Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/113/17-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 18.05.2017. Зареєстровано: 18.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ
		 
		12 травня 2017 р.                                       м. Чернівці                      Справа № 824/113/17-а
		 
		Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		ОСОБА_1  головуючого у судовому засіданні,
		ОСОБА_2,
		ОСОБА_3,
		 
		за участю: 
		секретаря судового засідання Кіщук О.І., 
		позивача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5, представника Державної фіскальної служби України та ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області ОСОБА_7, представника Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області ОСОБА_8,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_9 управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області та Вижницька обєднана державна податкова інспекція ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Ухвалою суду від 20 лютого 2017 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_9 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області та Вижницьку обєднану державну податкову інспекцію ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області.
		В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_4 просить суд:
		- визнати  протиправним та скасувати наказ №43-о від 16 січня 2017 року Державної фіскальної служби України про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі у звязку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності (пункт 1 стаття 40 Кодексу законів про працю України та пункт 1 частини перша та четверта статті 87 Закону України «Про державну службу»);
		- поновити ОСОБА_4 на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області;
		- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 січня 2017 року по 12 травня 2017 року у сумі 18474,84 грн (враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог від 12 травня 2017 року).
		В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що оскаржуваний ним наказ про звільнення винесено з порушенням положень Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу», а тому такий підлягає скасуванню.
		Зокрема, повідомив, що 02 червня 2016 року йому вручено попередження про наступне звільнення із займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (зміна організаційної структури та скорочення штатної чисельності працівників територіальних органів ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області) та вказано про відсутність вакантних посад номенклатури ОСОБА_9 ДФС України, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б його кваліфікації.
		Однак позивач не погоджувався з  таким твердженням, посилаючись на наявність наступних рівнозначних вакантних посад: заступник начальника - начальник Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції, заступник  начальника - начальник Сторожинецького відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції, заступник начальника - начальник Хотинського відділення Новоселицької обєднаної державної податкової інспекції.
		На думку позивача, його звільнення з роботи є незаконним, оскільки відповідач одночасно з попередженням про звільнення  у звязку зі змінами  в організації виробництва і праці не запропонував йому жодної  наявної вакантної посади, яку він міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому, відповідачем не було враховано переважного права позивача на залишення на роботі. 
		Також позивач зазначав, що 29 листопада 2016 року йому було запропоновано вакантну посаду начальника юридичного управління ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, яка не є рівнозначною посадою до тієї, яку він займав до звільнення, не відповідає рівню кваліфікації та продуктивності його праці, тому останній від неї відмовився.
		Поряд з іншим пояснив, що звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», на який є посилання в оскаржуваному наказі, допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
		Крім цього, позивач вказував, що в даному випадку відбулась реорганізація  Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області шляхом приєднання на підставі передавального акту до Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, а посада  начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області та посада заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції є між собою значною мірою рівнозначними, оскільки функції та обовязки цих посад майже однакові та розповсюджуються на один адміністративно-територіальний район.
		Відтак, позивач просить суд поновити його на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області.
		Посилаючись на положення статті 235 Кодексу законів про працю України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України  від 08 лютого 1995 року №100, позивач обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Відповідач щодо задоволення позову заперечував, посилаючись на законність звільнення позивача із займаної посади.
		Зокрема, вказував, що Путильське відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції не є юридичною особою, а лише структурним підрозділом Вижницької обєднаної державної податкової інспекції, утвореного  внаслідок ліквідації Державної податкової інспекції у Путильському районі і не є її правонаступником. Зазначав про помилковість тверджень позивача про те, що посади заступника начальника - начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції, заступника  начальника - начальника Сторожинецького відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції, заступника начальника - начальника Хотинського відділення Новоселицької обєднаної державної податкової інспекції є рівнозначними посаді начальника Державної податкової інспекції в Путильському районі.
		Також заперечував щодо твердження позивача про наявність на момент звільнення вакантної посади начальника державної податкової інспекції у новому структурному підрозділі Вижницької обєднаної державної податкової інспекції (у Путильському відділенні) та аналогічних вакантних посад начальників державної податкової інспекції і інших територіальних органах ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби України в Чернівецькій області.
		Крім того, відповідач повідомив про те, що позивачу у звязку із ліквідацією юридичної особи - Державної податкової інспекції у Путильському районі було запропоновано посаду заступника начальника - начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби України в Чернівецькій області. Так, ОСОБА_6 управлінням Державної фіскальної служби України в Чернівецькій області було надіслано подання від 12 квітня 2016 року №1826/8/24-13-04-12 разом із заявою ОСОБА_4 про призначення останнього на відповідну посаду, яка завізована начальником Вижницької обєднаної державної податкової інспекції та в.о. начальника ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби України в Чернівецькій області. Однак, Державна фіскальна служба України листом від 17 травня 2016 року №16897/7/99-99-04-03-02-17 повідомила ОСОБА_9 управління Державної фіскальної служби України в Чернівецькій області, що за результатами розгляду матеріалів кандидатуру ОСОБА_4 для призначення на вищевказану посаду не підтримано. Зазначені результати позивачем не оскаржувались.
		Відповідач зазначав, що враховуючи відсутність рівнозначної посади начальника Державної податкової інспекції у новому структурному підрозділі і те, що кандидатуру ОСОБА_4 на посаду заступника начальника - начальника відділення не було підтримано, він не мав можливості запропонувати позивачу будь-яку іншу посаду у Путильському відділенні Вижницької обєднаної державної податкової інспекції.
		Крім цього, відповідач стверджував про неможливість поновлення позивача на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції, оскільки це суперечитиме чинному законодавству України.
		За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
		Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, підтримали позицію та доводи відповідача.
		Заслухавши пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 02 листопада 2000 року перебував на державній службі та працював в Державній податковій інспекції м. Чернівці, а згодом - державній податковій інспекції ОСОБА_6 управління Міндоходів у Чернівецькій області на різних посадах. 
		Наказом Державної фіскальної служби України від 10 квітня 2015 року №1113-о «Про призначення ОСОБА_4І.» відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 «Про Державну фіскальну службу України» та від 06 серпня 2014 року №311 «Про утворення територіальних органів державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», позивача призначено в порядку переведення на посаду начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області.
		Зазначеним наказом встановлено ОСОБА_4 посадовий оклад згідно з штатним розписом та підтверджено раніше присвоєне спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу.
		Згідно наказу ОСОБА_6 управління Міндоходів у Чернівецькій області від 14 квітня 2015 року №101-го «Про оголошення наказу» вирішено оголосити наказ Державної служби України від 10 квітня 2015 року №1113-о «Про призначення ОСОБА_4І.» та вважати ОСОБА_4 як такого, що приступив до виконання службових обовязків 15 квітня 2015 року.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» перейменовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.
		Так, згідно з переліком додатку 1 до указаної постанови Державна податкова інспекція у Вижницькому районі ОСОБА_6 управління ДФС перейменована на Вижницьку обєднану державну податкову інспекцію ОСОБА_6 управління ДФС. В свою чергу згідно з переліком додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року №892 Державна податкова інспекція у Вижницькому районі ОСОБА_6 управління ДФС реорганізовується шляхом приєднання до Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління ДФС.
		Згодом наказом Державної фіскальної служби України від 20 січня 2016 року №52 «Про перейменування окремих територіальних органів ДФС» відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби», керуючись пунктом 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 та Порядком здійснення заходів, повязаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою  Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, вирішено перейменувати деякі територіальні органи ДФС. А саме, Державну податкову інспекцію у Вижницькому районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області  на Вижницьку обєднану державну податкову інспекцію ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області. Цим же наказом затверджено в новій редакції Положення про Вижницьку обєднану державну податкову інспекцію ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		Згідно змісту наказу Державної фіскальної служби України від 24 лютого 2016 року №178 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Чернівецькій області» з метою реалізації пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби», керуючись пунктом 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 та Порядком здійснення заходів, повязаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою  Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, вирішено, зокрема, реорганізувати Державну податкову інспекцію у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області шляхом приєднання до Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, реорганізувати Державну податкову інспекцію у Сторожинецькому районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області шляхом приєднання до Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		Крім того, згідно з пунктом 5 наказу Державної фіскальної служби України від 24 лютого 2016 року №178 вирішено утворити комісії з реорганізації окремих територіальних органів ДФС у Чернівецькій області, керівниками яких призначити посадових осіб згідно з додатком. У додатку до зазначеного наказу головою комісії з реорганізації Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області визначено ОСОБА_10  першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		Наказом Державної фіскальної служби України від 28 березня 2016 року №256 «Про внесення змін до деяких наказів ДФС» з метою забезпечення реорганізації окремих територіальних органів ДФС у Донецькій, Львівській та Чернівецькій областях відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби», керуючись Порядком здійснення заходів, повязаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою  Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, внесено зміни до додатків до наказів ДФС, серед яких і до наказу від 24 лютого 2016 року №178 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Чернівецькій області». Так, в додатку 3 до наказу Державної фіскальної служби України від 28 березня 2016 року №256 затверджено зміни до додатка до наказу від 24 лютого 2016 року №178 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Чернівецькій області» та визначено головою комісії з реорганізації Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області ОСОБА_4 - начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		02 червня 2016 року з метою забезпечення виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №840 «Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 та наказу Державної фіскальної служби від 02 листопада 2015 року №834 «Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби» та у відповідності до статті 49-2 Кодексу законів про працю України попереджено ОСОБА_4, який займає посаду начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, про наступне звільнення із займаної посади 03 серпня 2016 року згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю, у звязку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників територіальних органів ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області. Також зазначено, що при звільненні ОСОБА_4 буде виплачена вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку.
		В листі-попередженні від 02 червня 2016 року додатково інформовано позивача про те, що в територіальних органах ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області відсутні вакантні посади номенклатури ОСОБА_9 ДФС України, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б його кваліфікації.
		З попередженням про наступне вивільнення позивач ознайомлений 02 червня 2016 року, що підтверджується відповідним підписом останнього.
		ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області від 01 серпня 2016 року №1370/10/24-13-04-18 позивача повідомлено про те, що у звязку із виробничою необхідністю дата можливого звільнення, вказана в попередженні про наступне вивільнення від 02 червня 2016 року змінюється на 05 вересня 2016 року.
		В подальшому листами аналогічного змісту ОСОБА_6 управлінням ДФС у Чернівецькій області повідомлено позивача про повторну зміну дати вивільнення, відповідно: листом від 05 вересня 2016 року №1550/10/24-13-04-18 повідомлено про зміну дати вивільнення на 19 вересня 2016 року; листом від 19 вересня 2016 року №1650/10/24-13-0418 повідомлено про зміну дати вивільнення на 03 жовтня 2016 року;  листом від 03 жовтня 2016 року №1785/10/24-13-04-31 повідомлено про зміну дати вивільнення на 18 жовтня 2016 року; листом від 19 жовтня 2016 року №1914/10/24-13-04-31 повідомлено про зміну дати вивільнення на 15 листопада 2016 року; листом від 15 листопада 2016 року №2089/10/24-13-04-18 повідомлено про зміну дати вивільнення на 29 листопада 2016 року; листом від 29 листопада 2016 року №2204/10/24-13-04-18 повідомлено про зміну дати вивільнення на 06 грудня 2016 року.
		Згідно змісту листа ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області від 29 листопада 2016 року №2207/10/24-13-04-18, адресованого позивачу, у звязку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників територіальних органів ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області ОСОБА_4 пропонується вакантна посада  начальника юридичного управління ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, від якої позивач  відмовився 29 листопада 2016 року.
		Листом від 06 грудня 2016 року №2242/10/24-13-04-18 позивачу повідомлено, що його буде звільнено не раніше 08 грудня 2016 року.
		ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, адресованого Державній фіскальній службі України, від 06 грудня 2016 року №6028/8/24-13-04-12 висловлено прохання звільнити ОСОБА_4 з посади начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, згідно пунктом 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України  у звязку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників територіальних органів ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		На підставі викладеного, наказом Державної фіскальної служби України від 16 січня 2017 року №43-о «Про звільнення ОСОБА_4І.» відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» припинено державну службу та звільнено ОСОБА_4 з посади начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області у звязку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.
		17 січня 2017 року ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області видано наказ №5-о «Про оголошення наказу», яким оголошено указаний вище наказ Державної фіскальної служби України.
		У відповідності до наказу від 17 січня 2017 року №5-о датою звільнення ОСОБА_4 вирішено вважати 18 січня 2017 року.
		За таких обставин, не погоджуючись із звільненням з публічної служби та вважаючи його  незаконним, ОСОБА_4 звернувся до адміністративного суду з даним позовом за захистом своїх трудових прав.
		Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Як вбачається з оскаржуваного позивачем наказу, його звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у звязку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності.
		Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
		Згідно із частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за  ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
		Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
		Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
		Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
		Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 Кодексу законів про працю України, відповідно до частини четвертої якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України  трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Згідно з частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. 
		Частинами першою  третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Згідно частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		Частиною ж другою статті 42 Кодексу законів про працю України передбачено кому надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
		Таким чином, припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України повинно відбуватися з обовязковим додержанням зазначених вище вимог законодавства, за змістом яких, зокрема, роботодавець зобовязаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.
		Аналогічного висновку притримується і Верховний Суд України, що відображено у його постановах від  01 жовтня 2013 року у справі №21-319а13, від 10 березня 2015 року у справі №21-52а15 та ін.
		Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України  висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
		Крім цього, виходячи з аналізу наведених вище норм, варто зазначити, що у разі перетворення одного структурного підрозділу особи публічного права в інший або його перепрофілювання  звільнення зі служби може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників. Саме собою перетворення без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби.
		При цьому Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі №21-267а12 виклав позицію, яка полягає у тому, що при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов'язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов'язаних з незаконним звільненням працівника. Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.
		Також суд звертає увагу і на положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, в якій, зокрема, розяснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Як вбачається з обставин справи, до оскаржуваного звільнення позивач працював на керівній посаді - начальником Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, яка у 2016 році була реорганізована шляхом її приєднання до Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, після чого отримала назву Путильське відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області.
		Відповідно до наявних у справі штатних розписів Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, однією з керівних посад є посада заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області.
		Зі змісту  Положень про Державну податкову інспекцію у Путильському районі ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, затвердженого наказом ДФС України від 21 серпня 2014 року №67, та про Путильське відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, затверджене наказом Вижницької обєднаної державної податкової інспекції від 12 грудня 2016 року №351, а також на підставі  наданих сторонами пояснень, судом встановлено, що посада начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області та заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області є подібними за своїми функціональними обовязками та розповсюджуються на один адміністративно-територіальний район - Путильський район Чернівецької області.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що у звязку із реорганізацією територіального органу Державної фіскальної служби України фактично скорочення штату працівників в частині керівної посади, яку займав позивач, не відбулось й дія його трудового договору мала бути продовжена відповідно до частини четвертої статті 36 Кодексу законів про працю України, а тому у відповідача не було законних  підстав для звільнення позивача з публічної служби відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
		Також усупереч положенням статті 87 Закону України «Про державну службу», статей 40 та 49-2 Кодексу законів про працю України позивачу при одночасному попереджені про наступне вивільнення 02 червня 2016 року не було запропоновано ані посади заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, ані будь-якої іншої рівноцінної посади державної служби чи іншої роботи (посади державної служби) у територіальному  органі Державної фіскальної служби України.
		Поряд з цим, як вбачається з наданої відповідачем інформації щодо стану та укомплектування посад керівних працівників  номенклатури Державної фіскальної служби України в ГУ ДФС у Чернівецькій області та інформації щодо наявності вакантних посад в ГУ ДФС у Чернівецькій області з 01 червня 2016 року по 01 лютого 2017 року,  в територіальних органах Державної фіскальної служби України в указаний період були вакантними низка керівних посад, серед яких і посада заступника    начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області.
		Однак такі безпідставно не пропонувались відповідачем позивачу в рамках процедури його звільнення за  пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
		Відтак, необґрунтованими є твердження відповідача, надані в запереченнях проти позову, а також наведені в попередженні про наступне вивільнення від 02 червня 2016 року, про те, що в територіальних органах ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області відсутні вакантні посади номенклатури ОСОБА_9 ДФС України, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача.
		Водночас в ході судового розгляду справи відповідач стверджував, що позивачу у звязку із ліквідацією Державної податкової інспекції у Путильському районі було запропоновано посаду заступника начальника - начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби України в Чернівецькій області з посиланням при цьому  на подання ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби України в Чернівецькій від 12 квітня 2016 року №1826/8/24-13-04-12.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до ОСОБА_9 ДФС України з заявою (без дати, однак в судовому засіданні позивач повідомив про її написання в лютому 2016 року) про призначення його на посаду заступника начальника -  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області у звязку з реорганізацією територіальних органів ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області, звільнивши його з посади начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		Указана заява містить резолюції «клопочу по суті заяви» начальника Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області та начальника ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		В заяві від 22 квітня 2016 року ОСОБА_4 надав добровільну згоду на проведення опитування із використанням поліграфа щодо обставин, повязаних з переведенням на посаду заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької ОДПІ ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		Згідно листа Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ОСОБА_6 управління внутрішньої безпеки ДФС України від 16 травня 2016 року № 1775/99-99-22-04-02-18, за результатами попереднього вивчення та проведеного добровільного психологічного інтервю із використанням поліграфу, з метою запобігання можливих корупційних правопорушень, не рекомендується здійснювати призначення ОСОБА_4 на посаду заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької ОДПІ ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області.
		Розглянувши подання від 12 квітня 2016 року №1826/8/24-13-04-12 щодо призначення на посаду заступника начальника -  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області ОСОБА_4, Державна фіскальна служба України за результатом розгляду матеріалів кандидатуру ОСОБА_4 для призначення на зазначену посаду не підтримала, про що зазначено в листі від 17 травня 2016 року, адресованому ОСОБА_6 управлінню ДФС у Чернівецькій області.
		Між тим, суд критично оцінює наведені посилання відповідача в обґрунтування законності звільнення позивача, оскільки указані обставини не мають відношення до оскаржуваної процедури звільнення. Спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено звільнення державного службовця у звязку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників  у разі не проходження або неуспішного проходження ним психологічного інтервю із використанням поліграфу. Зазначені вище дії мали місце до попередження позивача про наступне вивільнення та фактично проведені до процедури звільнення позивача із займаної посади  за  пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
		До того ж, питання щодо призначення позивача на посаду заступника начальника - начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області вирішувалось Державною фіскальною службою України на підставі заяви позивача, а не за ініціативою роботодавця.
		Належних доказів пропонування позивачу одночасно з попередженням про звільнення або після цього указаної вище посади відповідачем не надано, як і не  надано належних доказів неможливості запропонувати позивачу іншу вакантну посаду у відповідному державному органі. 
		В ході судового розгляду справи судом встановлено, що в рамках процедури оскаржуваного звільнення позивачу було запропоновано лише вакантну посаду начальника юридичного управління ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області. При цьому таку посаду було запропоновану позивачу тільки 29 листопада 2016 року, в той час як  згідно інформації щодо наявності вакантних посад в ГУ ДФС у Чернівецькій області з 01 червня 2016 року по 01 лютого 2017 року  посада начальника юридичного управління ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області була вакантною з 01 вересня 2016 року.
		Крім цього, відповідачем не надано належних доказів щодо невідповідності кваліфікації позивача іншим посадам, вакантним у період з  01 червня 2016 року по 01 лютого 2017 року в ГУ ДФС у Чернівецькій області, що рівноцінні посаді, яку займав позивач до звільнення, та не спростовано доводів, наданих в обґрунтування позову, щодо не врахування при звільненні позивача у звязку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності переважного права позивача на  залишення на роботі.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про незаконність звільнення позивача з державної служби із займаної посади.
		Перевіряючи оскаржуваний позивачем наказ на відповідність його критеріям, наведеним у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що такий прийнято не на підставі та не у спосіб, встановлений законодавством, що регулює спірні правовідносини; є необґрунтованим, тобто таким, що прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
		Також, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду справи обставини щодо наявності в ГУ ДФС у Чернівецькій області у період з  01 червня 2016 року по 01 лютого 2017 року вакантних посад, в тому числі керівних,  й не надання відповідачем обґрунтованих доводів та належних доказів неможливості пропонування їх позивачу, суд вважає, що при звільненні останнього та, відповідно, прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв упереджено й недобросовісно.
		Відтак, наказ Державної фіскальної служби України від 16 січня 2017 року №43-о «Про звільнення ОСОБА_4І.» є протиправний та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в указаній частині  задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. 
		Отже, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначеного в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України.
		Наведене узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою, зокрема, в постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.
		Враховуючи встановлені  обставини справи та викладені норми матеріального права, з метою повного захисту трудових прав незаконно звільненого з публічної служби позивача суд вважає прийняти рішення, яким поновити його на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, яка за змістом та функціональними обовязками є фактично подібною посаді, яку займав позивач до звільнення, що наразі відсутня в штатному розписі територіального органу Державної фіскальної служби України.
		При цьому необґрунтованими є доводи відповідача відносно неможливості поновлення позивача на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції з посиланням на правову позицію, викладену в ухвалі  Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2014 року у справі №2а/0570/5013/12, оскільки обставини у вказаній справі не є аналогічними обставинам даної справи, а викладені в судових рішеннях названого суду висновки в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України не є обовязковими для врахування судами першої чи апеляційної інстанцій при вирішенні адміністративних справ.
		Крім цього, обґрунтовуючи свої доводи відповідач посилався на положення пункту  19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, відповідно до якого при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
		Однак, такі доводи суд також вважає безпідставними виходячи з того, що в даному випадку мала місце не ліквідація, а реорганізація територіального органу Державної фіскальної служби України.
		До того ж, відповідно до наведеної вище правової позиції Верховного Суду України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.
		Крім цього, вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на те, що після проведеної у 2016 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року №892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» реорганізації територіальних органів Державної фіскальної служби України, на посаду заступника начальника  начальника Глибоцького відділення Чернівецької ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області, тобто на посаду, що є аналогічною посаді, на яку позивач просить його поновити, наказом відповідача була призначена особа, яка до реорганізації займала посаду, що аналогічна посаді, яку займав позивач до звільнення.
		Зазначене підтверджується інформацією в службовій записці ГУ ДФС у Чернівецькій області від 10 травня 2017 року та наданими в судовому засіданні поясненнями сторін.
		Враховуючи все вищевикладене,  суд критично оцінює твердження відповідача щодо неможливості поновлення позивача на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції, яка, до того ж, є вакантною з 01 червня 2016 року, що підтверджується наявними у справі матеріалами та визнавалось сторонами в судовому засіданні.
		Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, днем звільнення вважається останній день роботи.
		Згідно наказу ОСОБА_6 управління ДФС у Чернівецькій області від 17 січня 2017 року №5-о «Про оголошення наказу» та підтверджувалось позивачем в судовому засіданні, датою його звільнення  й останнім робочим днем є 18 січня 2017 року.
		Суд також звертає увагу на розяснення, що містяться в пункті 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до яких задовольняючи  позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення субєкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обовязково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
		Відтак, позивач підлягає поновленню на державній службі на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області з 19 січня 2017 року.
		На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
		Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
		Так, згідно частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 08 лютого 1995 року №100, цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Згідно абз. 3 пункту 2 указаного Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
		Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. 
		Згідно довідки Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області від 02 лютого 2017 року №178/10/24-01-05 середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Путильському районі ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області за період з листопада по грудень 2016 року, тобто останні два місяці, що передували звільненню з указаної посади, становить 243 грн 09 коп.
		Кількість робочих днів в період вимушеного прогулу позивача, який становить з 19 січня 2017 року по 12 травня 2017 року, складає 76 дні.
		Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 18474 грн 84 коп (243грн 09 коп. х 76 роб. дні).
		Вирішуючи позов в указаній частині судом також враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 25 травня 2016 року у справі        №6-511цс16, відповідно до якої виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин (в тому числі і в разі виплати вихідної допомоги).
		Водночас варто зазначити, що відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, на положення якої звертали увагу сторони, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
		Проте суд не враховує указані розяснення при вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі наразі є неактуальними, адже вони були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 Кодексу законів про працю України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року, про що також указано Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі  №6-511цс16.
		З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 січня 2017 року по 12 травня 2017 року, у сумі 18474,84 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Згідно частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Відповідно до частини першої та другої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
		Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Оскільки відповідачем в ході розгляду даної адміністративної справи не було доведено правомірність звільнення позивача з публічної служби, а доводи останнього в обґрунтування позову є обґрунтованими, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_4  вимог повністю. 
		Відповідно до  пунктів 2 та 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Таким чином, постанова в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
		Керуючись статтями 2, 8, 69, 70, 71, 86, 158  163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Адміністративний  позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 16 січня 2017 року №43-о «Про звільнення ОСОБА_4І.».
		Поновити ОСОБА_4 на державній службі на посаді заступника начальника  начальника Путильського відділення Вижницької обєднаної державної податкової інспекції ОСОБА_6 управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області з 19 січня 2017 року.
		Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 січня 2017 року по 12 травня 2017 року у розмірі 18474 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн 84 коп.
		 
		 
		Постанову в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
		 
		 
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд  протягом десяти днів з дня отримання  копії постанови.
		 
		 
		 
		Судді              О.П. Лелюк
		 
		 
		              ОСОБА_2
		 
		 
		             ОСОБА_3 
		 
		 
		Постанова у повному обсязі складена 17 травня 2017 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...