Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/10904/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2017.
Дата набрання законної сили: 24.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		         
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		24 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
		головуючого: Поливач Л.Д.
		суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
		 
		при секретарі: Горак Ю.М.
		за участю осіб: 
		представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди,- 
		 
		за апеляційною скаргою ОСОБА_4 
		на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року 
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, посилаючись на те, що 14 липня 2014 року між нею та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», головним акціонером якого є відповідач, було укладено Договір банківського вкладу «Стандарт» № 300937/43272/370-14, відповідно до умов якого відповідачем було взято зобов'язання прийняти від позивача грошову суму (вклад) на період з 14.07.2014 року по 19.07.2015 року та, відповідно, виплатити вкладнику - позивачу суму вкладу та проценти по ньому. На виконання умов договору банківського вкладу позивачем було надано, а відповідачем прийнято грошові кошти у сумі 44 000 Євро під 12,5 відсотків річних. 24 липня 2015 року Позивач звернулась до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», із заявою про повернення грошових коштів та дострокового розірвання Договору банківського вкладу № 300937/43272/370-14 від 14.07.2014 р. 21 серпня 2015 року Позивачем було отримано від ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» лист  в якому банк, посилаючись на несприятливі фінансово-економічні показники, відмовив у поверненні вкладу.
		Справа № 753/10904/16-ц № апеляційного провадження № 22-ц/796/5842/2017Головуючий у суді першої інстанції: М.П. ШклянкаДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач17 вересня 2015 року Національним банком України було прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в банку «Фінанси та кредит», про що є інформація на офіційному сайті НБУ. Таким чином, сума вкладу, а також нараховані проценти позивачу повернуті не були. Позивач вважає, що власник істотної частки банку - відповідач не вжив своєчасних та дієвих заходів щодо відновлення платоспроможності ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та порушив вимоги ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому позивач вважає, що невиплачена сума вкладу із відсотками, що в гривневому еквіваленті становить суму в розмірі 1032560,00 грн. підлягає стягненню з  відповідача.
		Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1032560, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. 
		В обґрунтування зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду із позовом позивач посилалась на ч. 5 та ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до яких вона не наділена правом вимоги за даним позовом. Таким правом відповідно до зазначеної норми закону наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначив, що сам факт завдання шкоди позивачеві не може бути встановлено до припинення процедури ліквідації банку АТ «Банк «Фінанси та кредит», яка на даний час триває. Позов про відшкодування позивачу матеріальної шкоди вважає передчасним, оскільки відсутні підстави стверджувати, що її права порушені.
		Вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду про наявність причинного зв'язку між діями відповідача як пов'язаної з банком особи, яка фактично керувала його діяльністю, та негативними наслідками, що настали для банку (у вигляді настання його неплатоспроможності) та позивача (у вигляді завдання йому збитків неможливості розпорядження належними йому коштами) внаслідок їх діяльності.
		Звернув увагу на те, що Банк має інших акціонерів, які в сукупності є власниками істотної участі у Банку та пов'язаними з ним особами, проте суд не залучив їх до участі у справі, хоча своїм рішення встановив факти, що стосуються прав та обов'язків всіх власників участі у банку.
		Представники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просили залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. 
		Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представників, у якому зазначив, що підтримує подану апеляційну скаргу та просить її задовольнити з викладених підстав. За наведених обставин, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи  за відсутності відповідача.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
		Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Статтею  213 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, встановивши при цьому, що неплатоспроможність Банку настала внаслідок певних дій відповідача, що завдало майнової шкоди позивачу.Суд також дійшов висновку про те, що відповідач у справі є особою, на яку може бути покладено відповідальність за завдану позивачу майнову шкоду на підставі вимог ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
		При цьому, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. 
		Відповідно до положень ст.1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
		Згідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
		Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
		Відповідно до ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. 
		В свою чергу згідно до приписів ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо користування грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
		Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
		Порядок та умови виплати коштів за договорами банківського рахунку, у випадку виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, визначені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Як вбачається із матеріалів справи, між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір банківського вкладу «Стандарт» № 300937/43272/370-14, відповідно до умов якого Банк взяв зобов'язання прийняти від вкладника грошову суму (вклад) на період з 14.07.2014 року по 19.07.2015 року та, відповідно, виплатити вкладнику суму вкладу та проценти по ньому, що передбачено в п.1 Договору.
		На виконання умов договору банківського вкладу ОСОБА_3 було надано, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» прийнято грошові кошти у сумі 44 000 Євро, що в гривневому еквіваленті становило на той час 699646,16 грн., під 12,5 відсотків річних, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
		Відповідач у справі ОСОБА_4 є головним акціонером ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». 
		24 липня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою про повернення грошових коштів та дострокове розірвання Договору банківського вкладу № 300937/43272/370- 14 від 14.07.2014 р.
		21 серпня 2015 року ОСОБА_3 отримала від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» лист, в якому банк, посилаючись на несприятливі фінансово-економічні показники, відмовив у поверненні вкладу.
		17 вересня 2015 року Національним банком України було прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про що є інформація на офіційному сайті НБУ.
		ОСОБА_3 станом на час розгляду справи депозити у повному розмірі не повернуто. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб повернуто їй 200000,00 грн. у відповідності до вимог закону.
		Так, положеннями статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та іншої майнової шкоди.
		Статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
		Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
		Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно - правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
		Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
		Як вбачається, ОСОБА_3 вважає, що в даному випадку цивільно-правову відповідальність за завдану їй (як кредитору банка) шкоду мають нести, в тому числі, пов'язані з банком особи, яким є відповідач у справі -ОСОБА_4
		Проте, ОСОБА_3 є фізичною особою, а тому положення статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не є підставою для задоволення заявлених нею позовних вимог.
		Так, спеціальною нормою, що регулює відповідальність пов'язаної з банком  особи є ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої  Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
		Дійсно, ОСОБА_4 має істотну участь у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», тобто, є пов'язаною особою з банком в розумінні ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», оскільки здійснює пряме володіння самостійно та спільно з іншими особами і йому належить більше відсотків статутного капіталу та/або права голосу акцій юридичної особи і у сукупності має можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
		Але, колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 не є особою, на яку може бути покладено відповідальність за майнову шкоду позивача, оскільки правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на положення статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. 
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 ЦК України, акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать (крім випадків, установлених законом).
		Суд першої інстанції не врахував, що дані правовідносини виникли між фізичною особою - ОСОБА_3 та юридичною особою - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», який на даний час не ліквідовано. Відповідач у даній справі ОСОБА_4 не є стороною договору банківського вкладу. 
		Положеннями ч. 1 ст. 511 ЦК України визначено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
		Таким чином, оскільки ОСОБА_4 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є самостійними, майново-відокремленими суб'єктами правовідносин, договір банківського вкладу між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для ОСОБА_4 не породжує прав та обов'язків з підстав визначених ОСОБА_3
		Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 р. №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 р. №230, «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській ОленіСтепанівні на два роки з 18.12.2015 р. до 17.12.2017 р. включно. Процедура ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» триває й досі, здійснюється виплата грошових коштів кредиторів згідно встановлених черг у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Судом встановлено, що ОСОБА_3 виплачено у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 200000, 00 грн. 
		Отже, з наведеного вбачається, що ОСОБА_3, як вкладник, не позбавлена на даний час права на отримання належних їй коштів, оскільки ліквідація Банку триває, а виплата грошових коштів кредиторів здійснюється згідно встановлених черг у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому колегія суддів вважає, що на даний час вимоги ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди є недоведеними та передчасними.
		Між тим, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
		Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
		У спорі, що розглядаються, доведення самого факту наявності шкоди є передумовою для встановлення наявності порушеного цивільного права.
		Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
		Вказані обставини та досліджені докази свідчать про невідповідність висновку суду першої інстанції щодо наявності причинного зв'язку між діями відповідача як пов'язаної з банком особи, яка фактично керувала його діяльністю, та негативними наслідками, що настали для банку (в вигляді настання його неплатоспроможності) та позивача (у вигляді завдання збитків неможливості розпорядження належними їй коштами) внаслідок його діяльності.
		Задовольняючи вимоги про стягнення матеріальної шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, потрібно довести факт заподіяння йому шкоди заподіювачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.
		Стороною позивача не доведено та не надано беззаперечних доказів відповідно до приписів статей 58-59 ЦПК України того, що саме дії, бездіяльність  ОСОБА_4 призвели до неплатоспроможності банку. Таких доказів не було подано і під час перегляду справи апеляційним судом.
		Ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року (а.с. 71-79), публікації в  різних Інтернет виданнях щодо злочинних та протиправних дій/бездіяльності  ОСОБА_4, як пов'язаної з банком особи (а.с. 80-81,82-84,85,89-91,92-97,98-100,101-106,107,108-110), заява ГО «Національне благо України» до СБУ від 08.08.2016 року (а.с.86-88) не є належними  доказами вини ОСОБА_4  в тому, що Банк віднесений до категорії неплатоспроможних та  в тому, що відбувається процедура ліквідації Банку.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що обраний ОСОБА_3 спосіб захисту не відповідає чинному законодавству, оскільки позивачем не надано доказів наявності порушеного відповідачем її права, яке підлягає захисту в судовому порядку.
		Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для розгляду справи, колегія суддів вважає такими, що знайшли своє підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не надав належну правову оцінку доказам зібраним по справі, невірно встановив правовідносини та прийшов помилково висновку задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3
		За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими, суд невірно визначив правовідносини, які виникли, не з'ясував чи дійсно ОСОБА_3 було завдано майнову шкоду, про яку зазначає позивач, чи наявні в діях відповідача порушення, що призвели до неплатоспроможності банку, а тому є всі правові підстави для відмови у їх задоволенні
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
		Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з урахування задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати відповідача по сплаті  судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 7579,00 грн.
		 
		Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - 
		в и р і ш и л а :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
		Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
		ОСОБА_3 відмовити у задоволенні позову.
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 7579 (сім тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) 00 коп.
		 
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...