Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6909/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано судом: 15.06.2017. Зареєстровано: 16.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2017.
Дата набрання законної сили: 26.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13.06.2017Справа №910/6909/17
		За позовом           Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої
		          антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі 
		           1. Міністерства інфраструктури України 
		           2. Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління
		          національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних
		          об'єктів Київського регіону» 
		До                            Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» в
		      особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на    
		      ліквідацію ПАТ «Банк професійного фінансування» Ірклієнка Ю.П.         
		За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача,                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп»
		Про                        визнання недійсним договору застави майнових прав       
		 
		                    Суддя Ващенко Т.М.
		 
		Представники учасників судового процесу:
		Від Генеральної прокуратури України: Касьян А.О. - посвідчення № 041554 від 18.02.16.
		Від позивача-1: Ігнатенко Т.Б. - представник за довіреністю № б/н від 30.12.16.
		Від позивача-2: Кривицька Г.Г. - представник за довіреністю № 270 від 16.05.17.
		Від відповідача: не з'явився
		Від третьої особи: не з'явився          
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 
		 
		На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» до Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства  «Банк професійного фінансування» Ірклієнка Ю.П. про визнання недійсним договору застави майнових прав № 159/2014 від 22.12.14., який укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк професійного фінансування» та між  Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону». 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2017р. порушено провадження у справі № 910/6909/17; розгляд справи призначено на 17.05.2017р. о 10-50.
		Представник відповідача 15.05.2017р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення по справі.
		Відповідач в судове засідання 17.05.2017р. не з'явився, але 15.05.2017р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання, в якому просив суд розглядати справу без участі повноважного представника Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування».
		Представник позивача 2 в судовому засіданні 17.05.2017р. подав письмові пояснення по справі, в яких просив суд задовольнити позовні вимоги Генерального прокурора України.
		Представником позивача 1 в судовому засіданні 17.05.2017р. подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості виконати вимоги ухвали про порушено провадження у справі від 28.04.2017р.
		Представники учасників судового процесу не заперечують проти відкладення розгляду справи.
		Суд виносить на розгляд учасників судового процесу питання доцільності залучення до участі у даній справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп», в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
		Представниками учасників судового процесу покладено розгляд даного питання на розсуд суду. 
		Згідно умов договору застави майнових прав № 159/2014 від 22.12.2014р., а саме, пунктом 1.1. визначено, що Державне підприємство «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» (заставодавець) в якості забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп» за кредитним договором (відновлювальна лінія) № 102/кл/2014 від 22.12.14. передає Публічному акціонерному товариству «Банк професійного фінансування» (заставодержатель) в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі депозиту 25   000   000,00 грн. згідно з Договором банківського вкладу (Депозиту) № 30.00.000325 («Прибутковий») від 16.12.14. згідно з яким  Заставодавець виступає вкладником.
		Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
		Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є отстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.
		Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.
		Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
		Враховуючи те, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп», суд на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, за власною ініціативою залучає вищезазначену юридичну особу до участі у справі № 910/6909/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		Судом розглянуто та задоволено заявлене клопотання позивача 1 про відкладення розгляду справи в судовому засіданні 17.05.2017р., а тому розгляд справи відкладено в межах строку передбаченого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
		Ухвалою від 17.05.2017р. розгляд справи було відкладено на 13.06.2017р., залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп».
		23.05.2017р. від Генеральної прокуратури України до суду надійшли письмові пояснення по справі.
		Представник позивача 1 у судовому засіданні 13.06.2017р. подав письмові пояснення по суті спору.
		Представник позивача 2 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.
		Представником 
		У судовому засіданні Генеральної прокуратури України було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
		Під час розгляду справи у судовому засіданні 13.06.2017р. представником Генеральної прокуратури України позов було підтримано в повному обсязі.
		Представниками позивачів 1 та 2 було надано усні пояснення по справі, згідно яких позовні вимоги підтримано.
		Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 13.06.2017р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору.
		З приводу неявки вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.
		Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами наділено у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. 
		Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
		У ст.69 Господарського процесуального кодексу України  зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
		Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. 
		У п.3   Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду         і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
		Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). 
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач та третя особа  в процесі розгляду справи так і не скористалась всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 13.06.2017р. 
		В судовому засіданні 13.06.2017р.  на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		 
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників всіх учасників судового процесу,  всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
		Згідно зі ст.626  Цивільного кодексу України договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч.1 ст.1058 Цивільний кодекс України).
		Як свідчать матеріали справи, 16.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Професійного Фінансування» (банк) та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів київського регіону» було укладено договір №30.00.000325 банківського вкладу (депозиту), відповідно до умов п.1.1 якого банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок, а вкладник вносить на цей рахунок, грошові кошти на депозит на наступних умовах та в розмірі: 
		- вид депозиту - строковий;
		- сума депозиту - 25 000 000 грн.;
		- валюта депозиту - гривня;
		- дата закінчення строку депозиту - 16.06.2015р.; 
		- процента ставка за депозитом - 18 %;
		- періодичність виплати процентів - щомісячно. Проценти перераховуються протягом перших двох банківських днів поточного місяця за попередній календарний місяць;
		- можливість збільшення суми депозиту - не допускається;
		- мінімальна сума поповнення - не допускається;
		- можливість дострокового повернення депозиту (додаткових внесків) - не допускається;
		- порядок дострокового повернення депозиту або його частини - допускається дострокове повернення депозиту виключно у повному розмірі суми депозиту;
		- порядок дострокового повернення депозиту або його частини - при достроковому поверненні депозиту виключно у повному розмірі суми депозиту, вкладником надається письмове повідомлення (заява) про таке повернення, якщо менший строк надання такої заяви не погоджений з банком. Заява надається протягом робочого дня безпосередньо у відділення банку, який обслуговує вкладника;
		- збільшення суми депозиту за рахунок нарахований процентів (капіталізація процентів) - не допускається;
		- номер вкладено рахунку - 26106000003169;
		- номер поточного рахунку вкладника - 26009046290000.
		Банк зобов'язується повернути вкладнику після настання дати закінчення строку депозиту (застосовується для строкових платежів) або настання інших обставин, визначених цим договором, внесену суму та сплатити проценти, нараховані на цю суму в порядку та на умовах, визначених договором.
		Цей договір набуває чинності з моменту його підписання за умови виконання вкладником п.2.1 договору та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. 
		Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/19390/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Професійного Фінансування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп» про стягнення 26311933 грн. 39 коп., з яких 22088000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції, 2500044 грн. 46 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом з урахуванням індексу інфляції, 1338082 грн. 19 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 304175 грн. 94 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів, 66904 грн. 11 коп. 3% річних від простроченої суми кредиту та 14726 грн. 69 коп. 3% річних від простроченої суми процентів.
		Рішенням від 18.09.2015р. Господарського суду міста Києва по справі №910/19390/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Професійного Фінансування» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» заборгованість за кредитом у розмірі 22000000 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 2374793, 63 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1338082, 19 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 304175, 94 грн., 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 66904,11 грн., 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 14726, 69 грн., інфляційні втрати за прострочення повернення кредиту у розмірі 88000 грн. та інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 125250, 83 грн.
		Вказане рішення набрало законної сили 06.10.2015р.
		В означеному судовому акті судом було встановлено, що 22.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Банк професійного фінансування» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп» (позичальник) укладено кредитний договір №102/кл/2014 (відновлювальна кредитна лінія), відповідно до умов якого кредитор приймає на себе зобов'язання відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію із наданням кредиту з кінцевим терміном повернення 09.06.2015р. із установленням ліміту у сумі 30000000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 20% річних на фактичний залишок заборгованості за кредитом.
		Відповідно до п. 1.4 договору №102/кл/2014 від 22.12.2014р. сплата процентів за користування кредитною лінією здійснюється щомісячно протягом перших 5 банківських днів після закінчення кожного календарного місяця користування кредитом (в тому числ, за неповний місяць користування кредитом). Проценти сплачуються позичальником відповідно до рахунку на оплату, який позичальник отримує від кредитора. Неотримання рахунку на оплату процентів не є підставою для несплати процентів за кредитом. При поверненні позичальником суми кредиту (траншу) у кінцевий термін повернення кредиту, передбачений у п. 1.1 цього договору, нараховані проценти за користування сумою кредиту (траншем) підлягають сплаті позичальником одночасно із поверненням такої суми кредиту (траншу).
		Відповідно до п. 2.2 договору №102/кл/2014 від 22.12.2014р. надання кредиту проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника згідно з листом позичальника або шляхом оплати розрахункових документів, які надані позичальником; моментом (днем) надання кредиту є день перерахування  кредитором кредитних коштів на рахунок позичальника.
		Згідно з п. 2.3 договору №102/кл/2014 від 22.12.2014р. нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно у валюті кредиту на фактичну заборгованість за кредитом, за фактичну кількість днів у періоді. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.
		У п. 2.6 правочину вказано, що за наявності непогашеної у строк заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, кошти, що сплачуються позичальником, спрямовуються на погашення заборгованості у наступному порядку: прострочені платежі за проценти; прострочені платежі за кредитом; поточні платежі за процентами; поточні платежі за кредитом; всі інші витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання зобов'язань позичальника за цим договором; штрафні санкції (неустойку), що передбачені цим договором.
		Відповідно до п. 6.1 договору №102/кл/2014 від 22.12.2014р., він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором.
		Наразі, суд зазначає, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». 
		Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13. 
		Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13, від 23.02.2016р. по справі   №910/16120/14.
		Отже, виходячи з наведеного вище, рішення від 18.09.2015р. Господарського суду міста Києва по справі №910/19390/15 має преюдиційне значення, а встановлені в ньому обставини, зокрема, щодо укладення між Публічним акціонерним товариством «Банк Професійного Фінансування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп» кредитного договору  №102/кл/2014р. від 22.12.2014р., повторного доведення не потребують. 
		Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).
		Статтею 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Банк професійного фінансування» (заставодержатель) та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» (заставодавець) було укладено договір №159/2014 застави майнових прав, відповідно до п.1.1 якого заставодавець в якості забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Валіо Груп» за кредитним договором (відновлювальна кредитна лінія) №102/кл/2014р. від 22.12.2014р. передає заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі депозиту - 25 000 000 грн. згідно з договором банківського вкладу (депозиту) №30.00.000325 від 16.12.2014р., згідно з яким заставодавець виступає вкладником. 
		Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти),   визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 
		При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. 
		За приписами ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
		Предметом застави можуть бути майно та майнові права (ч.1 ст.4 Закону України «Про заставу»).
		За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
		За умовами п.1.1.1 договору №159/2014 від 22.12.2014р. боржником по відношенню до заставодавця за договором банківського депозиту №30.00.000325 від 16.12.2014р. є заставодержатель.
		Пунктом 1.1.2 договору №159/2014 від 22.12.2014р. передбачено, що заставна вартість предмету застави за цим договором становить 25 000 000 грн. 
		Зі змісту п.1.2.1 вказаного паровичну вбачається, що заставою забезпечуються зобов'язання позичальника за основним договором, зокрема: повернення кредиту в сумі 30 000 000 грн., отриманого в рахунок відновлювальної кредитної лінії, з порядком його погашення, передбаченим основним договором, та кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 09.06.2015р., а у  випадках, передбачених законодавством України та/або основним договором та/або цим договором - до настання термінів, зазначених вище;  сплата процентів за користування кредитом в розмірі 20% річних на фактичний залишок заборгованості за кредитом; сплата можливої неустойки (штраф, пеня), визначеної основним договором  та/або цим договором; інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.
		Цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання позичальником взятих за основним договором зобов'язань (п.4.1 договору №159/2014 від 22.12.2014р.).
		Вказаний правочин в графі підписи сторін містить відомості щодо підписання договору №159/2014 від 22.12.2014р. з боку заставодавця тимчасово виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  ОСОБА_7, а з боку заставодержателя  - виконуючим обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства  «Банк професійного фінансування»  ОСОБА_8.
		Враховуючи, що Заступник Генерального прокурора України - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору №159/2014 від 22.12.2014р. застави майнових прав, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк професійного фінансування» та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»,  керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору застави, отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.
		За твердженнями Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, які з боку позивачів підтримані, договір №159/2014 від 22.12.2014р. з боку Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» було підписано не ОСОБА_7, а підпис, що міститься у договорі від його імен, зроблено іншою особою, а не підписантом. До того ж, заявником також наголошено, що Державним агентством з інвестиції та управління Національними проектами України, як органом правління майном Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» згоди на передання в заставу майна позивача 2 не надавалось.
		Відповідно до ст.ст.2, 29   Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».
		Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. 
		Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
		За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України. 
		Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. 
		Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.
		Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. 
		Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
		Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Постановою №335 від 28.03.2011р. Кабінету Міністрів України «Деякі питання підготовки до реалізації проекту організації залізничного пасажирського сполучення м. Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль» надано у 2011 році Державному підприємству «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» державну гарантію для реалізації проекту організації залізничного сполучення, еквівалентну 372313,538 тис. доларів США.
		Відповідно до п.1 Положення про Міністерство інфраструктури України, яке затверджене Указом №581/2011  від 12.05.2011р. Президента України Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.  Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства (центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури).
		Згідно п.3 означеного Положення основними завданнями Мінінфраструктури України є, в тому числі, формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах транспорту, використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку;  формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій;
		Постановою №418 від 17.06.2015р. Кабінету Міністрів України «Про віднесення цілісного майнового комплексу державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» до сфери управління Міністерства інфраструктури» віднесено цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» до сфери управління Міністерства інфраструктури.
		Згідно статуту Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону», який затверджено Наказом №425 від 29.11.2016р. Міністерства інфраструктури України, Державне підприємство «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.
		Відповідно до п.2.1 статуту позивача 2 підприємство створено з метою здійснення господарської (підприємницької)  діяльності, спрямованої на соціально-економічний розвиток України, забезпечення самофінансування і одержання прибутку від виробничої та комерційної діяльності, реалізації соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу та суспільства, реалізації проекту «Повітряний Експрес» - залізничне пасажирське сполучення м.Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль» і будівництво інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону. 
		Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що звернення Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям та основним задачам позивачів й направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.
		За приписами ст.20 Господарського кодексу України захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України). 
		За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст  правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		За змістом п.2 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. 
		Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. 
		Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору застави недійсним в частині повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. 
		Як вказувалось вище, в обґрунтування позовних вимог прокурор та позивачі посилались на те, що договір №159/2014 від 22.12.2014р. з боку Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» було підписано не ОСОБА_9, а підпис, що міститься у договорі від його імен, зроблено іншою особою, а не підписантом. До того ж, заявником також наголошено, що Державним агентством з інвестиції та управління Національними проектами України, як органом правління Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  згоди на передання в заставу майна позивача 2 не надавалось.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позов Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з урахуванням наступного. 
		Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
		Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		Частинами 1, 3, 5 ст.65 Господарського кодексу України передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
		У п.7.1 статуту Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  вказано, що органом управління майном підприємства є Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України або його правонаступник. 
		За умовами п.7.3 статуту позивача 2 до виняткової компетенції органу управління майном підприємства належить, в тому числі, погодження в установленому порядку питань щодо відчуження, надання в заставу, передачу в оренду, списання з балансу основних фондів підприємства.
		Згідно п.8.1 статуту Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) органом управління підприємством є директор, який призначається у встановленому порядку органом управління майном, і є підзвітним йому. Контракт з директором підприємства укладає керівник органу управління майном.
		Пунктом 8.4 статуту Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  передбачено, що директор підприємства представляє без довіреності підприємство у відносинах з підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
		Згідно наказу №95-к від 08.11.2014р. Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  тимчасово, до призначення у встановленому законом порядку директора Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  до виконання обов'язків  директора підприємства приступив ОСОБА_10
		Як вказувалось вище, договір №159/2014 від 22.12.2014р. в графі підписи сторін містить відомості щодо підписання договору №159/2014 від 22.12.2014р. з боку заставодавця тимчасово виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  ОСОБА_9.
		Проте, за твердженнями прокурора, які з боку позивачів підтримані, підпис, який міститься в графі підписи сторін від імені заставодавця вчинено не виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону»  ОСОБА_9, а іншою особою.
		На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи представлено висновок експерта №286/тдд від 27.02.2017р., складений експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_11
		Наразі, господарський суд приймає вказаний вище експертний висновок в якості належного доказу обставин, на які прокурор та позивачі посилаються, в якості обґрунтування позовних вимог. 
		Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).
		За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.   Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
		Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.   Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
		Як вбачається зі змісту висновку №286/тдд від 27.02.2017р., останній складений експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_11, експертне дослідження було проведено на виконання постанови від 08.02.2017р. про призначення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, винесеної детективом Національного бюро Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_12. 
		Висновок №286/тдд від 27.02.2017р. містить відомості про попередження експерта про відповідальність за завідомо  неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків. 
		В означеному висновку вказано, що на дослідження експерта було представлено, в тому числі, договір застави майнових прав №159/2014 від 22.12.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк Професійного Фінансування» та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» документи, що містять зразки підпису та почерку ОСОБА_7 та печатки Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону».
		Експертом у висновку №286/тдд від 27.02.2017р. зазначено, що досліджувані підписи від імені ОСОБА_7 в графах «Заставодавець» на сторінках 1-4 договору застави майнових прав №159/2014 від 22.12.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Професійного Фінансування» та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону», виконані в змішаній транскрипції і складаються з літери «Д» та розчерку. Виробленість підписів - середня. Координація рухів -середня. Темп письма - середній. Підписи виконані рухами простої будови. Підписи чіткі. Переважна форма рухів - прямолінійно дугова. Переважний напрямок рухів - змішаний. Ступінь зв'язності - суцільний. Напрямок підписів - висхідний. Розміщення підписів бланкового рядка - перетинають на рядку. Проведеним порівняльним дослідженням вказаних вище підписів в документі, наданому на дослідження, між собою, експертом встановлено збіги за загальними та окремими ознаками, які характеризують форму та напрямок рухів при виконанні та з'єднанні елементів літер, що є основою для висновку, що дані підписи виконані однією особою.
		Експертом вказано, що встановлені в процесі порівняння означених підписів та зразків підписів  ОСОБА_9 розбіжності загальних та окремих ознак підпису є стійкими, суттєвими, утворюють сукупність ознак, яка є достатньою основою для категоричного висновку про те, що підписи від імені ОСОБА_7 в графах «Заставодавець» на сторінках 1-4 договору застави майнових прав №159/2014 від 22.12.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Професійного Фінансування» та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону», виконані не ОСОБА_9, а іншою особою.
		Тобто, за наслідками проведення експертизи експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_11, в тому числі, встановлено, що підписи в графі «Заставодевець» на всіх аркушах договору застави майнових прав №159/2014 від 22.12.2014р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Професійного Фінансування» та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону», виконані не ОСОБА_9, а іншою особою. Одночасно, експертом встановлено, що відбитки печатки Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону», які містяться на договорі №159/2014 від 22.12.2014р. нанесені не печаткою вказаного підприємства, зразки відбитків якої, надані в якості порівняльного матеріалу. 
		Жодним з учасників судового процесу заперечень з приводу означеного висновку представлено не було. 
		Крім того, суд також вважає за доцільне звернути увагу сторін на те, що у відповідності до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
		Проте, у даному випадку клопотань про призначення судової експертизи учасниками судового процесу не заявлялось. 
		При цьому, судом також враховано, що відповідності до п.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз, які затверджено Наказом №53/5 від 08.10.1998р. Міністерства юстиції України (у редакції наказу №144/5 від 30.12.2004р. Міністерства юстиції України), головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).
		Пунктом 2 вказаних Рекомендацій визначено, що для проведення досліджень слідчий (суддя) повинен надати експертові вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до порушення кримінальної (відкриття цивільної чи господарської) справи і не пов'язані з її обставинами; умовно-вільними є зразки почерку, виконані певною особою до виникнення справи, але пов'язані з обставинами цієї справи, або виконані після виникнення справи, але не в зв'язку з її обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням слідчого (судді) у зв'язку з призначенням даної експертизи.
		Однак, у даному випадку відібрання судом зразків підписів та забезпечення можливості проведення судової експертизи не вбачається за можливе, оскільки у відповідності до представлених до матеріалів справи документів, постановою від 10.10.2016р. Генеральної прокуратури України про оголошення підозрюваного у міжнародний розшук ОСОБА_7 оголошено у міжнародний розшук як підозрюваного у кримінальному провадженні. 
		Таким чином, з урахуванням наведеного вище у сукупності, виходячи з представлених до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості посилань Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на те, що спірний правочин не було підписано уповноваженою особою Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону».
		Одночасно, як вказувалось вище, умовами п.7.3 статуту позивача 2 передбачено, що до виняткової компетенції органу управління майном підприємства належить, в тому числі, погодження в установленому порядку питань щодо відчуження, надання в заставу, передачу в оренду, списання з балансу основних фондів підприємства.
		У п.7.1 статуту Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» вказано, що органом управління майном підприємства є Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України або його правонаступник. 
		За поясненнями Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, на момент укладання спірного правочину Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами України погодження на передання майнових прав Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» в заставу не надавалось.
		При цьому, суд приймає до уваги твердження прокурора про те, що наявний в матеріалах справи лист №142/1/7-17 від 22.12.2014р. Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України не є належним доказом погодження органом управління майном позивача 2 передання майнових прав підприємства в заставу банку.
		Зокрема, судом прийнято до уваги, згідно висновку експерта №930/тдд від 08.08.2016р., складеного експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_13 на виконання постанови про призначення комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, винесеної прокурором Касьяном А.О. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100000000512, підпис у графі «ОСОБА_14 ОСОБА_15» у листі-погодженні №142/1/7-17 від 22.12.2014р. Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України виконано не ОСОБА_15, відбиток печатки у вказаному листі проставлено не печаткою Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України.
		Отже, з урахуванням наведеного у суду відсутні підстави вважати, що органом управління майном Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» було надано згоду на передання майна підприємства, а саме права вимоги за депозитним договором №30.00.000325 від 16.12.2014р., в заставу Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування».
		За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо укладання між Публічним акціонерним товариством «Банк Професійного Фінансування» та Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний Експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» договору застави майнових прав №159/2014 від 22.12.2014р. з порушенням приписів ст.203 Цивільного кодексу України, що у відповідності до вимог ст.215 вказаного нормативно-правового акту є підставою для визнання такого правочину недійсним.
		Таким чином, суд дійшов висновку щодо правомірності та доказової обґрунтованості позову Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону» до Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк професійного фінансування» Ірклієнка Ю.П. про визнання недійсним договору застави майнових прав №159/2014 від 22.12.2014р., який укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк професійного фінансування» та між  Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону», та наявності достатніх підстав для його задоволення.
		Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь Генеральної прокуратури України.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.   Позовні вимоги задовольнити повністю.
		2. Визнати недійсним договір застави майнових прав №159/2014 від 22.12.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк професійного фінансування» та між  Державним підприємством «Дирекція з будівництва та управління національного проекту «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об'єктів Київського регіону».
		3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк професійного фінансування»  (01135, м.Київ, вул.Дмитрівсьа, буд.69, ЄДРПОУ 09806437) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м.Київ, вул.Різницька, буд. 13/15, ЄДРПОУ 00034051) судовий збір в сумі 1600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп.
		4. Видати накази після набрання рішенням законної сили. 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.   
		 
		Повне рішення складено 15.06.2017р.
		Суддя                                                                                                                             Т.М. Ващенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...