Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/3280/14-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2017. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		12  квітня 2017 року                               м. КиївСудова палата у цивільних справах                                   
		 
		Верховного Суду України у складі:
		головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,  Лященко Н.П.,    Романюка Я.М.,    Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  28  жовтня 2015 року,
		                                          
		в с т а н о в и л а : 
		У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (надалі - ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») з відповідним позовом, посилаючись на те, що після зміни виконавчої влади в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим) відбулось захоплення ПАТ «Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», був призначений новий керівний склад підприємства, і позивач під тиском нового керівництва, а саме призначеного новою владою АР Крим голови правління ОСОБА_7, був змушений написати заяву про звільнення за власним бажанням. Під час звільнення йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату. 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська  від  9 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: скасовано наказ від 19 березня 2014 року про звільнення позивача за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_187/ed_2016_06_12/pravo1/KD0001.html?pravo=1>); поновлено ОСОБА_6 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за березень 2014 року в розмірі 10897,83 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 392128,91 грн та у відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн.; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць; у решті позову відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу  відхилено, рішення попередніх інстанцій залишено без змін.
		У травні 2016 року до Верховного Суду України  надійшла заява              ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  28  жовтня                2015 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>, а саме: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції  викладеному  у постанові Верховного Суду України  висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 116 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2016_06_12/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, 235 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_901761/ed_2016_06_12/pravo1/KD0001.html?pravo=1> КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_12/pravo1/KD0001.html?pravo=1>,  статей <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2016_03_17/pravo1/T141207.html?pravo=1>,  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10/ed_2016_03_17/pravo1/T141207.html?pravo=1>  та  9 Закону України «Про  забезпечення  прав  і  свобод  громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_52/ed_2016_03_17/pravo1/T141207.html?pravo=1>, статей  263 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843304/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>,  617 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843689/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>), статті  14 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_103/ed_2016_01_01/pravo1/Z970671.html?pravo=1>1  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2016_01_01/pravo1/Z970671.html?pravo=1>Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2016_01_01/pravo1/Z970671.html?pravo=1>.
		На підтвердження зазначених підстав заявник надав ухвалу Вищого  спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ   від 16 березня 2016 року та постанову Верховного Суду України від            23 березня 2016 року.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 
		Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та  невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
		У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до наказу від 19 березня 2014 року позивача звільнено з посади заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_187/ed_2015_07_16/pravo1/KD0001.html?pravo=1> за згодою сторін з 20 березня 2014 року та видано трудову книжку з відповідним записом. Наказ про звільнення був підписаний головою правління ОСОБА_7 Розрахунок із заробітної плати з позивачем не проведено. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що наказ про покладення обов'язків голови правління                                   ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на ОСОБА_7 у встановленому законодавством України порядку та уповноваженою особою призначеною на посаду, відповідно до законодавства України не видавався; останній не мав права видавати наказ про звільнення позивача, тому наказ про звільнення позивача із займаної посади є незаконним, а незаконне звільнення та невиплата заробітної плати є порушенням законних прав працівника. 
		У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня         2016 року, яка постановлена у справі за аналогічним позовом до ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що наказ про звільнення позивача був виданий неуповноваженною особою, а тому він не може бути визнаний дійсним або недійсним з моменту його підписання, оскільки цей наказ не породжує правових наслідків і трудові відносини з працівником фактично не припинені.
		У постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що встановлено висновком Донецької торгово-промислової палати, свідчить про відсутність вини в затримці виплати позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. 
		Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом зазначених у заяві одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.          
		27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус Автономної республіки Крим та                    міста Севастополя, як території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації; встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
		Згідно зі статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. 
		Пунктом 3 цієї статі  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_52/ed_2015_09_15/pravo1/T141207.html?pravo=1> визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та посадовими або службовими особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків. 
		Отже висновок суду, що видання не уповноваженою відповідно до українського законодавства особою наказу про звільнення є підставою для припинення трудових відносин між публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та позивачем не відповідає законодавству України про статус тимчасово окупованих територій та нормативно-правовим актам щодо діяльності підприємств та установ на цих територіях. 
		Крім того, згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. 
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
		Статтею 235 КЗпП України передбачено, що в разi звiльнення без законної пiдстави або незаконного переведення на iншу роботу працiвник повинен бути поновлений на попереднiй роботi органом, який розглядає трудовий спiр. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Отже, за положеннями статтей 117 та 235 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за незаконне звільнення та за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства, у тому числі в результаті дій особи відповідальної за звільнення. 
		Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Частина перша статті 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства. 
		Оскільки трудовим законодавством не врегульовано за яких обставин сторони трудових правовідносин звільняються від виконання обов'язків, положення цивільного законодавства щодо урахування при вирішення спорів про майнову відповідальність обставин непереборної сили можуть застосовуватись й до цих правовідносин. 
		Під час розгляду справи суди визнали, що події, які відбулися у березні 2014 року, а саме зміна влади у АР Крим, його окупація та захоплення Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» озброєними людьми, є загальновідомими обставинами. Також, суди зазначили, що вказані обставини підтверджуються, зокрема, сертифікатом про форс-мажорні обставини Торгово-промислової палати України від 03 грудня  2014 року № 2018. 
		Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо. 
		Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. 
		Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. 
		У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків. 
		Установивши у справі, яка переглядається, що позивач був звільнений із займаної посади 20 березня 2014 року на підставі наказу, винесеного особою уповноваженою самопроголошеною владою Криму під час проведення незаконної націоналізації майна ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», яке знаходиться на території, яка законами України визнана як тимчасово окупована, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що наказ породжує правові наслідки для відповідача, тим самим застосувавши визначені законодавством України санкції за дії, які відповідач не здійснював.
		Неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення; поновлення ОСОБА_6 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн.; тому відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині  позову.
		Питання про неоднакове застосування інших норм трудового законодавства заявником не ставилось, доводи не наводились, а тому оцінка застосування інших норм матеріального права при розгляді інших позовних вимог (стягнення невиплаченої заробітної плати за березень 2014 року,  стягнення компенсації за невикористану відпустку) не надавалась й судові рішення у цій частині не переглядались. 
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України           
		п о с т а н о в и л а : 
		Заяву публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» задовольнити частково. 
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення ОСОБА_6 на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди скасувати.
		Прийняти в цій частині позовних вимог нове рішення.
		В позові ОСОБА_6 про скасування наказу від 19 березня 2014 року про звільнення, поновлення на посаді заступника голови правління з економіки і інвестицій апарату управління; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної відмовити.
		В іншій частині ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2015 року залишити без змін. 
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. 
		Головуючий                                                                        В.М. Сімоненко       
		       
		Судді:                                                                                                             В.І. Гуменюк
		 
		Н.П. Лященко
		 
		Л.І. Охрімчук
		                                                                                                                                                                     
		Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...