Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/14227/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: 24.05.2017. Зареєстровано: 24.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2017.
Дата набрання законної сили: 16.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/2195/17
		Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 
		Доповідач Колесніков Г. Я.
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 16.05.2017 року                                                        м. Одеса
		    Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області  в складі: 
		    головуючого  Колеснікова Г.Я., 
		    суддів  Ващенко Л.Г., Плавич Н.Д.,
		    за участю секретаря Ярахмедова Є.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 02 листопада 2015 року,
		ВСТАНОВИЛА:
		У вересні 2015 року банк звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 23 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №402-0131002/ФКВІП-08, на підставі якого остання отримала кредит у розмірі 25 000 доларів США із терміном повернення до 22 червня 2023 року та сплатою 12,5 % річних.
		 
		У той же день, з метою забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно квартира №89, загальною площею 60,5 кв.м., в буд. №149/3, по проспекту Добровольського у м.Одесі, яка належить останньому на праві власності (а.с.16).
		 
		ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 361645, 30 грн.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просив суд у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем.
		 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2015 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.
		Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено з інших правових підстав.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року рішення апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.167-168).
		В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.58-60).
		Заслухавши суддю-доповідача, представника банку, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з таких підстав.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано:
		- копії або оригіналу кредитного договору №402-0131002/ФКВІП-08 від 23.06.2008р., 
		- документів, які б підтверджували отримання ОСОБА_3 кредитних грошових коштів в розмірі 25 000,00 доларів США, 
		- розрахунку заборгованості за кредитним договором №402-0131002/ФК-08/СК від 23.06.2008р. на загальну суму 361 645,30 грн,
		- витяг із додатку №2 до договору від 30.06.2010 року не містить та не підтверджує отриманням АТ «Дельта Банк» прав вимоги по кредитному договору від 23.06.2008 року.
		Тому суд дійшов до висновку про відмову в позові.
		З такими висновком погодитись не можливо через те, що суд не зясував юридичну сутність правовідносин сторін та не встановив норми закону які їх регулюють. 
		Звертаючись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотики, банк просив суд звернути стягнення шляхом визнання права власності на іпотечне майно за іпотеко держателем  банком, і саме ці вимоги повинен вирішити суд. 
		За змістом ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства право визначення підстави та способу звернення стягнення належить позивачу, як іпотекодержателю, і суд не вправі виходити за межі заявлених вимог та, відповідно, звертати стягнення на предмет іпотеки у спосіб, не визначений позивачем.
		Апеляційним судом встановлено, що 23 червня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 були укладені договори : 
		-№402-0131002/ФКВІП-08 про надання кредиту, відповідно до умов якого остання отримала у кредит кошти в розмірі 25 000 дол. США, зі сплатою 12,5 % річних та умовою повернення коштів до 22 червня 2023 року,
		№402-0131002/ФК-08/СК «Відновлювана кредитна лінія на сплату страхових платежів» про надання кредиту, відповідно до умов якого остання отримала у кредит кошти в розмірі 865,01 грн., зі сплатою 22,0% річних та умовою повернення коштів до 11 червня 2023 року(а.с.6-12,77-83).
		Цього ж дня на забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитними договорами між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавць передав банку в іпотеку належну йому на праві власності квартиру квартиру №89 у буд. №149/3 по пр.-т Добровольського у м.Одесі (а.с.87-90).
		Унаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, за яким ОСОБА_3 отримала у кредит кошти в розмірі 25 000 дол. США., утворилась заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року склала 361645,30 грн., з яких заборгованість за кредитом - 14993,30 дол. США, що еквівалентно 330786,35 грн..; заборгованість за процентами за користування кредитом - 1398,72 дол. США, що еквівалентно 30858,95грн., пеня - 4154,20 грн. (а.с.20).
		30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобовязань, в тому числі і за зобовязанням по зазначеному вище кредитному договору, у звязку з чим до нього перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору в обсязі та на умовах, які існували у первісного кредитора (а.с.30-35,68-70).
		27 серпня 2015 банк надіслав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 письмову вимогу про погашення простроченої заборгованості і попередив про наслідки невиконання вимоги, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (а.с.21,22).
		Відповідно до умов іпотечного договору, укладеному 23 червня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2, іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки в таких випадках: в разі порушення іпотекодацем обовязків за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим та/або кредитним договором; тощо (пункт 4.1 іпотечного договору).
		Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене іпотекодерджателем на підставі рішення суду, виконавчого напису згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим п.4.4. цого договору (пункт 4.2 іпотечного договору).
		У випадку настання будь-якої з підстав для зверненя стягнення на предмет іпотеки, передбачених п.4.1. цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів:
		-шляхом набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу. У випадку прийняття іпотекодержателем предмету іпотеки у власність це застереження вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки,
		-шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі продажу.
		У випадку звернення стягнення а предмет іпотеки на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса реалізація предмету іпотеки здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункт 4.5 іпотечного договору).
		Верховний Суд України в своїх правових висновках в тому числі від 27 квітня 2017 року (постанова №6-670цс17) висловив правову позицію, яка є обовязковою в правозастосовчій практиці для всіх судів загальної юрисдикції.
		Верховний Суд України зазначив, що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Згідно із положеннями частин другої та третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 
		При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. 
		Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 
		Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
		Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
		Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України Верховний Суд України дійшов висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий  на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 
		При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Однак, ухвалюючи оспорене рішення, суд першої інстанції використав спосіб захисту, який не передбачений ст. 16 ЦК України, не застосувавши норми статті 39 Закону України «Про іпотеку», згідно якій звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно не може бути здійснене на підставі рішення суду .
		Суд також не звернув увагу на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що має місце в даній справі, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателем на нерухоме майно (ч.1ст.37 Закону України «Про Іпотеку») в позасудовому порядку.
		Загальний стандарт «справедливого балансу» - стандарт захисту від втручання в право власності в рамках ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачений в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції».
		Поняття загального балансу ЄСПЛ розповсюджує на всю Конвецію між користуванням індивідуальними правами або захистом загальних інтересів. Другим джерелом є матеріально правовий зміст закону, в розумінні Стразбургзких інститутів, в які входять захист від свавільних і непропорційних негативних наслідків. Втручання в право власності повинно бути визначене в чітко встановленому правововому джерелі в внутрішньодерджавній правовій системі. В прецедентному праві Європейського Суду оцінюються всі випадки втручання в право власності під єдиним принципом справедливого балансу.
		Втручання повинно відповідати вимогам законності. Вимога законності виходять з принципу «верховенства права» - одного із основоположних принципів демократичного суспільства, який міститься в всіх статтях Конвенції.
		В обох контекстах слід приймати до уваги досягнення справедливого балансу між конкуруючими інтересами.
		Порушення принципу пропорційності (спірмірності) буде порушенням ст. 1 Першого Протоколу щодо права особи на мирне володіння своїм майном.
		В даній же справі вимоги «справедливого балансу» щодо втручання в право власності відповідача не дотримані.
		Із матеріалів справи вбачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_3 перед банком склала 361 645,30 грн., а вартість переданої в іпотеку трикімнатної квартири загальною площею 60,5 кв.м., що розташована в м. Одесі, пр-т Добровольського, б. 149/3, кв. 89, та визначеначена субєктом оціночної діяльності, склала 1 391 280 грн. (а.с.122-131), що в 3,8 разів менше вартості предмета іпотеки.
		Відсутність справедливого балансу (співмірності) між конкуруючими інтересами банку і відповідача є порушенням ст. 1 Першого Протоколу.
		Тому колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції від 02 листопада 2015 року з постановленням нового рішення про відмову в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки з вищезазначених підстав.
		Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,                                                                                                                                                 
		                                                           ВИРІШИЛА: 
		                                                                 
		Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
		Рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 02 листопада 2015 року скасувати.
		Відмовити публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» у позові до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права властності.
		Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
		Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.   
		     
		Головуючий                                  /підпис/
		Судді               /підписи/
		 
		З оригіналом згідно,
		Суддя апеляційного суду 
		Одеської області     ОСОБА_6

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...