Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 288/633/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2017.
Дата набрання законної сили: 16.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		                                   
		 
		                                               Р І Ш Е Н Н Я
		                                   І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И[1]
		 
		 
		16 травня 2017 року                                                                                        м. Київ 
		 
		Колегія  суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
		 
		 головуючого судді:             Мазурик О.Ф., 
		                       суддів:              Кравець В.А., Гаращенка Д.Р.,
		                 секретаря:              Синявського Д.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року 
		у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -  
		 
		                                                   В С Т А Н О В И Л А: 
		 
		В травні 2015 року позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за кредитним договором, просив солідарно стягнути з боржника та поручителя ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 76 886,91 доларів США.
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі в письмових запереченнях посилались на недоведеність позивачем розміру заборгованості за кредитним договором            (т. 1, а.с. 86-88).
		Крім того, ОСОБА_3 заперечуючи проти позовних вимог посилалася на те, що порука за кредитним договором припинила свою дію в липні 2013 року, а тому заявлені до неї вимоги  про солідарне стягнення заборгованості є безпідставними (т. 1, а.с. 91).
		14 березня 2016 року відповідачами подано заяву про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та відсотків з 30.12.2009, а з позовом до суду Банк звернувся 11.05.2015, тобто з порушенням строку позовної давності. Відповідачі просили застосувати позовну давність до позовних вимог та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. 
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року позов задоволено повністю та солідарно стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»  заборгованість у розмірі 1 778 700 грн. 26 коп.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		В обґрунтування апеляційної скарги вказував на те, що позивачем не доведено розміру заборгованості за кредитним договором. Крім того, судом безпідставно не застосовано позовну давність, про яку заявлено стороною у справі до ухвалення судом рішення. 
		Також як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що порука, якою забезпечено виконання зобов'язань боржником за договором кредиту, припинила свою дію в липні 2013 року, а тому у суду були відсутні правові підстави для солідарного стягнення заборгованості.
		За вказаних обставин, просив рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.06.2016 скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		Відповідач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній.
		Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просила задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
		Позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк», належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Причини неявки суду не повідомив.
		Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності  представника позивача.
		Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом вірно встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання зобов'язань за кредитним договором.
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір                            № K2V4G100260051, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в            п. 7.1. цього Договору.
		Пунктом 7.1. Кредитного договору передбачено, що Банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 08.06.2007 по 07.06.2034 включно, у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 21 840,00 доларів США на наступні цілі: купівля квартири, а також у розмірі 6 595,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 цього Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,22% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. цього Договору.  Періодом сплати вважати період з «5» по «10» число кожного місяця.
		Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж)  у сумі 278,25 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов'язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
		Кредит надано за умови виконання позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.7. даного Договору відкрити рахунок, зазначений в п. 7.2. та здійснювати ведення кредитного досьє по кредиту. ОСОБА_1 в свою чергу зобов'язався використати кредит на цілі, визначені Договором, а також сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, сумах і строки, передбачені п. 7.1. та п. 2.3.3. цього Договору.
		У відповідності до пункту 7.2. Кредитного договору для виконання даного договору Банк відкриває позичальнику рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по даному кредитному договору в передбачені договором строки.
		При порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених           п. п. 1.1, 2.2, 2.3.3 цього Договору, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,47% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом (п. 7.4. Кредитного договору).  
		Пунктом 2.3.1. Кредитного договору передбачено, що Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України  у відповідній валюті (по статистиці НБУ).
		Згідно з пунктом 4.1. Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого пунктами 2.2.2., 2.2.3. даного Договору, Банк має право нарахувати, а позичальник  зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
		Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору даний договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, згідно п. 7.1. набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах визначених у них сум, і діє в обсязі виданих позичальнику коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. 
		Судом встановлено, що Банк свої зобов'язання виконав належним чином та надав кредит у розмірі 28 435 доларів США.
		Доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено факт належного виконання Банком умов договору та видачі коштів у розмірі 28435,00 доларів США, є необґрунтованими та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
		З матеріалів справи вбачається, що  за заявою ОСОБА_1 на видачу готівки  від 11 червня 2007 року Банком видано останньому через касу грошові кошти у розмірі 21 840,00 доларів США. Грошові кошти на сплату страхових платежів ОСОБА_1 отримав у розмірі 6 595,00 доларів США та у порядку, передбаченому п. п. 2.1.3., 2.2.7. цього Договору, а саме шляхом видачі грошових коштів у розмірі 5160,00 доларів США через касу Банку та 985,00 доларів США шляхом сплати страхових платежів за рахунок Кредиту відповідно до п. 2.1.3. Договору, що підтверджується випискою по особовому рахунку          № НОМЕР_2.
		Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 зобов'язався погашення заборгованості за цим договором здійснювати в наступному порядку: щомісяця в період сплати, з «5» по «10» число кожного місяця, надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 278,25 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
		Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
		Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
		Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
		При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). 
		Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
		Відповідачем ОСОБА_1 визнано та підтверджується матеріалами справи, що боржник не виконував належним чином зобов'язань за кредитним договором та з грудня 2009 року припинив погашення заборгованості за кредитним договором. 
		Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, сума заборгованості за кредитним договором № K2V4G100260051 від 08.06.2007 станом на 23.03.2015 складала         76 866,91 доларів США, з яких: 22 509,60 - заборгованість за кредитом в тому числі прострочене тіло кредиту; 17 960,77 - заборгованість по відсоткам в тому числі прострочені відсотки; 3 045,42 - заборгованість з комісії в тому числі прострочена комісія; 29 680,50 - заборгованість з пені; 10,80 - штраф (фіксована частина); 3 659,81 - штраф (процентна складова).
		На підтвердження розміру заборгованості Банком надано виписки по рахунках, які підписано уповноваженою особою Банку та скріплено печаткою.
		ОСОБА_1 заперечував проти визначеного Банком розміру заборгованості. 
		З аналізу ч. 1 ст. 179 ЦПК України вбачається, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ч. 2 ст. 179 ЦПК України).
		Оскільки ОСОБА_1 заперечував щодо заявленного позивачем розміру заборгованості за кредитним договорм, то за приписами ст. 179  ЦПК України підлягає доведенню факт належного виконання зобов'язання. 
		Згідно з вимогами ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідачів на те, що            ОСОБА_6 було внесено кошти у більшому розмірі ніж встановлено кредитним договором, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження своїх обґрунтувань відповідачі до суду не надали. Зокрема, в матеріалах справи відсутні квитанції або платіжні доручення, які підтверджують внесення ОСОБА_1 коштів на погашення суми заборгованості за кредитним договором.
		Натомість матеріалами справи підтверджується, а саме надані позивачем розрахунок заборгованості від 23.03.2015 та виписки по рахунку ОСОБА_1, які належним чином оформлені та містять печатку і підпис уповноваженої особи банку є доказами в розумінні           ст. 58 ЦПК України та містять інформацію щодо предмета доказування. 
		15 листопада 2016 року ОСОБА_1, діючи через свого представника            ОСОБА_7, звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення судово-економічної експертизи для визначення наявного розміру заборгованості.
		 З метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, в межах повноважень, передбачених ст. 300 ЦПК України, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та призначено у справі судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої визначено у 2-х місячний строк (т. 3, а.с. 8).
		 Згідно ухвали суду від 15.11.2016 обов'язок щодо оплати витрат по проведенню експертизи покладено на ОСОБА_1 та роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
		Ухвала суду про призначення експертизи залишена експертом без виконання з підстав, передбачених п. 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а саме у зв'язку з не здійсненням ОСОБА_6 попередньої оплати за проведення експертизи ( т. 3, а.с. 30).
		Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1, що йому не було відомо розрахунковий рахунок для перерахування коштів для проведення експертизи, оскільки розпискою від 09.02.2017, наданою представником ОСОБА_1 - ОСОБА_7,. підтверджується, що останній, діючи в інтересах ОСОБА_1, отримав копію клопотання експерта про оплату вартості експертизи від 16.01.2017 (т. 3, а.с. 27).
		Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Отже, саме відповідач повинен довести суду факт розбіжностей у наданому Банком розрахунку з наданням на підтвердження цього факту належних та допустимих доказів, якими є квитанції про внесення коштів до Банку.
		Заперечуючи проти розміру заборгованості, відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування цього розміру. Апеляційна скарга не містить заперечень, що виписка по рахунках не містить всіх відомостей про внесені ним на погашення кредиту коштів і такі квитанції, на підтвердження погашення кредиту, до суду не надавались. 
		Беручи до уваги викладене, а також те, що на підтвердження розміру заборгованості Банком надано виписки по рахунках, які підписано уповноваженою особою Банку та скріплено печаткою, а ОСОБА_1 на спростування доводів позивача щодо неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором не надав квитанцій на підтвердження належного виконання зобов'язань шляхом внесення коштів до Банку, а також не спростував належними та допустимими доказами розміру простроченої заборгованості, колегія суддів вважає, що позивачем доведено, що станом на 25.03.2015 у ОСОБА_1 існувала прострочена заборгованість за Кредитним договором № K2V4G100260051 від 08.06.2007 у розмірі 52317,00 доларів США. 
		Суд встановивши, що ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором не виконав, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
		При цьому доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності, щодо застосування якої він заявив, суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що строк дії  договору встановлено до 07 червня 2034 року, а відтак, на думку суду, з цієї дати починається перебіг позовної давності за вимогами Банку.
		Проте  колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
		Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору - до моменту  виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів у розмірі 278,25 доларів США у період з «5» по «10» число кожного місяця, останній з яки у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 06 червня 2034 року.
		Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
		Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
		Як  встановлено  судом,  ОСОБА_1 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з 30 грудня 2012 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту Банк звернувся 11 травня 2015 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.
		Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
		Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. 
		Після  переривання    перебіг   позовної   давності   починається   заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
		Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
		Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
		Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
		З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
		Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
		У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
		Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.
		При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
		За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		У справі, яка переглядається, судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.
		Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається  з моменту порушення строку його погашення.
		Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами у період з «5» по «10» число кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту  (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. 
		У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з             06 червня 2034 року - з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
		Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від  14 грудня 2016 року по справі № 6-2462цс16.
		Аналогічні правові висновки Верховного Суду України містяться в постановах від         19 березня 2014 року № 6-14цс14 та від 03 червня 2015 року № 6-31цс15.
		Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не належним чином виконував умови кредитного договору, а з грудня 2012 року  припинив оплату чергових платежів.
		Враховуючи, що останній платіж на виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 здійснено 30.12.2009, а з позовними вимогами Банк звернувся до суду        11 травня 2015 року, з висновком  суду про  необґрунтованість  заяви  ОСОБА_1 про застосування позовної давності не можна погодитись, оскільки такий висновок суду ґрунтується на неправильному застосуванні норми матеріального права.
		Як встановлено судом, обставиною, яка стала підставою для звернення 11 травня 2015 року Банку до суду з позовом про дострокове повернення кредиту виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме: припинення ним                  30 грудня 2012 року передбачених договором виплат з погашення чергового платежу за кредитом.
		Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.
		Аналогічні положення містяться у п. 7.1 кредитному договору, відповідно до якого у разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов'язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
		Таким чином, аналізуючи норми ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання (у справі, що переглядається -               06 червня 2034 року) вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.
		Оскільки, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту та відсотками за період з 11.06.2007 по 11.05.2012 пред'явлені після спливу строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у письмовій заяві від 14 березня 2016 року (т. 1, а.с. 92), і підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 267 ЦК України судом не встановлено, правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
		Разом з тим, ураховуючи момент пред'явлення позову 11 травня 2015, строк позовної давності до вимог про стягнення  простроченої заборгованості за тілом кредиту, комісії та несплачених процентів за період з 11 травня 2012 року по 11 травня 2015 року не сплинув.
		Станом на 23 березня 2015 року заборгованість за тілом кредиту складала 22509,60 доларів США, з яких 1 711,21 доларів США простроченої заборгованості та 20798,39 поточної заборгованості. 
		В межах позовної давності підлягає стягненню різниця між заборгованістю за тілом кредиту та простроченою заборгованістю в межах строку позовної давності. Оскільки станом на 11.05.2012 розмір простроченої заборгованості становив 818,56 доларів США, то стягненню підлягає 21 691,04 доларів США (20 798,39+(1711,21-818,55). 
		Враховуючи, що розмір простроченої заборгованості за відсотками станом на 12.05.2012 становив 8098,04 доларів США, розмір поточної заборгованості за відсотками станом на 23.03.2015 становив 17 960,77 доларів, то в межах строку позовної давності підлягає стягненню сума заборгованості за відсотками у розмірі 9 862,73 доларів США (17960,77-8098,04). 
		Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням         ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором Банком у відповідності до умов договору нараховувалась комісія у розмірі 48,34% щомісячно. Розмір нарахованої комісії в межах строку позовної давності (11.05.2012-11.05.2015) становить 1740,24 доларів США.
		Враховуючи вимоги, передбачені ст. 11 ЦПК України, позовні вимоги в частині стягнення комісії підлягають задоволенню в межах заявлених вимог, а саме з 11.05.2012 по 23.03.2015, тобто за 34 місяці, що становить 1643,56 доларів США (48,034х34). 
		Аналізуючи доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом у справі, яка переглядається, норми ч. 2 ст. 258 ЦК при визначенні спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені,  колегія суддів виходять з такого.
		Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов пункту 4.1. Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого пунктами 2.2.2., 2.2.3. даного Договору, Банк має право нарахувати, а позичальник  зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
		За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.
		Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
		Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати  кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Тобто  пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
		Правова природа пені така, що позовна давність  до вимог про її стягнення  обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.   
		Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
		За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.
		Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року та від 7 листопада 2012 року.
		Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
		Банком доведено, що розмір пені за період з 16.07.2007 по 23.03.2015 становить 29680,50 доларів США.
		Однак, оскільки відповідачем заявлено вимоги про застосування позовної давності задоволенню підлягають вимоги про стягнення пені в межах строку позовної давності за один рік.
		Колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що розмір пені в межах строку позовної давності за один рік становить 9 797,20 доларів США.
		Визначаючи грошову одиницю в якій підлягає стягненню пеня колегією суддів враховано, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
		Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.
		Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-79цс14 у постанові від 02.07.2014 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами. 
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України по справі               № 6-145цс14 у постанові від 24.09.2014.
		З огляду на викладене пеня підлягає стягненню виключно в національній валюті України - гривні у розмірі 259 350 грн. 96 коп. (9797,20х2647.1947/100), що еквівалентно       9 797,20 доларів США за офіційним курсом НБУ.
		Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення неустойки у виді штрафу.
		Пунктом 5.4 Кредитного договору встановлено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більше ніж на 30 днів, у зв'язку з чим Банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн.+5% від суми позову.
		 Також пунктом 4.1. кредитного договору передбачено сплату Банку позичальником пені і розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше гривні і за кожний день прострочки, при порушенні останнім будь-яких зобов'язань, передбаченого пунктами 2.2.2., 2.2.3. даного Договору.
		Оскільки за умовами договору і стягнення штрафу і стягнення пені передбачено за порушення позичальником строків платежів, тобто за одне й той саме порушення, це може призвести до подвійної відповідальності, а у відповідності до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
		З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу.
		Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки за кредитним договором.
		Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки                                 № K2V4G100260051/1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 відповідає перед Банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № K2V4G100260051 від 08.06.2007.
		Пунктом 16 Договору поруки визначено особливі умови договору.
		Предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № K2V4G100260051 від 08.06.2007, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 21 840,00 доларів США, а боржник повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, наданого у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в сумі 28 435,00 доларів США у строк з 08.06.2007 по 07.06.2034 включно.
		Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
		Згідно пункту 11 Договору поруки цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.
		Пунктом 12 Договору поруки передбачено, що порука за цим Договором припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
		Згідно умов кредитного договору боржник зобов'язався виконати умови договору в строк до 07 червня 2034 року.
		З огляду на викладене судова колегія вважає, що порука не припинилася.
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що в порушення умов Договору поруки Банком не надіслано поручителю досудової вимоги спростовуються наявними  в матеріалах справи доказами (т. 1, а.с. 8-10).
		За наведених обставин заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 197  доларів США 33 центи, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 691,04 доларів США, заборгованість за відсотками - 9862,73 доларів США, комісія - 1643,56 доларів США, та пеня у розмірі 259 530 96 грн., що еквівалентно 9 797,20 доларів США за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення, підлягає стягненню з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 солідарно.  
		 Стягуючи заборгованість у іноземній валюті, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
		Грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом.
		У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютним цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.
		Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 24 вересня 2014 року по справі № 6-145цс14, який у відповідності до вимог статті 360-7 ЦПК України має враховуватися судом загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.
		Оскільки неправильне застосування судом  першої інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до  ст.  309 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
		Згідно ст. 215 ЦПК України рішення суду складається в тому числі з розподілу судових витрат.
		З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3654 грн. (т. 1, а.с. 21).
		Відповідно до ч. 5 ст. 88 якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Сду України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		У відповідності до ст. 88 ЦПК України з  відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір за подання позовної у сумі 3654,00 грн. по 1 827,00 грн. з кожного.
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
		 
		                                                     В И Р І Ш И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
		Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 33 197 (тридцять три тисячі сто дев'яносто сім) доларів США 33 центи, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 691,04 доларів США, заборгованість за відсотками - 9862,73 доларів США, комісія - 1643,56 доларів США, та пеню у розмірі 259 350 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч триста п'ятдесят) 96 грн., що еквівалентно 9 797,20 доларів США за офіційним курсом НБУ.   
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1827,00 грн. з кожного.
		Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді: 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 288/633/15-ц
		№ апеляційного провадження: 22-ц/796/181/2017
		Головуючий у суді першої інстанції: Новак А.В.
		Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...