Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/4527/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2017. Зареєстровано: 11.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2017.
Дата набрання законної сили: 07.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		     АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Провадження № 22-ц/774/3161/17  Справа № 206/4527/16-ц                                                                                  Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1        Доповідач - Петешенкова М.Ю.       
		Категорія  40                                                                                                 
		   
		У Х В А Л А 
		                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   
		07 червня 2017 року                                         м. Дніпро
		          
		              
		      Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:                                                      
		                                      головуючого  -  Петешенкової М.Ю. 
		                   суддів             -  Деркач Н.М., Макарова М.О.
		                                     при секретарі -   Керімовій-Бандюковій Л.К.
		розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, -
		                                                             В С Т А Н О В И Л А:
		У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що з 24 листопада 2015 року працювала вчителем англійської мови в комунальному закладі освіти Дніпропетровської міської ради «Середня загальноосвітня школа № 98». 
		06 травня 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися до її керівництва з письмовою заявою, в якій просили вжити заходів відносно неї. зазначивши про наступне: «вчитель англійської мови ... не є компетентною у своїй професійній діяльності. Не обєктивно виставляє оцінки, та не дає знань з англійської мови».
		Вважає такі відомості вигадані, що вкрай її паплюжать, є свідомо хибними та не відповідають дійсності, оскільки спростовуються її компетентністю у професійній діяльності в галузі педагогіки та викладанні англійської мови та літератури підтверджується дипломом про належну повну вищу освіту та трудовою книжкою про зайняття відповідної посади. 
		Розповсюдження серед педагогів та керівників комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 98» Дніпропетровської міської ради таких вигаданих відомостей, завдають досить вразливих моральних страждань від усвідомлювання своєї безпорадності при обговорюванні її колегами в негативному аспекті у звязку з цією обмовою, поєднаною з заявою про вжиття проти неї заходів, вкрай принижує її гідність та честь, вражаючи її ділову репутацію вельми освітньої і порядної людини. 
		У звязку із вищезазначеним, просить суд визнати такими, що не відповідають дійсності, відомості стосовно її некомпетентності та необєктивності, повідомлені 06 травня 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на адресу керівництва комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 98» Дніпропетровської міської ради. 
		Зобовязати ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 спростувати розповсюджені ними відносно неї неправдиві відомості, шляхом надання на імя директора комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 98» Дніпропетровської міської ради відповідного листа. 
		Стягнути з відповідачів на її користь завдану моральну шкоду, яку вона оцінює щодо кожного відповідача у розмірі 15 000 грн., а загалом -105 000 грн. 
		Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.154-158).
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення суду про задоволення позовних вимог (а.с. 161-162).
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 у 2003 році закінчила Дніпропетровський національний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Мова та література (англійська)», здобула кваліфікацію філолога, викладача англійської мови та літератури (а.с.6).
		З 24 листопада 2015 року по 01 червня 2016 року перебувала у трудових відносинах з комунальнім закладом освіти «Середня загальноосвітня школа № 98» Дніпропетровської міської ради, працюючи на посаді вчителя англійської мови (а.с.7).
		06 травня 2016 року батьківський колектив 2-В класу: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_7 надали заяву на ім'я директора СЗШ № 98 ОСОБА_10 в якій доносять до його відома, що вчитель англійської мови ОСОБА_2 не є компетентною у своїй професійній діяльності. Не об'єктивно виставляє оцінки та не дає знань з англійської мови. Просять вжити відповідних заходив (а.с.5).
		З відповіді директора КЗО «СЗО № 98» ДМР ОСОБА_11 та доданих до неї документів вбачається, що у комунальному закладі освіти «Середня загальноосвітня школа №98» Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2 працювала учителем англійської мови у 1-4 класах та 6, 8 класах. Під час її роботи від батьків та учнів школи неодноразово надходили скарги (заяви) з приводу приниження учителем дітей та грубого ставлення до учнів. До дисциплінарної відповідальності притягнута не була, але адміністрація школи проводила з нею бесіди щодо недопущення учителем випадків грубого ставлення до учнів. У ході бесіди учителя ОСОБА_2 було попереджено про відповідальність у разі повторення вищезазначених фактів. 01 червня 2016 року ОСОБА_2 звільнена з посади учителя англійської мови за власним бажанням, на підставі ст.38 КзпП України (а.с.110-116).
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки висловлювання відповідачів зазначені у заяві на адресу директора школи стосовно ОСОБА_2 є висловлювання, які не містять фактичних даних та є оціночними судженнями, а тому не принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що відповідає дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства.
		Відповідно до положень ст. 255 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб, способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що ї спричинило це порушення.
		         Згідно з положеннями статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
		В п.15 розяснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обстави: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б)поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в)поширення недостовірної інформації, тобто такої , що не відповідає дійсності; г)поширення інформації,що порушує особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з»ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		В п.16 розяснень, які містяться у вказаній вище постанові Пленуму Верховного суду України зазначено, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів, в яких міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення інформації.
		Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
		Положеннями ст. 10 Конвенції Про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та конституційними гарантіями і судовим захистом права на спростування недостовірної інформації, з іншого боку. 
		Також у п. 19 Постанови вказано, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. 
		Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням субєктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у рішеннях цього суду у справах «Лінгенс проти Австрії» від 8 липня 1986 року та «Українська прес-група» проти України від 29 березня 2005 року.
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про помилковість висновків суду, з огляду на те, що розповсюджену відповідачами інформацію не можна розцінювати як оціночні судження, тому що вона носить стверджувальний характер та є такою, що підлягає перевірці на предмет її достовірності, не заслуговують на увагу суду, як такі, що є надуманими і необґрунтованими належним чином, оскільки у даному випадку мала місце реалізація відповідачами конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, зокрема звернення до відповідних органів для захисту своїх інтересів. 
		Реагування на звернення, встановлення і перевірка викладених у них обставин і фактів у визначений законодавством спосіб є компетенцією адресатів звернень, а не поширення недостовірної інформації.
		Враховуючи вищенаведене, інформація, яка викладена у зверненні відповідачів є лише критичною оцінкою певних фактів та діяльності позивача, яка обіймала посаду вчителя та не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, а тому такі оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином доводи, вказані в апеляційній скарзі, необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
		Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 
		Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
		          
		         Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
		                                                    У Х В А Л И Л А:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2  відхилити.
		Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року залишити без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
		 
		Судді:                                                                                                 М.Ю. Петешенкова
		                                                                                                             
		                                                                                                             ОСОБА_12
		                                                                                                             ОСОБА_13

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...