні пояснень, представник відповідача кожного разу стверджує, що спірний об'єкт є комунальною власністю, проте жодного належного і допустимого доказу цього не надала. До введення в дію Закону Української РСР "Про власність" та Закону Української РСР "Про місцеві ОСОБА_7 народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 26 березня 1991 р. комунальної власності не існувало, лише державна. Кабінет Міністрів України ОСОБА_7 Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. N 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною] власністю», затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього переліку, у власність областей передано об'єкти у сферах: промисловості будівельних матеріалів; місцевої промисловості; поліграфічної промисловості; зв'язку; агропромислового комплексу; будівництва; житлово-комунального господарства: житлове господарство, водопровідно-каналізаційне господарство, теплове господарство, матеріально-технічне забезпечення, ремонтно-будівельні організації, шляхове господарство, багатогалузеві підприємства житлово-комунального господарства, міськ-електротранспорт, комунальні автотранспортні підприємства, підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення; промисловості; готельного господарства; ритуального обслуговування; зеленого господарства; інші підприємства й організації; учбово-курсові комбінати, машинно-лічильні станції, комбінати благоустрою з майновим комплексом; організації технічної інвентаризації; народної освіти; охорони здоров'я, соціального забезпечення; фізичної культури і спорту; торгівлі, громадського харчування; побутового обслуговування; майно виконкомів місцевих ОСОБА_7 народних депутатів; а також у сфері культури. У сфері культури, з цим переліком, до комунальної власності передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно-спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об'єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. Жодні інші об'єкти, в тому числі й об'єкти культурної спадщини в комунальну власність не передано.
		Відповідачем не представлено суду доказів передачі спірного об'єкту в комунальну власність.
		У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Ухвалою Львівської міської ради від 26.05.2016 р. № 522 «Про питання захисту права власності територіальної громади м. Львова» вирішено вважати такими, що є у комунальній власності територіальної громади м. Львова руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), що розташовані на вул. Федорова, 27.
		Метою прийняття цієї ухвали є охорона і збереження об'єктів культурної спадщини, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.
		Відповідач звертає увагу на те, що позивач зазначає, що вся центральна частина м. Львова є Державним історико-архітектурним заповідником 9надалі - ДІАЗ), створеним постановою ОСОБА_7 Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297. ДІАЗ у м. Львові був створений на підставі постанови ОСОБА_7 Міністрів УРСР в 1975р. Відповідно до ч. 3 розділу X прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти, включені до переліків (списків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону. ОСОБА_6 Української РСР набрав чинності 01.11.1978 р.
		Відтак, ДІАЗ у м. Львові не включений до переліків пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», а отже не визнається пам'яткою відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Згідно з Додатком 3 до рішення виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 02.12.1975 р. № 552 «Про створення дирекції Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові», затверджено Перелік пам'яток архітектури та цінних споруд, що передаються ДІАЗ у м.Львові. Проте в цьому переліку відсутні пам'ятки архітектури та цінні споруди по вул. Федорова, 27.
		Відповідач звертає увагу на те, що Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові ліквідовано згідно із розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.05.2015 р. № 188/0/5-15 «Про охорону пам'яток культурної спадщини, що розташовані на території м. Львова».
		Відповідач звертає увагу на те, що позивачами зазначено, що вони є представниками релігійної громади «Турей Загав», яка діяла у м. Львові до 1939 р. Проте, жодних документальних доказів на підтвердження свого твердження позивачами не надано. Єдиним належним та допустимим доказом правонаступництва є зазначення про це в статуті, проте в статуті Єврейської релігійної громади «Турей Загав» («Золота Роза») відсутня інформація про правонаступництво.
		На думку відповідача, позивачі намагаються ввести в оману суд, стверджуючи, що руїни синагоги на вул. ОСОБА_8 є пам'яткою архітектури національного значення. Проте зазначене не відповідає дійсності. Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», занесення об'єкта культурної спадщини до державного реєстру пам'яток національного значення здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України. На сьогодні чинними є дві постанови Кабінету Міністрів України, якими внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкти культурної спадщини національного значення згідно з переліком, а саме від 03.09.2009 р. № 928 та від 10.10.2012 р. № 929. Проте в цих постановах відсутній такий об'єкт як руїни синагоги «Турей Загав» («Золото Роза») у м. Львові по вул. Федорова. Більше того, самі позивачі долучають до позовної заяви лист відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації від 22.01.2016 №5/52 щодо внесення до державного реєстру синагоги «Турей Загав» у м. Львові. ОСОБА_6 ще раз підтверджує, що руїнам синагоги не надано статусу пам'ятки національного значення.
		Відповідач зазначає, що на всі запитання відповідача у позивачів є лише одна відповідь, що все встановлено в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 р. у справі № 5015/5589/11, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2014 р., а тому не підлягає доказуванню. Проте предметом оскарження у цій справі були ухвали Львівської міської ради, якими визначено переліки земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах. Мова йде про земельні ділянки на вул. Федорова, 23, 28. Синагога не була предметом спору у цій справі.
		Відтак, на думку відповідача, обставини, на які посилається позивач як на встановлені факти, не мають ознак преюдиційних фактів, а лише є правовою оцінкою фактів судом в конкретній справі.
		Відповідач звертає увагу на те, що предметом спору є ухвала Львівської міської ради від 26.05.2016 р. № 522 «Про питання захисту права власності територіальної громади м. Львова», згідно з якою вирішено вважати такими, що є у комунальній власності територіальної громади м. Львова руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), що розташовані на вул. Федорова, 27.
		Відповідно до ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі такі категорії справ:
		1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав,
		2) справи про банкрутство;
		3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
		4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;
		4 ) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);
		5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
		6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих,  що віднесено до компетенції адміністративних судів;
		7) справи у спорах з  майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених  відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
		8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
		Пунктом 3 ОСОБА_7 пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначено, що у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
		Згідно з ст. 3 ГК України, сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
		Відповідач зазначає, що відповідно п. 3.1 ОСОБА_7 Пленуму № 10 Господарський спір підвідомчий господарському  суду, зокрема, за таких умов:
		- участь у спорі суб'єкта господарювання;
		- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
		- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;
		- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		Таким чином, на думку відповідача, оскаржувана ухвала прийнята суб'єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, пов'язаних з управлінням майном, що є у комунальній власності (ст.143 Конституції України) та забезпеченням дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення (п.4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зхорону культурної спадщини»).
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
		Враховуючи наведене, відповідач просить суд припинити провадження у справі за позовом Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Представництва Американського Об'єднання комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, єврейської релігійної громади «Турей Загав» до Львівської міської міської ради.
		У своїх пояснення третя особа 2 зазначає, що відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 928 "Про зазначення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" та від 10 жовтня 2012 року № 929 "Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" відсутній об'єкт як руїни синагоги "Турей Загав" (ОСОБА_9) у м. Львові по вул. Федорова в переліку. Державний історико  архітектурний заповідник у м. Львові ліквідовано згідно розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 05.05.2015 № 188/0/5-15 "Про охорону пам'яток культурної спадщини, що розташовані на території м.Львова". Головою Львівської обласної державної адміністрації доручено Департаменту архітектури та розвитку містобудування створити робочу групу та напрацювати положення щодо відновлення Державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ) у м. Львів, а також встановити мораторій на будь-яке нове будівництво на території ЮНЕСКО та в межах її буферної зони до відновлення діяльності ДІАЗу. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 1.1 1.2009 р. № 1338-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові» розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 «Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» було відновлено діяльність згаданого Заповідника та затверджено Положення про Заповідник у новій редакції. Розпорядженням голови облдержадміністрації від 06.04.2010 р. № 315/0/5-10 «Про призначення директора Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» було призначено директора Заповідника.
		З причини повної бездіяльності дирекції Заповідника, розпорядженням Голови облдержадміністрації від 05.05.2015 р. № 188/0/5-15 «Про охорону пам'яток культурної спадщини, що розташовані на території м. Львова» припинено діяльність юридичної особи Державного історико-архітектурного заповідника у .м. Львові - шляхом ліквідації. Відповідно до пункту 1 цього розпорядження створено Громадську наглядову раду з питань охорони пам'яток культурної спадщини розташованої на території, що включена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м.Львові, та затверджено її склад.
		Пам'ятка архітектури місцевого значення "Руїни синагоги "Золота Роза" розташована в межах території Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові та на території, включеній до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Обласна державна адміністрація зверталася до Міністерства культури України з листом від 22.01.2016 р. № 5/52 щодо внесення до державного реєстру синагоги "Турсй Загав" у м. Львові.
		Третя особа 2 інформує, що погодження щодо програм та проектів містобудівних та архітектурних перетворень, припинення робіт на цих територій належить до центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері охорони культурної спадщини - Міністерства культури України (надалі -Міністерство).
		Міністерством не передбачено делегування повноважень регіональним органам влади та місцевого самоврядування, а також їх структурним підрозділам, відділ охорони історичних пам'яток облдержадміністрації не має повноважень щодо надання припису про зупинення проведення робіт на території об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Третя особа 2 повідомляє, що законність видання розпорядження Львівської обласної державної адміністрації «Про охорону пам'яток культурної спадщини, що розташовані на території м. Львова» від 05.05.2015 р. № 188/0/5-15 є предметом розгляду Львівського окружного адміністративного суду (справа № 813/3423/15). Судова справа про правомірність дій Львівської обласної державної адміністрації щодо реєстрації Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові, засновником та органом управління якого визначено Львівську облдержадміністрацію, перебуває на розгляді у Львівському апеляційному адміністративному суді (справа № 813/3771/16).
		У своїх поясненнях третя особа 4 зазначає, що Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_6 України «Про охорону культурної спадщини» (надалі - ОСОБА_6 №1805) регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою збереження та використання об'єктів культурної спадщини.
		Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих № 485 від 30.06.1969 р., Синагога «Золота Роза» (руїни) № 27 на вул. І. Федорова внесено в перелік пам'яток архітектури.
		Ч. 3 ст. 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13.07.1978 року № 3600-ІХ (ОСОБА_6 УРСР № 3600) було визначено, що переліки пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) ОСОБА_7 народних депутатів.
		Статтею 13 Закону № 1805 визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам'ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
		Таким чином, за твердженням третьої особи 4, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки із занесенням до Реєстру.
		Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону № 1805 передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону УРСР № 3600, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
		Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 1805 пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності.
		Третя особа 4 наголошує, що згаданий будинок є пам'яткою культурної спадщини, а також, згідно Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 р. «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова», будинок розташований у межах історичного ареалу м. Львова.
		Відповідно до пункту 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV, а також відповідно до Методичних рекомендацій стосовно об'єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації, затверджених Протоколом Державної реєстраційної служби України від 11.12.2012 року, державній реєстрації підлягають лише речові права на споруди, які є окремою нерухомою річчю, тобто не є приналежністю головної речі і складовою частиною іншої речі. В силу того, що в 1943 році синагога "Турей Загав" ("Золота Роза") була зруйнована (підірвана німецькими нацистами), станом на сьогоднішній день архітектурні та конструктивні елементи пам'ятки в цілому мають до 85% втрат їх первісного вигляду (Акт втрат первісного вигляду пам'ятки від 30 серпня 2013 року). По суті, це руїни, які не можуть вважатися окремою нерухомою річчю.
		 
		При прийнятті рішення  суд виходив з наступного:
		Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.
		Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
		Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
		Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.
		Частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної ОСОБА_7 і ОСОБА_7 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		Відповідно до п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції міських, селищних, сільських рад належить надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
		Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Згідно статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 35 Закону України «Про власність» (чинного на момент виникнення спірних відносин), об'єктами права комунальної власності є, зокрема, майно закладів культури. 
		ОСОБА_7 Кабінету міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05 листопада 1991 року № 311 встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих ОСОБА_7 народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських ОСОБА_7 народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських ОСОБА_7 народних депутатів.
		Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
		Згідно ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Стаття 2 Цивільного кодексу України визначає, що учасниками цивільних відносин є держава України, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
		Статтею 324 Цивільного кодексу України визначено, що від імені українського народу право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
		В силу ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		При цьому учасником цивільних відносин можуть бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти публічного права. У межах цих цивільних відносин можуть оскаржуватись нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії, видані вказаними суб'єктами публічного права, якщо вони порушують цивільні права або інтереси інших осіб, в тому числі субєктів господарської діяльності.
		Судом встановлено, що 26.05.2016 року Ухвалою 3 сесії 7-го скликання Львівської міської ради № 522 «Про питання захисту права власності територіальної громади м. Львова», керуючись ст. 143 Конституції України, п.п. 1, 5 ст. 60, п. 1 ст. 26, п. 19 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою охорони і збереження обєктів культурної спадщини, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, міська рада ухвалила, зокрема: 1. Вважати такими, що є у власності територіальної громади м. Львова: 1.1. Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовані на вул. І. Федорова, 27.
		Отже, підставою прийняття такого рішення зазначено: ст. 143 Конституції України, п.п. 1, 5 ст. 60, п. 1 ст. 26, п. 19 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ОСОБА_6 України «Про охорону культурної спадщини».
		Згідно ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. 
		Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності. 
		Згідно п.п. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Згідно п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 
		1) затвердження регламенту ради; 
		2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; 
		3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; 
		4) обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом;
		5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання; 
		6) утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради; 
		7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання, з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; 
		8) заснування аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; 
		9) заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради, у тому числі щорічного звіту про здійснення державної регуляторної політики виконавчими органами відповідної ради; 
		10) прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; 
		11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; 
		12) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради; 
		13) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; 
		14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом; 
		15) скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; 
		16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом; 
		17) пункт 17 частини першої статті 26 виключено 
		18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; 
		19) прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови; 
		20) прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; 
		21) прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них; 
		22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; 
		23) затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; 
		24) встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; 
		25) утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди; 
		26) прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень; 
		27) прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;   
		28) прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку; 
		29) встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; 
		30) прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; 
		Реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради.
		30/1) прийняття рішень про визначення критеріїв, відповідно до яких утворення наглядової ради є обов'язковим у комунальних унітарних підприємствах та у господарських товариствах, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді; про затвердження порядку утворення наглядової ради, порядку призначення членів наглядової ради комунального унітарного підприємства; про визначення кола питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради комунального унітарного підприємства; про встановлення вимог до незалежних членів наглядової ради комунальних унітарних підприємств і господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді;
		30/2) визначення критеріїв відбору незалежного аудитора та критеріїв віднесення комунальних унітарних підприємств і господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді, до таких, фінансова звітність яких (у тому числі консолідована) підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, та затвердження порядку такої перевірки і порядку залучення незалежного аудитора;
		31) прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; 
		32) створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); 
		33) вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями; 
		33/1) прийняття рішень щодо надання згоди на організацію співробітництва територіальних громад, суб'єктом якого є територіальна громада села, селища, міста, у формах, визначених статтею 4 Закону України "Про співробітництво територіальних громад", щодо схвалення проекту договору про співробітництво та інших рішень, пов'язаних із здійсненням відповідно до зазначеного Закону співробітництва територіальних громад;
		33/2) заслуховування звітів, пов'язаних із здійсненням відповідно до Закону України "Про співробітництво територіальних громад" співробітництва територіальних громад, суб'єктом якого є територіальна громада села, селища, міста;
		34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; 
		35) затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України; 
		36) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; 
		37) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об'єктів тваринного світу; 
		38) надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію; 
		39/1) створення відповідно до закону за рахунок коштів місцевого бюджету установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, призначення і звільнення керівників цих установ, залучення в установленому законом порядку фізичних чи юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги;
		40) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території; 
		41) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; 
		(положенням пункту 41 частини першої статті 26 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 13.07.2001 року N 11-рп/2001)
		42) затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; 
		43) затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції; 
		44) встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; 
		45) прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; 
		45/1) визначення територій, на яких можуть проводитися потенційно небезпечні заходи в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки; 
		46) прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України; 
		47) прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених цим Законом; 
		48) затвердження статуту територіальної громади; 
		49) затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади; 
		50) прийняття рішень щодо виконання положень статей 7, 11, 12, 20, 24 Закону України "Про засади державної мовної політики";
		51) надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності; 
		52) створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби; 
		53) затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради; 
		54) вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відповідно до законодавства; 
		55) визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами; 
		56) затвердження порядку переміщення на штрафні майданчики транспортних засобів, припаркованих не у спеціально відведених місцях для паркування транспортних засобів.
		Згідно п. 19 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку;
		Тобто, ст. 143 Конституції України регулює суспільні відносини у сфері управління майном, що є в комунальній власності, пп. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначають повноваження щодо права комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, майнові права, та здійсненні правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, - тобто, регулюють способи реалізації права власності, а не підстави набуття такого права. Також, п. 1 ст. 26. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає повноваження щодо затвердження регламенту ради; п. 19 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосується питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях.
		Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс).
		Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
		Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначені» (відчуження за договором; передача у спадщину, знищення, переробка).
		За нормами ЦК, підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.
		Підстави набуття права власності поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника майна, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
		Згідно з нормами ЦК України, до первинного способу набуття права власності належать:
		- набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т, ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України);
		- набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т. ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби, (ч. 2 ст. 189, статті 332. 333 ЦК України);
		- визнання права власності за певних, умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України);
		- набуття права власності на скарб, бездоглядну домашню тварину, знахідку або інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив права попередній власник (ст.ст. 335-338, 340 340, 343 ЦК України).
		- набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику в задоволенні позову про його витребування (ст.ст. 330, 388, 389 ЦК України);
		- набуття права власності за набувальиою давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК України)
		До похідних способів належить набуття цього права:
		- на підставі правочинів (ст. 334 ЦК України);
		- в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК України);
		- в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 107, ст. 109 ЦК України);
		- у випадку приватизації державного майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК України).
		Похідними способами набуття права власності є договори: кулівлі-продажу, міни, дарування, рента, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб чи публічно-правових утворень.
		Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного  правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
		Отже, важливе значення у таких випадках має визначення способу набуття права та правової підстави його набуття.
		В той же час, в оскаржуваній ухвалі не визначено жодної правової підстави набуття Львівською міською радою права на спірний об'єкт, як і способу набуття такого. Більше того, в судовому засіданні на вимогу суду представити усі матеріали, на підставі яких було прийнято спірну Ухвалу, представником відповідача зазначено, що будь-яких матеріалів на підставі яких було прийнято спірну Ухвалу, представити неможливо, оскільки таких немає.
		Крім того, підставою набуття права комунальної власності, відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є:
		- передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими субєктами права власності, а також майнових прав;
		- створення майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом;
		- придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Як зазначено вище, предметом спору є ухвала Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016р. в частині визнання майнових прав Львівської міської ради на руїни синагоги «Турей Загав» (ОСОБА_9). Приймаючи оспорювану ухвалу, Львівська міська рада здійснила розпорядження майном, шляхом надання права власності на спірний об'єкт територіальній громаді м. Львова.
		Правом власності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 ст. 317 ЦК України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Таким чином, право розпорядження майном є виключним правом власника.
		В той же час, Львівська міська рада не представила жодних належних та допустимих доказів існування у неї прав на спірний об'єкт, оскільки такі підстави, на момент прийняття оскаржуваної ухвали, є відсутніми. Не зазначено про їх існування і в тексті самої ухвали.
		Викладене свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам законодавства України, що регулює відповідні правовідносини щодо підстав та порядку набуття права власності та прийняття такого поза межами компетенції, визначеної Законом.
		При наданні пояснень, представник відповідача стверджує, що спірний об'єкт є комунальною власністю, проте жодного належного і допустимого доказу цього не надала.
		Кабінетом Міністрів України ОСОБА_7 Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. N 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього переліку, у власність областей передано об'єкти у сферах: промисловості будівельних матеріалів; місцевої промисловості; поліграфічної промисловості; зв'язку; агропромислового комплексу; будівництва; житлово-комунального господарства: житлове господарство, водопровідно-каналізаційне господарство, теплове господарство, матеріально-технічне забезпечення, ремонтно-будівельні організації, шляхове господарство, багатогалузеві підприємства житлово-комунального господарства, міськ-електротранспорт, комунальні автотранспортні підприємства, підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення; промисловості; готельного господарства; ритуального обслуговування; зеленого господарства; інші підприємства й організації; учбово-курсові комбінати, машинно-лічильні станції, комбінати благоустрою з майновим комплексом; організації технічної інвентаризації; народної освіти; охорони здоров'я, соціального забезпечення; фізичної культури і спорту; торгівлі, громадського харчування; побутового обслуговування; майно виконкомів місцевих ОСОБА_7 народних депутатів; а також у сфері культури. У сфері культури, з цим переліком, до комунальної власності передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно-спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об'єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
		Відповідачем не представлено суду доказів передачі спірного об'єкту в комунальну власність.
		В той же час, Львівська міська рада не представила жодних належних та допустимих доказів існування у неї прав на спірний об'єкт, не представила доказів, ні створення майна, ні набуття такого у встановленому законом порядку, ні передачі їй такого майна.
		Крім того, в оскаржуваній ухвалі відповідач покликається на ОСОБА_6 України «Про охорону культурної спадщини», проте не вказує норму, якою керується.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 цього Закону, памятка, крім памятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
		Обєкти культурної спадщини, що є пам'ятками, за приписами ч. 1 ст. 18 цього Закону (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщи. Проте, такі погодження, незважаючи на вимоги суду, учасниками процесу представлені не були.
		Крім того, вся центральна частина м. Львова (місто в мурах, середмістя), є Державним історико-архітектурним заповідником, створеним ОСОБА_7 Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297. На виконання згаданої ОСОБА_7, виконавчим комітетом Львівської обласної ради трудящих 09.07.1975 р. прийнято рішення № 321, яким у Додатку № 1 визначено його межі.
		Кабінетом Міністрів України 15.11.1997 р. прийнято ОСОБА_7 № 1266 «Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова» (надалі - програма), Відповідно до вступної частині Програми, до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення центру міста до Списку всесвітньої спадщини, у межах, визначених за постановою Уряду від 12.06.1975 р. № 297. 
		На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 р. історичний центр Львова внесенно до Списку Світової спадщини.
		Згідно архівної довідки від 09.10.2002 р. № 381, синагога «Золота Роза» належала Єврейській релігійній громаді м. Львова. Ця обставина також досліджувалась і встановлена господарськими судами.
		Покликання представника Львівської міської ради на ту обставину, що об'єкт руїни синагоги є пам'яткою культурної спадщини місцевого значення як на доказ перебування цього об'єкта у комунальній власності, спростовується тим, що в силу вимог ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності; суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом; у документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію. Таким чином, надання об'єкту статусу пам'ятки національного чи місцевого значення не встановлює та не змінює власника; тобто наявність в об'єкта статусу пам'ятки місцевого значення не свідчить про перебування такого у комунальній власності, чи його «автоматичний » перехід в комунальну власність.
		Окрім того, в силу вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного  органу охорони культурної спадщини. Однак, Львівська міська рада не представила такого погодження.
		Руїни синагоги входять в межі Державного історико культурного заповідника у м. Львові, а всі землі в межах заповідника є землями державної власності історико-культурного призначення, що було предметом дослідження і встановлено судовими рішеннями.
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовуються в межах ДІАЗ у м.Львові.
		Станом на день прийняття спірної ухвали, об'єкт руїни синагоги не був визнаний об'єктом нерухомого майна та не зареєстрований як окремий об'єкт нерухомого майна, тобто, в розумінні ч. 1 ст. 187 ЦКУ, об'єкт є складовою частиною ДІАЗу м. Львова.
		Покликання відповідача на те, що ДІАЗ не включений до переліків пам'яток історії та культури, відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», а тому, не визнається пам'яткою, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», спростовується ст. 30 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури».
		Охорона історико-культурних заповідників, відповідно до статті 30 цього Закону та ст. 20 Закону СРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", які становлять особливу історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути оголошені рішеннями ОСОБА_7 Міністрів СРСР або ОСОБА_7 Міністрів Української РСР історико-культурними заповідниками, охорона яких здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення.
		З врахуванням того, що ДІАЗ у м.Львові створено на підставі постанови ОСОБА_7 Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. № 297 та існує положення про заповідник, на підставі якого і діє Заповідник, та викладеного вище, внесення Заповідників до реєстру не передбачалось.
		Межі території Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові визначено у 2010 р., згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 "Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові", прийнятого на виконання Розпорядження КМУ № 1338 - р від 11.11.2009 р., що свідчить не про створення його, а лише відновлення. Крім того, відсутні будь-які належні докази про зміну його категорії національного значення чи виключення з його меж спірних земельних ділянок та об'єктів нерухомості. Цим же розпорядженням визначено і затверджено межі Заповідника.
		Питання використання зазначених територій неодноразово була предметом спільного розгляду за ініціативою як центральних органів державної влади, так і компетентних міжнародних організацій, в т.ч. посольства США. Уряд України і Уряд Сполучених Штатів Америки, бажаючи посилити охорону культурної спадщини і забезпечити недискримінаційний доступ до скарбів національної та світової культури, прагнучи сприяти порозумінню, утвердженню толерантності і дружби між усіма націями, расовими або  релігійними групами, будучи переконані в тому, що кожна культура має свою гідність і цінність, які мають поважатися і зберігатися, і що всі культури є часткою загальної спадщини, що належить усьому людству, вважаючи, що руйнування або зникнення об'єктів культурної спадщини, що належать будь-якій расовій, етнічнії або релігійній групі, призводить до непоправного збіднення будь-якої країни і людства в цілому, підтверджуючи їхню рішимість вжити заходів з тим, щоб запобігти спробам тих, хто намагався або намагається знищити культурну спадщину будь-якої групи, прагнучи сприяти розвиткові та зміцненню поваги до світової культури: і національної спадщини, вважаючи, що охорона культурної спадщини може бути ефективною лише за умови, якщо її забезпечено як на національній, так і на міжнародній основі серед держав, які діють у тісній співпраці, 04.03.1994 р. уклали «Про охорону і збереження культурної спадщини» (надалі - Угода).
		Відповідно до згаданої Угоди, сторони взяли на себе зобов'язання щодо охорони та збереження культурної спадщини; права сприяти охороні та збереженню культурної спадщини; доступу до неї громадськості.
		Щодо інтересу позивачів у справі на спірний об'єкт, то відповідно до п.п. «А», «Б», «Г» ст. 2 А Статуту, Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, благочинна організація, утворена з метою просвітництва та запобігання дискримінації осіб єврейської національності через віросповідання та національність; визначення поняття «благочинні цілі» наведено у п.п. іі ст. 4А Статуту, та вказано, що це: релігійні, благочинні, наукові, літературні та просвітницькі цілі. Реалізуючи статутні цілі, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, забезпечувало всебічне вивчення та дослідження місць, пов'язаних з історією та релігією єврейського народу. На протязі кількох років Представництвом Американського Об'єднання комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу замовлялись робота з археологічних досліджень, виготовлення документації на нововиявленні пам'ятки та державної реєстрації, замовлено та погоджено, у встановленому законом порядку, проект регенерації однієї з юдейських дільниць у м. Львові.
		За твердженням позивача, викладене підтверджується:
		- договорами на проведення археологічних досліджень з Львівським комунальним підприємством «Археологічно-архітектурна служба м. Львова» від 26.06.2006 р., № 96-06/АР., з Львівським комунальним підприємством «Археологічно-архітектурна служба м. Львова» від 19.03.2007 р. № 29-07/АР, з Науково-дослідним центром «Рятівна археологічна служба» від 23,09.2009 р. № 53-09-АД, з Науково-дослідним центром «Рятівна археологічна служба» від 22.06.2010 р. № 29-10-АД;
		- платіжними документами про надання гранту послом США на оплату дослідницьких робіт;
		- обліковою карткою нововияаленого об'єкта  культурної спадщини, паспортом об'єкта культурної спадщини, інформаційними звітами про результати археологічних досліджень;
		- програмою регенерації колишньої міської юдейської дільниці Львова (вул. ОСОБА_8 - Арсенальська - Староєврейська - Бр. Рогатанців);
		- витягом з протоколу Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 12.04.2013 р.
		Рішенням Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 12.04.2013 р., програму регенерації схвалено та рекомендовано продовжити опрацювання науково-проектної документації по об'єктах, які входять до складу колишньої юдейської дільниці Львова.
		В силу приписів статті 6 Закону України «Про національні меншини в Україні», держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.
		Статтею 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», гарантовано право релігійних організацій на заснування і утримування вільно доступних місць богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглих територіях, у місцях паломництва, в установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, тощо. Таким чином, серед іншого, порушені ще й права позивачів, як представників національних меншин в Україні та релігійних організацій на вільний доступ до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням, та здійснення культових обрядів.
		Також, реалізуючи статутні цілі, Представництво Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, забезпечувало всебічне вивчення та дослідження місць, пов'язаних з історією та релігією єврейського народу. На протязі кількох років Представництвом Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу замовлялись роботи з археологічних досліджень, виготовлення документації на нововиявленні пам'ятки та їх державної реєстрації, замовлено та погоджено, у встановленому законом порядку, проект регенерації однієї з юдейських дільниць у м. Львові. Рішенням Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 12.04.2013 р. програму регенерації схвалено та рекомендовано продовжити опрацювання науково-проектної документації по об'єктах, які входять до складу колишньої міської юдейської дільниці Львова.
		Окрім цього, у рекомендаціях Парламентської асамблеї ОСОБА_7 Європи з питань захисту власності релігійних громад № 1556 (2002 р.), рекомендовано - гарантувати релігійним інститутам, власність яких була націоналізована в минулому, реституцію цієї власності у визначений термін чи якщо це неможливо, справедливу компенсацію; необхідно стежити за тим, щоб націоналізована церковна власність не приватизувалася (пункт 8).
		Позивач звертає увагу на те, що дані обставини встановлені у постановах Вищого господарського суду України від 18.02.2014 р. у справі № 5015/5527/12; від 13.08.2014 р. у справі № 914/4078/13, та від 25.11.2014 року у справі № 5015/5589/11.
		Викладені обставини підтверджують не лише наявність прав та Інтересів позивачів щодо спірного об'єкту, але й обовязків перед Міністерством Культури України щодо виконання його рішень,
		Як вбачається із судових рішень, на земельних ділянках (м. Львів, вул. І.Федорова, 25, 27, 28 ), розташований ансамбль синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), що складається із будівель: синагоги (буд. 27 на вул. ОСОБА_8), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, «різні» (шхити), микви (буд. 23 і 25 на ОСОБА_8) та єшиви - вищої юдейської школи (буд. 28 на вул. І. Федорова, 28,) і складали частину історичного єврейського кварталу.
		Враховуючи те, що дані культові споруди розташовані на спірних земельних ділянках, згідно архівних документів, належали єврейській релігійній організації «Золота Роза», інтерес позивачів до згаданих об'єктів в повній мірі відповідає поняттю «охоронюваний законом інтерес», тлумачення якому надано у рішенні Конституційного суду № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., та підлягає захисту в порядку та у спосіб визначений ст. 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України.
		Щодо питання підвідомчості даного спору господарським судам, слід зазначити, що з огляду на приписи ч. 2 статті 1 та статті 12 ГПК України, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням права власності, в тому числі з визнанням цього права.
		Додатково, у п.п. 15  17 ОСОБА_7 Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року (надалі  ОСОБА_7), роз'яснено та наведено чіткий перелік спорів, що не відноситься до компетенції господарських судів.
		Так, у п. 15 ОСОБА_7 роз'яснено порядок розгляду спорів щодо господарських та адміністративних договорів; у п. 16 - порядок розгляду справ у спорах, пов'язаних із здійсненням владних повноважень: Фондом соціального захисту інвалідів та його відділенням; Пенсійним фондом України та його органами; виконавчими дирекціями Фондів соціального страхування, їх робочими органами; Державною інспекцією з контролю за цінами та її територіальними органами. Водночас, як зазначено в ОСОБА_7, господарськими судами розглядаються на загальних підставах справи зі спорів за участю названих органів, якщо такі спори виникають з цивільних чи господарських правовідносин, в яких ці органи виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин (наприклад, у зв'язку з виконанням цивільно-правових чи господарсько-правових договорів, відшкодування матеріальної або моральної шкоди, із зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави тощо).
		Пунктом 17 ОСОБА_7 визначено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:
		а) про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;
		б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання;
		в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;
		г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
		д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
		Водночас, відповідно до ч. 2 п. 17 ОСОБА_7, інші справи, за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України,  іншими  актами господарського і цивільного законодавства.
		Ухвалою Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 р. пам'ятку культурної спадщини - Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовану на вул. І.Федорова, 27, вирішено вважати такою, що є у власності територіальної громади Львова. Тобто, дана ухвала стосується реалізації майнових прав, а саме: встановлення власника, без належних правових підстав.
		З положень статей 13, 140, 142, 143 Конституції України, статей 2, 11, 16, 167, 169, 318, 319, ч. 2 статті 324, статей 326, 327 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 134, 148, 152, 197 ГК України, статей 17,18 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження майном державної та комунальної власності (наданні у власність або в користування, відчуженні майна державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди ділянки та інших договорів щодо майна та речових прав на майно, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника.
		Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками майнових відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
		Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають із майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.
		Отже, даний спір підвідомчий господарським судам. 
		Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
		Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов не спростували, суд прийшов до висновку, що позов Обєднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (Вашингтон, США), позивач 2 - Представництво Американського Обєднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (м. Львів), позивач 3 - Єврейська релігійна громада «Турей Загав» («Золота Роза») м. Львова (м. Львів) до Львівської міської ради (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Міністерство культури України (м. Київ) про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 року в частині є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
		Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
		Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру  1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.
		Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 176 від 23.01.2017 року на суму 1600,00 грн. про сплату судового збору, та платіжне доручення № 1165 від 23.01.2017 року на суму 1600,00 грн. про сплату судового збору та платіжне доручення № 1164 від 23.01.2017 року на суму 1600,00 грн. про сплату судового збору.
		Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
		Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України,  суд -   
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов -  задоволити.
		2. Визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради № 522 від 26.05.2016 року в частині визнання права власності територіальної громади м. Львова на Руїни синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), розташовані на вул. І. Федорова, 27.
		3. Стягнути з Львівської міської ради (79003, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь Представництва Американського Обєднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (79054, АДРЕСА_1, ідент. код 21720365) 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору.
		4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.  
		 
		 
		Суддя                                                                                        Пазичев В.М. 
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.05.2017 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...