Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/16772/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		27  квітня 2017 року                               м. КиївСудова палата у цивільних справах                                   
		 
		Верховного Суду України у складі:
		головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,  Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,   Романюка Я.М.,  розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_6 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» від 25 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_6  про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна за заявою публічного акціонерного товариства «Мегабанк»  про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 січня 2016 року,
		                                          
		в с т а н о в и л а : 
		У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із заявою про скасування рішення третейського суду у вищезазначеній справі, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки справа про стягнення заборгованості за кредитним договором розглядалась без її участі, про існування спору вона не була повідомлена, жодних вимог банку не отримувала. 
		Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року ОСОБА_6 у задоволенні заяви відмовлено.
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року, якою заяву ОСОБА_6 задоволено, а рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» від 25 травня  2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна скасовано.
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Мегабанк» порушує питання про скасування постановлених судами апеляційної та касаційної інстанцій ухвал та залишення без змін ухвали суду першої інстанції з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди», статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.
		На обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року та на ухвалу Верховного Суду України від 19 січня 2016 року.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» у справі за позовом ПАТ «Мегабанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_6  про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна від 25 травня 2015 року вимоги банку задоволені в повному обсязі.
		Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_6 про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що третейський суд діяв в межах своєї компетенції.
		Апеляційний суду Харківської області ухвалою від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року скасував ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року з тих підстав, що в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» справа не підвідомча третейським судам, оскільки                ОСОБА_6 є споживачем банківських послуг.
		Разом з тим в іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин та за аналогічних обставин, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 листопада 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на те, що поручитель не є споживачем, з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся банк, а отже, вказаний спір не може вважатися спором про захист прав споживачів і справа підлягає розгляду в третейських судах.
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей            1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди», статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
		Під час розгляду справи суди установили, що 01 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», та ОСОБА_6 було укладено договір поруки                            № 67-1553-П, за умовами якого остання поручається перед банком за виконання ОСОБА_7 в  повному обсязі усіх його зобов'язань,  що виникли з кредитного договору № 261ПВ/2008-А від 01 серпня 2008 року.
		Пунктом 6.1 договору поруки  передбачено, що всі спори, які виникають за цим договором між сторонами, розглядаються в Постійно діючому третейському суді при Асоціації «Слобожанська перспектива» згідно з його Регламентом. 
		Відповідно до статті 17 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1774/ed_2015_09_01/pravo1/T041618.html?pravo=1> сторони мають право передати спір на розгляд третейському суду, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно  зі статтею 1 Закону України «Про третейські суди» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_393/ed_2013_01_01/pravo1/T041701.html?pravo=1>  до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
		Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (пункт 14 цієї статті доповнено згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
		У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_09_30/pravo1/T102300.html?pravo=1> зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		Згідно з пунктом 22  цього <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605023/ed_2015_09_30/pravo1/T102300.html?pravo=1> Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.   
		Системний аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що третейські суди можуть розглядати будь-які спори, за винятком зокрема тих, які випливають з договору споживчого кредиту і за своїм змістом пов'язані із захистом прав споживачів банківських послуг.
		Віднесення правовідносин до того чи іншого виду в теорії цивільного права відбувається за ознаками суб'єктів цих  правовідносин та змісту цих правовідносин.
		Суб'єктами правовідносин споживчого кредитування є споживач послуг з надання кредиту та банк.
		Разом з тим порука є способом забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
		Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
		Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або як договір про намір здійснити такі дії. 
		Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.
		За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від             7 грудня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року.
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України       
		   
		п о с т а н о в и л а :
		 
		Заяву публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд судових рішень задовольнити.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року скасувати, ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року залишити в силі.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. 
		Головуючий                                                                        В.М. Сімоненко       
		       
		Судді:                                                                                                            В.І. Гуменюк
		 
		Н.П. Лященко
		 
		Л.І. Охрімчук
		                                                                                                                                                                     
		Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...