Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/5637/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:.
Надіслано судом: 02.06.2017. Зареєстровано: 05.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2017.
Дата набрання законної сили: 31.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"31" травня 2017 р.                                 м. Київ                                    К/800/16054/16 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
		                                                                                                                    Пасічник С.С.,
		                                                                                                                    Стародуба О.П.,
		                                                                                                                    Штульман І.В.,
		 
		за участю секретаря                                                                                 Лопушенко О.В.,
		 
		за участю позивача та представника ОСОБА_4,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		В грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015р. №597 о/с про звільнення його з посади начальника відділення ДАІ з обслуговування міст Ірпінь та Буча, підпорядкованого Управлінню ДАІ ГУМВС України в Київській області, та зобов'язання поновити на вказаній посаді.
		Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2016р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
		Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 29.11.2003р. ОСОБА_5 проходив службу в органах внутрішніх справ України (наказ Головного управління МВС України в Київській області №391 о/с); остання займана посада - начальник відділення ДАІ з обслуговування міст Ірпінь та Буча, спеціальне звання - майор міліції.
		На підставі наказу від 17.04.2015р. №205 о/с позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (по 14.07.2017р.)
		Наказом Головного управління МВС України в Київській області №597 о/с від 06.11.2015р. згідно з пунктами 10 та 11 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ начальника відділення ДАІ з обслуговування міст Ірпінь та Буча, підпорядкованого Управлінню ДАІ ГУМВС у Київській області, майора міліції ОСОБА_5 звільнено з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил України на підставі за п.64 «г» (через скорочення штатів).
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що відповідач, видаючи наказ №597 о/с від 06.11.2015р. про звільнення позивача зі служби в запас через скорочення штатів, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, оскільки від пропозиції працівників кадрового підрозділу УДАІ ГУМВС України в Київській області написати рапорт про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації позивач категорично відмовився; доказів подання відповідних рапортів про проходження служби в поліції в межах встановленого законодавством строку із проходженням відповідної атестації у визначеному порядку та строки не надав; а перебування працівника міліції у відпустці відповідно до Прикінцевих положення Закону України «Про Національну поліцію» не є перешкодою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.
		Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вказує на таке.
		07.11.2015р. втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990р. №565-ХІІ (діяв на час звільнення позивача 06.11.2015р.) та набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIІI (далі - Закон №580-VIІI), який опубліковано 06.08.2015р. в газеті «Голос України».
		За змістом пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
		Згідно з пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
		Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»).
		Відповідно до п.11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
		Разом з тим, відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
		В той же час, питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною 7 статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
		Частиною 1 ст.18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
		За змістом ч.3 ст.18 Закону України «Про відпустки» право на отримання такої відпустки надано, зокрема, й батьку дитини.
		Згідно із ч.3 ст.184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
		Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок (в деяких випадках - батьків), які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.
		Проте, зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили питання ліквідації установи, в якій він працював, а також чи було запропоновано ОСОБА_5, як особі, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною для досягнення нею трирічного віку, іншу посаду для працевлаштування; крім того не надали оцінки наявним в матеріалах справи анкеті ОСОБА_5 від 02.11.2015р. та його рапорту (заяві), адресованому Міністру внутрішніх справ України Авакову А.Б., а також показам свідків щодо бажання ОСОБА_5 продовжувати службу в органах поліції.
		Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа №21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
		За правилами ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                              Пасічник С.С.
		 
		 
		                                                                                                         Стародуб О.П.
		 
		 
		                                                                                                                   Штульман І.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...