Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/11658/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди завданої внаслідок вчинення злочину.
Надіслано для оприлюднення: 24.05.2017. Зареєстровано: 25.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2017.

Результат оскарження 11.10.2017 Апеляційний суд Донецької області: скасовано рішення повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Єдиний унікальний номер 243/11658/15-ц
		Провадження номер 2/243/2090/2017
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		24 травня 2017 року                                                            м. Словянськ                  
		Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:
		головуючий суддя                 Мінаєв І.М.,
		при секретарі судового засідання         Кобець О.М., 
		за участю 
		представників позивачки             ОСОБА_1, ОСОБА_2,
		представника відповідача             ОСОБА_3,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Словянського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, -
		ВСТАНОВИВ:
		    ОСОБА_4 у грудні 2015 року звернулася до Словянського міськрайонного суду Донецької області із позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди та посилаючись на ч. 3 ст. 41 та ст. 47 Конституції України; Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»; ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»; ст. 1177 ЦК України, просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої її житлу внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької області, суму 378000 грн., виходячи з 7810 грн. за 1 кв.м.
		Позивачка в обґрунтування своїх вимог послалася на наступне.
		    Вона є власником квартири АДРЕСА_1, площею 45,8 кв.м. З 12.04.2014 року по 05.07.2014 року на території м. Словянська під час АТО проводились диверсійні дії та обстріли житлових районів міста. На цей період вона виїздила з Словянська до селища Райгородок. Її житло за вказаною адресою було знищено 07.06.2014 року під час масового обстрілу міста. З цього приводу вона звернулась до Словянського МВ ГУМВС України в Донецькій області та 23.07.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про досудове розслідування кримінального провадження за ознаками ст.194 ч.2 КК України. Досудовим розслідуванням винну особу не встановлено, тому вважає, що з підстав передбачених ст. 1177 ЦК України, шкода завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо особа є неплатоспроможною. В результаті обстеження встановлено, що житло відновленню не підлягає. 
		        Позивач ОСОБА_4 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, підтримала заявлені позовні вимоги, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі.
		Представник позивачки ОСОБА_5  адвокат ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково зазначила, що змінювати та уточнювати позовні вимоги не будуть. Позивач має довести лише факт знищення її майна. Вартість майна визначена відповідно до приписів кодексу цивільного захисту України за опосередкованою вартістю житла в регіоні. Відсутність закону про порядок відшкодування шкоди не є підставою для відмови у відшкодуванні шкоди, а наявність обвинувального акту не є обовязковою. З урахуванням практики ЄСПЛ просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
		    Представник відповідача - Державної казначейської служби України ОСОБА_6, що діє на підставі довіреності № 5-15/3570-29663 (т. 1 а. с. 26) просив справу розглянути без його участі, надав заперечення (т. 1 а. с. 24-25), в яких зазначив, що Бюджетним кодексом затверджено принцип цільового використання коштів  бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Отже, Казначейство не має правових підстав здійснювати відшкодування зазначеної шкоди. В матеріалах справи відсутні докази того, що руйнування спричинені саме проведенням АТО у зазначеному позивачем районі і ким були завдані зазначені руйнування, необґрунтований розмір шкоди та як саме обчислював позивач зазначену ним суму. Тому у позивача відсутнє право на відшкодування шкоди, оскільки відсутні докази завданої шкоди.
		    Представник відповідача - Кабінету Міністрів України ОСОБА_3, уповноважена на представлення інтересів довіреністю № 896/9/32-15 (т. 1 а. с. 238) заперечувала проти задоволення позову. Зазначила, що позивач не може дати оцінку внаслідок яких саме обставин пошкоджено його майно, оскільки позовна заява містить декілька підстав (внаслідок терористичного акту, внаслідок проведення антитерористичної операції, внаслідок злочину), які є різними і самостійними підставами позову. Законом не передбачено відшкодування шкоди внаслідок антитерористичної операції. Кабінет Міністрів України не є належним відповідачем, оскільки до його компетенції не віднесено питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок антитерористичної операції. Належним відповідачем стосовно вимоги про відшкодування майнової шкоди має бути заподіювач шкоди. Обовязковою умовою застосування статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набули законної сили. На теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування шкоди, спричиненої проведенням АТО, не встановлено державний орган, на який покладено обовязок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Згідно з частинами першою та другою ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Однак на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, яки регулює порядок відшкодування, не встановлено державний орган на який покладено обовязок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Наданими позивачем доказами не доведено розмір матеріальної шкоди  реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для його відновлення. Позивачем не доведено наявності кримінального провадження за ст. 258-3 КК України та наявності вироку в кримінальній справі     
		Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Згідно з положеннями ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
		Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.     
		На підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.11.1995 року ОСОБА_4 належить на праві власності квартира №3, розташована в будинку №2 по вул. Нарвській в місті Словянську Донецької області ( т. 1 а. с. 13).
		Відповідно до акту обстеження обєкта - квартири АДРЕСА_2 від 12.09.2014 року пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, який затверджено протоколом засідання робочої комісії №6 від 17.09.2014 року, комісією встановлено, що частково пошкоджено внутрішні та зовнішні несучі стіни; повністю зруйновано перегородки, перекриття над другим поверхом, віконні блоки та блоки вхідних і міжкімнатних дверей, інженерні комунікації, повністю пошкоджено інженерні комунікації на обєкті. До подальшої експлуатації обєкт непридатний, третя категорія технічного стану ( а. с. 38 т. 1). 
		ОСОБА_4 зверталась до Словянського МВ ГУМВС України в Донецькій області 16.07.2014 року за фактом пошкодження квартири АДРЕСА_3. Дана заява зареєстрована та внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12014050510002247 від 23.07.2014 року за ознаками ч. 2 ст. 194 КК України ( а. с. 6 т. 1).
		Комісією за участю: головного інспектора відділу державного нагляду (контролю) у сферіпожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту Словянського районного управління головного управління Державної служби по надзвичайним ситуаціям України в Донецькій області майора служби цивільного захисту ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, було 29 жовтня 2015 року складено акт про пожежу, яка виникла 06 червня 2014 року, час не встановлено, в квартирі багатоквартирного жилого будинку за адресою: АДРЕСА_4, власник квартири - ОСОБА_4 Пожежа, яка виявлена 10.07.2014 року, виникла у квартирі. Пожежні підрозділи не приймали участь у ліквідації пожежі у звязку з обстрілом з вогнепальної зброї та відсутністю телефонного звязку лінії 101 в період проведення активної фази АТО. З заяви ОСОБА_8 від 29.10.2014 р. встановлено, що 06.06.2014р. внаслідок артилерійського обстрілу, який проводився в період проведення антитерористичної операції,виникла пожежа в її квартирі за адресою: АДРЕСА_5. В результаті пожежі повністю знищені житловий будинок з квартирою та всім майном, яке в ній знаходилось. Спеціалісти в області пожарної безпеки не притягалися для участі в огляді місця події. Пряма шкода від пожежі складає (орієнтовно) 250000 грн. Причина пожежі (установлена) - внесення джерела запалення з-поза, в результаті артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції. Винні особи чи особа на час складання акту про пожежу не встановлені (а. с. 11 т.1).
		Позивач ОСОБА_4 у своїй позовній заяві одночасно посилається на декілька обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, позивач вказує на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також те, що майнова шкода завдана терористичним актом та внаслідок злочину.
		Проте, вказані підстави відшкодування збитків є різними і самостійними підставами позову, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права та підлягає доказуванню на підставі різних фактичних даних.
		Судом на виконання приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України сприяв позивачу щодо уточнення позовних вимог й підстав позову з метою вірного вирішення спору та встановлення обставин справи, але представники позивача в категоричній формі відмовились змінювати та уточнювати позовні вимоги і наполягали на розгляді саме позовної заяви ОСОБА_4 в первісній редакції.
		Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 1 Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
		Проте, в порушення статті 41 Конституції України, право приватної власності позивача порушено, належний йому будинок не з його волі став непридатним для подальшої експлуатації, що підтверджується актом обстеження квартири № 368 від 12.09.2014 року (а. с. 38 т.1).
		Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
		Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилалася на те, що така шкода завдана їй внаслідок подій, які відбувалися на території м. Словянська в період з 07 квітня 2014 року по 05 липня 2014 року, а саме внаслідок обстрілу житлових районів міста в період проведення антитерористичної операції.
		Дійсно, Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
		Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. 
		Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція. 
		Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI). 
		Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
		З наведеного вбачається, що ці поняття не є тотожними, є різними за змістом та значенням.
		Зокрема, статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
		Отже, нормативними приписами стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, натомість цей закон не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто протидія терористичному акту.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. 
		Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
		Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07.04.2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.
		Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Слов'янськ Донецької області, в якому був розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.
		Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. 
		Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами. 
		Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
		Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:
		- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);
		- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).
		На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.
		Відповідно до статті 4 та частини 4 ст. 5 Закону України від 20.03.2003 року№ 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012 р. № 5461-VI).
		Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи. 
		Враховуючи зазначене, доводи представника Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, не ґрунтуються на законі.
		Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим. 
		Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Таким чином, згідно ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону, тобто покладається на державу. 
		Відповідно до ст. 30 ЦПК України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте, держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
		Відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
		Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.
		Звертаючись до суду з дійсним позовом ОСОБА_4 в якості відповідача зазначила саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представника держави - Кабінет Міністрів України.
		Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами. 
		Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.
		Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України. 
		Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.
		Доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі (а. с. 32 т. 1), не відповідають заявленим позовним вимогам. Позов безпосередньо до Кабінету Міністрів України позивачем не заявлявся і відповідні кошти на відшкодування шкоди позивач просив стягнути з держави (з Державного бюджету України в цілому), а не з окремого органу державної влади - Кабінету Міністрів України (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування Кабінету Міністрів України).
		Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.
		Звертаючись до суду з даним позовом позивач просила відшкодувати їй шкоду за рахунок держави незалежно від її вини, що і передбачає ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Хоча стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування, проте, такий механізм визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02.10.2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 01.07.2013 року.
		Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).
		Згідно пункту 24 ст. 2 Кодексу надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
		До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).
		Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
		Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).
		Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
		Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».
		Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
		Частиною 1 статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.
		Актом від 02 вересня 2014 року обстеження об'єкта пошкодженого під час проведення антитерористичної операції підтверджується, що квартира АДРЕСА_6, власником якого є позивач, для подальшої експлуатації не придатний та відновленню не підлягає.
		Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3). 
		Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок (частина 4).
		Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується (частина 7).
		Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються (частина 8).
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 2.12.2015 р. № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Місто Слов'янськ Донецької області до таких населених пунктів не відноситься. 
		З 06 липня 2014 року органи державної влади та території міста Слов'янськ Донецької області свої повноваження здійснюють в повному обсязі, проте позивач до теперішнього часу, вже більш ніж два роки, житлом не забезпечений. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
		Проте, до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.
		Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції. 
		Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.
		Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		Проте, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. 
		Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ) (п. 26).
		Відповідно до частини 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
		Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджений житловий будинок, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній. 
		Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження квартири терористичним актом, а саме щодо механізму визначення розміру відшкодування слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
		Наказом Мінрегіону від 27.10.2015 року № 273 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» затверджено та рекомендовано до застосування показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 1 жовтня 2015 року), зокрема, по Донецькій області вартість 1кв.м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена 7943 грн.
		Враховуючи, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 24.11.1995 року та технічного паспорта на квартиру за адресою: Донецька область, м. Словянськ, вул.. Нарвська,2/3, загальна площа квартири позивача складає 45,8 кв.м, позивач з урахуванням ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України має право на грошову компенсацію за пошкоджену квартиру в розмірі 363789,40 грн. (45,8 кв.м х 7943 грн.).
		З огляду на наведене, доводи представника відповідача про відсутність належного обґрунтування завданої матеріальної шкоди з боку позивача судом до уваги не приймаються,
		Однак, частиною 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
		Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_4 не здійснювала передачу зруйнованого житла місцевій державній адміністрації або органам місцевого самоврядування, обєктам господарювання. Тобто, недотримання вимог частини 9 статті 86 КЦЗ України унеможливлює застосування інших норм КЦЗ України, а саме: забезпечення житлом ОСОБА_4 або виплати грошової компенсації за рахунок держави. Позивачем не було надано докази звернення з приводу забезпечення житлом замість зруйнованого.
		За Законом «Про боротьбу з тероризмом»терористичний акт це злочинне діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 258 Кримінального кодексу України,а за ст. З Кримінального кодексу Українизлочинність діяння визначається тільки Кримінальним кодексом України, а його застосування за аналогією заборонено.
		Крім того за ст.ст. 11, 18 Кримінального кодексу Українизлочин вчиняє суб'єкт злочину, який скоює передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння.
		Відповідно до ст. 1177 Цивільного кодексу України(на яку також посилається Позивач в позовній заяві) шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. При цьому шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
		Таким чином, оскільки терористичний акт є злочинне та каране діяння на підставі ст. 258 Кримінального кодексу України, наявність якого визначається лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, то обовязковою умовою застосування положень ст. 19 Законом «Про боротьбу з тероризмом» та відповідно ст. 1177 Цивільного кодексу України є наявність обвинувального вироку суду, який набув чинності. Без визначення наявності злочину, передбаченого ст. 258 Кримінального кодексу України, у встановлений Кримінальним процесуальним кодексом порядок, підстав для проведення відшкодування шкоди, завданої терористичним актом ОСОБА_4 немає.
		Верховним судом України у справі № 6-1268ц15 при розгляді заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2015 року зазначено, що є законними та обґрунтованими висновки судів про відсутність підстав для стягнення з відповідачів майнової шкоди, передбаченої статтею 1177 ЦК України, оскільки обов'язковою умовою застосування цієї норми є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили (ухвала Верховного Суду України від 01.09.2015 у справі № 6-1268ц15).
		Як вбачається із змісту позовної заяви, Словянським міським відділом ГУМВС України в Донецькій області було зафіксовано знищення майна за адресою: АДРЕСА_7. Заяву ОСОБА_4 було прийнято і зареєстровано 16.07.2014 року, внесено до ЄРДР 23.07.2014 року за №12014050510002247. Відповідно до наданого витягу з кримінального провадження, правова кваліфікація злочину - ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України (умисне знищення або пошкодження майна).
		Проте позивач не надала до суду доказів про порушення кримінальної справи (внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань) за статтею 258 Кримінального кодексу України, інформацію про стан розслідування кримінального провадження, про потерпілих та про наявність вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.
		Наявність самої заяви до правоохоронних органів не надає право позивачу звертатися до суду про відшкодування матеріальної шкоди з підстав завдання шкоди вчиненням злочину чи терористичного акту.
		Положенняст. 1177 ЦК Українине формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатись спеціальним законом.
		До прийняття такого закону про відшкодування державою шкоди відповідно дост. 1177 ЦК Українина підставі загальних правил здійснюватися не може.
		На час вирішення спору по суті єдиним окремим законом про відшкодування шкоди, завданої злочином, за рахунок державного бюджету, єЗакон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо.
		Як вбачається з повідомлення Словянського відділу поліції ГУНП в Донецькій області №5425/303/01-2017 від 11.05.2017 року, 23.07.2014 року до ЄРДР за № 12014050510002247 внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 194 КК України стосовно руйнування житлового будинку за адресою: м. Словянськ, вул. Нарвська,2/3. На даний час вирішується питання щодо перекваліфікації за ст. 258-3 КК України для подальшого спрямування за підслідністю до підрозділів СБУ (а. с. 13 т. 2).
		Відповідно до повідомлення слідчого відділу Управління СБ України в Донецькій області №56/13-2911 від 23.05.2017 року, СВ СБУ в Донецькій області відомості за фактом руйнування житлового будинку за адресою: м. Словянськ, вул. Нарвська,2/3, до єдиного Реєстру досудових розслідувань України за період 2014-2017 років по теперішній час не вносились. Відповідні кримінальні провадження станом на теперішній час в провадженні СВ СБУ в Донецькій області відсутні.
		Позивач ОСОБА_4 у позовній заяві посилається як на одну з підстав для задоволення позовних вимог на статтю 56 Конституції України, статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та на рішення Європейського суду з прав людини.
		Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Для застосування даної норми Конституції України повинен бути наявний встановлений факт незаконного рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, зокрема Кабінету Міністрів України. Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів про існування такого факту не йдеться, адже проведення АТО відбувається на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України, у повній відповідності Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а також сам позивач не оскаржує правомірність проведення АТО.
		Обєктивна необхідність і обовязок держави реагувати на загрозу її суверенітету та незалежності, правам людини та громадянина й протидія таким загрозам на суверенній території держави викликали відповідне реагування з боку державних органів у межах їх компетенції та покладених на них завдань.
		На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 13.04.2014, введеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014, субєктами боротьби з тероризмом, у межах визначеної законодавством компетенції, вживаються активні заходи з проведення антитерористичної операції.
		Проведення АТО спрямоване на припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки всього населення України, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності та відновлення миру і правопорядку у східних регіонах України.
		У звязку з цим субєктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення АТО, яка здійснюється у чіткій відповідності до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та з дотриманням вимог законодавства України.
		Посилання представників позивача на рішення Європейського суду з прав людини є безпідставним та не є необхідним для правильного, всебічного й обєктивного розгляду справи, оскільки обставини, предмет правовідносин в межах даного спору відрізняються від обставин у рішеннях Європейського суду з прав людини, на які посилаються представники позивача та не підлягають застосуванню.
		Встановлені у справі обставини та надані сторонами докази, не дають підстави зробити висновок, що шкода завдана позивачу внаслідок зруйнування будинку, завдана саме внаслідок кримінального правопорушення терористичного акту, оскільки за даним фактом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились та відповідне кримінальне провадження на теперішній час відсутнє. Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди на підставі положеньст. 1177 ЦК України, оскільки обовязковою умовою застосування цієї норми є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Зазначена правова позиція викладена в Ухвалі Верховного Суду України від 01 вересня 2015 року по справі № 6-1268цс15, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обовязковою для судів. Таких процесуальних документів позивач суду не надав і на їх наявність не посилається. 
		Враховуючи зазначене, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні, оскільки відсутня добровільна згода позивача на передачу всього обєкта нерухомості органу місцевого самоврядування та відсутні підстави для висновку, що шкода, завдана позивачу внаслідок зруйнування квартири, завдана саме внаслідок проведення антитерористичної операції, терористичним актом та внаслідок злочину.
		Позивач від сплати судового збору звільнена на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати відносяться на рахунок держави.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову ОСОБА_4 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди  відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Рішення складене та підписане у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.
		 
		          Суддя 
		Словянського міськрайонного суду                                                         ОСОБА_9

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...