Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 821/639/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 26.05.2017. Зареєстровано: 29.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2017.
Дата набрання законної сили: 15.08.2017
Результат оскарження 15.08.2017 Одеський апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		___________________________________________________________________
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 травня 2017 р.м. ХерсонСправа № 821/639/17 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючої судді: Кисильової О.Й., 
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі  відповідач, ГТУЮ) від 14.02.2017 року № 143/1 про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на підставі пункту 3 статті 36 КЗПП України; зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 обіймав посаду старшого державного виконавця Іванівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області та 14.02.2017 року звільнений на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із вступом на військову службу на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Позивач вважає звільнення незаконним, посилаючись на наступне. Вказана норма передбачає, що трудовий договір припиняється у зв`язку з призовом або вступом працівника на військову службу, крім випадків, передбачених частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України, за змістом яких за працівниками, які, зокрема, прийняті на військову службу за контрактом, у тому числі під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток. Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції завершиться з набранням чинності Указу Президента України про завершення проведення АТО або військових дій на території України. Позивач стверджує, що був звільнений під час існування кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України, що відповідно до Примітки до статті 4 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборону України" визначається, як крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становищ в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні. Посилаючись на викладене, просить скасувати наказ начальника ГТУЮ, поновити позивача на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. У позовній заяві ОСОБА_1 заявив клопотання про розгляд справи без його участі.
		Відповідач надав суду клопотання про розгляд справи без його участі, в порядку письмового провадження та заперечення проти позову, зі змісту яких слідує, що адміністративний позов є необґрунтованим та безпідставним у зв`язку з наступним. Передбачені частиною третьою статтею 119 КЗпП України гарантії поширюються на працівника у разі укладання "особливого" виду контракту  контракту у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Натомість, ОСОБА_1 через 9 місяців після звільнення з військової служби за призовом та здійснення посадових обов`язків за основним місцем роботи (тобто за існуванням перерви у часі), уклав з Міністерством оборони України інший вид контракту  строковий, терміном на 18 місяців. У разі укладення зазначеного контракту за особою не зберігається місце роботи та середній заробіток. 13.02.2017 року Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області отримало копію контракту, укладеного між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 , а тому лише 14.02.2017 року прийнято наказ № 143/1 про звільнення позивача. Відповідач просить відмовити у задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 
		Виходячи з вищевикладеного, суд розглядає адміністративну справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне. 
		З 28.09.2010 року ОСОБА_1 працював у Іванівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, а з 29.04.2016 року  на посаді старшого державного виконавця цього відділу. 
		Відповідно до наказу ГУЮ у Херсонській області від 02.02.2015 року № 130/1 (зі змінами від 01.02.2016 року № 112/1) старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Іванівського районного управління юстиції Херсонської області ОСОБА_1 направлено для проходження військової служби з 02.02.2015 року зі збереженням місця роботи, посади, середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.
		Згідно з витягом з наказу командира військової частини польової пошти НОМЕР_1 від 08.04.2016 року № 71 ОСОБА_1 звільнено з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, у запас за підпунктом "є" (у зв`язку з вислугою встановлених строків військової служби).
		Наказом ГТУЮ у Херсонській області від 11.04.2016 року № 571/1 позивача допущено до виконання посадових обов`язків з 11.04.2016 року.
		16.11.2016 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 18 місяців, відповідно до якого позивач добровільно бере на себе обов`язок проходити військову службу у Збройних Силах України відповідно до вимог, визначених законодавством.
		Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 16.11.2016 року №286 місто Костянтинівка солдата ОСОБА_1 прийнято на посаду механіка-радіотелефоніста відділення командно-штабних машин взводу зв`язку.
		Загальновідомим є факт, що місто Костянтинівка належить до зони проведення антитерорестичної операції.
		14.02.2017 року наказом начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області № 143/1 ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 16.11.2016 року.
		Надаючи оцінку правомірності звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства. 
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		Норми Кодексу законів про працю України суд застосовує в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто на час прийняття відповідачем рішення про звільнення позивача.
		Частиною другою статті 119 КЗпП України передбачено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. 
		За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
		Відповідно до статті 1 Закону № 2232-ХІІ змістом військового обов`язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов`язок є конституційним обов`язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		Статтею 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Згідно частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ основними видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського та офіцерського складу.
		За змістом частини другої статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
		Аналіз наведених вище правових норм Кодексу про працю та Закону № 2232-ХІІ дає підстави для висновку про те, що військова служба за контрактом осіб рядового складу є одним із видів військової служби, яка має добровільний характер. Проходження служби за контрактом за вказаними нормами може здійснюватися у мирний час, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, та/або у особливий період.
		У свою чергу поняття особливого періоду наведене у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі  Закон № 3543-XII) за змістом якої особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Отже, особливий період включає час мобілізації, воєнний час та частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Суд відмічає, що закінчення періоду мобілізації у спосіб оголошення демобілізації, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, оскільки Закон № 3543-XII не пов`язує закінчення особливого періоду із фактом демобілізації, тобто даний Закон не визначає чіткого порядку припинення особливого періоду, як не передбачено це і іншими нормативними актами. Вказана правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду від 16.02.2015 року у справі № 800/582/14.
		Починаючи з березня 2014 року Указами Президента України було оголошено шість хвиль часткової мобілізації, під час яких діяв особливий період.
		Таким чином, суд вважає, що законодавчі обмеження щодо звільнення осіб, які несуть військову службу за контрактом, що визначені частиною третьою статті 119 КЗпП та частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, пов`язані у першу чергу з особливим періодом, у другу  з виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
		Втім суд, вирішуючи даний спір, зважає на наступні обставини.
		За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України", відповідно до функцій, визначених Конституцією України та цим Законом, Рада національної безпеки і оборони України: розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Стратегії національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України, приймає рішення щодо: невідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
		Згідно з Приміткою статті 4 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"" від 14.04.2014 за № 405/2014 набрав чинності 14.04.2014 року. Президент України не видавав Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Таким чином, на сьогодні існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, у зв`язку з чим на території України з 14.04.2014 року проводиться антитерористична операція.
		Слід відмітити, що за приписами частини другої статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, зокрема, прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.
		На день укладення позивачем контракту про проходження військової служби із Міністерством оборони України  16.11.2016 року діяла наступна редакція частини третьої статті 119 КЗпП України: "..за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації.. ". 
		Отже, гарантії щодо збереження місця роботи за особою, яка прийнята на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці станом на 16.11.2016 року були встановлені як частиною третьою статті 119 КЗпП, так і частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ.
		На момент прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача  14.02.2017 року діяла та діє по сьогодні норма трудового законодавства, зокрема, частина третя статті 119 КЗпП, із якої виключено умову - у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а надання гарантій для працівника, який прийнятий на військову службу за контрактом законодавець прив`язує до дії особливого періоду.
		Тобто, на сьогодні існує конкуренція норм, за яких частина друга статті 39 Закону №2232-ХІІ зберігає за особами прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації дані гарантії, у той час, як частина третя статті 119 КЗпП такої умови не передбачає.
		Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.
		Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що укладаючи 16.11.2016 року контракт про проходження військової служби позивач мав законні сподівання на збереження за ним місця роботи, оскільки це було передбачено частиною третьою статті 119 КЗпП та частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІ.
		В абзаці 10 пункту 9 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Приймаючи рішення про звільнення позивача, відповідач, відповідно до пунктів 2-8 ч. 3 ст. 2 КАСУ, повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
		Натомість відповідач, не маючи обґрунтованих підстав для звільнення ОСОБА_1 16.11.2016 року, приймає рішення про звільнення останнього через два місяці, чим порушує конституційно гарантовано право позивача на працю, а, отже, порушує принципи рівності перед законом та пропорційності, які визначені ст. 2 КАС України.
		Заперечуючи проти поширення на позивача гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП, відповідач посилається на ту обставину, що позивач уклав контракт іншого виду строком на 18 місяців, тобто контракт, строк якого не передбачений частинами 2 та 3 статті 23 Закону № 2232-ХІІ, а також вид контракту не пов`язаний із виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, що передбачено частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ. 
		Суд не бере до уваги наведені вище твердження позивача про укладення позивачем іншого виду контракту, ніж передбачено законодавством для збереження гарантій, оскільки як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.
		За таких обставин суд дійшов висновку про порушення відповідачем прав позивача, гарантованих частиною третьою статті 119 КЗпП України.
		Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
		Отже, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача із займаної посади за пунктом 3 ст. 36 КЗпП України, а відтак  задовольняє вимоги про скасування спірного наказу та поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 15.02.2017 року.
		Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити наступне. 
		Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" цей порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до абз. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. 
		Згідно довідки Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 13.05.2017 року № 138 заробіток позивача за два повні відпрацьовані місяці, а саме: вересень (22 робочі дні) та жовтень (21 робочий день) 2016 року складав 3345,16 грн. та 4433,01 грн., відповідно. Тому, середньоденна заробітна плата позивача складає 185,19 грн. (7778,17 грн. / 42 робочі дні).
		Отже, оскільки час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 15.02.2017 року до 26.05.2017 року (по день винесення судового рішення) складає 68 робочих днів, тому стягненню на його користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12592,92 грн. (185,19 грн. х 68 робочих днів) з відрахуванням обов`язкових платежів.
		Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Зважаючи на положення статті 256 КАС України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді, яку останній обіймав до звільнення з 15.02.2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3888,99 грн. 
		За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
		Керуючись ст. ст. 11, 69-71, 158-163, 167, 256 КАС України, суд, - 
		постановив:
		 
		Адміністративний позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 14.02.2017 року № 143/1 "Про звільнення ОСОБА_1 ".
		Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 15.02.2017 року.
		Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (код ЄДРПОУ 34906897) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12592 (дванадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн. 92 коп.
		Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 15.02.2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3888 (три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 99 коп. 
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
		 
		Суддя Кисильова О.Й. 
		 
		кат. 12.3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...