Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 381/1034/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 12.06.2017. Зареєстровано: 12.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 14.06.2017.
Дата набрання законної сили: 17.10.2017
Результат оскарження 17.10.2017 Апеляційний суд Київської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua
		____________________________________________________________________________________                                                   
		                                                                                                                      
		                                                                                                                               2/381/602/17
		                                                                                                                               381/1034/17
		                          РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ
		29 травня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Соловей Ж.В., позивача ОСОБА_1, представника відповідача Лиходько Н.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Волицької сільської ради Фастівського району Київської області про встановлення факту перебування у трудових відносинах та зустрічну позовну заяву Волицької сільської ради Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 про визнання укладеного договору про роботу сторожем цивільно-правовим договором, визнання його недійсним та визнання недійсним запису у трудовій книжці,
		ВСТАНОВИВ:
		     21 березня 2017 року позивач за первісним позовом звернувся до Фастівського міськрайонного суду з позовом до Волицької сільської ради Фастівського району Київської області про встановлення факту перебування у трудових відносинах, мотивуючи вимоги тим, що 04.04.1996 року він влаштувався на роботу до Волицької сільської ради на посаду сторожа Волицького ставку і працює там по даний час. Він звернувся до Волицької сільської ради з питанням щодо припинення трудових відносин та занесення відповідного запису про звільнення до трудової книжки, на що ним була отримана відповідь від 11.11.2016 року, в якій заперечується факт його перебування у трудових відносинах з відповідачем та відсутність будь-якої інформації, документального підтвердження про працевлаштування сторожем. Виходячи з викладеного, позивач просить встановити факт перебування у трудових відносинах із Волицькою сільською радо Фастівського району Київської області на посаді сторожу Волицького ставку у період з 04.04.1996 року по даний час та зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки про прийняття його на роботу з 04.04.1996 року та запис про звільнення із займаної посади відповідно до поданої заяви про звільнення за власним бажанням. 
		    Волицькою сільською радою була зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про визнання укладеного договору цивільно-правовим договором і визнання його недійсним, визнання недійсним запису у трудовій книжці про прийом на роботу. Позов обґрунтували тим, що з наданого позивачем копії договору від 04.04.1996 року вбачається, що договір був укладений між головою Волицької сільської ради ОСОБА_3, головним бухгалтером Волицької сільської ради ОСОБА_4 та ОСОБА_1, за умовами вказаного договору останній зобов'язувався працювати сторожем Волицького ставку на умовах: охорона ставку від браконьєрів та продаж квитів на ловлю риби; заробітна плата проводиться 25% від доходу за продаж квитків. Крім того, ОСОБА_1 додав копію трудової книжки, з якої вбачається, що в ній зроблений запис від 04.04.1996 року про те, що начебто він «прийнятий на роботу по договору сторожем Волицького ставку», запис посвідчений підписами голови та головного бухгалтера сільської ради, однак це не свідчить про виникнення між ними трудових правовідносин, укладений договір не є трудовим, оскільки не містить його обов'язкових умов. Така угода між сторонами є договором про надання послуг, тобто є цивільно-правовою угодою, яка також не відповідає вимогам ЦК УРСР щодо загального правила укладання договорів, що свідчить про її недійсність.
		Враховуючи викладене, просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог та встановити, що укладений 04.04.1996 року між Волицькою сільською радою та ОСОБА_1 договір про роботу сторожем є цивільно-правовим, визнати недійним вказаний догорів та визнати недійним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 при прийняття його на роботу по договору сторожем Волицького ставку. 
		    Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у поданій ним позовній заяві, просив вимоги задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити. 
		    Представник Волицької сільської ради Фастівського району Київської області в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, пояснивши, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що він був прийнятий на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою згідно штатного розпису сільської ради згідно поданої ним заяви та відповідно наказу про прийом на роботу.
		Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що відповідно до запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1, ОСОБА_1 04.04.1996 року прийнятий на роботу по договору сторожем Волицького ставку, підставою вказано Рішення виконкому № 3 від 3 квітня 1996 року (а.с. 8).
		Відповідно до договору від 04 квітня 1996 року голова Волицької сільської ради ОСОБА_3 та головний бухгалтер Волицької с/ради ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої склали договір про те, що останній зобов'язується працювати сторожем Волицького ставку на визначених умовах: в обов'язки сторожа ставкувходить охорона від браконьєрів та продаж квитків на ловлю риби, заробітна плата проводиться у розмірі 25 % від доходу за продаж квитків (а.с. 9).
		Відповідно до копій посвідчень, виданих Волицькою сільською радою, ОСОБА_1 працював сторожем ставку Волицької сільської ради та сторожем-контролером (а.с. 11).
		Разом з тим, згідно довідки № 35/01-15 від 11.11.2016 року, виданої Волицької сільською радою, гр. ОСОБА_1 не працює сторожем Волицького ставку та в сільській раді відсутню будь-яка інформація та документальне підтвердження про працевлаштування та звільнення ОСОБА_1 з посади сторожу місцевого ставку (а.с.10)
		Як вбачається з довідки, виданої архівним сектором Фастівської районної державної адміністрації від 27.01.2017 року № 06-05/125, в документах архівного фонду «Волицька сільська рада с. Волиця Фастівського району Київської області» в протоколі № 3 засідання виконавчого комітету від 2 квітня 1996 року зазначені відомості про роботу ОСОБА_1, а саме: слухали заяву громадянина ОСОБА_1 про прийняття його сторожем Волицького ставку та виконком сільської ради народних депутатів вирішив прийняти гр. ОСОБА_1 сторожем Волицького ставку по договору (а.с.44).
		Позивач звернувся до Волицької сільської ради з вимогами про припинення трудових відносин, однак відповідно до рішення виконавчого комітету Волицької сільської ради № 04-4 від 27 квітня 2017 року, гр. ОСОБА_1 у трудових відносинах з Волицькою сільською радою не перебуває, а тому Волицька сільська рада не уповноважена вирішувати питання про його звільнення з роботи (а.с. 45).
		Підставою звернення до суду є необхідність підтвердити трудові відносини працівника - позивача з роботодавцем - відповідачем для зарахування періоду роботи до страхового стажу.
		Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Ст. 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
		Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з частинами першою, другою - четвертою ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		Отже, зі змісту вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що саме на позивача, який звернувся до суду з вимогою про встановлення факту перебування у трудових відносинах, покладається обов'язок доведення належними та допустимими доказами виникнення цих відносин та їх тривалості у часі. 
		Згідно до ст.21 КЗпП України, в редакції чинній на час спірних правовідносин, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до ст.24 КЗпП України, в редакції чинній на час спірних правовідносин, трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; укладенні трудового договору в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні договору в письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім; при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
		Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
		За договором про надання послуг, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за завданням другої сторонни надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
		При цьому за договором про надання послуг оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи, на підставі чого і провадиться їх оплата.
		Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		Судом не встановлено факту прийняття позивача на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не встановлено факту роз'яснення позивачеві його прав і обов'язків та про інформування під розписку про умови праці.
		Натомість з пояснень позивача встановлено, що оплата йому проводилася одразу після виконаної роботи та її розмір залежав від об'єму виконаної роботи /кількості проданих квитків/, а такі умови відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України  притаманні саме договору про надання послуг.
		У Цивільному кодексі України 1963 р. зобов'язання про надання послуг не виділялися в окрему групу договорів і не систематизувалися. 
		Разом з цим у науці цивільного права давно існувала класифікація, де окремо називались договори про надання послуг. Разом з тим, ЦК УРСР містив лише окремі види договорів про надання послуг, але тільки новітня кодифікація закріпила новий інститут зобов'язального права - договір про надання послуг. Таким чином, за відсутністю норм прямої дії, за аналогією права, підлягають застосування положення ЦК УРСР, які регулюють загальний порядок та умови укладання договорів.
		За трудовим договором працівник має виконувати вимоги внутрішнього трудового розпорядку, встановлені адміністрацією підприємства, де він працює, дотримуватися трудової дисципліни, на роботодавця покладається низка обов'язків щодо працівника, які підлягають виконанню незалежно від змісту трудового договору.
		При цьому у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту прийняття його на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, не було встановлено того, що за укладеним договором працівник мав виконувати вимоги внутрішнього трудового розпорядку, встановлені адміністрацією, дотримуватися трудової дисципліни.
		Матеріали справи також свідчать про те, що наказ про прийняття на роботу не отримував. Також з матеріалів справи та з пояснень сторін випливає, що позивач протягом дії укладеного з ним договору письмово не звертався до відповідача із письмовими заявами про прийняття його на роботу згідно норм КЗпП України, навпаки, позивач протягом тривалого часу, погоджувався на умови підписаного договору, що свідчить про те, що він за власним волевиявленням не заперечував проти співпраці з Волицькою сільською радою в рамках цивільно-правового договору.
		Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт перебування у трудових відносинах з відповідачем та не надано суду документів на підтвердження своїх вимог, а навпаки, матеріалами справи підтверджено факт перебування позивача з підприємством у цивільно-правових відносинах на умовах договору про надання послуг.
		Водночас, відповідно до п. а ч. 3 ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
		Однак, доказів сплати страхових внесків за роботу у спірний період позивачем не надано.
		Отже, дослідженими доказами підтверджено відсутність ознак трудових відносин між позивачем та відповідачем, а тому позов в повній мірі не підлягає задоволенню.
		При цьому, наведені висновки свідчать про обґрунтованість вимог зустрічної позовної заяви Волицької сільської ради Фастівського району Київської області про визнання укладеного договору про роботу сторожем цивільно-правовим договором.
		Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено строк позовної давності тривалістю у три роки. Аналогічні положення щодо строків позовної давності передбачені ст. 71 ЦК УРСР.
		У відповідності з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Зі встановлених судом обставин слід зробити висновок, що відповідач фактично усвідомлював відсутність оформлення саме трудових відносин з позивачем, а отже й погоджувався з цим тривалий час, оскільки починаючи з 1996 року ОСОБА_1 надавав Волицькій сільській раді відповідні послуги, у тому числі з охорони Волицького ставку. Наведене свідчить про те, що відповідач не заперечував проти співпраці з ОСОБА_1 в рамках цивільно-правового договору на погоджених між ними умовах.
		Відповідач звернувся до суду  із зустрічною позовною заявою 24 квітня 2017 року, тобто за межами строку, встановленого законом, при цьому не зазначив причин пропуску такого строку та не просив суд поновити строк звернення до суду з цим позовом.
		При розгляді справи судом не встановлено поважність причин пропуску строку, визначеного ЦК України, які б завадили Волицькій сільській раді звернутися до суду у встановлені законом строки. 
		За нормами ЦК України, що регулюють позовну давність, можна дійти висновку, що пропущення особою строків позовної давності без поважних причин, за умови встановлення судом порушенного права, про захист якого вона просить, є підставою для відмови в задоволенні позову за спливом позовної давності.
		Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги  Волицької сільської ради в частині визнання укладеного договору про роботу сторожем цивільно-правовим договором, визнання його недійснимє обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
		При цьому, вимоги про визнання недійсним запису у трудовій книжці є похідними від основної вимоги, тому підлягають відмові в задоволені з аналогічних підстав.
		Керуючись ст.ст.10,11, 57, 60, 61,208,212,214-215,218 ЦПК України,  суд  -
		ВИРІШИВ:
		    Позовну заяву ОСОБА_1 до Волицької сільської ради Фастівського району Київської області про встановлення факту перебування у трудових відносинах - залишити без задоволення.
		    Зустрічну позовну заяву Волицької сільської ради Фастівського району Київської області до ОСОБА_1 про визнання укладеного договору про роботу сторожем цивільно-правовим договором, визнання його недійсним та визнання недійсним запису у трудовій книжці- залишити без задоволення.
		    Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
		    
		Суддя                                        Є.Ю.Чернишова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...