Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/8135/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя; Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Надіслано для оприлюднення: 09.06.2017. Зареєстровано: 10.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2017.
Дата набрання законної сили: 18.09.2017
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   
		Справа № 520/8135/15-к
		Провадження № 1-кп/520/489/17
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15.05.2017 року                                    місто Одеса
		Київський районний суд м. Одеси, у складі:
		Головуючого судді  ОСОБА_1 ,
		при секретарях  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю:
		прокурорів  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 
		захисників  ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013170000000562 від 28.11.2013, за обвинуваченням:
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, працюючого на посаді судді Одеського окружного адміністративного суду, одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, 
		 
		                ВСТАНОВИВ: 
		ОСОБА_9 пред`явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті і підтримане прокурором під час судового розгляду.
		Згідно з вказаним обвинуваченням, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину при таких обставинах.
		Указом Президента України № 1472/2003 від 20.12.2003 року ОСОБА_9 призначено на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси строком на п`ять років.
		04.03.2004 року ОСОБА_9 склав присягу судді та присягнув чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об`єктивним і справедливим.
		Постановою Верховної Ради України № 1735-VI від 19.11.2009 року ОСОБА_9 обрано на посаду судді безстроково.
		Постановою Верховної Ради України № 2758-VI від 02.12.2010 року ОСОБА_9 обрано на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.
		Законодавством визначено заходи здійснення правосуддя, метою яких є захист основних прав, законних інтересів і свобод громадян.
		Статтею 21 Конституції України передбачено, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є законність.
		Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд повинен здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечувати кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Положеннями ч.1 ст.47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Згідно з вимогами ч.4 ст.54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя, серед іншого, зобов`язаний додержуватися присяги судді, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Суддя присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Відповідно до ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засади судочинства, зокрема є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з`їздом суддів України від 22.02.2013 року, визначено, що суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов`язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні. Також суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом.
		Пунктом 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам  членам щодо суддів встановлено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
		Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997 року, та процесуальним законодавством України кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Виходячи з положень ст.39 Конституції України, мирні зібрання є одним із засобів відстоювання людиною и громадянином своїх прав, свобод та інтересів у демократичному суспільстві. Право громадян на свободу мирних зібрань в України гарантується та захищене державою, яка зобов`язана забезпечити його ефективну реалізацію. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім випадків, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.
		Згідно зі ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод № ETS № 005 від 04.11.1950 року кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб.
		Незважаючи на обов`язок неухильно дотримуватися зазначених норм, суддя Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_9 , будучи службовою особою і носієм судової влади, маючи відповідну фахову підготовку та значний досвід роботи, знехтував вимогами законодавства і постановив завідомо неправосудне рішення, яким незаконно обмежив гарантоване Європейською Конвенцією та Конституцією України право громадян України на мирні збори.
		Зазначене кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.
		У листопаді 2013 року Президентом України ОСОБА_10 прийнято рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, у результаті чого Кабінетом Міністрів України 21.11.2013 року прийнято рішення про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.
		Використовуючи гарантоване Європейською конвенцією з прав людини та Конституцію України право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації 22.11.2013 року у місті Києві на Майдані Незалежності розпочалася безстрокова мирна акція протесту на підтримку Європейського вектора зовнішньої політики України.
		Зазначена акція також розпочалася 22.11.2013 року у м. Одесі на Приморському бульварі, на вул. Дерибасівській та Преображенській, на Соборній площі та інших місцях міста.
		Цього ж дня, використовуючи гарантоване Європейською Конвенцією та Конституцією України право на мирні збори, до Одеської міської ради звернувся громадянин ОСОБА_11 , а 24.11.2013 року Одеська міська організація політичної партії «Європейська партія України», із заявами про надання дозволу на проведення мирних зібрань, мітингів, мирних маршів із встановленням палаток з використанням звукового обладнання, надання агітаційної літератури в період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року цілодобово за наступними адресами: по вул. Дерибасівська (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); у Міському саду; на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі (від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу); на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катеринінської), (від Катеринінської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на вул. Пушкінській; на вул. Рішельєвській; на вул. Маразлієвській; в парку імені Т.Г. Шевченка (біля пам`ятника Т.Г. Шевченко та центральної алеї); на площі 10 Квітня; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул. Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області), а також на територіях, які прилягають до вищевказаних місць, із запланованою кількістю учасників  6000 осіб, які мали намір підтримки підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
		Бажаючи зберегти якнайдовше владні повноваження в інтересах особистого збагачення та усунути перешкоди з боку активістів «Євромайдану», припинити будь-які масові збори, мітинги, вуличні походи та інші акції, вищі посадові особи держави розробили механізм вчинення злочину, який полягав у обмеженні конституційних прав громадян та мирні зібрання. З метою реалізації своїх злочинних намірів вищі посадові особи держави залучили до їх виконання підлеглих службових осіб органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, а також органи судової влади.
		Також, з метою реалізації злочинних планів представниками діючої на той час влади було залучено ряд громадських організацій так званого руху «Антимайдан», зокрема, «Правова корпорація» та «Заклад Пауерліфтінгу», які діяли у м. Одеса.
		Зазначені організації, з метою перешкодити проведенню антивладного мітингу, також 24.11.2013 року подали заявку на проведення акції з протилежною метою у тому ж громадському місці за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівській (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); у Міському саду; на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі (від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу); на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катеринінської); на вул. Катеринінській (від Катеринінської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на вул. Пушкінській; на вул. Рішельєвській; на вул. Маразлієвській; в парку імені Т.Г. Шевченка (біля пам`ятника Т.Г. Шевченко та центральної алеї); на площі 10 Квітня; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул. Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області), а також на територіях, які прилягають до вищевказаних місць, із запланованою кількістю учасників  600 осіб, яка була значено меншою від запланової кількості учасників антивладної акції.
		Також, з метою перешкоджання організації та проведенню мирних акцій протесту та вуличних походів 24.11.2013 року службові особи Одеської міської ради звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з необґрунтованим та безпідставним позовом заборонити у період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року проведення зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, маршів, мирних зібрань та встановлення у зв`язку з цим наметів, будь-яких інших споруд, у тому числі збірно-розбірних, встановлення та/або використання звуковідтворювальної апаратури (гучномовці, динаміки тощо), автомобілів, інших транспортних засобів, в тому числі причепів та напівпричепів) у таких місцях за адресами: у Міському саду, по вул. Дерибасівскій (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі (від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу); на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятнику Дюку де Рішельє до вул. Катеринінській); на вул. Катеринінській (від Катеринінської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул.Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області); а також на територіях, які прилягають до вищевказаних місць та охоплюють майже усю центральну частину міста. Зазначені адреси охоплювали увесь центр міста Одеси, що унеможливлювало набуття широкого громадського розгону антивладної акції.
		З метою надання своїм надуманим доводам нібито обґрунтованого змісту до Одеського окружного адміністративного суду разом із позовною заявою було надано лист начальника ГУ МВС України в Одеській області про те, що 28.11.2013 року у м. Одеса на стадіоні «Чорноморець» має відбутися футбольний матч, на якому очікується велика кількість вболівальників, що може, нібито, створити загрозу громадському порядку.
		При цьому насправді стадіон «Чорноморець» у м. Одесі розташований на значній відстані від місця проведення мирних зборів на підтримку Європейського курсу України.
		24.11.2014 року автоматизованою системою документообігу розгляд справи за позовом виконавчого комітету Одеської міської ради визначено за суддею ОСОБА_9 , яким винесено ухвалу про відкриття провадження та цього ж дня справу призначено до судового розгляду. При цьому на час розгляду справи мирні збори на підтримку Європейського вектору держави тривали два дні та за цей час порушень громадського порядку чи сутичок між прихильниками різних політичних поглядів зафіксовано не було.
		Розглядаючи зазначену адміністративну справу суддя Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_9 , знехтував наведеними вище загальними положеннями законодавства, яке регулює розгляд справ у судах, а також вимоги Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення провадження у справах за адміністративними позовами суб`єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, зокрема:
		- статтею 2, якою визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ  (ч.1 ст.2 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2453-VI від 07.07.2010 року);
		- статтею 11, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.  Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає;
		- статтею 69, якою визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.  
		Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи; 
		- статтею 70, якою визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. 
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 
		Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. 
		Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору;
		- статтею 71, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов`язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи  (ч.3 ст.71 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2453-VI від 07.07.2010 року). 
		Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує такі документи та матеріали. 
		Суд може збирати докази з власної ініціативи. 
		Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів;
		- статтею 159, якою визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні;
		- статтею 160, якою визначено, що під час прийняття постанови суд вирішує:  чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;  чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;  (п.2 ч.1 ст.161 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2453-VI від 07.07.2010 року) : яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;  чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;  як розподілити між сторонами судові витрати;  чи є підстави допустити негайне виконання постанови;  чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову;
		- частиною 5 ст.182, якою визначено, що суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров`ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання  (ч.5 ст.182 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 245-VII від 16.05.2013 року).
		Так, 24.11.2013 року о 21:39 год., у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 14, суддя ОСОБА_9 відкрив судове засідання, оголосив справу, що розглядається, встановив особи представників позивача та відповідача, поставив на обговорення питання щодо можливості розгляду справи в судовому засіданні, за даною явкою учасників процесу, з`ясував наявність клопотань перед початком судового розгляду справи по суті, доповів в судовому засіданні про зміст позовних вимог та з`ясував, що відповідач не визнав адміністративний позов.
		Після обговорення та дачі пояснень учасниками судового процесу, не зважаючи на те, що відповідач категорично заперечував проти незаконних та надуманих вимог представників позивача ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , суддя ОСОБА_9 , не вживши передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обстав у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, о 23:57 год., вийшов до нарадчої кімнати.
		Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на винесення завідомо неправосудної постанови, суддя ОСОБА_9 , будучи службовою особою і носієм судової влади, свідомо і цілеспрямовано використовуючи своє службове становище всупереч інтересам правосуддя, маючи відповідну фахову підготовку та великий досвід роботи, розраховуючи одержати для себе неправомірну вигоду у вигляді подальшого сприяння невстановленими слідством особами з числа вищого керівництва у державі у кар`єрному рості, яке могло відбутися після успішного виконання злочинного завдання на грунті сформованого враження про них як про прихильників існуючої на той час влади, діючи умисно, достовірно знаючи та будучи переконаним у тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості, з метою постановлення завідомо неправосудної постанови при здійсненні правосуддя, з кар`єристських мотивів та інших особистих інтересів, розглядаючи адміністративну справу за позовом виконавчого комітету Одеської міської ради, прагнучи та бажаючи всупереч матеріальному та процесуальному закону і фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на постановлення завідомо неправосудної постанови, у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду по вул. Фонтанська дорога, 14 у м. Одесі, усвідомлюючи, що будь-які підстави для обмеження вказаних учасників заходів у реалізації права на мирні зібрання відсутні, у порушення вимог ст.182 КАС України, без наявності належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальну можливість порушення національної безпеки та громадського порядку, численних порушень норм чинного законодавства та посягань на життя, здоров`я, честь і гідність громадян, які будуть перебувати в місцях проведення акцій, склав, підписав, постановив та 25.11.2016 року о 02:33 год., проголосив у судовому засіданні завідомо неправосудну постанову.
		Зазначеною незаконною постановою ОСОБА_9 задовольнив безпідставні та необґрунтовані позовні вимоги виконавчого комітету Одеської міської ради про обмеження Одеської міської організації політичної партії «Європейська партія України», громадянина ОСОБА_11 і будь-яким іншим учасникам заходів у реалізації їх права на мирні зібрання шляхом заборони на період з 25.11.2013 року до 31.12.2013 року включно проведення зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, маршів та будь-яких інших мирних зібрань, встановлювати у зв`язку з цим намети, будь-які інші споруди, у томі числі збірно-розбірні, встановлювати та/або використовувати звуковідтворювальну апаратуру (гучномовці, динаміки тощо), автомобілі, інші транспортні засоби, зокрема причепи та напівпричепи, будь-яке інше обладнання у таких місцях за адресами: у Міському саду по вул. Дерибасівській (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі  від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу; на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катеринінської); на вул. Катеринінській (від Катериніської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул. Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області), а також інших територіях, які прилягають до вищевказаних місць.
		При цьому суддя ОСОБА_9 свідомо прагнув та бажав всупереч матеріальному та процесуальному закону і фактичним обставинам, встановленим у справі, незаконно обмежити гарантовані Конституцією України права громадян на мирні зібрання.
		З цією метою він умисно не взяв до уваги доводи представників громадського руху на підтримку Європейського вектору України у справі про те, що заплановані ними заходи мають виключно мирний характер, за час який вони тривали порушень громадського порядку чи сутичок із представниками протилежних політичних поглядів зафіксовано не було, не дослідив статути політичної партії (добровільного об`єднання громадян) та громадських об`єднань, в яких визначено мету (цілі) та напрями їхньої діяльності, усвідомлюючи недоведеність обставин, що мають значення для задоволення позову, формально обґрунтував судове рішення наявністю листів-повідомлень від ОСОБА_11 , політичної партії «Європейська партія України», громадських організацій «Правова корпорація» та «Заклад Пауерліфтингу» про проведення мирних акцій під різнополярними гаслами, а також наявністю листа начальника Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (за вих. № 1894 від 24.11.2013 року), який містить у собі відомості лише про те, що 28.11.2013 року на стадіоні «Чорноморець» відбудеться футбольний матч, на якому очікується велика кількість вболівальників. Будь-які відомості про реальну можливість порушення громадського порядку з боку осіб, які повідомили про намір проведення мирних зібрань у період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року, в ньому відсутні.
		Проте суддя ОСОБА_9 , усвідомлюючи відсутність у матеріалах справи підстав для задоволення позову про обмеження прав громадян на мирні зібрання, умисно не витребував з власної ініціативи та не сприяв реалізації обов`язку сторін у справі щодо витребування необхідних доказів, які б свідчили про наявність чи відсутність реальної можливості порушення національної безпеки та громадського порядку  виникнення сутичок у зв`язку з різними вимогами мітингувальників під час масових заходів у м. Одесі у період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року, численних порушень норм чинного законодавства та посягань на життя і здоров`я, честь і гідність громадян, які будуть перебувати в місцях проведення акцій.
		Таким чином, суддя ОСОБА_9 достеменно знав, що під час судового розгляду адміністративної справи позивачем в особі виконавчого комітету Одеської міської ради не доведено наявність загрози охороні національної безпеки і громадського порядку та неможливість запобігання цій загрозі органами правопорядку і місцевого самоврядування, діючи всупереч вимогам закону та справедливості, реалізував свій злочинний умисел та постановив завідомо неправосудне судове рішення, яким обмежив конституційні права громадян на проведення мирних акцій.
		На виконання винесеної суддею ОСОБА_9 завідомо неправосудної постанови державною виконавчою службою із залученням працівників органів внутрішніх справ 25.11.2013 року припинено шляхом силового розгону мирну акцію на підтримку Угоди про асоціацію України з ЄС, яка відбувалась на Приморському бульварі у місті Одесі з 22.11.2013 року.
		Постановлена суддею ОСОБА_9 постанова від 25.11.2013 року у судовій справі № 815/8050/13-а про обмеження конституційних прав громадян на мирні зібрання набула досить широкого розголосу в України, оскільки обставини справи було висвітлено у засобах масової інформації, що в свою чергу спричинило обурення громадськості.
		Постановою Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 року постанову судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_9 від 25.11.2013 року скасовано у зв`язку з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права під час її прийняття.
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вказала, що для прийняття рішення про задоволення позову суд був повинен пересвідчитися у реальності можливої загрози і така реальність повинна бути підтверджена відповідними доказами. Висновок суду про можливість виникнення сутичок у зв`язку з різними вимогами мітингувальників під час масових заходів у м. Одесі у період з 25 листопада по 31 грудня 2013 року не відповідає фактичним обставинам справи, тобто є необґрунтованим. Зокрема, представниками позивача не доведено, а судом не встановлено, що проведення в указаний період мирних зібрань у заявлених місцях призведе до численних порушень норм чинного законодавства та посягань на життя і здоров`я, честь і гідність громадян, які будуть перебувати в місцях проведення громадських акцій.
		Суд першої інстанції у рішенні від 25.11.2013 року не навів достатніх доказів, які б свідчили про реальну можливість порушення національної безпеки та громадського порядку, а сам факт великої кількості осіб, які мали приймати участь у мирних зібраннях, не давав підстав для встановлення обмежень на проведення таких заходів у період з 25 листопада по 31 грудня 2013 року в місті Одесі відповідачам по даній справі та іншим суб`єктам, які мали намір це зробити.
		Лист начальника Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, на який посилався позивач у обґрунтування заявленого позову, не містив відомостей про реальну можливість порушення громадського порядку з боку осіб, які повідомили про намір проведення мирних зібрань.
		У результаті умисних злочинних дій, пов`язаних з постановленням завідомо неправосудної постанови, суддею Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_9 завдано істотну шкоду у вигляді порушення законних, передбачених ст.39 Конституції України, прав громадян на мирні зібрання, а також дискредитації і підриву авторитету та престижу органів державної судової влади України.
		За таких обставин, стороною обвинувачення дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч.2 ст.375 КК України, тобто як постановлення суддею завідомо неправосудної постанови, вчинене в інших особистих інтересах.
		Суд повно, всебічно та неупереджено дослідив всі обставини даного кримінального провадження, об`єктивно, за внутрішнім переконанням, оцінив кожний поданий сторонами доказ, з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність доказів  з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшов до висновку про необхідність виправдання обвинуваченого ОСОБА_9 , в зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.
		До вказаного висновку суд дійшов зважаючи на таке.
		Обвинувачений ОСОБА_9 не визнав себе винним у вчиненні злочину, стверджував, що постановлене ним рішення, про яке йдеться в обвинуваченні, не може бути визнано неправосудним, і категорично заперечував проти того, що таке рішення було постановлене ним завідомо як неправосудне. 
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 пояснив, що 24.11.2013 року виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської міської політичної партії «Европейська партія України», Громадської організації «Правова корпорація», Громадської організації «Заклад Пауерліфтингу», ОСОБА_11 про обмеження права на мирні зібрання Одеської міської організації Політичної партії «Європейська партія України», Громадської організації «Правова корпорація», громадської організації «Заклад Пауерліфтінгу», громадянина ОСОБА_11 та будь-яких інших осіб, шляхом заборони, на період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року включно, проведення зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, маршів та будь-яких інших мирних зібрань у ряді місць м. Одеси.
		В цей же день, 24.11.2014 року, був здійснений розподіл справи автоматизованою системою документообігу суду, і справа, яка підлягала розгляду суддею одноособово, надійшла в його провадження за № 815/8050/13-а. 
		З`ясувавши питання, визначенні ч.1 ст.107 КАС України та встановивши відсутність підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду, чи відмову у відкритті провадження, в тому числі відповідність позовної заяви вимогам ст.ст. 105, 182 КАС України, в цей же день, він виніс ухвалу, якою відкрив провадження по справі та розпочав підготовку справи до судового розгляду. Враховуючи необхідність дотримання строків розгляду зазначеної справи, визначених ч.4 ст.182 КАС України, тобто невідкладно, судовий розгляд справи був призначений на той же день  на 24.11.2013 року о 20 год. 30 хв. 
		В ході підготовки справи до судового розгляду, шляхом надіслання телефонограм, тексти яких наявні в матеріалах адміністративної справи, як позивач так і всі без винятку відповідачі, були сповіщенні про відкриття судом провадження по справі та про необхідність прибуття до судового засідання у визначений судом час. Голова Одеської міської організації політичної партії «Європейська партія України» ОСОБА_14 та ГО «Заклад Пауерліфтінгу» ОСОБА_15 , кожен в свою чергу, заявили про неможливість прибуття до судового засідання та зазначили про можливість розгляду справи за їх відсутності, що підтверджується змістом телефонограм. 
		24.11.2013 року о 21 год. 39 хв., в залі засідань Одеського окружного адміністративного суду за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 14, ним було відкрито судове засідання, оголошено справу, що розглядається, встановлені особи, що з`явились, а також встановлені особи представників позивача та особа відповідача  ОСОБА_11 . Крім того, було роз`яснено право відводу головуючого, яким сторони не скористались, висловивши тим самим довіру суду, в особі головуючого судді ОСОБА_9 . Далі на обговорення учасників судового розгляду було поставлено питання щодо можливості розгляду справи в судовому засіданні, за даною явкою учасників процесу, з`ясовано наявність клопотань перед початком судового розгляду справи по суті. Відповідно до вимог ч.8 ст.12 КАС України, тележурналісту телекомпанії АТВ ОСОБА_16 ухвалою суду було дозволено здійснення відеозйомки перебігу судового процесу із застосуванням стаціонарної апаратури. В подальшому, ним, як головуючим по справі, був оголошений зміст позовних вимог та з`ясовано, що відповідач ОСОБА_11 не визнав адміністративний позов та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову, оскільки задоволення позову, на його думку, порушувало його конституційне права на мирні зібрання в Україні. Інших, в тому числі письмових заперечень, пояснень по суті заявлених позовних вимог відповідачами до суду подано не було.
		За результатами судового розгляду, проведеного з дотриманням всіх вимог КАС України, судом на думку обвинуваченого, було прийнято законну, обгрунтовану та вмотивовану постанову, згідно з якою суд дійшов до висновку про те, що в результаті проведення відповідачами запланових масових заходів у заявленій кількості учасників, існує можливість порушення інтересів національної безпеки і громадського порядку, що може виразитись у перешкоджанні вільному доступу громадян та працівників до державних установ, поруч з якими планувалося проведення заходів; порушенні нормального руху транспортних засобів на ділянках доріг, наближених до місць проведення заходів; ймовірності виникнення заворушень, злочинів, порушень прав і свобод інших людей; порушеннях тиші та спокою в місцях проведення мирних зібрань, тощо.
		Будь-яких вказівок, прохань, порад, у зв`язку із розглядом цієї справи, він не від кого не отримував, будь-який тиск на нього не чинився, з приводу цієї справи він ні з ким не радився, підстав для упередженого ставлення до сторін по справі у нього не було і будь-якої упередженості він не проявляв.
		Сторона обвинувачення, на думку ОСОБА_9 , намагається притягнути його до відповідальності за, нібито, винесення ним завідомо неправосудного рішення з невірним тлумаченням, висновків, що містяться в ухвалі Вищого адміністративного суду України по цій справі які є, фактично, результатом оцінки касаційним судом його внутрішнього переконання, як судді, під час розгляду справи. 
		ОСОБА_9 заявив, що не погоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою ним при скасуванні його постанови, від 25.11.2013 року, виходячи з таких підстав.
		Вищий адміністративний суд України скасував судові рішення Одеського окружного адміністративного суду та Одеського апеляційного адміністративного суду по справі № 815/8050/13-а 27.05.2014 року, тобто через п`ять місяців після закінчення строку, на який були застосовані обмеження на мирні зібрання, встановлені його рішенням. ОСОБА_9 зазначив, що з висновками Вищого адміністративного суду України про нереальність загрози він категорично не погоджується, тому що така оцінка надана після тривалого часу, як відбулися самі події. Більш того, на думку ОСОБА_9 його рішення мало на меті своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію не тільки реальних, але і потенційних загроз. 
		При цьому ОСОБА_9 послався на ст.182 КАС України, яка передбачає особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб`єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання,
		Також обвинувачений зазначив, що постанова Одеського окружного адміністративного суду на час її постановлення (25.11.2013 року) узгоджувалась з існуючою на той час практикою Вищого адміністративного суду України з питань розгляду зазначеної категорії справ.
		Так, зокрема, в ухвалі від 20.11.2013 року по справі № 826/2297/13-а (К/800/37924/13, К/800/35569/13) ВАС України, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги та залишаючи без змін постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013 року, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки, згідно наданих повідомлень правоохоронних органів загальна кількість учасників заходів є більше 1 500 осіб, задекларовані ними гасла та вимоги є різними за своїм змістом та спрямованістю, це може спровокувати сутички між учасниками масових заходів та призвести до порушення громадського порядку. Вищого адміністративного суду України у вказаній ухвалі зазначив, що оскільки у безпосередній близькості від заявленого місця проведення заходів знаходяться житлові будинки та навчальні заклади, це може призвести до порушення прав, інтересів та безпеки пересічних громадян (мешканців будинків) та забезпечення безпеки дітей (учнів навчальних закладів), що переважає над правом проведення заходів саме на вказаній території.
		Так само, переглядаючи у касаційному порядку постанову Харківського окружного адміністративного суду, від 05.07.2011 року, та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, від 29.07.2011 року, у справі за позовом Харківської міської ради до Харківської міської організації Всеукраїнського об`єднання «Свобода», Харківського міського комітету комуністичної партії України, Харківської обласної організації політичної партії «Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина», Ініціативної групи харків`ян про обмеження права на збори шляхом заборони їх проведення, Вищий адміністративний суд України, в ухвалі від 06.11.2013 року, у справі № 2-а-8522/11/2070 (К/9991/53151/11) дійшов висновку, що суд першої та апеляційної інстанції, встановивши, що проведення мітингів та ходи може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров`ю населення або правам і свободам інших людей, дали правильну оцінку обставинам у справі та вірно застосували норми матеріального і процесуального права.
		ОСОБА_9 зазначив також, що обмеження, застосовані постановою, від 25.11.2013 року, до 6-7 тисяч осіб, які виявили бажання прийняти участь у цих заходах, мають менш негативні наслідки, у порівнянні з врахованим суспільним інтересом. Загроза виникнення сутичок між учасниками запланованих заходів була реальною, що в подальшому підтвердилось трагічними подіями 02.05.2014 року у м. Одесі.
		На думку ОСОБА_9 , твердження суду касаційної інстанції про необхідність витребування та дослідження статутів політичних партії, громадських організацій  відповідачів по справі не ґрунтується на об`єктивних даних, з огляду на таке.
		Колегією Вищого адміністративного суду України не вказано, що будь-яка інформація, яка міститься у статутах відповідачів, може вплинути на прийняте судом рішення. До того ж суд при розгляді справи виходив саме з заяв відповідачів, поданих до Одеської міської ради, в яких відповідачами були визначені їх актуальні політичні позиції та мета проведення заходів, в незалежності від назви організації, змісту статутів тощо. Крім того, суд першої інстанції, в особі судді ОСОБА_9 , при розгляді справи був обмежений строками, встановленими ч.4 ст.182 КАС України, яка зобов`язує суд розглянути зазначену справу невідкладно. Тобто, суд, навіть за об`єктивної необхідності, чи наявності відповідних клопотань учасників процесу, фактично, не мав часу та об`єктивної можливості на витребування та отримання статутів відповідачів як письмових доказів у справі. 
		За таких підстав твердження щодо порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при винесенні постанови, від 25.11.2013 року, та її перегляду у апеляційному порядку, є лише правовою позицією однієї з колегій Вищого адміністративного суду України, яка не узгоджується із протилежними доводами та висновками інших суддів касаційної інстанції та не може вважатися за єдину вірну правову позицію з цього питання.
		Крім того, ОСОБА_9 зазначив, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні проводилось не об`єктивно, упереджено, з порушенням його прав та процесуального законодавства, а обставини, викладені в обвинувальному акті не підтверджуються жодним доказом, а відтак є припущеннями, які не можуть бути підставою для ухвалення обвинувального вироку. 
		Судом встановлено, що всі доводи обвинуваченого ОСОБА_9 , щодо його невинуватості, жодним чином не суперечать дослідженим доказам і не спростовуються ними, підтверджуються документами, наданими, як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, а також показаннями свідків.
		Аналіз показань обвинуваченого ОСОБА_9 та доказів наданих сторонами, дає суду підстави дійти до висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України. 
		Досліджені судом докази оцінюються судом, як об`єктивні, правдиві, й, відповідно, такі, що мають бути визнані, належними, допустимими та достовірними.
		За результатами судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, судом встановлені такі обставини.
		25.11.2013 року Одеським окружним адміністративним судом, під головуванням судді ОСОБА_9 була винесена постанова в справі № 815/8050/13-а, якою був задоволений адміністративний позов Виконавчого комітету Одеської міської ради до Одеської міської політичної партії «Європейська партія України», Громадської організації «Правова корпорація» Громадської організації «Заклад Паурліфтингу», громадянина ОСОБА_11 про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. Резолютивна частина вказаної постанови була викладена таким чином.
		Адміністративний позов Виконавчого комітету Одеської міської ради до Одеської політичної партії «Європейська партія України», Громадської організації «Правова корпорація», Громадської організації «Заклад Паурліфтингу» ОСОБА_11 про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання  задовольнити. 
		Обмежити Одеську міську організацію Політичної партії «Європейська партія України» Громадську організацію «Правова корпорація», Громадську організацію «Заклад Паурліфтингу» громадянина ОСОБА_11 та будь-яких інших учасників заходів в реалізації їх права на мирні зібрання шляхом заборони на період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року включно проведення зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, маршів та будь-яких інших мирних зібрань у наступних місцях, за адресами: по вул. Дерибасівська  від вул. Пушкінська до вул. Преображенська; у Міському саду; на Соборній площі; на проспекті Шевченко, 4, 4-а, напроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі  від пам`ятника О.С. Пушкіна до Воронцовського палацу; на Думській площі; на Катериненській площі  від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катериненсьської; на вул. Катериненська  від Катериненської площі до вул. Дерибасівська; на вул. Ланжеронівська  від вул. Пушкінська до вул. Гаванної; на Потьомкінських сходах; вул. Пушкінська, вул. Рішельєвська, вул. Маразліївська; парк імені Т.Г. Шевченка, біля пам`ятника Т.Г. Шевченка та на центральній алеї; алея Слави, площа 10 Квітня, меморіал героїчної оборони Одеси 411-ої берегової батареї; на Театральній площі; на площі Куліковому полі; на вул. Канатна, 83; на вул. Академіка Корольова, 9, напроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації Одеської міської ради; на вул. Генерала Петрова, 22  напроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради; на вул. Канатна, 134  напроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради; на проспекті Добровольського, 106  напроти будівлі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради; Преображенська 44, вул. Єврейська, біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області;
		Заборонити з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року включно Одеській міській організації політичної партії «Європейська партія України», Громадській організації «Правова корпорація», громадській організації «Заклад Пауерліфтингу», громадянину ОСОБА_11 та будь-яким іншим учасникам заходів встановлювати намети, будь-які інші споруди, в тому числі збірно-розбірні; встановлювати та/або використовувати звуковідтворювальну апаратуру (гучномовці, динаміки, тощо) автомобілі, інші транспорті засоби, в тому числі причепи та напівпричепи та будь-яке інше обладнання з метою проведення зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, маршів та будь-яких інших мирних зібрань у наступних місцях, за адресами: по вул. Дерибасівська  від вул. Пушкінська до вул. Преображенська; у Міському саду; на Соборній площі; на проспекті Шевченко, 4, 4-а, напроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі  від пам`ятника О.С. Пушкіна до Воронцовського палацу; на Думській площі; на Катериненській площі  від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катериненської; на вул. Катериненська  від Катериненської площі до вул. Дерибасівська; на вул. Ланжеронівська  від вул. Пушкінська до вул. Гаванної; на Потьомкінських сходах; вул. Пушкінська, вул. Рішельєвська, вул. Маразліївська; парк імені Т.Г. Шевченка, біля пам`ятника Т.Г. Шевченка та на центральній алеї; алея Слави, площа 10 Квітня, меморіал героїчної оборони Одеси 411- ої берегової батареї; на Театральній площі; на площі Куліковому полі; на вул. Канатна, 83; на вул. Академіка Корольова, 9, напроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації Одеської міської ради; на вул. Генерала Петрова, 22  напроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради; на вул. Канатна, 134  напроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради; на проспекті Добровольського, 106  напроти будівлі Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради; Преображенська 44, вул. Єврейська, біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області;
		Постанова суду підлягає негайному виконанню. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, або в порядку ч.2 ст.186 КАС України. Повний текст постанови складено та підписано суддею 25 листопада 2013 року о 02:15 год.
		Згідно з обвинувальним актом, дії ОСОБА_9 , які полягали в винесені зазначеної постанови, кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.2 ст.375 КК України, тобто як постановлення суддею завідомо неправосудної постанови, вчинене в інших особистих інтересах.
		За результатами судового розгляду суд дійшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, зважаючи на таке. 
		Зазначений злочин є злочином проти правосуддя, відповідно об`єктом цього злочину є суспільні відносини, що складаються в сфері здійснення правосуддя, зокрема - винесення суддею постанови. 
		Об`єктивна сторона вказаного злочину полягає у вчиненні певних дій, які являють собою постановлення неправосудного рішення.
		Суб`єкт злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України  спеціальний: це лише професійний суддя, а також присяжні засідателі при здійсненні ними правосуддя.
		Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується виключно прямим умислом з обов`язковою наявністю мотиву. ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину з інших особистих інтересів. 
		На думку суду, в даному випадку можливо констатувати наявність об`єкту злочинного посягання, оскільки прийняття завідомо неправосудного рішення створює загрозу суспільним відносинам, які складаються в сфері здійснення правосуддя, зокрема - винесення суддею постанови в конкретній справі.
		Предметом злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, є певний судовий акт: вирок, рішення, ухвала, постанова, незалежно від того, якою судовою інстанцією він був прийнятий, яка його галузева приналежність, в якому складі суду  судом колегіально чи суддею одноособово. Відтак постанова Одеського окружного адміністративного суду, винесена суддею ОСОБА_9 25.11.2013 року, копія якої надана стороною обвинувачення, як доказ і досліджена судом, цілком відповідає вимогам щодо предмету злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.
		ОСОБА_9 , є професійним суддею, що підтверджується дослідженими судом копією присяги судді ОСОБА_9 та копією постанови Верховної Ради України про обрання ОСОБА_9 на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду. Відповідно ОСОБА_9 є суб`єктом злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України. 
		При з`ясуванні питання щодо наявності в діях ОСОБА_9 об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, яка полягає в постановленні неправосудного рішення, суд приймає до уваги такі обставини. 
		26.12.2016 року Пленум Верховного Суду України звернувся до Конституційного Суду України з Конституційним поданням, щодо необхідності тлумачення сполучення слів "як неправосудного", ужитого в частині четвертій статті 62 Конституції України.
		Обґрунтовуючи вказане подання Пленум Верховного Суду України наголосив на необхідності офіційного тлумачення поняття "неправосудного", яке, зокрема, міститься вст.375КК України. При цьому Пленум ВСУ констатував, що зазначене поняття не дістало конкретизації в поєднанні з поняттями "незаконність" і "необґрунтованість" у жодному законодавчому акті України, що є ризиком порушення прав громадян на справедливий судовий захист і гарантій незалежності суддів під час здійснення ними правосуддя.
		Однією з підстав звернення з таким поданням була необхідність забезпечення правової визначеності під час вирішення питань, пов`язаних з матеріальними та процесуальними підставами кримінальної відповідальності судді за постановлення завідомо неправосудного рішення, що має істотне значення для створення належних умов здійснення правосуддя в державі. При цьому з огляду на практику Європейського суду з прав людини, невід`ємним елементом принципу правової визначеності є єдність та стабільність судової практики, завдяки якій можуть бути подолані прогалини, зумовлені недосконалим та недостатньо чітким формулюванням правових норм, зокрема тих, які визначають засади кримінальної відповідальності.
		Зважаючи на відсутність офіційного тлумачення поняття "неправосудного" вКонституціїУкраїни та відсутність розкриття змісту цього поняття в законах України, Пленум Верховного Суду України наголосив, що саме Конституційний Суд України повинен надати офіційне тлумачення сполучення слів "як: неправосудного", ужитого вчастині четвертій статті 62Конституції України, з метою формування правопорядку в Україні на засадах принципу верховенства права й неухильного забезпечення принципу правової визначеності як його складової, недопущення втручання в здійснення суддею його функцій особами, які незадоволені прийнятим рішенням, з метою забезпечення майбутньої практичної дієвості судово-конституційної реформи щодо правосуддя в частині неухильного забезпечення дотримання незалежності суддів під час здійснення ними правосуддя, а також з метою забезпечення дієвості державного захисту права будь-якої особи й громадянина на справедливий і незалежний суд. Таке офіційне тлумачення дасть змогу кожному судді й суду під час здійснення правосуддя визначитися, яке саме рішення є неправосудним, оскільки наразі при практичній реалізації відповідних положень законодавства формується неоднакове розуміння поняття "неправосудний" органами досудового розслідування та судами.
		Отже, з аналізу статей процесуальних кодексів України випливає, що в усіх випадках, коли суд вищого рівня скасовує судове рішення суду нижчої інстанції, він установлює порушення судом норм матеріального та/або процесуального права, унаслідок чого судове рішення, яке скасовується, є незаконним. Або ж суд вищого рівня установлює неповноту судового розгляду та/або невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, унаслідок чого судове рішення скасовується як необгрунтоване.
		Ототожнення поняття "неправосудність" із поняттям "незаконність" та/або "необґрунтованість" на думку Пленуму ВСУ призведе до того, що всі судові рішення, які були скасовані судами апеляційної чи касаційної інстанцій, у тому числі рішення, у яких суд помилково чи передчасно, однак за відсутності грубої недбалості чи злочинного наміру, дійшов певних висновків і які вплинули на ухвалення ним рішення, повинні визнаватися неправосудними. Проте зазначене суперечить конституційно-правовим засадам існування правосуддя в цілому.
		На переконання Пленуму Верховного Суду України, викладені обставини підкреслюють необхідність чіткого розмежування понять "неправосудність", "незаконність" та/або "необґрунтованість" задля досягнення мети захисту суддів від необґрунтованого обвинувачення.
		Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно ізч.1 ст.8Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основою якого є ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. 
		Конституційний Суд України наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, від29 червня 2010 року N 17-рп/2010, від22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, від11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011).
		Також у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Реквеньї проти Угорщини", від 20 травня 1999 року, зазначено: "Норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка надає громадянину можливість керуватися нею у своїх діях: він повинен бути здатним (якщо необхідно, то за допомогою відповідних консультацій) передбачити достатньою мірою за певних обставин наслідки, які можуть бути спричинені такою дією. Передбачуваність цих наслідків з абсолютною впевненістю не потрібна: досвід показує, що цього досягнути неможливо. Хоча певність, безумовно, бажана, прагнення забезпечити її може призвести до надмірної ригідності, хоча закон має завжди відповідати обставинам, що змінюються" (п. 34).
		Незважаючи на актуальність і необхідність офіційного тлумачення поняття «неправосудного», яке, зокрема, міститься вст.375КК України, Конституційний     Суд України до теперішнього часу не прийняв рішення з цього питання, тому єдиним законодавчим актом, який містить поняття «неправосудне», щодо судового рішення, залишається в КК України, який не дає тлумачення цього поняття.
		Таким чином суд констатує, що поняття «неправосудне» судове рішення на законодавчому рівні не визначено.
		При цьому судом встановлено, що постанова Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/8050/13-а, від 25.11.2013 року, винесена суддею ОСОБА_9 , щодо якої обвинувачення стверджує, що це завідомо неправосудне рішення, двічі переглядалась в апеляційному порядку Одеським апеляційним адміністративним судом, в різних складах, і була залишена без змін, що підтверджується дослідженою судом копією ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду, від 12 грудня 2013 року, (Справа № 815/8050/13-а, Головуючий суддя ОСОБА_17 , судді ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ) та копією ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду, від 23 грудня 2013 року, (Справа № 815/8050/13-а, Головуючий суддя ОСОБА_20 , судді ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ).
		За таких обставин суд приходить до висновку про те, що фактичною підставою для притягнення судді ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 375 КК України, постанова Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 року, якою була скасована постанова Одеського окружного адміністративного суду, від 25.11.2013 року, винесена суддею ОСОБА_9 , а також скасовані ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду, від 12.12.2013 року та від 23.12.2013 року.
		Між тим, зі змісту зазначеної постанови Вищого адміністративного суду України вбачається, що, скасовуючи попередні рішення, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що суд першої інстанції, в рішенні, від 25.11.2013 року, не навів достатніх доказів, які б свідчили про реальну можливість порушення національної безпеки та громадського порядку, а сам факт великої кількості осіб, які мали приймати участь у мирних зібраннях, не давав підстав для встановлення обмежень на проведення таких заходів. Відповідно до висновків суду касаційної інстанції різнополярні погляди учасників масових заходів не входять до переліку загроз національної безпеки України. Судом касаційної інстанції також зазначено, що в матеріалах справи відсутні посилання на статути вказаної політичної партії (добровільного об`єднання громадян) та громадських об`єднань, відповідачів по даній справі, в яких визначено мету (цілі) та напрями їх діяльності, які, можливо, могли мати на меті порушення національної безпеки, а право громадських об`єднань на мирні зібрання, вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі) прямо визначено у ст.21 Закону України «Про громадські об`єднання». Таким чином, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України висновок судів першої та апеляційної інстанції, покладений в обґрунтування ухвалених рішень, не відповідав нормам матеріального права. 
		Однак, твердження колегії суддів Вищого адміністративного суду України, викладені в постанові, від 27.05.2014 року, щодо порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при винесенні постанови, від 25.11.2013 року, та її перегляду в апеляційному порядку, на думку суду можливо розглядати як правову позицію лише однієї з колегій Вищого адміністративного суду України, яка суперечить висновками інших колегій суддів Вищого адміністративного суду України.
		До такого висновку суд дійшов на підставі дослідженої в ході судового розгляду ухвали Вищого адміністративного суду України, від 06.08.2015 року, по справі № К/800/66882/13
		Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що Вищий адміністративний суд України погодився з постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 815/8049/13-а від 24.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 року, якою встановлено обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання шляхом заборони Регіональній раді уповноважених представників громадських об`єднань ветеранів Одеської області, Одеській міській організації політичної партії Європейська партія України, Громадському об`єднанню Патріоти міста-героя Одеса Міжнародного Союзу міст-героїв СНД, Організації ветеранів м. Одеси, Південноукраїнській асоціації ветеранів спецслужб України Співдружність, Громадській організації Правова корпорація, Громадській організації Заклад Пауерліфтінгу проводити у період з 24.11.2013 року по 31.12.2013 року збори, мітинги, пікети, походи, демонстрації, марші та інші мирні зібрання у м. Одесі: по вул. Дерибасівській  від вул. Пушкінської до вул. Преображенської; у Міському саду; на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, напроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі  від пам`ятника О.С.Пушкіну до Воронцовського палацу; на Думській площі; на Катерининській площі  від пам`ятника Дюку Де Рішелье до вул. Катерининської; на вул. Катерининській  від Катерининської площі до вул. Дерибасівської; на вул. Ланжеронівській  від вул. Пушкінської до вул. Гаванної; на Потьомкінських сходах; на Театральній площі. 
		Приймаючи таке рішення, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що проведення відповідачами масових акцій різного політичного напрямку на центральних вулицях і площах м. Одеси створює можливість значного загострення обстановки, масового безладу у місті, виникнення сутичок між представниками різних громадських об`єднань, що неминуче призведе до порушення громадського порядку. Про наявну небезпеку порушення прав мешканців міста Одеси та учасників акцій йшлося також в листі Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області № 1892 від 23.11.2013 року. 
		При цьому, за твердженням Вищого адміністративного суду України, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що одночасне проведення громадськими організаціями з відмінними політичними поглядами щодо угоди про асоціацію між Україною та ЄС масових акцій в одних і тих же місцях м. Одеси, які є важливими об`єктами інфраструктури, через які щоденно проходять численні потоки людей, туристичних груп, могло призвести до значного загострення обстановки та існування великої ймовірності виникнення сутичок між активістами різних громадських організацій, що, в свою чергу, могло призвести до порушення громадського порядку і безпеки громадян.
		Звертає на себе увагу той факт, що вказане рішення Одеського окружного адміністративного суду було прийнято 24.11.2013 року, тобто за день до прийняття рішення суддею ОСОБА_9 , цим рішенням був розглянутий аналогічний позов виконкому Одеської міської ради, а заборона проведення масових заходів стосувалась в тому числі і тих самих громадських об`єднань і місць проведення масових заходів, а також часу їх проведення, тощо.
		Судом також встановлено, що дії ОСОБА_9 , пов`язані з винесенням постанови, від 25.11.2013 року, а також зазначене судове рішення, були предметом розгляду Вищої ради правосуддя України.
		Згідно з дослідженим судом рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя України, від 22.03.2017 року, у справі № 542/3дп/15-17, за результатами розгляду дисциплінарної справи судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_9 , було вирішено відмовити у притягненні ОСОБА_9 до дисциплінарної відповідальності, а дисциплінарне провадження припинити.
		При цьому з мотивувальної частини зазначеного рішення вбачається, що на підставі встановлених обставин та аналізу дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя України дійшла висновку, що суддя Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_9 , розглядаючи адміністративну справу, допустив порушення норм процесуального права, що встановлено, зокрема, судом касаційної інстанції, однак ці порушення не є такими, що безспірно свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, оскільки фактів, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення закону суддею під час розгляду судової справи та прийняття судового рішення, не встановлено. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що, враховуючи невизначеність в законі терміну «неправосудне» судове рішення, а також неоднозначну практику Вищого адміністративного суду України з приводу питань, які були вирішені суддею ОСОБА_9 в постанові, від 25.11.2013 року, та висновок Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, існують об`єктивні сумніви щодо того, що винесена суддею ОСОБА_9 постанова може бути кваліфікована, як неправосудна.
		Застосовуючи принцип презумпції невинуватості, закріплений в ст.62 Конституції України та ст. 7, 17 КПК України, суд вважає за потрібне тлумачити такі сумніви на користь обвинуваченого ОСОБА_9 , що дає підстави дійти до висновку про відсутність в його діях об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, яка полягає в винесені неправосудної постанови. 
		З`ясовуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_9 суб`єктивної сторони злочину, суд приймає до уваги такі обставини. 
		Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, характеризується виключно прямим умислом з обов`язковою наявністю мотиву. ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину з інших особистих інтересів, тобто за версією сторони обвинувачення, мотивом вчинення злочину є інший особистий інтерес.
		Обвинувачений ОСОБА_9 категорично заперечував проти того, що рішення, про яке йдеться в обвинуваченні, було постановлене ним завідомо як неправосудне. 
		В обґрунтування винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 375 КК України, сторона обвинувачення послалася на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду.
		Зокрема це показання свідків:
		- ОСОБА_13 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був в.о. директора юридичного департаменту ОМР);
		- ОСОБА_23 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був начальником ОМУ ГУ МВС України в Одеській області);
		- ОСОБА_24 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був секретарем Одеської міської ради виконуючим обов`язки голови Одеської міської ради);
		- ОСОБА_12 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року працював заступником директора юридичного департаменту Одеської міської ради);
		- ОСОБА_25 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був представником ПП «Удар», не був стороною по справі № 815/8050\13-а) але виступав у якості апелянта); 
		- ОСОБА_11 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був стороною у справі - відповідачем, приймав участь у розгляді справи);
		- ОСОБА_26 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був представником ПП «Європейська партія України»);
		- ОСОБА_27 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року ні стороною, ні учасником провадження не був);
		- ОСОБА_14 (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був головою МО ПП «Європейська партія України»);
		- ОСОБА_28  (станом на момент винесення постанови від 25.11.2013 року був головою ГО «Правова корпорація»);
		-  ОСОБА_29 (станом на 25.11.2013 року працював державним виконавцем другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції);
		-  ОСОБА_15 (станом на 25.11.2013 року був керівником ГО «Заклад Пауерліфтінгу»).
		Аналіз показань зазначених свідків дає суду підстави дійти до висновку про те, що жоден з допитаних судом свідків не викрив ОСОБА_9 у вчинені ним злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, а також взагалі у вчиненні будь-яких протиправних дій. 
		Так, зокрема, свідок ОСОБА_11 , який виступав в якості одного з організаторів масового заходу і був відповідачем по справі, в судовому засіданні 30.06.2016 року пояснив таке.
		В листопаді 2013 року він був особою відповідальною за проведення безстрокової мирної акції на підтримку підписання угоди про асоціацію України з ЕС, про що він подав заявку до ОМР. Під час акції планувалася цілодобова присутність ОСОБА_11 та його однодумців на Думській площі, Приморському бульварі, в інших місцях, із застосуванням наметів, гучномовців тощо. В той час ОСОБА_11 виступав відповідачем у двох справах за позовами виконкому ОМР про обмеження права проведення мирних зібрань. Зі слів свідка ОСОБА_11 за першою постановою суду він був позбавлений права проводити акції протягом доби, за другим рішенням  до 31.12.2013 року. Свідок зазначив, що вважає прийняте рішення незаконним, оскільки цим рішенням він був позбавлений права на мирний протест.
		Також свідок ОСОБА_11 пояснив, що вважає не обґрунтованим строк заборони проведення ним безстрокової акції.
		Крім того, ОСОБА_11 заявив, що вважає рішення суду незаконним, оскільки засідання суду відбувалося вночі, та до участі у розгляді справи не були залучені в якості відповідачів інші особи, які були присутні в судовому засіданні, та, на його припущення, бажали приймати участь у розгляді справи. Свідок пояснив, що єдиним порушенням своїх прав він вважає лише час розгляду справи, інші його права були враховані та дотримані. Рішення суду ОСОБА_11 не оскаржував, так як продовжував проводити акцію. 
		Свідок ОСОБА_27 допитаний у судовому засіданні 29.08.2016 року, пояснив, що наприкінці листопаду 2013 року він, як член партії «Демократичний альянс» приймав участь в організованих громадянином ОСОБА_11 акціях, направлених на підтримку підписання угоди з асоціації України з Європейським союзом. Участі у розгляді справи за позовом ОМР до ОСОБА_11 він не приймав, але вважає постанову суду, від 25.11.2017 року, ухвалену суддею ОСОБА_9 незаконною, так як при виконанні цієї постанови з ним грубо поводилися працівники міліції.
		Свідок ОСОБА_25 , допитаний в судовому засіданні 30.06.2016 року, пояснив що він був присутній на всіх акціях з 22.11.2013 року по 25.11.2013 року. Після цього оформляв матеріали для подання апеляційної та касаційної скарг на постанову суду, ухвалену суддею ОСОБА_9 від імені ПП «УДАР». Свідок вважає рішення судді ОСОБА_9 незаконним, в тому числі за тих підстав, що йому, як активісту, невідомі представники громадських об`єднань «Заклад Пауєрліфтінгу», «Європейська партія України», а тому ці представники не мають права подавати заявки на проведення масових заходів. 
		Суд оцінює показання зазначених свідків, як належні, допустимі та достовірні докази. При цьому суд звертає увагу на те, що жодної інформації про скоєння ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, показання свідків не містять.
		Фактично свідки констатували факт прийняття суддею ОСОБА_9 певного рішення, висловили свою незгоду з цим рішенням, як сторона провадження, та як зацікавлені особи.
		Твердження вищевказаних свідків про порушення процесуальних норм суддею ОСОБА_9 при розгляді, вказаної справи не ґрунтуються на законі та спростовуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та фактичними обставинами провадження.
		При цьому свідки не стверджували про можливу наявність в ОСОБА_9 умислу на прийняття завідомо неправосудного рішення, а, оцінюючи показання вказаних свідків, суд вважає за необхідне зазначити, що очевидний факт незгоди однієї із сторін з судовим рішенням, прийнятим не на її користь, не може свідчити про винесення суддею завідомо неправосудного рішення.
		Також суд вважає за потрібне зазначити, що суб`єктивне ставлення до дій судді однієї з сторін провадження, незгодної з прийнятим суддею рішенням, при відсутності інших доказів наявності ознак злочину, не може бути визнано доказом вини судді у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.
		Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні 21.03.2016 року пояснив, що, йому, як в.о. директора юридичного департаменту ОМР, на виконання надійшло декілька листів до ОМР від ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в яких йшлось про те, що в зв`язку із проведенням футбольного матчу за участю ФК «Чорноморець», а також в зв`язку з тим, що в центральній частині міста Одеси, в тому числі біля пам`ятника Дюку де Рішельє, на Думській площі, збираються проводити акції люди із різнополярними політичними поглядами та гаслами, можуть бути спровоковані сутички та протистояння. Зазначеними листами пропонувалося звернутися до суду для обмеження прав громадян на проведення мирних зібрань згідно закону. З метою розгляду вказаних листів, з врахуванням повідомлень громадян та громадських організацій, було виконкомом ОМР було проведено оперативну нараду, за результатами якої було прийнято рішення про необхідність звернення до суду із позовами, так як наявних сил ОВС було замало задля забезпечення громадського порядку у всій центральній частині міста. Присутні на нараді працівники ОВС посилалися, в тому числі, на оперативні данні про наявність чисельної кількості футбольних фанатів, які вороже налаштовані одне до одного. Свідок зазначив, що подання позову до суду  це був єдиний, обгрунтований шлях до забезпечення громадського порядку в місті. ОСОБА_13 наполягав на тому, що постанова Одеського окружного адміністративного суду, від 25.11.2013 року, відповідала сталій судовій практиці з розгляду такої категорії справ. Свідок особисто приймав участь у розгляді справ у першій та апеляційній інстанції, впевнений, що цими судами були прийняті законні та обгрунтовані рішення, які дозволили запобігти масовим порушенням громадського порядку. В той період жодного тижня не відбувалось без подання аналогічних позовів ОМР до суду, ці позови задовольнялися, рішення набирали чинності. Також свідок пояснив, що безпосередньо під ОМР регулярно проходили збори невизначеного кола осіб, в тому числі озброєних, які маршували, відкрито погрожуючи вчиненням протиправних дій тощо, порушували правила благоустрою міста. Ніякою інформацією щодо незаконних дій органів місцевої влади, органів виконавчої влади, судді ОСОБА_9 , будь-яких громадських організацій чи об`єднань, фактами тиску на суддю, свідок не володіє. 
		Аналогічні показання дав в судовому засіданні свідок  ОСОБА_12 - заступник директора юридичного департаменту Одеської міської ради.
		Суд оцінює показання свідків як належні, допустимі та достовірні та докази. При цьому суд зазначає, що жодної інформації про скоєння ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, наявність такого умислу, показання зазначених свідків не містять.
		Натомість з показань свідків ОСОБА_13 та  ОСОБА_12 , які були залучені стороною обвинувачення, вбачається, що рішення судді ОСОБА_9 в тій ситуації було обгрунтованим, тому свідки фактично підтверджують невинуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України. 
		Свідок ОСОБА_23 - начальник ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, в судовому засіданні 11.04.2016 року пояснив, що подання позову й винесення відповідної постанови  це був єдиний, законний та обгрунтований шлях до забезпечення громадського порядку в місті на той час, так як до міста Одеси неодноразово приїжджали футбольні фанати, які провокували масові заворушення. Також у центрі міста постійно збиралися люди у великій кількості, з різними політичними поглядами, зіткнення між якими могло потягнути масові заворушення із тяжкими наслідками, в тому числі із загибеллю людей. За таких умов свідок, за своїм підписом, направляв листи до ОМР, із проханням звернутись до суду з позовом про заборону проведення деяких масових заходів. Вказані листи обгрунтовувались інформацією, що була отримана, як оперативним шляхом, так і конкретними фактами: вбивство активіста Чайки при «випадковій зустрічі» футбольних фанатів з рухом «Антіфа», інші конфлікти та бійки між різними рухами та об`єднаннями, в тому числі масова бійка в районі «411 батареї» із чисельними потерпілими. Факти прибуття футбольних фанатів знаходяться в архівах ОВС, ця інформація документувалась згідно вимог діючого законодавства. Ніякою інформацією щодо незаконних дій органів місцевої влади, органів виконавчої влади, будь-яких громадських організацій чи об`єднань взагалі, а також судді ОСОБА_9 зокрема, фактами тиску на суддю, свідок не володіє. 
		Суд оцінює показання свідка ОСОБА_23 як достовірний та допустимий доказ. При цьому суд звертає увагу на те, що жодної інформації про скоєння ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, показання свідка не містять, а навпаки виправдовують обвинуваченого ОСОБА_9 . 
		Свідок ОСОБА_24 - секретар Одеської міської ради  виконуючий обов`язки голови Одеської міської ради, в судовому засіданні 20.04.2016 року, пояснив, що в листопаді 2013 року в м. Одесі мали місце чисельні політичні акції, які супроводжувалися порушеннями громадського порядку. Про проведення деяких таких акцій повідомлялась ОМР, й відповідно, органи внутрішніх справ звертались із проханням про обмеження у встановленому законом порядку, деяких заходів шляхом звернення до суду із відповідними позовами. В даному випадку, як і в багатьох інших, підставою для звернення із позовом послугував лист керівництва ОВС, в якому вказувалось про можливі порушення громадського порядку, з огляду на проведення політичних заходів людьми із протилежними політичними поглядами, проведення футбольного матчу із значною кількістю вболівальників з різних сторін. Ніякою інформацією щодо незаконних дій органів місцевої влади, органів виконавчої влади, будь-яких громадських організацій чи об`єднань, а також судді ОСОБА_9 , свідок не володіє, про факти здійснення тиску на суддю ОСОБА_9 свідку не відомо. 
		Аналіз показань свідка ОСОБА_24 дає суду підстави дійти до висновку про те, що вказаний свідок не викриває ОСОБА_9 у вчиненні злочину, а навпаки виправдовує його, стверджуючи, що таке рішення, як і велика кількість аналогічних рішень, дало можливість уникнути масових заворушень з тяжкими наслідками.
		Свідок ОСОБА_14 - голова МО ПП «Європейська партія України», допитаний в судовому засіданні 29.08.2016 року, пояснив, що його політичною силою, в листопаді 2013 року, було подано до ОМР заявку на проведення заходів, направлених на підтримку євроінтеграції України. ОМР було подано декілька позовів до суду, судом ці позови були задоволені, рішення судів в подальшому оскаржені його партією. Він особисто участі у розгляді справ не приймав.
		Ніякою інформацією щодо незаконних дій судді ОСОБА_9 , свідок не володіє. 
		Свідок ОСОБА_15 керівник ГО «Заклад Пауерліфтінгу» допитаний 30.03.2017 року в судовому засіданні пояснив, що в 2013  2014 роках він, як противник проведення заходів щодо Євроінтеграції, написав заяву до міськвиконкому про проведення публічної акції, за змістом протилежного напрямку. Ким складалась ця заява, яким чином подавалась він не пам`ятає. Чи викликали його до суду він не пам`ятає. Ніякою інформацією щодо незаконних дій органів місцевої влади, органів виконавчої влади, судді ОСОБА_9 , будь-яких громадських організацій чи об`єднань, фактами тиску на суддю, свідок не володіє.
		Свідок ОСОБА_29  державний виконавець, допитаний 20.02.2107 року, в судовому засіданні пояснив, що йому на виконання надійшли 4 виконавчих листа на примусове виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду, від 25.11.2013 року. Ним були відкриті 4 виконавчих провадження та винесено постанови про залучення до виконання судового рішення працівників органів внутрішніх справ. Після цього, разом із працівниками ОВС він прибув до пам`ятника Дюку де Рішельє, де, через гучномовець, він проголосив резолютивну частину постанови суду відносно 4 осіб за виконавчими провадженнями, після чого виконавчі провадження були закриті. Особисто він діяв в спосіб передбачений законом, ніяких незаконних наказів, прохань не виконував. Ніякою інформацією щодо незаконних дій судді ОСОБА_9 , або фактами тиску на нього, свідок не володіє. 
		Свідок ОСОБА_26  адвокат, представник МО ПП «Європейська партія України», допитаний у судовому засіданні 05.07.2016 року показав, що про факти, зазначені в обвинувальному акті, йому нічого невідомо. Також свідок зазначив, що ніякою інформацією щодо незаконних дій судді ОСОБА_9 , в тому числі стосовно прийняття ним завідомо неправосудного рішення, він не володіє. 
		Свідок ОСОБА_28 пояснив, що інформацією щодо незаконних дій органів місцевої влади, органів виконавчої влади, судді ОСОБА_9 , будь-яких громадських організацій чи об`єднань, фактами тиску на суддю, не володіє. 
		Аналіз показань зазначених свідків свідчить про те, що ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_29 , ОСОБА_26 та ОСОБА_28 не викривають ОСОБА_9 у вчинені будь-яких протиправних дій, в тому числі і злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, тому їхні показання доказового значення не мають. 
		Таким чином, всі без виключення свідки сторони обвинувачення, допитані судом, не підтвердили факту, вчинення ОСОБА_9 злочину, при обставинах, викладених в обвинувальному акті.
		Жоден зі свідків обвинувачення не стверджував, що йому відомо про факти штучного створення підстав для подання позову та доказів по справі за позовом Одеської міської ради, від 24.11.2013 року, за результатами розгляду якого суддею Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_9 було винесено постанову, від 25.11.2013 року.
		Жоден зі свідків не викрив ОСОБА_9 у винесені ним завідомо неправосудної постанови.
		Твердження обвинувачення стосовно завідомості дій ОСОБА_9 , спрямованих на винесення неправосудної постанови, спростовуються також рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя України, яка дійшла висновку про те, що фактів, які б свідчили про навмисне порушення закону суддею ОСОБА_9 під час розгляду судової справи та прийняття судового рішення, не встановлено. 
		Також за результатами судового розгляду суд дійшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 обов`язкового елементу суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, мотиву вчинення злочину - з інших особистих інтересів.
		В обвинувальному акті зазначено, що злочин, передбачений ч.2 ст.375 КК України, був вчинений ОСОБА_9 з кар`єристських мотивів, інших особистих інтересів.
		Звертає на себе увагу той факт, що таке формулювання обвинувачення не відповідає положенням ч.2 ст.375 КК України, яка передбачає вчинення злочину з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.
		А інші особисті інтереси обумовлені особистою зацікавленістю, яка може бути обумовлена помстою, кар`єризмом, заздрістю, ревнощами, прагненням просунутись по службі, одержати нагороду, приховати свою некомпетентність.
		За таких обставин суд, в якості мотиву вчинення ОСОБА_9 злочину, розглядає лише зазначений в обвинувальному акті кар`єризм.
		В обгрунтування наявності такого мотиву сторона обвинувачення не встановила і не надала суду жодного доказу того, в чому саме полягав кар`єризм ОСОБА_9 , ні взагалі, ні стосовно винесення відповідної постанови, від 25.11.2013 року, які дії вживались ОСОБА_9 для реалізації цього мотиву, як вплинуло прийняття зазначеного рішення на кар`єрний зріст ОСОБА_9 .
		Натомість судом, на підставі показань ОСОБА_9 та наданої стороною захисту відповіді з Одеського окружного адміністративного суду, встановлено, що за весь час роботи суддею в Одеському окружному адміністративному суді суддя ОСОБА_9 із заявою чи проханням про переведення до іншого суду не звертався, питання про його звільнення не вирішувалось, його кандидатура на адміністративну посаду в суді не розглядалася, і наміру такого останній ніколи не виявляв. Також об`єктивно встановлено, що задовго до вказаних в обвинувальному акті подій, ОСОБА_9 був обраний на посаду судді безстроково, а відтак не був обтяжений процедурою обрання на посаду на момент вчинення інкримінованого йому діяння.
		Не надано суду також доказів, які б підтверджували голослівні заяви стосовно того, що ОСОБА_9 діяв «…свідомо і цілеспрямовано використовуючи своє службове становище всупереч інтересам правосуддя, маючи відповідну фахову підготовку та великий досвід роботи, розраховуючи одержати для себе неправомірну вигоду у вигляді подальшого сприяння невстановленими слідством особами з числа вищого керівництва у державі у кар`єрному рості, яке могло відбутися після успішного виконання злочинного завдання на ґрунті сформованого враження про них як про прихильників існуючої на той час влади, діючи умисно, достовірно знаючи та будучи переконаним у тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості, з метою постановлення завідомо неправосудної постанови при здійсненні правосуддя, з кар`єристських мотивів та інших особистих інтересів…»
		Викладені обставини свідчать про відсутність в ОСОБА_9 будь-якого мотиву особистої зацікавленості в винесені постанови, від 25.11.2013 року. 
		За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_9 суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.
		Крім зазначених доказів, яким суд надав належну об`єктивну оцінку, стороною обвинувачення суду були надані також інші докази.
		Зокрема це:
		-копія заяви від Одеської міської організації Політичної партії «Європейська партія України» від 23.11.2013 року;
		-копія заяви від Громадської організації «Заклад Паурліфтингу» від 24.11.2013 року, 
		-копія заяви від Громадської організації «Правова корпорація» від 24.11.2013 року,
		-копія заяви від відповідального за проведення акції громадянина ОСОБА_11  від 22 листопада 2013 року;
		-копія заяви від начальника управління ОМУ ГУ МВС України в Одеській області ОСОБА_23 за вих. № 1894 від 24.11.2013 року;
		-копія адміністративного позову виконавчого комітету Одеської міської ради від 24.11.2013 року;
		-копія постанови Верховного суду України від 11.11.2014 року,
		Зазначені документи також були ретельно досліджені судом в ході судового розгляду кримінального провадження. На підставі такого дослідження суд дійшов до висновку про те, що перелічені документи, ні кожен окремо, ні всі в сукупності, не мають доказового значення, оскільки не підтверджують і не спростовують висунутого ОСОБА_9 обвинувачення.
		В ході судового розгляду судом було встановлено, що при проведені досудового розслідування були грубо порушені вимоги кримінального процесуального закону, що потяли за собою відповідне порушення прав обвинуваченого.
		Відповідно до ч. 1 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якої складено повідомлення про підозру.
		В цьому випадку йдеться про особисте повідомлення про підозру, тобто безпосереднє вручення їй відповідного письмового повідомлення належною службовою особою.
		Положеннями ст.480 КПК України, передбачено застосування особливого порядку кримінального провадження для певних категорій осіб.
		Зокрема, до переліку таких осіб, згідно з п.2 ч.1 ст.480 КПК України, входять судді.
		Як вбачається з матеріалів провадження і ніким не оспорюється той факт, що ОСОБА_9 є суддею Одеського окружного адміністративного суду. Таким чином на нього розповсюджуються положення закону про особливий порядок кримінального провадження.
		Згідно з вимогами п.3 ч.1 ст.481 КПК України, письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором України або його заступником.
		У п.3 ч.1 ст.481 КПК України передбачено, що повноваження щодо здійснення письмового повідомлення про підозру надаються Генеральному прокурору або його заступнику, тобто вказані конкретно визначені КПК України посадові службові особи, і цей перелік є виключним.
		Чинний КПК України участь прокурора у здійсненні досудового розслідування пов`язує виключно з процесуальним керівництвом таким розслідуванням.
		Зокрема, згідно з п.11 ч.2 ст.36 КПК України повідомляти про підозру у вчиненні кримінального правопорушення уповноважений лише прокурор  процесуальний керівник.
		Повноваження повідомляти будь-якій особі про підозру, зокрема й судді, як спеціальному суб`єкту, пов`язуються з наявністю права процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що є визначальним, а отже, первинним, оскільки випливає з необхідності нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування. Службова особа, яка не здійснює прокурорського нагляду в конкретному кримінальному провадженні, не може нести процесуальної відповідальності за наслідки своїх дій. Адже вона не допущена до матеріалів провадження, а тому не в змозі дати оцінку наявності достатніх доказів та їх обґрунтованості для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Відповідно до ч.2 ст.37 КПК України прокурор здійснює повноваження в кримінальному провадженні з його початку до завершення. Їх здійснення в цьому самому провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених чч.4, 5 ст.36, ч.3 ст.313, ч.3 ст.37 КПК України.
		Перелік повноважень прокурора, що не є процесуальним керівником, на прийняття процесуальних рішень та вчинення процесуальних дій визначений у чч.4, 5 ст.36. ч.3 ст.37, ч.3 ст.313, , ч.2 ст.341 КПК України є виключним і не може тлумачитись розширено. Оскільки серед цих повноважень немає права повідомляти про підозру особі, зокрема судді, таку процесуальну дію може вчинити лише процесуальний керівник.
		При цьому не можна ст.481 КПК України вважати спеціальною щодо ч.2 ст.36 КПК України, оскільки у частині обов`язкового процесуального керівництва, як підстави для прийняття процесуального рішення та вчинення процесуальної дії у вигляді повідомлення про підозру судді, ч.2 ст.36 КПК України містить приписи, які визначають первинні повноваження на повідомлення про підозру особі прокурором.
		За ч.1 ст.276 КПК України, повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст.278 цього Кодексу. Частина 1 ст. 278 КПК України визначає суб`єктами, що повноважні повідомляти про підозру, слідчого та прокурора. Отже, вживається термін «прокурор», перелік процесуальних повноважень якого наведено саме у ст.36 КПК України, яка пов`язує право на повідомлення про підозру особі лише з процесуальним керівництвом.
		Здійснення повідомлення про підозру судді виключно Генеральним прокурором або його заступником є похідним повноваженням від первинного права, що випливає з процесуального керівництва. Обмеження переліку процесуальних керівників у кримінальному провадженні, що мають право повідомляти про підозру суддям, зумовлене особливим статусом останніх.
		Таким чином, системний аналіз п.15 ч.1 ст.3, ст.36, ч.1 ст.276 та п.3 ч.1 ст.481 КПК України свідчить про те, що процесуальну дію у вигляді повідомлення про підозру судді може вчинити лише прокурор  процесуальний керівник, котрим має бути не будь-який прокурор, визначений у п. 15 ч. 1 ст.3 КПК України, а тільки Генеральний прокурор або його заступник.
		Як вбачається з витягів з ЄРДР, а також постанови про призначення групи прокурорів в цьому кримінальному провадженні, досліджених у судовому засіданні, ані Генеральний прокурор, а ні його заступники не були процесуальними керівниками в даному кримінальному провадженні.
		Судом також встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_9 , було здійснено 06.05.2015 року слідчим ОСОБА_30 , в провадженні якого перебувало зазначене кримінальне провадження стосовно ОСОБА_9 . 
		Зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що воно підписане заступником Генерального прокурора України ОСОБА_31 , який доручає слідчому ОСОБА_32 вручити повідомлення про підозру судді ОСОБА_9 .
		Ці факти також підтверджено показаннями допитаних під час судового розгляду слідчого у кримінальному провадження ОСОБА_33 та прокурора-процесуального керівника ОСОБА_34 , дослідженим у судовому засіданні СD-диском із відеозаписом процедури вручення судді ОСОБА_9 документу під назвою «повідомлення про підозру». 
		Суд зазначає, що положення ст.481 КПК України є спеціальними щодо викладених у п.15 ч.1 ст.3 та п.11 ч.2 ст.36 КПК України лише в тому, що стосується визначення конкретних службових осіб органів прокуратури як прокурорів, що є процесуальними керівниками, повноважних здійснювати відповідну процесуальну дію.
		Поняття «повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення» у діючому КПК України вживається у двох значеннях: 1) для позначення відповідного процесуального акта, складеного прокурором - процесуальним керівником або слідчим, який визначений (призначений) керівником органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Повідомлення про підозру як процесуальний акт має містити відомості, вичерпний перелік яких наведено у ст.277 КПК України; 2) для позначення відповідної процесуальної дії стосовно складення та вручення повідомлення особі про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення.
		Принципово важливим є те, що відповідно до положень КПК України і складання зазначеного процесуального акта, і його вручення має здійснюватися однією і тією ж особою - слідчим або прокурором - процесуальним керівником. При цьому, системний аналіз положень КПК України вказує на те, що слідчий чи прокурор, які не склали повідомлення про підозру, не наділені КПК правом вручати його.
		Так, згідно з ст.277 КПК України повідомлення про підозру має містити, зокрема, такі відомості: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення (п.1 абз.2 ч.1); підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (п.8 абз.2 ч.1). Отже, ст.277 КПК України регламентує, що в обох випадках ідеться про одну й ту саму особу прокурора. Більше того, за структурою повідомлення про підозру, визначеною в Кодексі й навіть розбитою на пункти, підпис прокурора, який здійснив повідомлення про підозру, ставиться після роз`яснення прав підозрюваного (п.7 абз.2 ч.1). Тому роз`ясняти права підозрюваного має виключно прокурор, який прийняв процесуальне рішення,  склав, тобто безпосередньо здійснив, повідомлення.
		При цьому, вручення повідомлення про підозру, як процесуальну дію не може вчиняти особа, яка не складала цей документ. Це також випливає із положень ч.2 ст.276 КПК України, за якою до осіб, котрі не наділені правом повідомляти про підозру, але мають право повідомляти права затриманій особі  підозрюваному, віднесені лише службові особи, які згідно із законом затримали таку особу. Інші випадки роз`яснення прав підозрюваного особою, котра не здійснює повідомлення, законом не передбачені.
		Процесуального статусу підозрюваного (крім випадку затримання) особа набуває не після складання тексту, а лише після вручення повідомлення. Саме із цим моментом процесуальний закон пов`язується набуття особою відповідних процесуальних прав після їх роз`яснення слідчим, прокурором.
		Виходячи зі змісту ст.277 КПК України, процесуальні дії щодо складення і вручення повідомлення про підозру може вчинити виключно одна й та сама службова особа, котра має відповідні процесуальні повноваження.
		Генеральний прокурор або його заступник не можуть передати такі повноваження слідчому, або іншому прокурору також через те, що згідно із ч.4 ст.22, абз.1 ч.1 ст.277, ч.1 ст.278 КПК України слідчий має право вручати складене виключно ним самим і погоджене з прокурором повідомлення про підозру.
		Таким чином, наведений аналіз КПК України свідчить про те, що повідомлення про підозру судді може здійснити виключно Генеральний прокурор або його заступник.
		Відповідно до ч.1 ст.276 КПК України повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, встановленому ст.278 КПК України, і складається з двох послідовних дій слідчого, прокурора: 1) складення повідомлення про підозру - процесуального акта; 2) вручення його особі, підозрюваній у вчиненні кримінального правопорушення.
		Зі змісту ст.ст. 42, 277 КПК України випливає, що процесуального статусу підозрюваного (крім випадку затримання) особа набуває не після складання тексту, а лише після вручення повідомлення. Саме із цим моментом закон пов`язує набуття особою відповідних процесуальних прав після їх роз`яснення слідчим, прокурором.
		Таким чином, зі місту ст.277 КПК України вбачається що, процесуальні дії щодо складення і вручення повідомлення про підозру може вчинити виключно одна й та сама службова особа, котра має відповідні процесуальні повноваження, а саме Генеральний прокурор або його заступник, але дана вимога закону органом досудового слідства не виконана.
		Належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, згідно з правовою позицією якого, відображеною, зокрема у п.262 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Ионкало проти України», право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, є однією з основних ознак справедливого судового розгляду справи.
		Викладені обставини свідчать про суттєве порушення прав ОСОБА_9 , в першу чергу  права на захист, оскільки особливий порядок кримінального провадження є додатковою правовою гарантією дотримання прав обвинуваченого.
		Крім того, на думку суду, недотримання положень процесуального закону при повідомленні ОСОБА_9 про підозру, слід розглядати як відсутність такого повідомлення взагалі, що унеможливлює з`ясування питання про дотримання органом досудового розслідування строків досудового розслідування, оцінки доказів з точки зору їх допустимості, як зібраних в межах строку досудового розслідування, і, відповідно, унеможливлює взагалі ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_9 . 
		Враховуючи викладені обставини, встановлені в ході судового розгляду на підставі повного, всебічного і об`єктивного дослідження всіх доказів та оцінки вказаних доказів в їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що в діях ОСОБА_9 відсутня об`єктивна та суб`єктивна сторона злочину, тобто відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.
		Згідно з ч.1 ст.383 КПК України при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п.1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, ухвалюється виправдувальний вирок. 
		Положеннями п.2 ч.1 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. 
		Таким чином суд дійшов до висновку про те, що за результатами судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, встановлені підстави для ухвалення стосовно ОСОБА_9 виправдувального вироку в зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.
		Керуючись ст. 370, 371, 373-376 КПК України, суд  
		 
		 ПРИГОВОРИВ:
		 
		ОСОБА_9  визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, і виправдати його за ч.2 ст.375 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу, вказаного кримінального правопорушення. 
		Запобіжний захід не обирався.
		Судові витрати відсутні
		   Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Письмові речові докази по кримінальному провадженню, а саме письмові документи  зберігати разом з матеріалами кримінального провадження.
		Копію вироку направити до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя.
		 Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Одеської області протягом 30 днів з моменту його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.
		 Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. 
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		 
		Суддя Київського районного 
		    суду м. Одеси                                  ОСОБА_1 .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...