Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/1915/762/2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем україни
		24 травня 2017 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		головуючого       Дем'яносова М.В., 
		 
		суддів:                    Леванчука А.О.,                   Маляренка А.В.,
		 
		                                Писаної Т.О.,                        Ступак О.В., 
		                                      
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом автогосподарства Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою автогосподарства Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У вересні 2011 року автогосподарство Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області (далі - автогосподарство УМВС України у Тернопільській області) звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що ОСОБА_3 з 05 березня 2005 року по 14 березня  2007 року перебував на посаді помічника Міністра МВС України. У цей час у його розпорядження був переданий службовий автомобіль марки «Шкода Октавія», 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є автогосподарство УМВС України у Тернопільській області.
		15 серпня 2005 року ОСОБА_3, керуючи вказаним автомобілем по вул. Чирянка у м. Шумську Тернопільської області, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої автомобіль було пошкоджено. Постановою прокуратури Кременецького району Тернопільської області від 17 лютого 2006 року кримінальна справа за фактом дорожньо-транспортної пригоди закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. 
		Вказувало, що відповідач не доставив автомобіль для проведення ремонту, переховував автомобіль, а пізніше придбав інший автомобіль марки «Шкода Октавія», 2005 року випуску, для використання його замість пошкодженого, службовий автомобіль розукомплектував на запчастини та продав, при цьому кошти від продажу власнику автомобіля, тобто позивачу, не надходили. Як на доказ вини відповідача у спричинених позивачу матеріальних збитках, позивач посилається на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 липня 2011 року, якими відповідача визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених                              ч. 3 ст. 27, ст. 290 КК України, ч. 2 ст. 191 КК України і ч. 3 ст. 364 КК України.
		У зв'язку з цим автогосподарство УМВС України у Тернопільській області просило стягнути з ОСОБА_3 балансову вартість автомобіля у розмірі 124 540 грн.
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року, у задоволенні позову автогосподарства УМВС України в Тернопільській області відмовлено.
		У касаційній скарзі автогосподарство УМВС України у Тернопільській області просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		Проте судові рішення першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним нормам процесуального права.
		Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, зазначивши, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем дій, передбачених п. 13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, за наявності яких наступає цивільно-правова відповідальність.
		Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.
		Статтею 1 ЦПК України установлено, що завданнями цивільного судочинства є, зокрема  справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
		Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. 
		Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
		Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
		Судами встановлено, що ОСОБА_3 із 05 березня 2005 року по           14 березня 2007 року перебував на посаді помічника Міністра МВС України (представник МВС України в Тернопільській області).
		04 лютого 2005 року автогосподарство УМВС України в Тернопільській області з центральної бази ресурсного забезпечення МВС України в Тернопільській області отримало для службового користування новий автомобіль «Шкода Октавія», 2004 року випуску, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_3, з об'ємом                        двигуна 1,8Т, балансовою вартістю 127 738 грн.
		Наказом начальника відділу ресурсного забезпечення від 26 квітня 2005 року № 16 вказаний транспортний засіб закріплено за помічником Міністра внутрішніх справ України в Тернопільській області              ОСОБА_3 та його водієм - оперуповноваженим ОПВ УКР УМВС в Тернопільській області прапорщиком міліції Іванишиним П.І. 
		15 серпня 2005 року автомобіль «Шкода Октавія», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Чирянка у м. Шумську Тернопільської області, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої був пошкоджений.
		Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2011 року ОСОБА_3 визнано винним за ч. 2 ст. 191,                 ст. 290, ч. 3 ст. 364 КК України та призначено покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням владних повноважень, на два роки, з конфіскацією майна. За              ст. 198 КК України ОСОБА_3 виправдано у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь автогосподарства УМВС України в Тернопільській області 127 738 грн завданої шкоди. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області 375 грн 36 коп. судових витрат за проведення експертизи (т. 1, а. с. 6−13).
		Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 20 липня          2011 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2011 року змінено, дії ОСОБА_3 перекваліфіковано на ч. 3 ст. 27 - ст. 290 КК України. Виключено з описової частини вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2011 року посилання: «у грудні 2005 року - січні                   2006 року ОСОБА_3, не бажаючи відшкодовувати завданні автогосподарству УМВСУ в Тернопільській області збитки, умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи з корисливих мотивів, придбав у невстановлених осіб викрадений автомобіль «Шкода Октавія», 2005 року випуску, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_4, для використання його як службового взамін пошкодженого»; «ОСОБА_3 було завдано збитки інтересам держави у вигляді підриву авторитету як демократичної, соціально-правової республіки, що зобов'язана забезпечувати захист державної власності, підриву авторитету і престижу міліції як органу, на який покладено виконання цієї функції». Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2011 року у частині вирішення цивільного позову автогосподарства УМВС України в Тернопільській області скасовано, справу передано на новий розгляд у порядку цивільного судочинства у той же суд в іншому складі суду. В іншій частині вирок суду залишено без змін (т. 1, а. с. 31-35).
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2012 року ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 20 липня 2011 року щодо ОСОБА_3 скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд (т. 1,                                       а. с. 110-112).
		Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2014 року кримінальну справу у частині обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, закрито за відсутністю у його діянні складу злочину у зв'язку із його декриміналізацією (т. 1, а. с. 200).
		Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 травня 2014 року кримінальну справу у частині обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ст. 290 та            ст. 198 КК України, повернуто прокурору Тернопільської області для провадження досудового розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, що не може бути усунута в судовому засіданні (т. 1, а. с. 165-169).
		Також установлено, що згідно з постановою слідчого в ОВС СВ прокуратури Тернопільської області від 25 лютого 2015 року кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ст. 198, ст. 290 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діяннях колишнього помічника Міністра внутрішніх справ України (представник в УМВС України в Тернопільській області) ОСОБА_3 ознак складу кримінальних правопорушень.
		Відмовляючи в задоволенні указаного позову з підстав недоведення позивачем факту вчинення відповідачем дій, передбачених п. 13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, за наявності яких наступає цивільно-правова відповідальність, суди усупереч вимогам ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, на порушення вимог                         ст. ст. 213, 214 ЦПК України не дослідили змісту вищевказаних матеріалів та не з'ясували достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Зокрема, за змістом вищевказаної постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2014 року ОСОБА_3 серед іншого також обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, зокрема, в умисному з корисливих мотивів використанні свого службового становища усупереч інтересам служби, вчиненому працівником правоохоронного органу, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
		Так, згідно з обвинуваченням ОСОБА_3, працюючи з 05 березня 2005 року по 14 березня 2007 року на посаді помічника Міністра (представник в Управлінні МВС України в Тернопільській області) відділу представників Міністра апарату Міністра внутрішніх справ України, а з                            14 березня 2007 року по 30 вересня 2007 року перебуваючи в розпорядженні МВС України, будучи службовою особою, що здійснює функції представника органу влади та працівником правоохоронного органу, впродовж грудня 2005 року - вересня 2007 року, порушуючи вимоги Конституції України, Закону України «Про міліцію», відповідно до яких мав забезпечити належне збереження державного майна і відшкодування завданих збитків, умисно та з корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище як представника влади при здійсненні наданих йому повноважень, усупереч інтересам служби, не вжив заходів щодо збереження майна і відшкодування завданих ним автогосподарству УМВС України в Тернопільській області матеріальних збитків. 
		Також у кінці вересня 2007 року ОСОБА_3 з корисливих мотивів і в особистих інтересах, продавши двигун, лонжерони, капот автомобіля на загальну суму 11 675 грн, відчужив невстановленим слідством особам кузов пошкодженого автомобіля та інші комплектуючі деталі, у результаті чого спричинив тяжкі наслідки автогосподарству УМВС України в Тернопільській області на загальну суму 127 738 грн.
		У своїх поясненнях на позовну заяву автогосподарство УМВС України в Тернопільській області як на підстави позову посилалося на те, що автомобіль закріплений та обліковувався саме за відповідачем, проте не був повернутий ним позивачеві і на теперішній час рахується як недостача. 
		Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (далі - Положення).
		Відповідно до п. 1 Положення, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.
		Згідно з п. 3 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності:                а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки;                            в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;                 г) вини у заподіянні шкоди.
		Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність)  військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
		Згідно з п. 4 відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
		Відповідно до п. 13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: а) умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; б) приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; в) заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; г) дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; ґ) недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи  для іншої мети.
		Вказаний перелік випадків є вичерпним.
		Однак вищевказаних положень норм матеріального права суд не врахував, на порушення вимог ст. ст. 212-215, 303, 315 ЦПК України не установив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не перевірив належним чином зазначених позивачем обставин щодо зникнення автомобіля і підстав поданого позову, наданих сторонами пояснень, зокрема пояснень відповідача та його заперечень проти позову, у зв'язку з чим не встановив, які обставини і факти ним визнавалися, а які заперечувалися з урахуванням положень ст. 179 ЦПК України.
		При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що декриміналізація злочину не впливає на його правові наслідки, а відсутність вироку у кримінальній справі не може бути підставою для відмови у задоволенні цього позову без з'ясування вищевказаних обставин.
		Щодо позовної давності, то колегія суддів вбачає за необхідне звернути увагу судів на необхідність дослідження питання щодо переривання позовної давності у зв'язку з поданням цивільного позову у кримінальній справі.
		Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		 
		у х в а л и л а:
		 
		          Касаційну скаргу автогосподарства Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області задовольнити частково.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Головуючий                                                     М.В. Дем'яносов 
		 
		 
		Судді:                                                                 А.О. Леванчук
		 
		 
		                                                                                     А.В.Маляренко
		 
		 
		                                                                                     Т.О.Писана
		 
		 
		                                                                                              О.В.Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...