Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/5502/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Незаконне заволодіння транпортним засобом.
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2017. Зареєстровано: 20.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2017.
Дата набрання законної сили: 03.05.2018
Результат оскарження 03.05.2018 Апеляційний суд Запорізької області: скасовано вирок повністю з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		19.05.2017                                Провадження № 1-кп/331/8/2017 
		                     Єдиний унікальний номер 331/5502/14-к
		                В И Р О К
		    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 19 травня 2017 року                                    м.Запоріжжя
		         колегія суддів Жовтневого районного суду м.Запоріжжя у складі:
		            головуючого судді         ОСОБА_1 
		            суддів                 ОСОБА_2 
		                                ОСОБА_3 
		            при секретарі             ОСОБА_4 
		            за участю прокурора         ОСОБА_5 
		            захисника                 ОСОБА_6 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжя кримінальне проваджен-ня з обвинувальним актом відносно 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		уродженця м.Нижній Новгород РФ, росіянина, громадянина України, ос-
		віта базова вища, не працюючого, не одруженого, який зареєстрований 
		в АДРЕСА_1 , та проживає в 
		АДРЕСА_2 , раніше не засудженого,
		-за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.187 ч.2, 189 ч.2, 289 ч.3 КК України, 
		 в с т а н о в и л а:
		19 серпня 2005 року приблизно о 13 годині ОСОБА_8 , маючи попередню домовленість із ОСОБА_9 , засудженим вироком Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22.11.2005 року, про вчинення злочину щодо свого знайомого ОСОБА_10 , діючи умисно, з метою виконання заздалегідь обговореного плану, зустрівся із ОСОБА_10 у дворі будинку АДРЕСА_3 та попросив підвезти його до будинку АДРЕСА_4 . Перебуваючи на задньому пасажирському сидінні в автомобілі «ЗАЗ 1102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_10 ,. в районі будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_8 здійснив телефонний дзвінок, після якого на переднє сидіння вказаного автомобіля сів ОСОБА_9 , який, діючи умисно, з метою заволодіння майном потерпілого, згідно злочинної домовленості зі ОСОБА_8 за попередньої змовою групою осіб, напав на ОСОБА_10 , засто-сувавши до останнього насилля, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, яке виразилось у на-несенні кількох ударів кулаком правої руки в обличчя, тим самим завдаючи останньому фізичного болю та тілесні ушкодження, а саме: синці в області підборіддя зліва, в області лівої скули, синець на слизовій оболонці нижньої губи зліва, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Після чого, ОСОБА_8 , скориставшись створеними ОСОБА_9 умовами, діючи умисно, з метою заволодіння майном потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, продовжуючи виконання злочинного плану з метою пригнітити волю ОСОБА_10 до супротиву, приставив до правого боку ОСОБА_10 пістолет, який, як було відомо ОСОБА_10 , пристосований для стрільби набоями травматичної дії, погрожуючи нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, та почав вимагати від останнього пере-дачі ноутбука фірми «ІRU» вартістю 4000 гривень. 
		Оскільки потерпілий відмовився передавати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ноутбук фірми «ІRU» вартістю 4000 грн. та повідомив про те, що на теперішній час вказане майно перебуває у нього вдома, ОСОБА_8 , з метою досягнення спільного злочинного умислу, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, висловив вимогу ОСОБА_10  передати ноутбук після того, як той повернеться додому, погрожуючи заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за допомогою пістолета, пристосованого для стрільби набоями травматичної дії у разі невиконання його вимоги. 
		                                           2.
		У подальшому, у той же день та час, ОСОБА_8 спільно із ОСОБА_9 , перебуваючи у салоні автомо-біля «ЗАЗ 1102» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в ході розбійного нападу, подавивши волю 
		ОСОБА_11 до супротиву, продовжуючи погрожувати застосуванням пістолету останньому та заподіяти тяжкі тілесні ушкодження, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння майном останнього, наказали ОСОБА_10 негайно передати їм сумку та золоті прикраси, в результаті чого заволоділи майном потерпілого, а саме:
		- мобільним телефоном «Соні Еріксон Т610» в корпусі сріблястого та чорного кольору вартістю 900 гривень із сім-картою оператора мобільного зв`язку «ЮМС» вартістю 50 гривень;
		- золотою чоловічою каблучкою вагою 4 грама, 585 проби, вартістю 600 гривень;
		- сумкою-гаманцем, виготовленою з тканини коричневого кольору з емблемою торгівельної марки «Пума», вартістю 180 гривень, в якій на той момент знаходились: ключі від замків системи «краб» в кількості 2 штук, що не представляють матеріальної цінності; ключ від торгівельного прилавку від замка системи «краб», що не пред-ставляє матеріальної цінності; туристичний ніж виробництва торгівельної марки «Кінзляр» вартістю 160 гривень; записна книга в полімерній обкладинці чорного кольору із номерами телефонів, що не представляє матеріальної цінності; візитні картки в невстановленій кількості рекламного агентства «АМ», що не представляють матеріаль-ної цінності, а всього заволоділи належним ОСОБА_10 майном на загальну суму 1890 грн., спричинивши останньому матеріальну шкоду на вказану суму. 
		Не зупиняючись на досягнутому, 19 серпня 2005 року приблизно о 13 год. 35 хв., ОСОБА_8 за попе-редньою змовою з ОСОБА_9 , засудженим вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2005 року, діючи умисно, знаходячись в районі будинку АДРЕСА_4 у салоні авто-мобіля «ЗАЗ 1102» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , після незаконного заволодіння особистим майном ОСОБА_10 в ході розбійного нападу, стали погрожувати ОСОБА_10 застосуванням насильства, небез-печного для життя та здоров`я, а саме: застосувати пістолет, придатний для вчинення пострілу набоями травма-тичної дії, та за допомогою фізичної сили виштовхали останнього із салону автомобіля всупереч його волі, після чого ОСОБА_9 пересів на місце водія та ключами, які залишились у замку запалювання, увімкнув двигун та разом із ОСОБА_8 , поїхав з місця вчинення злочину, тим самим незаконно заволоділи автомобілем «ЗАЗ 1102» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 , вартістю 10000 гривень, спричи-нивши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму. 
		   В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою винуватість у скоєнні злочинів не визнав, від давання показань та відповідей на запитання учасників процесу відмовився, посилаю-чись на ст.63 Конституції України. 
		Не зважаючи на невизнання обвинуваченим своєї провини, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинах доведена зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами.
		Так, потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні, посилаючись на положення ст.63 Конституції України, відмовився від давання показань. В подальшому, надав суду письмову заяву, в якій зазначив, що, користуючись правами потерпілого, обвинувачення відносно ОСОБА_8 не підтримує, відповідати на будь-які запитання, а також давати показання по даній справі відмов-ляється, просить до суду його не викликати.
		Відповідно до частини 1 п.7 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі при-ватного обвинувачення. При цьому, злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , не є кримінальними правопорушеннями відповідно до вимог ст.477 КПК України щодо яких можливе кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, тому колегія суддів не приймає відмову потерпілого від підтримання обвинувачення.
		Аналізуючи доводи сторони захисту про те, що відмову потерпілого від давання показань слід розцінювати, як доказ на підтвердження невинуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, які йому інкримінуються, колегія суддів зазначає, що у судовому засіданні потерпілий не повідо-мив суду про обставини, які б свідчили про непричетність ОСОБА_8 до вчинення злочину, відмовившись від давання будь-яких пояснень (як на користь обвинуваченого так і проти нього). 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що в 2005 році він працював оперуповноваженим Жовтневого РВ ЗМУ, за давністю часу він погано пам`ятає обставини тих 
		                                               3.
		подій, але вказав, що до чергової частини райвідділу звернувся громадянин ОСОБА_10 із заявою про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 із застосуванням пістолету заволоділи його автомобілем «Таврія», при цьому вказував на те, що знайомий із злочинцями. Слідчим йому було надано дору-чення на обшук за місцем проживання ОСОБА_8 . Приїхавши додому до ОСОБА_8 , вони стали проводити обшук за участю матері ОСОБА_8 та понятих. Під час обшуку було знайдено травматичний пістолет темного кольору та декілька патронів. За наслідками проведення обшуку було складено відповідний протокол та передано слідчому. Також, за заявою потерпілого, ними та працівниками оперативного відділу Жовтневого РВ ЗМУ у Запорізькій області, проводилися пошукові дії та в той же день автомобіль «Таврія» було знайдено на вул.Героїв Сталінграду в м.Запоріжжі, автомобіль було замкнено на сигналізацію, про що також був складений відповідний протокол. 
		    Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що обвинувачений ОСОБА_8 є її сином. За дав-ністю часу вона не пам`ятає всіх подій, при цьому зазначила, що приблизно за два місяці до прове-дення обшуку у неї вдома, син разом зі своєю сім`єю в липні 2005 року виїхав до м.Одеси, зали-шивши їй на зберігання пістолет разом із дозвільними документами на нього. Із сином вона про-тягом цього часу не спілкувалася. Самостійно син не міг прийти до неї додому та забрати пістолет, оскільки в нього не було ключів, і в цей період син не використовував пістолет. Обшук проводив-ся приблизно в середині вересня 2005 року, місце знаходження пістолету у неї в квартирі вона сама зазначила працівникам міліції та передала їм документи. Протягом року вони із сином спіл-кувалися дуже рідко, син їй сам телефонував за різними номерами мобільних телефонів. ОСОБА_14 стало відомо, що між її сином та потерпілим ОСОБА_10 , якого він знав з дитин-ства, виник якийсь конфлікт, суть якого їй не відома. Також ОСОБА_13 пояснила, що після проведення обшуку, через певний час, вона повідомила про це сина, але той нічого не відповів і повертатися додому у зв`язку з цим не збирався. 
		   Крім того, провина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочи-нів підтверджується наступними доказами.
		   Як вбачається із заяви ОСОБА_10 до правоохоронних органів від 19.08.2005 року, по-терпілий просив органи міліції вжити заходи щодо ОСОБА_8 та хлопця на ім`я ОСОБА_15 , які 19.08.2005 року близько 13 год. за бібліотекою ім.Горького по вул.Дзержинського із застосуван-ням фізичного насилля та погроз пістолетом із кулями травматичної дії заволоділи належним йому автомобілем ЗАЗ-1102 білого кольору д/н НОМЕР_1 , яким він керував на підставі генеральної довіреності, матеріальна шкода становить 12000 гривень.
		   У судовому засіданні захисник ОСОБА_16 зазначив про те, що заява потерпілого не є належним доказом у розумінні діючого КПК, оскільки таке джерело доказів взагалі не передба-чено кримінальним процесуальним законом.
		   Оцінюючи наведені захисником доводи колегія суддів виходить з наступного.
		   За змістом ст.65 КПК України (в редакції 1960 р.) доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд
		встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчи-нила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці
		дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрювано-го, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. 
		Згідно ст.94 КПК України (в редакції 1960 року) приводами для порушення кримінальної справи є заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб або окремих громадян.    
		Відповідно до ч.2 ст.95 КПК України (в редакції 1960 р.) письмова заява повинна бути під-писана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього від-
		повідну підписку.
		   Таким чином, заяву потерпілого ОСОБА_10 про вчинення щодо нього злочину колегія суддів відносить до письмового документу, який містить певні фактичні дані щодо обставин вчи-
		                                               4.
		неного відносно нього злочину, що не суперечить діючому на той час процесуальному законо-давству.
		З протоколу огляду місця події від 20.08.2005 року вбачається, що місцем пригоди є ділянка
		дороги, розташована між будинками АДРЕСА_5 , під час огляду якої нічого не виявлено.
		   Згідно протоколу огляду місця події від 20.08.2005 року автомобіль ЗАЗ-1102 д/н НОМЕР_1 білого кольору розташований у дворі будинку АДРЕСА_6 . На час огляду автомобіль пошкоджень не має. В салоні автомобіля відсутня панель автомагнітоли та на килимку за переднім правим сидінням виявлений поліетиленовий пакет, в якому перебуває дерев`яний приклад гвинтівки без спускового механізму, 5 металевих трубок, затвор від гвинтівки, барабан від пістолету, 2 рукоятки від пістолету, магазин, затвор від пістолету, пружини від мага-зину, стріляна гільза. Також з місця події вилучені один слід пальця руки з внутрішньої поверхні скла правої двері, із сидіння водія, з правого переднього сидіння вилучені мікрочастинки. 
		    Згідно технічного паспорту на автомобіль та нотаріально посвідченої довіреністі ОСОБА_10 має право користування та розпорядження автомобілем ЗАЗ-1102 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		   Згідно висновку експерта № 1999 від 22.08.2005 року під час обстеження потерпілого ОСОБА_17 були виявлені крововиливи в області підборіддя зліва, в лівій щелепній області, крово-вилив на слизовій оболонці нижньої губи зліва, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, давність їх утворення не протирічить строку, який вказаний потерпілим.
		Згідно протоколу обшуку від 22.08.2005 року за адресою АДРЕСА_7 , за місцем реєстрації ОСОБА_8 станом на 2005 рік, було знайдено та вилучено пістолет ПГШ790 з магазином, в якому знаходилися 2 патрона, а також документ до нього.
		Доводи захисника про те, що вказаний пістолет не є знаряддям вчиненого злочину, оскільки зберігався у матері ОСОБА_8 та не перебував у його користуванні на той час, колегія суддів оцінює критично та зауважує на те, що потерпілий під час проведення із ним слідчих дій у вигляді відтворення обстановки та обставин події вказував на те, що у ОСОБА_8 був саме пістолет травматичної дії, що узгоджується із іншими доказами по справі. При цьому, пояснення матері ОСОБА_8 щодо неможливості користування останнім пістолетом у серпні 2005 року суд від-кидає, оскільки вважає їх суб`єктивними, свідок ОСОБА_13 є зацікавленою особою.
		Згідно висновку експерта № 400 від 27.08.2005 року пістолет № НОМЕР_2 та два патрони, вилучені під час проведення обшуку, є вогнепальною зброєю несмертельної (травматичної) дії калібра 9 мм, придатний для здійснення пострілів.
		Відповідно до протоколу відтворення обстановки та обставин події від 14.09.2005 року за участю потерпілого ОСОБА_10 вбачається, що останній на місці вчинення злочину розповів про його обставини, а саме: про те, що 19.08.2005 року він на власному автомобілі у компанії ОСОБА_8 прибув до будинку АДРЕСА_4 , де після телефон-ного дзвінка ОСОБА_8 до салону автомобіля сів ОСОБА_9 , який одразу наніс йому удари кулаком руки в обличчя, а ОСОБА_8 приставив до тулуба пістолет та стали вимагати віддати ноутбук, після чого наказали віддати сумку та золоті прикраси. Потім дали вказівку йти додому та очікувати вказівок з приводу передання ноутбуку у подальшому, виштовхнувши його з автомо-біля. У цей момент ОСОБА_9 пересів за кермо та вони зі ОСОБА_8 поїхали. 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_16 зазначив, що вказаний протокол є недопустимим доказом, оскільки є суб`єктивним сприйняттям потерпілим обставин подій. Колегія суддів не погоджується із такими доводами захисника, оскільки відповідно до п.8 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції 2012 року допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності. За змістом статті 94 КПК України (в редакції 2012 р.) слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослід-женні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		                                           5.
		Таким чином, оцінюючи надані прокурором докази, які були зібрані під час досудового розслідування, до набрання чинності КПК України у редакції 2012 року, колегія суддів приходить до висновку про те, що протокол відтворення обстановки та обставин події отриманий у порядку, передбаченому КПК України у редакції 1960 року, тому підстав для визнання цього доказу недо-
		пустимим на теперішній час немає.
		Згідно вироку Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 22.11.2005 року ОСОБА_9 був засуджений за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.187, ч.2 ст.189 та ч.3 ст.289 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_10 .. При цьому, зі змісту вироку суду вбачається, що ОСОБА_9 у судовому засіданні повністю визнав себе винним у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_10 спільно зі ОСОБА_8 , а також у вимаганні та незаконному заволодінні май-ном потерпілого, однак зазначив, що ініціатором вчинення злочину був саме ОСОБА_8 , він лише допомагав останньому за грошову винагороду.
		 У судовому засіданні стороною захисту заявлено про те, що суд не може грунтувати свої висновки на підставі зазначеного судового рішення, оскільки ніякі докази не мають для суду напе-ред встановленої сили, а також зауважив про те, що вказаний вирок суду не внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
		 Колегія суддів вважає доводи такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року, який набрав чинності 01.06.2006 року, суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст су-дового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. При цьому за змістом п.2 ч.3 ст.11 цього Закону (прикінцеві та перехідні положення) внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізо-
		ваних судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих госпо-дарських судів, апеляційних загальних судів повинно бути забезпечено не пізніше 01 червня 2006 року, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.
		 Оскільки вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя відносно ОСОБА_18 постановлений до набрання чинності вказаним Законом, а саме: 22.11.2005 року, на момент постановлення вказа-ного судового рішення його внесення до ЄДСР не вимагалось, тому колегія суддів вважає, що вирок суду від 22.11.2005 року щодо ОСОБА_18 є належним та допустимим доказом.
		   Відповідно до ст.90 КПК України рішення національного суду або міжнародної установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів. 
		   В той же час, приймаючи вказаний доказ як належний та допустимий, колегія суддів, не вирішуючи наперед питання про винуватість ОСОБА_8 на підставі вироку суду щодо ОСОБА_18 , дослідила вказаний доказ у судовому засіданні за участю усіх сторін, надавши можливість стороні захисту заперечувати проти встановлених у судовому рішенні фактів та надати суду до-кази на їх спростування, однак ОСОБА_8 та його захисник не скористались зазначеним правом, відмовившись від дачі суду будь-яких пояснень. 
		 Крім того, згідно постанови Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у справі № 5-249-кс15 суд зазначає, що всі докази, як правило, повинні подаватися під час публічного розгляду в присутності обвинуваченого для забезпечення змагальності сторін. З цього правила існують винятки, але вони не можуть порушувати права захисту. Якщо підсудному було надано відповідну та належну можливість заперечити такі показання, чи то при їх наданні, чи на пізнішому етапі, прийняття їх як доказів не суперечитиме саме по собі вимогам пунктів 1 та 3«d» статті 6 Конвенції. Але з цього випливає, що засудження не може виключно або вирішальною мірою ґрунтуватися на показаннях, які сторона захисту не могла оспорити. Порушення Конвенції буде там, де свідок (свідки), показання якого має істотне значення для вирішення справи, не міг бути опитаний, або за обставин, коли був ряд таких свідків, але жоден із них не міг бути опитаний.
		 У рішенні Європейського суду з прав людини «Жуковський проти України» від 3 березня 2011 року наголошується, що за загальним правилом пункти 1 і 3«d» статті 6 Конвенції вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати показання свідка обвинува-
		                                   6.
		чення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше (див. також рі-шення від 23 квітня 1997 року у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» та рішення від 15 червня 1992 р. у справі «Люді проти Швейцарії»). Вирок не може ґрунтуватись виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити (див. рішення від 27 січня 2009 р. у справі «A. L. проти Фінляндії»). Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосеред-ність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, по-терпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко-запису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясу-вання обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом.
		   Таким чином, оцінюючи усі докази, які були безпосередньо досліджені у судовому засі-данні, колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, що йому інкримі-нуються знайшла своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки обставини події злочину підтверджуються протоколом відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілого ОСОБА_10 , при цьому викладені у ньому факти підтверджується змістом заяви потерпілого про вчинений щодо нього злочин, а також узгоджуються із обставинами, які були встановлені вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2005 року щодо ОСОБА_9 . Крім того, на підтвердження провини ОСОБА_8 свідчать і протоколи оглядів та обшуків, під час яких за місцем проживання обвинуваченого було виявлено пістолет травматичної дії, який був знаряддям вчинення злочину. Факт застосування насильства щодо потерпілого ОСОБА_10 підтвер-джується висновком експерта щодо отриманих ним тілесних ушкоджень. 
		   Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання захисника на недопустимість в якості доказів провини обвинуваченого речових доказів, оскільки вони безпосередньо у судовому засіданні не досліджувались та не беруться судом до уваги.        
		   З урахуванням викладеного, колегія суддів кваліфікує дії ОСОБА_8 :
		- за ст.187 ч.2 КК України, оскільки він своїми діями вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненого за попередньою змовою групою осіб; 
		- за ст.189 ч.2 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив вимагання передачі чужого майна (вимагання), вчиненого за попередньою змовою групою осіб, з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 
		- за ст.289 ч.3 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров`я потерпілого.
		 Крім того, колегія суддів вважає необхідним виключити із пред`явленого обвинувачення заволодіння ОСОБА_8 майном ОСОБА_10 у вигляді панелі до автомагнітоли під час розбійного нападу, оскільки у судовому засіданні стороною обвинувачення не доведені обставини, при яких сталося зникнення автомагнітоли, потерпілим під час проведення відтворення обставин та обстановки подій не зазначалось про висунення йому вимоги про передачу вказаної магнітоли. При цьому, ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 на автомобілі потерпілого з місця вчинення злочи-ну зникли, вчинення обвинуваченим яких-небудь незаконних дій щодо викрадення автомагнітоли із салону автомобіля стороною обвинувачення не перевірено та не доведено.
		                   7.
		У судовому засіданні встановлено, що незаконне заволодіння транспортним засобом, яке кваліфіковано за ч.3 ст. 289 КК України, було вчинено ОСОБА_8 після вчинення розбійного нападу, що свідчить про наявність у його діях такої кваліфікуючої ознаки, як повторність, однак стороною обвинувачення не зазначено даної кваліфікуючої ознаки в обвинувальному акті. Згідно ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвину-вачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Врахо-вуючи той факт, що прокурор не скористався своїм правом змінити обвинувачення, тому колегія суддів кваліфікує дії ОСОБА_8 за ч.3 ст.289 КК України у рамках пред`явленого обвинувачення без зазначення кваліфікуючої ознаки  повторність.    
		 Оцінюючи поведінку обвинуваченого, його ставлення до скоєного, відмову від давання будь-яких показань для встановлення істини у справі, колегія суддів розцінює ці обставини як спосіб захисту, викликаний бажанням уникнути відповідальності.
		   Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, передбачені статтями 66, 67 КК України, відсутні. 
		   При визначенні міри покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчинених обви-нуваченим кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжких та особливо тяжкого злочи-нів, особу винного. 
		Так, ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на теперішній час має постійне місце проживання, однак у період з 2005 до 2014 року ухилявся від органів досу-дового розслідування, внаслідок чого перебував у розшуку, ніяких заходів щодо відшкодування спричиненої його неправомірними діями шкоди не вжив, вину не визнав, тому суд приходить до висновку про необхідність призначення покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням положень ст.70 КК України та із призначенням додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, яке передбачено санкціями ст.187 ч.2, 289 ч.3 КК України.
		       При визначенні розміру покарання суд враховує те, що після вчинення злочину минуло по-
		   над десять років, за цей час обвинувачений не вчинив нового злочину, до адміністративної відпо-
		   відальності не притягувався, утворив сім`ю  перебуває у цивільному шлюбі, має малолітню дити-
		   ну, потерпілий не має до обвинуваченого будь-яких претензій, та з урахуванням викладеного вва-
		   жає можливим призначити     ОСОБА_8 мінімальне покарання, передбачене санкціями статей 187
		    ч.2, 289 ч.3 КК України.
		При цьому, підстав для призначення більш м`якого покарання відповідно до ст.69 КК України або для застосування положень ст.ст.75, 76 КК України не вбачається. 
		   Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 20.05.2014 р. від-носно обвинуваченого ОСОБА_8 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, 27 травня 2014 р. внесена застава в розмірі 97440 грн. Згідно до листа Запорізького СІЗО № 2/10-4226 від 29.05.2014 р. ОСОБА_8 звільнений з-під варти 28.05.2014 р.
		   Відповідно до ч.11 ст.182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, по-
		вертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного
		заходу. Враховуючи, що по кримінальному провадженню відсутні майнові стягнення, суд вважає
		необхідним заставу повернути заставодавцю ОСОБА_19 , яка була внесе-
		на на депозитний рахунок № 37311050000607, відкритий в ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО
		813015, отримувач платежу ТУ ДСА України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700, згідно        квитанції 14379.623.1 від 27.05.2014 р.
		   Підстав для зміни запобіжного заходу до набрання вироком суду чинності не вбачається.
		       Потерпілим ОСОБА_10 цивільний позов не заявлений. 
		       Доля речових доказів по кримінальному провадженню вирішена вироком Жовтневого        районного суду м.Запоріжжя від 22 листопада 2005 року по кримінальній справі № 1-908/05 за
		   обвинуваченням ОСОБА_9 за ст.ст.187 ч.2, 189 ч.2, 289 ч.3 КК України.
		       По справі є судові витрати за проведення експертизи. Враховуючи, що суду не надано роз-
		   рахунку в частині витратних матеріалів, суд позбавлений можливості визначити розмір судових
		   витрат, що підлягають стягненню з обвинуваченого, оскільки оплата праці експерта здійснюється 
		   за рахунок державного бюджету.
		   На підставі викладеного та керуючись ст.ст.368, 370, 374 КПК України, колегія суддів
		з а с у д и л а:
		                                               8.
		   Визнати ОСОБА_7 винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.187 ч.2, 189 ч.2, 289 ч.3 КК України, та призначити йому покарання:
		- за ст.187 ч.2 КК України у вигляді семи років позбавлення волі із конфіскацією усього особистого майна;
		- за ст.189 ч.2 КК України у вигляді чотирьох років позбавлення волі;
		- за ст.289 ч.3 КК України КК України у вигляді семи років шести місяців позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна.
		На підставі ст.70 ч.1 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш су-ворим призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у вигляді семи років шести місяців позбав-лення волі з конфіскацією усього особистого майна.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_8 в строк відбутого покарання, строк його попереднього ув`язнення з 20 травня 2014 року по 28 травня 2014 року включно із розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.
		   Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_8 у виді застави залишити без змін.
		   Після набрання вироком законної сили заставу у розмірі 97440 гривень, яка була внесена на депозитний рахунок № 37311050000607, відкритий в ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, отримувач платежу ТУ ДСА України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700, згідно квитанції 14379.623.1 від 27.05.2014 р., - повернути ОСОБА_19 .
		   Строк відбування покарання обчислювати з дня фактичного затримання ОСОБА_8 . 
		   Вирок набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Апеляційного суду Запорізької області через Жовтневий районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		   Копія вироку негайно після його проголошення підлягає врученню обвинуваченому та прокурору.    Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в Жовтневому районному суді м.Запоріжжя.
		   Головуючий суддя                             ОСОБА_20        
		   Судді                                     ОСОБА_21 
		                                        ОСОБА_22

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...