Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/23/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2017. Зареєстровано: 31.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2017.
Дата набрання законної сили: 09.11.2017
Результат оскарження 09.11.2017 Одеський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		        "22" травня 2017 р.Справа  № 916/23/17
		Господарський суд Одеської області у складі:
		судді                                             В.С. Петрова
		при секретарі                               Г.С. Граматик  
		 
		за участю представників:
		від позивача          ОСОБА_1,
		від відповідачів:
		1)ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця -  не зявився,
		2)ПрАТ „Укрпрофоздоровниця -  ОСОБА_2,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фонду державного майна України до Дочірнього підприємства „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця про виселення, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Фонд державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця про виселення відповідача з обєктів нерухомого майна загальною площею 5771,3 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101, посилаючись на наступне.       
		Рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2011 р. у справі № 3/17-4225-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2013 р., визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на обєкти нерухомого майна загальною площею 5771,3 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101. Так, згідно зі ст. 5 Закону України Про Фонд державного майна України Фонд, зокрема, здійснює повноваження власника державного майна. 
		Як вказує позивач, на виконання наказу Фонду державного майна України від 18 травня 2012 року № 711 Про організацію роботи з реєстрації права власності на майно загальносоюзних громадських обєднань (організацій) колишнього Союзу PCP, яке повертається у власність держави за рішенням суду Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно за державою в особі Фонду. Право державної власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.12.2016 р. № 76106012.
		Наразі позивач посилається на те, що відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, також власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		Однак, як зазначає позивач, всупереч вищевказаним нормам та рішенням судів зазначене державне майно продовжує використовувати ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ ЛОЗПУ „Укрпрофоздоровниця. 
		Крім того, позивач вказує, що з боку керівництва санаторію чиняться перешкоди щодо доступу на територію санаторію фахівців регіонального відділення, що підтверджується листом регіонального відділення від 06.12.2016 р. № 01-09-06253 та актом про недопущення до обстеження нерухомого майна санаторію „Зелений мис. 
		Так, позивач зазначає, що вищезазначені обставини негативно відображаються на можливості державних органів приватизації виконувати покладені на них законодавством обовязки та реалізовувати своє право як власника на зазначений обєкт.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.01.2017 р. позовну заяву Фонду державного майна України прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/23/17, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 19.01.2017 р. 
		19.01.2017 р. до господарського суду Одеської області надійшло клопотання від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Так, заявник зазначив, що на підставі установчого договору від 04.12.1991 р. Федерацією профспілок України та Фондом соціального страхування України було створено ЗАТ „Укрпрофоздоровниця та до статутного фонду створеного товариства передано основні фонди санаторно-курортних закладів, у тому числі будинок відпочинку „Зелений мис, розміщений за адресою: пр-т Свободи, 101, м. Одеса. Відповідно до свідоцтва про право власності від 04.01.2002 р. ЗАТ „Укрпрофоздоровниця стало власником нежитлових будівель загальною площею 5771,3 кв.м, що розташовані за адресою м. Одеса, пр-т Свободи, 101. В подальшому Товариство передало майно санаторію „Зелений мис у користування своєму дочірньому підприємству - ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис. Як зазначає заявник, на сьогоднішній день, не зважаючи на визнання незаконними та скасування рішення, свідоцтва та визнання права власності за державою все майно санаторію „Зелений мис знаходиться у фактичному володінні ДП „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця, дане майно було передано санаторію в господарське відання з боку ПрАТ „Укрпрофоздоровниця. Крім того, у відповідності до норм статуту дочірнє підприємство підпорядковано ПрАТ „Укрпрофоздоровниця і керівництво санаторію не вправі самостійно приймати рішення та розпоряджатись майном. Також заявник вказує, що на сьогоднішній день не проведено інвентаризацію та не підписано акт приймання-передачі обєктів нерухомості, що розташовані за адресою м. Одеса, проспект Свободи, 101, у володіння держави в особі Фонду державного майна України. 
		З огляду на наведене, ухвалою господарського суду Одеської області від 19.01.2017 р. по справі № 916/23/17 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача  Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця, оскільки рішення суду по даній справі може вплинути на права або обовязки вказаної особи щодо відповідача.  
		28.02.2017 р. Дочірнє підприємство „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до Фонду державного майна України про стягнення 109728,00 грн. в якості відшкодування витрат на утримання та зберігання нерухомого майна загальною площею 5771,3 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.03.2017 р. по справі № 916/23/17 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Дочірнього підприємства „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця до Фонду державного майна України про стягнення 109728,00 грн. до спільного розгляду з первісним позовом.
		20.03.2017 р. відповідачем було подано до господарського суду клопотання про припинення провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору. Зокрема, відповідач зазначив, що позивачем не заперечується та з матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно загальною площею 5771,3 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101, була здійснена 12.12.2016 року. Докази того, що після державної реєстрації права власності санаторій Зелений мис перешкоджав Фонду державного майна України реалізовувати своє право, в матеріалах справи відсутні. При цьому відсутність таких доказів обумовлена  тим, що Фонд державного майна України через своїх співробітників навіть не намагався приїхати до санаторію Зелений мис та реалізувати своє право. Також відповідач зазначив, що за час судового розгляду справи жоден співробітник позивача до санаторію Зелений мис не приїжджав. Вказане підтверджується тим, що 27.02.2017 р. у всіх приміщеннях санаторію Зелений мис було вимкнено світло ПАТ Одесаобленерго. Фонд державного майна України навіть не знав про цей факт, або не хотів знати. На думку відповідача, дані обставини свідчать про те, що ніякі права Фонду державного майна України не порушуються санаторієм Зелений мис, а Фонд державного майна України навіть не намагається реалізувати свої права, навпаки навмисно вводить суд в оману, перекладаючи виконання своїх прямих обовязків по утриманню і зберіганню майна на санаторій Зелений мис.
		За результатами розгляду зазначеного клопотання відповідача суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, а тому клопотання залишено судом без задоволення.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.03.2017 р. по справі № 916/23/17 залучено до участі у справі в якості іншого відповідача  Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця як попереднього власника спірного майна.
		20.03.2017 р. Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору по справі № 916/23/17 подало до господарського суду Одеської області позовну заяву до Фонду державного майна України про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32981419 від 16.12.2016 р., а саме про реєстрацію за Фондом державного майна України права власності на нежитлові будівлі санаторію „Зелений мис загальною площею 5771,3 кв.м, з яких позивач у первісному позові просить виселити ДП Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.03.2017 р. по справі № 916/23/17 подану ПрАТ „Укрпрофоздоровниця позовну заяву (вх. № 700/17 від 20.03.2017 р.) від  третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору до Фонду державного майна України про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові будівлі повернуто без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України. 
		31.03.2017 р. відповідачем  ПрАТ „Укрпрофоздоровниця було подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі  до розгляду Приморським районним судом міста Одеси справи № 522/5287/17 за позовом ПрАТ „Укрпрофоздоровнидя" про визнання незаконним та скасування рішення Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер: 32981419 від 16.12.2016 р. щодо державної реєстрації права власності внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.12.2016 р. № 18093312 щодо державної реєстрації Фонду державного майна на нежитлову будівлю санаторій «Зелений мис» загальною площею 5771,3 кв.м, за адресою: 65037, м. Одеса, просп. Свободи, 101.
		Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання ПрАТ „Укрпрофоздоровниця про зупинення провадження у справі у звязку з відсутністю передбачених ст. 79 ГПК України підстав для його задоволення та з огляду на недоведеність заявником обставин щодо неможливості розгляду даної справи до вирішення справи № 522/5287/17 Приморським районним судом міста Одеси.
		У судовому засіданні 13.04.2017 р. представник відповідача - ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця звернувся до суду з усним клопотанням про виклик у судове засідання в.о. директора ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця ОСОБА_4 для надання пояснень та зясування дійсності наданого позивачем до суду акту обстеження від 07.04.2017 р.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.04.2017 р. про відкладення розгляду справи № 916/23/17 за клопотанням відповідача викликано до суду для дачі пояснень в.о. директора ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця ОСОБА_4
		В засіданні суду 27.04.2017 р. в.о. директора ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця ОСОБА_4, який викликався судом, надав пояснення стосовно виниклих спірних питань. Також у наданих до суду письмових поясненнях (а.с. 224 т. 1) в.о. директора ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця ОСОБА_4 заперечив  факт прибуття представників Фонду до Санаторію.
		Позивач в ході розгляду справи позовні вимоги підтримав, про що зазначено у поясненнях по справі (а.с. 237-238 т. 1).
		Відповідач  ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця вважає позовні вимоги Фонду незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 74-77 т. 1). Так, відповідач вказує, що у своєму позові Фонд державного майна України зазначає, що на виконання наказу Фонду державного майна України від 18.05.2012 року №711 Про організацію роботи з реєстрації права власності на майно загальносоюзних громадських обєднань (організацій) колишнього Союзу PCP, яке повертається у власність держави за рішенням суду та підставі рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011 р., яке набуло чинності 05.02.2013 р., 12.12.2016 року було зареєстровано право власності на нерухоме майно загальною площею 5771,3 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101, за державою в особі Фонду державного майна України. Однак, відповідач зазначає, що державна реєстрація згідно наданого позивачем витягу від 16.12.2016 р. відбулась на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 32981419 від 16.12.2016 р., номер запису про право власності: 18093312 від 12.12.2016 р. Отже, в силу вимог чинного законодавства України право власності на обєкт нерухомого майна у держави в особі Фонду державного майна України виникло саме після державної реєстрації такого речового права. Проте, як зазначає відповідач, згідно матеріалів справи позивач в якості доказів своєї правової позиції щодо нібито чинення перешкод у користуванні належним позивачу майном надає лист Регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області від 06.12.2016 р. № 01-09-06253, в якому описує події 2015-2016 рр. та копію акту про недопущення до обстеження нерухомого майна санаторію Зелений мис від 25.05.2016 р., які свідчать про нібито факти, що існували ще до того моменту як Фонд державного майна України зареєстрував у визначеному законом порядку право власності на обєкт нерухомого майна. Мім тим, на думку відповідача, до 12.12.2016 року Фонд державного майна України не був власником обєктів нерухомого майна загальною площею 5771,3 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101, а отже і не мав законного права на витребування майна або законного права вимагати усунення перешкод у користуванні майном.
		Крім того, у доповненнях до відзиву на позов (а.с. 208-209 т. 1) ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця вважає, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту нібито порушеного права, оскільки термін "виселення" у Цивільному кодексі України (ст.ст. 311, 826) вживається як примусове позбавлення фізичних осіб житла, зокрема, як наслідок розірвання договору найму житла, що не є предметом даного спору. Як вказує відповідач, відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановлений договором або законом. Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387); на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388); витребування грошей та цінних паперів (ст. 389); захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст. 391); визнання права власності (ст. 392) тощо. Так, відповідач вказує, що з огляду на заявлені позивачем вимоги, їх суть полягає у застосуванні  способу захисту шляхом задоволення негаторного позову на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України. Так, ст. 391 Цивільного кодексу України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Як зазначає відповідач, з аналізу вказаної норми вбачається, що вона регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не повязані з позбавленням володіння майном. В разі ж порушення прав власника щодо його правомочності з володіння належним йому майном цивільне законодавство передбачає інші способи його захисту шляхом вчинення віндикаційного позову. Тобто, як вказує відповідач, передбачений вищевказаною правовою нормою негаторний позов предявляється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним. З огляду на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.
		Відповідачем - ПрАТ „Укрпрофоздоровниця відзив на позов не надано.
		 
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
		Рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2011 р. у справі № 3/17-4225-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2013 р., визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на обєкти нерухомого майна загальною площею 5771,3 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на момент визнання судом права власності за державою на спірне майно) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема: право власності на нерухоме майно.
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Як вказує позивач, на виконання наказу Фонду державного майна України від 18 травня 2012 року № 711 Про організацію роботи з реєстрації права власності на майно загальносоюзних громадських обєднань (організацій) колишнього Союзу PCP, яке повертається у власність держави за рішенням суду Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно за державою в особі Фонду. Так, право державної власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.12.2016 р. № 76106012.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною 1 якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України). 
		Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
		Між тим, за ствердженнями позивача, всупереч вищевказаним нормам, зазначене державне майно продовжує використовувати ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ ЛОЗПУ „Укрпрофоздоровниця. При цьому позивач вказує, що з боку керівництва санаторію чиняться перешкоди щодо доступу на територію санаторію фахівців регіонального відділення, що підтверджується листом регіонального відділення від 06.12.2016 р. № 01-09-06253 та актом про недопущення до обстеження нерухомого майна санаторію „Зелений мис. Зокрема, позивач зазначає, що вищезазначені обставини негативно відображаються на можливості державних органів приватизації виконувати покладені на них законодавством обовязки та реалізовувати своє право як власника на зазначений обєкт.
		Відтак, з огляду на те, що згідно зі ст. 5 Закону України Про Фонд державного майна України Фонд, зокрема, здійснює повноваження власника державного майна, останнім заявлено позов про виселення ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця. 
		Згідно положень ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 
		Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;  відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 
		Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.  
		Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		Виходячи з наведених положень законодавства підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Поряд з цим слід зазначити, що відповідачами по справі не оспорюється факт зайняття спірних обєктів нерухомості саме ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця. Зокрема, про це також свідчить звернення вказаного Дочірнього підприємства до господарського суду із зустрічним позовом про відшкодування Фондом державного майна України понесених відповідачем витрат на утримання спірного нерухомого майна. Наразі відповідач посилався на те, що не міг передати спірні обєкти нерухомості Фонду державного майна України до моменту державної реєстрації права власності за державою, внаслідок чого відповідач був змушений на протязі періоду з 05.02.2013 р. по теперішній час утримувати зазначений обєкт нерухомого майна за власні кошти. 
		Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом виселення відповідача-1 зі спірних обєктів нерухомості суд зазначає наступне.  
		За положеннями ст. 391 ЦК України, на яку посилається позивач у позові,  власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Завдяки негаторному позову, яким у даному випадку є заявлений позивачем позов,   захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов'язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.
		Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності. 
		Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
		Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27 травня 2015 р. у справі N 6-92цс15, де зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
		Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних приміщень власника, тощо). 
		Підставою негаторного позову є посилання заявника на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
		Наразі слід зазначити, що статус спірного майна як державної власності встановлений рішенням господарського суду Одеської області у справі № 3/17-4225-2011, яке набрало законної сили з винесенням постанови Одеського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 р. та є чинним, та виходячи з встановлено ст.ст. 4-5 ГПК України та гарантованого     ст. 129-1 Конституції України принципу обовязковості судових рішень, є обов'язковим до виконання на всій території України.
		Натомість Дочірнє підприємство „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, ігноруючи приписи чинного законодавства, а також правові наслідки ухвалення Господарським судом Одеської області рішення у справі № 3/17-4225-2011, продовжує самовільно, без жодних правових підстав утримувати обєкти нерухомості санаторію Зелений мис.
		Тим більш, що вказаним судовим рішенням було встановлено факт саме неправомірного заволодіння ЗАТ „Укрпрофоздоровниця спірним майном. Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, факти набуття та подальшого знаходження спірного нерухомого майна у державній власності станом на день подання негаторного позову у даній справі, встановлено чинними судовим рішенням у справі № 3/17-4225-2011, та ці обставини не спростовано відповідачами. 
		Також в матеріалах справи міститься акт про недопуск до обстеження нерухомого майна санаторію „Зелений мис від 25.05.2016 р., складений за участю представників РВ ФДМУ по Одеській області  в присутності заступника директора санаторію „Зелений мис ОСОБА_5 При цьому посилання відповідача-1 на те, що складення вказаного акту мало місце до моменту здійснення реєстрації права власності на спірні обєкти нерухомості за державою, не можуть бути прийняті судом до уваги як належна підстава для недопуску до вказаних обєктів з огляду на обовязковість чинного судового рішення про визнання за державою права власності і це рішення не може бути поставлено під сумнів (Рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України"). 
		Поряд з цим в матеріалах справи відсутні докази звільнення відповідачем-1 спірних обєктів нерухомості за адресою: м. Одеса, просп. Свободи, 101, вже після здійснення  реєстрації права власності за державою в особі позивача 12.12.2016 р.
		Факт зайняття відповідачем-1 спірних обєктів нерухомості також підтверджується й відповідачем-2, про що зазначалось в клопотанні про залучення третьої особи (а.с. 29-30), за змістом якого останній стверджував, що майно санаторію Зелений мис було передано відповідачем-2 у користування своєму дочірньому підприємству та на теперішній час воно знаходиться у фактичному користуванні ДП „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ „Укрпрофоздоровниця, яке здійснює діяльність за місцем знаходження санаторію по просп. Свободи, 101 в м. Одеса.
		Судом критично оцінюються посилання відповідача-1 на неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права  у звязку з вживанням терміну виселення у ЦК України як примусове позбавлення фізичних осіб житла, до якого не відноситься спірне майно, а тому у даному випадку захист міг бути здійснено шляхом вчинення віндикаційного позову.
		Так, в розумінні положень статті 66 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р.    виселення полягає саме у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. 
		До того ж предметом негаторного позову може бути вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності шляхом виселення з неправомірно займаних приміщень незалежно від їх цільового призначення. 
		Віндикація як засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння (віндикація).
		Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		За вказаною статтею власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). Відтак, до істотних обставин, що підлягають встановленню судами в межах такого спору та доводяться сторонами належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України належать обставини справи щодо змісту майнових прав позивача на спірне майно, а також щодо перебування спірного майна у володінні відповідача, підстави, за якої здійснюється таке володіння.
		Однак, у даному випадку факти щодо права власності держави на спірне майно є встановленими та не входять в предмет доказування по цій справі.
		Щодо посилань позивача у позові на положення ст. 1212 ЦК України суд зазначає наступне.
		Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
		1) повернення виконаного за недійсним правочином;
		2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
		3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 
		4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
		Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
		Кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
		Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. 
		Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. 
		Про зазначене застосування положень статті 1212 ЦК України наведено в постанові Верховного суду України від 02.03.2016 року по справі N6-3090цс15, яка є обовязковою для всіх судів України згідно ст. 111-28 ГПК України. 
		Наразі суд враховує викладений постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11в правовий висновок про те, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. 
		Тобто, у суду взагалі відсутні підстави для відмови у позові через обрання особою способу захисту невстановленого законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється. Аналогічну позицію висловлено у листі Верховного Суду України Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України  від 01.04.2014 р. 
		Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Враховуючи вищенаведене та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає цілком обґрунтованими та правомірними вимоги позивача про виселення відповідача-1 з обєктів нерухомого майна загальною площею 5771,3 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101, з огляду на встановлений судом факт зайняття вказаними відповідачем спірних обєктів. В свою чергу позов щодо виселення відповідача-2 не підлягає задоволенню з урахуванням встановлених судом обставин по справі щодо фактичної передачі спірних обєктів останнім дочірньому підприємству та перебування їх у його користуванні.    
		У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача-1, та рішення  відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід покласти на відповідача-1.
		 
		Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, 
		суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.Позов Фонду державного майна України до Дочірнього підприємства „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця про виселення задовольнити частково. 
		2.Виселити Дочірнє підприємство „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця з обєктів нерухомого майна загальною площею 5771,3 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, 101.
		3.СТЯГНУТИ з Дочірнього підприємства „Клінічний санаторій матері та дитини по реабілітації хворих з захворюванням органів зору „Зелений мис ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця (65037, м. Одеса, проспект Свободи, 101; код ЄДРПОУ 32405190) на користь Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Ген. Алмазова, 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) витрати по сплаті судового збору в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 00 коп.
		4.В задоволенні позову Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця про виселення відмовити. 
		 
		Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд  протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної  скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.    
		 
		Повний текст рішення складено та підписано   29 травня 2017 р. 
		 
		                   Суддя                                                                                       В.С. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...