Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13643/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 06.06.2017. Зареєстровано: 06.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 08.06.2017.
Дата набрання законної сили: 01.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Справа: №   826/13643/16                                    Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.; 
		Суддя-доповідач:  Костюк Л.О. 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		01 червня 2017 року                                                                                                 м. Київ
		 
		Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого - судді          Костюк Л.О.;                    
		суддів:                                Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;
		за участю секретаря:      Драч М.Ю.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду  апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом  ОСОБА_2 до  Служби безпеки України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У серпні 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Служби безпеки України, в якому просить: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови надати публічну інформацію на запит; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відсутності у відповіді на запит інформації про порядок оскарження відмови надати публічну інформацію; зобов'язати відповідача надати позивачу інформацію, що запитувалась; присудити на користь позивача понесені ним судові витрати.
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив в наданні публічної інформації, оскільки викладення інформації з обмеженим доступом у постанові про заборону в'їзду в Україну не допускається. Крім того, позивач зазначив, що відповідач всупереч вимог чинного законодавства не зазначив порядок оскарження відмови в задоволенні запиту на публічну інформацію.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю. 
		Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.
		Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.  
		Проте, колегія суддів не у повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
		Як встановлено судом першої інстанції, що 29.02.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Служби безпеки України із заявою про внесення ОСОБА_3 до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці; заборонити ОСОБА_4 в'їзд на територію України.
		За дорученням керівництва Служби безпеки України вказане звернення розглянуто у Департаменті захисту національної державності СБ України та листом №5/1/1-К-23/К-24/К-25/31 від 04.03.2016 року позивачу повідомлено, що надана інформація врахована в оперативно-службовій діяльності відповідними підрозділами України. Додатково повідомлено, що органами держбезпеки було закрито в'їзд на територію України громадянам РФ, зокрема, ОСОБА_3.
		В подальшому, 28.07.2016 року ОСОБА_2 звернувся із запитом на інформацію №133 на адресу Голови СБУ, в якому просив: відповідно до  Закону України «Про доступ до публічної інформації»  надати копію постанови про заборону в'їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1
		За результатами розгляду даного запиту листом №5/1/1-К-23-П/32 від 02.08.2016 року позивачу повідомлено, що запитувані матеріали містять персональні дані, поширення яких, відповідно до ч. 1  ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних»  можливе виключно за згодою суб'єкта персональних даних. Зважаючи на відсутність відповідної згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи, правові підстави для задоволення запиту відсутні.
		Незгода позивача із відмовою в наданні публічної інформації зумовила його звернення до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає  Закон України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011 року  (далі - Закон №2939-VI, в редакції станом на момент виникнення правовідносин).
		Відповідно до  ст.1 Закону №2939-VI  публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Ознаками публічної інформації є: 
		- готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
		- заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
		- така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
		- інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
		- інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
		Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року у справі №К/9991/78084/12.
		Право осіб на отримання публічної інформації, передбачене ст. 2, ч. 2 ст. 19 Закону кореспондується зі обов'язками розпорядників інформації надавати таку публічну інформацію, встановленими ч. 1 ст. 3, ст. 5, ст. 14, ст. 20 Закону.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що не заперечується відповідачем, що постанова про заборону в'їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 1979 р. н. створено у процесі виконання Службою безпеки України своїх повноважень, передбачених чинним законодавством.
		В свою чергу Закон України «Про доступ до публічної інформації» встановлює особливості надання за запитами публічної інформації з обмеженим доступом: конфіденційної, таємної та службової інформації.
		Також, колегія суддів звертає увагу на те, що не заперечується відповідачем, що в силу п.6 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затв. Наказом СБУ від 01 червня 2009 року № 344 викладення інформації з обмеженим доступом у постанові про заборону в'їзду в Україну не допускається.
		Вказане положення Інструкції свідчить про те, що постанова про заборону в'їзду на територію України не містить в собі інформацію з обмеженим доступом.
		Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на положення ч. 2 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом, а силу ч. 1 ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних» порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника інформації, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».
		Перелік персональних даних, використання яких становить особливий ризик для прав і свобод суб'єктів персональних даних встановлено у п. 1.2. Порядку повідомлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб'єктів персональних даних, про структурний підрозділ або відповідальну особу, що організовує роботу, пов'язану із захистом персональних даних при їх обробці, а також оприлюднення вказаної інформації, затв. Наказом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 08 січня 2014 року № 1/02-14.
		До таких персональних даних відносяться дані про: расове, етнічне та національне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та/або організаціях, професійних спілках, релігійних організаціях чи в громадських організаціях світоглядної спрямованості, стан здоров'я, статеве життя, біометричні дані, генетичні дані, притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, застосування щодо особи заходів в рамках досудового розслідування, вжиття щодо особи заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», вчинення щодо особи тих чи інших видів насильства, місцеперебування та/або шляхи пересування особи.
		Як вбачається зі змісту п. 3 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затв. Наказом СБУ від 01 червня 2009 року № 344 жодних даних про особу, використання яких становить особливий ризик для прав і свобод суб'єктів персональних даних у постанові про заборону в'їзду в Україну не зазначається.
		Крім того, згідно ч. 7 ст. 6 Закону обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
		Це означає, що якщо в документі, який запитується, міститься інформація з обмеженим доступом, у відповідь на запит надається документ, з якого шляхом ретушування вилучено таку інформацію.
		Вказана позиція відображена також і в п. 9.3. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».
		Крім того, відповідно до п. 9.4. Постанови документ або його частина, доступ до якої не обмежений, є самостійним предметом запиту на інформацію.
		На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що навіть в разі якщо відповідач вважав за необхідне не надавати певні відомості, що містилися у постанові про заборону в'їзду в Україну, зокрема дані документів, що посвідчують особу, місце роботи, місце проживання, контактний телефон, тощо він міг надати позивачу постанову за їх відсутності, заретушувавши їх та залишивши у постанові іншу інформацію, зокрема обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково- технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці, пропонований строк заборони в'їзду в Україну особі, відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в'їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння, тощо.
		Однак, відповідач взагалі відмовив позивачу у наданні публічної інформації, що є протиправним.
		Крім того, відмова відповідача надати позивачу запитувану інформацію не відповідає також і положенням ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яка визначає вичерпні підстави для надання відмови у задоволенні запиту, жодна з яких не підлягає застосуванню в спірних правовідносинах.
		Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на положення п. 12.1. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію розширеному тлумаченню не підлягає.
		В свою чергу, посилання суду на норми ч. 3 ст. 10-1 Закону не є коректними з огляду на те, що вказана стаття регулює питання отримання згоди особи на надання інформації про неї у разі, якщо персональні дані такої особи містяться в інформації у формі відкритих даних, перелік наборів яких встановлений Положенням про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №835 і який не містить жодних згадок ні про Службу безпеки України, ні про інформацію, що відображена в документі, який запитував Позивач.
		Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку згода ОСОБА_3 для надання позивачу публічної інформації, відображеної в документі - постанові Служби безпеки України про заборону в'їзду на територію України не потрібна.
		Колегія суддів також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Співдружність матерів Південної Чехії проти Чеської Республіки» від 10 липня 2006 року, яке в силу ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерело права, відмова у відповіді на запит про ознайомлення з адміністративними документами, які є в розпорядженні органів влади і доступ до яких можна було отримати за умов, передбачених національним законодавством є втручанням у право заявника на отримання інформації, яке гарантується статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства є також і висновки суду першої інстанції із посиланням на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» про те, що чинним законодавством необхідність надання інформації про оскарження передбачена лише у разі відстрочення у доступі до персональних даних з огляду на таке.
		Як було вказано вище, та встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, ОСОБА_2 до відповідача було подано саме запит на публічну інформацію, в розумінні ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а не запит на доступ до персональних даних в розумінні ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних».
		Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
		-           прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
		-           дату відмови;
		-           мотивовану підставу відмови;
		-           порядок оскарження відмови;
		-           підпис.
		Таким чином, судом першої інстанці дійшов до неправильного висновку то до спірних правовідносин неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки взагалі застосовано Закон, який не поширюється на спірні правовідносини та не застосовано закон, який підлягає застосуванню, внаслідок чого суд дійшов до хибного висновку про те, що відповідач не мав у відмові у задоволення запиту на доступ до публічної інформації вказувати порядок оскарження такої відмови.
		Окрім вище зазначеного, колегія суддів вважає, що задоволення вимоги позивача про визнання протиправними дій Служби безпеки України щодо відмови надати публічну інформацію на запит ОСОБА_2 від 28.07.2016 року №133, зобов'язання Служби безпеки України надати позивачу інформацію на запит ОСОБА_2  від 28.07.2016 року №133 та стягнення з Служби безпеки України (адреса: 01601, вул. Володимирська, 33, м. Київ, код ЄДРПОУ: 00034074,) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 2  472, 73 грн., є достатнім для повного захисту порушеного права позивача.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до неправильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
		Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 березня 2017 року підлягає скасуванню.
		Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. 
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.  
		Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		Згідно ч.1 ст. 94 КАС України визначають, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 згідно квитанції №41 від 31.08.2016 року (а.с.3) та квитанції №0.0.620189031.1 від 19.09.2016 року (а.с. 13) було сплачено судовий збір за подання позову до Окружного адміністративного суду м.Києва у розмірі 1  653, 63 грн.
		Крім того, за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду позивачем було сплачено, згідно квитанції №0.0.738434006.1 від 03.04.2017 судовий збір в розмірі 1  819, 00 грн. (а.с. 36).
		Оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, колегія суддів  у відповідності до приписів ч.1 ст. 94 КАС України приходить до висновку щодо стягнення  з Служби безпеки України (адреса: 01601, вул. Володимирська, 33, м. Київ, код ЄДРПОУ: 00034074,) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 3  472 (три тисячі чотириста сімдесят дві) гривні 63 копійки.
		Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 березня 2017 року підлягає скасуванню. 
		Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволити частково.
		Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 березня 2017 року - скасувати. 
		Адміністративний позов ОСОБА_2 до  Служби безпеки України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
		Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо відмови надати публічну інформацію на запит ОСОБА_2 від 28.07.2016 року №133.
		Зобов'язати Службу безпеки України надати позивачу інформацію на запит ОСОБА_2  від 28.07.2016 року №133.
		Стягнути з Служби безпеки України (адреса: 01601, вул. Володимирська, 33, м. Київ, код ЄДРПОУ: 00034074,) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 3  472 (дві тисячі чотириста сімдесят дві) гривні 63 копійки.
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
		(Повний текст виготовлено - 06 червня 2017 року).
		 
		Головуючий суддя:                                                            
		 
		Судді:          
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                             Костюк Л.О. 
		           
		Судді:                                                                                                       Твердохліб В.А. 
		 
		                                                                                                                                                         Бужак Н.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...