Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2622/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 15.06.2017. Зареєстровано: 16.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2017.
Дата набрання законної сили: 13.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"13" червня 2017 р.               Справа №   914/2622/16
		 
		Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
		головуючого-судді                                                              Михалюк О.В.
		суддів                                                                                     Гриців В.М.
		                                                                                               ОСОБА_1
		розглянув апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний-комерційний банк «Львів» та Приватного підприємства «Інтеграл Інвестиції»
		на рішення господарського суду Львівської області від 19.12.2016р.
		у справі      № 914/2622/16
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662», м.Львів
		до відповідача-1  Публічного акціонерного товариства «Акціонерний-комерційний банк «Львів», м.Львів
		до відповідача-2  Приватного підприємства «Інтеграл Інвестиції», м.Львів
		про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги,
		 
		з участю представників:
		від позивача  ОСОБА_2  
		від відповідача-1  ОСОБА_3
		від відповідача-2  ОСОБА_4
		 
		В ході судового засідання скаржнику права і обовязки, передбачені ст.22 ГПК України розяснені.
		Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило, у зв»язку із чим хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання.
		В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
		Рішенням господарського суду Львівської області від 19.12.2016р. у справі № 914/2622/16 (суддя Мороз Н.В.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662» та визнано недійсним укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерний-комерційний банк Львів, м. Львів, вул. Сербська, 1 (код ЄДРПОУ 09801546) та Приватним підприємством  Інтеграл Інвестиції, м.Львів, вул. Дудаєва, буд. 20 (код ЄДРПОУ 37776261) договір від 12.12.2011р. про відступлення права вимоги за кредитним договором №105 від 11.12.2007 р., що був укладений між ПАТ АКБ Львів та ТзОВ Галицький завод, права вимоги за договором іпотеки від 11.12.2007р. та договором іпотеки від 18.12.2007р., що були укладені між ПАТ АКБ Львів, ТзОВ Галицький автозавод та ВАТ Львівське автотранспортне підприємство 24662; визнано недійсним укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерний-комерційний банк Львів, м.Львів, вул.Сербська, 1 (код ЄДРПОУ 09801546) та Приватним підприємством  Інтеграл Інвестиції, м.Львів, вул. Дудаєва, буд.20 (код ЄДРПОУ 37776261) договір від 15.10.2012р. про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 11.12.2007р., що був укладений між ПАТ АКБ Львів, ТзОВ Галицький автозавод та ВАТ Львівське автотранспортне підприємство 24662; визнано недійсним укладений між Публічним акціонерним товариством Акціонерний-комерційний банк Львів, м.Львів, вул. Сербська, 1 (код ЄДРПОУ 09801546) та Приватним підприємством  Інтеграл Інвестиції, м. Львів, вул. Дудаєва, буд. 20 (код ЄДРПОУ 37776261) договір від 15.10.2012р. про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18.12.2007р., що був укладений між ПАТ АКБ Львів, ТзОВ Галицький автозавод та ВАТ Львівське автотранспортне підприємство 24662 та стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати.
		Рішення суду мотивовано тим, що на момент укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги від 12.12.2011р. ПП Інтеграл Інвестиції не було зареєстроване як фінансова установа, відтак, відповідач-2 - не набув статусу фінансової установи, тобто всупереч законодавчим вимогам не мав права укладати та набувати права вимоги за вищевказаним договором. Оспорюваний договір відступлення права вимоги від 12.12.2011р. укладено відповідачем -2 ПП Інтеграл Інвестиції з порушенням вимог Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та п. 3 ч.1 ст. 9 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності, в редакції чинній на час укладення спірного договору.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду відповідачі  Публічне акціонерне товариство «Акціонерний-комерційний банк «Львів» та Приватне підприємство «Інтеграл інвестиції» оскаржили його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення господарського суду Львівської області від 19.12.2016 року у справі № 914/2622/16, оскільки вважають, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване, безпідставне та прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Свої доводи скаржник  Публічне акціонерне товариство «Акціонерний-комерційний банк «Львів» аргументує, зокрема наступним:
		- висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваними договорами порушуються права та майнові інтереси позивача не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662» не є боржником за кредитним договором, а договір про відступлення права вимоги від 12.12.2011р. не породжує для нього господарських зобов»язань;
		- на думку скаржника, поза увагою суду першої інстанції залишились належні та допустимі докази того, що позивач фактично визнач оспорювані договори та правомірність набуття ПП «Інтеграл Інвестиції» прав вимоги на підставі договорів, вчинивши конклюдентні дії щодо такого визнання;
		- матеріалами справи спростовується висновок суду першої інстанції щодо безпідставності покликання відповідачів на судові рішення у справах № 2/161 та № 914/4140/14 і, одночасно свідчить про те, що судом першої інстанції зроблено висновок, який не відповідає обставинам справи, а також про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права;
		- позивач у позовній заяві не навів та не представив суду жодних належних і допустимих доказів неповідомлення його про укладення оспорюваних договорів;
		- на думку скаржника, оспорюваний договір від 12.12.2011р. є договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203,215 Цивільного кодексу України підстав для визнання цього договору недійсним. Жодних умов щодо фінансування ПАТ АКБ «Львів» новим кредитором не умовах оплатності оспорюваний договір від 12.12.2011р. не містить. Також даний договір не визначає, що передача первісним кредитором прав вимоги за кредитним договором № 105 від 11.12.2007р. є платою за придбання новим кредитором права вимоги за цим кредитним договором;
		Окрім того, Приватне підприємство «Інтеграл Інвестиції» вважає рішення суду першої інстанції незаконним, просить його скасувати та в позові відмовити застосувавши строк позовної давності враховуючи те, що позивач, вважаючи, що договір про відступлення права вимоги від 12.12.2011р. є договором факторингу, а не договором про відступлення права вимоги (цесії), починаючи з 05.11.2012р. був вправі та володів об»єктивною можливістю з»ясувати та отримати інформацію про статус Приватного підприємства «Інтеграл інвестиції» як у самого підприємства, так і у Публічного акціонерного товариства «Акціонерний-комерційний банк «Львів» або ж у Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з огляду на те, що така інформація є відкритою (загальнодоступною).  
		Наводять скаржники і інші доводи, що є, на їх думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.
		Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний-комерційний банк «Львів» слід задоволити повністю, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтеграл інвестиції» - частково, а рішення господарського суду Львівської області від 19.12.2016р. у справі № 914/2622/16 слід скасувати, виходячи з наступного.
		Колегією суддів встановлено, що у звязку з невиконанням ТзОВ «Галицький автозавод» взятих на себе зобовязань за кредитним договором №105, укладеним 11.12.2007р. між ПАТ АКБ «Львів» та ТзОВ «Галицький автозавод», ПАТ АКБ «Львів» в жовтні 2010р. звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТзОВ «Галицький автозавод» та ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» (іпотекодавця) заборгованості за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. В подальшому, 09.11.2010р. представником ПАТ АКБ «Львів» подано до Господарського суду Львівської області заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ПАТ АКБ «Львів» просив стягнути з ТзОВ «Галицький автозавод» заборгованість за кредитним договором №105 від 11.12.2007р., в тому числі за рахунок і шляхом звернення стягнення на майно, передане ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» в іпотеку. В черговому судовому засіданні 27.12.2010р. представником ПАТ АКБ «Львів» подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив стягнути з ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» заборгованість за кредитним договором №105 від 11.12.2007р., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		В результаті розгляду цього позову 27.12.2010р. Господарським судом Львівської області ухвалено рішення у справі № 2/161 про стягнення заборгованості за кредитним договором №105 від 11.12.2007р., шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, передане ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» в іпотеку на підставі договорів іпотеки, посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 12571 від 11.12.2007р. та за реєстровим №12880 від 18.12.2007р. 
		В подальшому, в звязку з невиконанням ТзОВ «Галицький автозавод» зобовязань за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. та невиконанням ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі № 2/161, ПАТ АКБ «Львів» у вересні 2011р. звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТзОВ «Галицький автозавод» заборгованості за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. в повному обсязі. В результаті розгляду цього позову 09.11.2011р. Господарським судом Львівської області ухвалено рішення у справі №5015/5676/11 про стягнення з ТзОВ «Галицький автозавод» на користь ПАТ АКБ «Львів» заборгованості за Кредитним Договором в сумі 10 453 546, 66 грн.
		Зазначені рішення Господарського суду Львівської області набрали законної сили, не скасовані та не змінені судами в апеляційному чи касаційному порядку.
		На примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 09.11.2011р. у справі №5015/5676/11 судом 29.11.2011р. видано відповідний наказ. Виконавче провадження ВП №30507051 з примусового виконання цього судового наказу закінчено згідно постанови головного державного виконавця ВПВР ДВС Мінюсту України від 13.05.2015р., в звязку з винесенням Господарським судом Львівської області постанови від 18.12.2014р. у справі № 914/4140/14, якою ТзОВ «Галицький автозавод» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру відносно нього. 
		На примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі № 2/161 судом 11.01.2011р. видано судовий наказ. 
		23.12.2011р. головним державним виконавцем ВПВР ДВС ГУЮ у Львівській області відкрито виконавче провадження (ВП №30487273) з примусового виконання судового наказу від 23.12.2011р. №2/161. 
		В рамках справи №2/161 ПАТ АКБ «Львів» та ПП «Інтеграл Інвестиції» звернулись до Господарського суду Львівської області спільною заявою від 19.10.2012р. у якій просили суд замінити стягувача ПАТ АКБ «Львів» у виконавчому провадженні ВП №30487273 його правонаступником ПП «Інтеграл Інвестиції». Ця заява обґрунтована, зокрема, укладенням оспорюваних договорів і до неї було додано копії цих договорів. В судовому засіданні 05.11.2012р., при розгляді зазначеної заяви, були присутні два представника ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662», які підтримали цю заяву, що зафіксовано в протоколі судового засідання у справі №2/161 від 05.11.2012р. В результаті ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2012р. суд замінив сторону виконавчого провадження (стягувача)  ПАТ АКБ «Львів» на стягувача  ПП «Інтеграл Інвестиції». Ця ухвала набрала законної сили, сторонами не оспорювалась, не скасована і не змінена в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами.
		В процесі примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області від 27.12.2010р. у справі № 2/161 ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» 16.11.2012р. уклав зі стягувачем  ПП «Інтеграл Інвестиції» мирову угоду щодо врегулювання питання погашення ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» заборгованості за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. Ця мирова угода була подана сторонами 19.11.2012р. на затвердження її Господарським судом Львівської області спільною заявою ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» та ПП «Інтеграл Інвестиції» від 16.11.2012р., яка також, зокрема, обґрунтовувалась укладенням оспорюваних договорів. Вказана мирова угода затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2012р. в рамках справи №2/161. Ця ухвала набрала законної сили, сторонами не оспорювалась, не скасована і не змінена в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами.
		З умов договору про відступлення прав вимоги від 12.12.2011р. вбачається, що ПАТ АКБ «Львів» передав, а ПП «Інтеграл Інвестиції» прийняв право вимоги до ТзОВ «Галицький автозавод» щодо виконання останнім взятих на себе зобовязань за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. та всіма додатковими договорами (угодами) і додатками до нього (п.1.1. договору). Також сторони цього договору обумовили, що разом з правом вимоги, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять усі, права, що забезпечують виконання зобовязань за кредитним договором №105 від 11.12.2007р., в тому числі права іпотекодержателя, що виникають з договору іпотеки від 11.12.2007р., посвідченого 11.12.2007р. приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за № 12571, зі всіма додатками до нього, та права іпотекодержателя, що виникають з договору іпотеки від 18.12.2007р., посвідченого 18.12.2007р. приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за № 12880, зі всіма додатками до нього (п. 1.2. договору).
		Однак, положення п. 1.2. договору про відступлення прав вимоги від 12.12.2011р. не можуть вважатися договором про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, оскільки відповідно до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають зокрема з господарського договору. Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Аналогічна правова норма міститься у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України. Статтею 513 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного суду України, яка викладена у п. 8 його постанови від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		Аналогічної правової позиції дотримується і Пленум Вищого господарського суду України. У п. 2.6. своєї постанови № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Пленум ВГСУ зазначив, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. 
		Як вбачається з матеріалів справи, безпосереднє відступлення прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 11.12.2007р., посвідченим 11.12.2007р. приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за № 12571 та за договором іпотеки від 18.12.2007р., посвідченим 18.12.2007р. приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за №12880, відбулося на підставі окремих письмових, нотаріально посвідчених договорів відступлення прав вимоги. Так, зокрема, 15.10.2012р. між Відповідачами укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11.12.2007р., реєстр. № 12571. Цей договір укладено в письмовій формі, посвідчено 15.10.2012р. приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №4921. Також 15.10.2012р. між Відповідачами укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 18.12.2007р., реєстр. №12880. Цей договір також укладено в письмовій формі, посвідчено 15.10.2012р. приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №4922.
		Таким чином, за оспрюваним договором про відступлення прав вимоги від 12.12.2011р. ПП «Інтеграл Інвестиції» відступлено право вимоги до ТзОВ «Галицький автозавод», щодо виконання останнім взятих на себе зобовязань за кредитним договором №105 від 11.12.2007р., а не до ТзОВ «Львівське автотранспортне підприємство 24662» як майнового поручителя за цими зобовязаннями.
		Тобто, в цьому випадку, укладений 12.12.2011р. між Відповідачами договір відступлення права вимоги не створював зобовязань для Позивача як іпотекодавця. Зобовязання Позивача - іпотекодавця перед ПП «Інтеграл Інвестиції» - новим іпотекодержателем (кредитором) виникли не з моменту укладення між Відповідачами договору відступлення права вимоги від 12.12.2011р., а з дати укладення між ними в письмовій формі, нотаріального посвідчення та внесення до державного реєстру договорів про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, тобто з 15.10.2012р., в час коли ПП «Інтеграл Інвестиції» перебував у статусі фінансової установи. 
		Крім цього, Позивач фактично визнав оспорювані договори та правомірність набуття ПП «Інтеграл Інвестиції» прав вимоги на підставі цих договорів, вчинивши конклюдентні дії щодо такого визнання.
		А саме, як свідчить протокол від 05.11.2012р. судового засідання Господарського суду Львівської області у справі №2/161, в цьому судовому засіданні, при розгляді заяви Відповідачів від 19.10.2012р. про заміну стягувача ПАТ АКБ «Львів» його правонаступником ПП «Інтеграл Інвестиції», яка зокрема обґрунтовувалась укладенням оспорюваних договорів і до якої було додано копії оспорюваних договорів, були присутні два представника Позивача, які підтримали цю заяву. В подальшому, Позивач 16.11.2012р. уклав зі стягувачем  ПП «Інтеграл Інвестиції» мирову угоду щодо врегулювання питання виконання Позивачем взятих на себе зобовязань за Договорами Іпотеки (надалі  ОСОБА_6). Шляхом підписання цієї ОСОБА_6, Позивач підтвердив свої зобовязання перед ПП «Інтеграл Інвестиції» щодо виконання зобовязань за Договорами Іпотеки (п. 1.2. ОСОБА_6). Шляхом підписання цієї мирової угоди, Позивач взяв на себе зобовязання сплатити ПП «Інтеграл Інвестиції» заборгованість за Кредитним Договором у сумі 7 665 345, 15 грн. (п. 2.1. і п. 3.1. ОСОБА_6). Укладенню зазначеної мирової угоди передувало рішення вищого органу управління Позивача від 12.11.2012р. про надання директору Позивача повноважень на укладення з ПП «Інтеграл Інвестиції» такої мирової угоди. ОСОБА_6 подана сторонами на затвердження її Господарським судом Львівської області спільною заявою Позивача та ПП «Інтеграл Інвестиції». ОСОБА_6 затверджувалась 11.12.2012р. в судовому засіданні за безпосередньою участю представника Позивача, який в цьому судовому засіданні підтримав заяву про затвердження мирової угоди та просив її задоволити, що зафіксовано в протоколі судового засідання у справі №2/161 від 11.12.2012р. В подальшому Позивач здійснив на користь ПП «Інтеграл Інвестиції» ряд платежів по погашенню заборгованості за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. на загальну суму 56 тис. грн.
		Таким чином, 
		- підтримавши в судовому засіданні 05.11.2012р. в справі №2/161 заяву Відповідачів про заміну стягувача ПАТ АКБ «Львів» його правонаступником ПП «Інтеграл Інвестиції»;
		- отримавши згоду свого вищого органу управління товариством на укладення ОСОБА_6;
		- уклавши з ПП «Інтеграл Інвестиції» ОСОБА_6;
		- звернувшись до суду спільною з ПП «Інтеграл Інвестиції» заявою про затвердження ОСОБА_6;
		- підтримавши в судовому засіданні 11.12.2012р. заяву про затвердження ОСОБА_6 та клопочучись перед судом про її задоволення;
		- письмово підтвердивши, шляхом укладення ОСОБА_6, свої зобовязання перед ПП «Інтеграл Інвестиції» щодо виконання зобовязань за Договорами Іпотеки;
		- взявши на себе зобовязання сплатити ПП «Інтеграл Інвестиції» заборгованість за Кредитним Договором у сумі 7 665 345, 15 грн.;
		- здійснивши на користь ПП «Інтеграл Інвестиції» ряд платежів по погашенню заборгованості за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. на загальну суму 56 тис. грн.,
		Позивач вчинив конклюдентні дії щодо визнання оспорюваних договорів і, відповідно, щодо правомірності набуття ПП «Інтеграл Інвестиції» прав вимоги на підставі цих договорів.
		За таких обставин Позивач втратив право покликатися на підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, з огляду на принцип «естопель», який широко використовується в практиці Європейського суду з прав людини. Термін «естопель» означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (Хохліч проти України (Заява № 41707/98); ОСОБА_7 та інші проти Туреччин (Заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), такий принцип підлягає застосуванню українським судом і при розгляді даної справи. Суть означеного принципу в даній справі полягає в тому, що Позивач, з огляду на вчинені ним конклюдентні дії, які свідчать про визнання ним законності оспорюваних договорів та визнання правомірності набуття ПП «Інтеграл Інвестиції» прав вимоги за Кредитним договором і Договорами Іпотеки, втратив право посилатися на підстави для визнання правочину недійсним.
		Частиною першою статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. З цього приводу Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (п. 2.51) розяснив, що визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу зокрема: в письмовій формі, шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень. Про визнання обставин може свідчити й зміст поданих суду письмових документів: претензій та відповідей на них, листів та інших письмових звернень учасників судового процесу один до одного (наприклад, лист, надісланий у відповідь на претензію, в якому зазначається про повне або часткове визнання заявленої до стягнення заборгованості). Не передбачено законом й можливості відмови учасника судового процесу від раніше здійсненого ним визнання обставин.
		Про обізнаність Позивача щодо укладення оспорюваних договорів та їх умови свідчать:  протокол судового засідання Господарського суду Львівської області у справі №2/161 від 05.11.2012р.; протокол загальних зборів учасників Позивача № 5 від 12.11.2012р.; укладена 16.11.2012р. між ПП «Інтеграл Інвестиції» і Позивачем мирова угода; протокол судового засідання у справі №2/161 від 11.12.2012р.
		Крім цього, вважаючи, що договір про відступлення права вимоги від 12.12.2011р. є договором факторингу, а не договором купівлі-продажу прав вимоги (цесії), Позивач починаючи з 05.11.2012р. був в вправі та володів об'єктивною можливістю зясувати та отримати інформацію про статус ПП «Інтеграл Інвестиції», як у самого приватного підприємства, так і у ПАТ АКБ «Львів» або у тої ж таки Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з огляду на те, що така інформація є відкритою (загальнодоступною). Відповідно до п. 2 розд. IX «Порядок користування інформацією з Реєстру» положення «Про Державний реєстр фінансових установ», затвердженого розпорядженням № 41 Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003р., в редакції розпорядження Держфінпослуг № 413 від 30.06.2011р., яка була чинною станом на 05.11.2012р., юридичні і фізичні особи можуть одержати інформацію з Реєстру шляхом звернення до Держфінпослуг або безпосереднього доступу до інформації, розміщеної на офіційному сайті Держфінпослуг.
		Однак, Позивач не реалізував свого права на вільний доступу до інформації, розміщеної на офіційному сайті Держфінпослуг, а також не звернувся з відповідним запитом ні до Відповідачів ні до того ж таки Держфінпослуг,  в той час, як згідно ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.  
		Поряд з цим, як зазначалось вище, в процесі розгляду Господарським судом Львівської області справи №2/161 ПАТ АКБ «Львів» та ПП «Інтеграл Інвестиції» звернулися до суду спільною заявою у якій просили суд замінити стягувача ПАТ АКБ «Львів» у виконавчому провадженні ВП №30487273 його правонаступником ПП «Інтеграл Інвестиції». Заява про заміну стягувача обґрунтовувалась укладенням оспорюваних договорів з посиланням на положення ст.ст.512-519 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» і ст. 25 Господарського процесуального кодексу України. В якості доказів підставності звернення до суду із зазначеним клопотанням, до Заяви про заміну стягувача було додано копії оспорюваних договорів. Розгляд Заяви про заміну стягувача здійснювався в судовому засіданні за участю представників сторін.
		Відповідно до ч.3 ст. 25 Господарського процесуального кодексу України про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу. За змістом ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України ухвали господарського суду є різновидом судових рішень. Пленум Вищого господарського суду України у п. 2 своєї постанови № 6 від 23.23.2009р. «Про судове рішення» (з наступними змінами) розяснив, що рішення господарського суду повинні ґрунтуватись на повному з'ясуванні зокрема того, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.
		Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Розглядаючи Заяву про заміну стягувача, Господарський суд Львівської області за результатами всебічного, повного і об'єктивно розгляду всіх обставини справи, керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, здійснив правову кваліфікацію правовідносин ПАТ АКБ «Львів» та ПП «Інтеграл Інвестиції», які виникли на підставі оспорюваних договорів їх правомірність і легітимність. Також судом встановлено, що в результаті укладення вищевказаних договорів відступлення прав вимоги ПП «Інтеграл Інвестиції» набуло прав кредитора до Позичальника і Позивача. В результаті, Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у справі №2/161, якою замінив сторону виконавчого провадження (стягувача)  ПАТ АКБ «Львів» на стягувача  ПП «Інтеграл Інвестиції». 
		Крім цього, правомірність набуття ПП «Інтеграл Інвестиції» прав вимоги до ТзОВ «Галицький автозавод» за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. на підставі договору відступлення прав вимоги від 12.12.2011р., встановлена Господарським судом Львівської області в процесі розгляду справи № 914/4140/14 про банкрутство ТзОВ «Галицький автозавод». Розглянувши заяву ПП «Інтеграл Інвестиції» від 14.01.2015 р. про визнання кредитором на суму 10 453 546,66 грн. до якої додано кредитний договір №105 від 11.12.2007р. та договір про відступлення права вимоги, укладений 12.12.2011р. між ПАТ АКБ «Львів» (Первісним кредитором) та ПП «Інтеграл Інвестиції» (Новим кредитором), на підставі якого Первісний кредитор передав, а ОСОБА_8 кредитор прийняв право вимоги до ТзОВ «Галицький автозавод» (Боржника), щодо виконання Боржником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором №105 від 11.12.2007р., надавши правову оцінку цим договорам, Господарський суд Львівської області встановив, що із заяви та доданих матеріалів вбачається, що кредиторські вимоги ПП «Інтеграл Інвестиції» в розмірі 10 453 546,66 грн., з яких 8 030 000,00 грн. заборгованість по кредиту, 2 138 610,00 грн. заборгованість по процентах, 284 936,66 грн. заборгованість по пені, є обґрунтованими і підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів згідно черговості визначеної ліквідатором. В результаті, ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.02.2015р. у справі №914/4140/14 визнано вимоги кредиторські вимоги ПП «Інтеграл Інвестиції» до ТзОВ «Галицький автозавод» в розмірі 10 453 546,66 грн. 
		Зазначені ухвали Господарського суду Львівської області набрали законної сили. 
		За правилами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. З цього приводу Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в пункті 2.6 вказав, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили,  при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах  позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. 
		Як зазначалося вище, правомірність набуття ПП «Інтеграл Інвестиції» прав вимоги на підставі оспорюваних договорів, а відтак і самих договорів, встановлена Господарським судом Львівської області в процесі розгляду справ №2/161 та № 914/4140/14.
		Окрім цього, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України). Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. 
		Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
		Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
		Разом з тим розділ І книги п'ятої Цивільного кодексу України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні. Так, відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
		Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). 
		Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. 
		Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. 
		До такого правового висновку прийшов Верховний суд України при розгляді справи №6-301цс15 у рішенні від 06.07.2015р. 
		Як умови оспорюваних договорів їх сторони (Відповідачі) керувалися положеннями статей 512 - 519 Цивільного кодексу України. Відповідно до умов оспорюваного договору відступлення права вимоги від 12.12.2011р. (п.1.1.) ПАТ АКБ «Львів» передав, а ПП «Інтеграл Інвестиції» прийняв право вимоги до ТзОВ «Галицький автозавод» щодо виконання останнім взятих на себе зобовязань за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. та всіма додатковими договорами (угодами) і додатками до нього. Сторони погодили, що відступлені права відступаються Первісним кредитором ОСОБА_8 кредитору за ціною 5 653 210, 00 грн. (п.1.4. договору), що цілком відповідає положенням ч. 2 ст. 656 Цивільного кодексу України, відповідно до якої предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. 
		При цьому, умов щодо фінансування ПАТ АКБ «Львів» Новим кредитором на умовах оплатності оспорюваний договір від 12.12.2011р. цей договір не містить. Також, оспорюваний договір від 12.12.2011р. не визначає, що передача Первісним кредитором прав вимоги за кредитним договором №105 від 11.12.2007р. є платою за придбання Новим кредитором права вимоги за цим кредитним договором.
		На підставі наведеного колегія суддів вважає наявними правові підстави для задоволення апеляційної скарги ПАТ АКБ «Львів».
		Щодо доводів апеляційної скарги ПП «Інтеграл Інвестиції» колегія суддів зазначає наступне.
		З матеріалів справи, зокрема, протоколів судових засідань у справі №2/161 від 05.11.2012р. і від 11.12.2012р.; заяви від 19.10.2012р. Відповідачів про заміну у виконавчому провадженні стягувача ПАТ АКБ «Львів» його правонаступником ПП «Інтеграл Інвестиції», до якої додано копії оспорюваних договорів; ухвали Господарського суду Львівської області від 05.11.2012р.; ухвали Господарського суду Львівської області від 11.12.2012р.; спільної заяви Позивача та ПП «Інтеграл Інвестиції» від 11.12.2012р. про затвердження мирової угоди; мирової угоди, укладеної 16.11.2012р. між ПП «Інтеграл Інвестиції» та Позивачем; протоколу загальних зборів учасників Позивача № 5 від 12.11.2012р., вбачається, що в процесі розгляду Господарським судом Львівської області справи №2/161, зокрема підчас розгляду заяви Відповідачів про заміну стягувача ПАТ АКБ «Львів» його правонаступником ПП «Інтеграл Ігвестиції», Позивачу 05.11.2012р. стало достеменно відомо про укладення між Відповідачами оспорюваних договорів і зокрема договору про відступлення права вимоги від 12.12.2011р., про їх зміст, умови та обставини їх укладення. Вважаючи, що договір про відступлення права вимоги від 12.12.2011р. є договором факторингу, а не договором купівлі-продажу прав вимоги (цесії), Позивач починаючи з 05.11.2012р. був в вправі та володів об'єктивною можливістю зясувати та отримати інформацію про статус ПП «Інтеграл Інвестиції», як у самого приватного підприємства, так і у ПАТ АКБ «Львів» або у тої ж таки Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з огляду на те, що така інформація є відкритою (загальнодоступною). Відповідно до п. 2 розд. IX «Порядок користування інформацією з Реєстру» положення «Про Державний реєстр фінансових установ», затвердженого розпорядженням № 41 Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003р., в редакції розпорядження Держфінпослуг № 413 від 30.06.2011р., яка була чинною станом на 05.11.2012р., юридичні і фізичні особи можуть одержати інформацію з Реєстру шляхом звернення до Держфінпослуг або безпосереднього доступу до інформації, розміщеної на офіційному сайті Держфінпослуг. 
		Однак, Позивач вчасно не реалізував свого права на вільний доступу до інформації, та не вчинив дій щодо захисту, на його думку, свого порушеного права, а звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності.
		Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (висновок Верховного суду України щодо застосування норми права стосовно початку перебігу позовної давності, висловлений у його постанові від 03.02.2016р., справа № 6-75цс15).
		Правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування позовної давності також міститься у його постанові від 16.11.2016р. у справі N 487/10132/14-ц. Так, зокрема, Верховний суд України зазначив, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
		Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. (Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22.02.2017р. у справі №6-17цс17).
		Поряд з цим, Пленум Вищого господарського суду України у п. 2.2. своєї Постанови №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» розяснив, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Аналогічна правова позиція міститься у ч. 3 п.11 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 19.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі». 
		Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. 
		Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. 
		Згідно п.1  постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин,  на які сторони  посилаються  як  на підставу  своїх  вимог і заперечень,  підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які  відповідають  вимогам закону  про  їх  належність та допустимість,  або обставин, що не підлягають доказуванню.
		Зважаючи на викладене, рішення господарського суду не відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржників відповідають матеріалам справи, документально обґрунтовані та базуються на нормах чинного законодавства. Відтак, існують достатні підстави для скасування оскаржуваного рішення.
		На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-
		Львівський апеляційний господарський  суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний-комерційний банк «Львів» задовольнити.
		2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтеграл Інвестиції» задовольнити частково.
		3. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.12.2016р. у справі №914/2622/16 скасувати.
		 4. У задоволені позову відмовити. 
		5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662» (79040, м.Львів, вул. Городоцька, 280 ЄДРПОУ 03117719) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний-комерційний банк «Львів» (79008, м.Львів, вул.Сербська, 1 ЄДРПОУ 09801546)  4547,40 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
		6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662» (79040, м.Львів, вул. Городоцька, 280 ЄДРПОУ 03117719) на користь Приватного підприємства «Інтеграл Інвестиції» (79000, м.Львів, вул.Дудаєва, 20 ЄДРПОУ 37776261)  4547,40 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
		7. Зобов»язати господарський суд Львівської області видати відповідні накази. 
		8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
		9. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.
		10. Повний текст постанови складено « 14» червня 2017р.
		 
		 
		Головуючий       суддя                                                     Михалюк О.В.
		 
		суддя                                                                                    Гриців В.М.
		 
		суддя                                                                                    Плотніцький Б.Д.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...