Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12532/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2017. Зареєстровано: 20.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2017.
Дата набрання законної сили: 16.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 червня 2017 року Справа № 910/12532/16 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),
		суддів:                         Малетича М.М.,
		    Плюшка І.А.
		за участю представників:
		позивача  Куликова Ю.Ю.,
		відповідача  Таран Є.О., Сапальова В.В.,
		третьої особи  Кустова Т.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
		на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017
		та на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016
		у справі № 910/12532/16
		за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива"
		до Національного банку України   
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		про стягнення коштів та зобовязання вчинити дії 
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі  Уповноважена особа) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі  НБУ) про скасування нарахованої та стягнутої пеню в сумі 21 923 106,16 грн., а також стягнення: 
		- доходу від погашення цінних паперів в сумі 450 670 000,00 грн.,
		- купонного доходу у сумі 76 523 766,00 грн., 
		- процентів за користування чужими грошовими коштами, одержаними від погашення номіналу цінних паперів у сумі 1 108 204,92 грн., 
		- процентів за користування чужими коштами, одержаними як купонних доход у сумі 442 207,01 грн., 
		- інфляційних нарахувань в сумі 1 695 099,34 грн.
		Обґрунтовуючи позов Уповноважена особа зазначила, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18784/15 встановлено неправомірність постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів. Вказуючи на наявність судового рішення про визнання незаконною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, позивач заявив вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, нарахування відповідачем пені, а також стягнення на підставі ст. 22 ЦК України збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів  купонного доходу за цінними паперами, доходу від погашення цінних паперів, стягнення інфляційних нарахувань та процентів за користування купонним доходом. 
		Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, посилався на те, що односторонній правочин щодо звернення стягнення на предмет застави (державні облігації) у судовому порядку недійсним визнано не було, що виключає можливість задоволення позовних вимог, а також стверджував, що позивач звертався до відповідача з листом про переведення права власності на цінні папери з нього на заставодержателя з метою погашення заборгованості за кредитним договором.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2016 (суддя Привалов А.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Національного банку України на користь ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" отриманий купонний доход у розмірі 76 523 766,00 грн., доход отриманий від погашення цінних паперів у розмірі 450 670 000,00 грн. та 197 281,63 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 (колегія суддів у складі: суддя Тищенко А.І.  головуючий, судді Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016 скасовано частково. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Національного банку України на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" отриманий купонний доход у розмірі 76 523 766,00 грн., отриманий доход від погашення цінних паперів у розмірі 450 670 000,00 грн., 3% річних за користування купонним доходом у розмірі 442 207,01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів у розмірі 1 108 204,92 грн., інфляційні втрати в розмірі 717 235,57 грн., судовий збір за подання позовної заяви 67 528,89 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено". Стягнуто з Національного банку України на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 74 776,99 грн.
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 28.02.2017, рішення господарського суду першої інстанції від 24.11.2016 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. 
		Посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій вимог ст.ст. 35, 82 ГПК України, ст.ст. 202, 204, 526, 590, 625 ЦК України, касатор зокрема стверджує, що під час прийняття оскаржуваних рішень, господарськими судами:
		- надано правову оцінку фактичних обставин адміністративної справи № 826/18784/14, а тому вони не можуть бути преюдиціальними у розумінні ст. 35 ГПК України; 
		- не враховано той факт, що ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" самостійно неодноразово зверталося до НБУ з проханням перевести у свою власність предмет застави з метою погашення заборгованості за кредитним договором;
		- не враховано, що ні кредитний договір, ні договір застави майнових прав, ні односторонній правочин зі звернення стягнення на предмет застави (державні облігації) не визнано недійсними і не скасовані;
		- помилково застосовано ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин сторін, тоді як положення цієї статті регулюють зобовязальні відносини і не розповсюджується на вимоги щодо стягнення збитків.
		У додаткових поясненнях до касаційної скарги НБУ зазначив про те, що окремі положення кредитного договору та договору застави, одночасно із згодою позивача на списання державних облігацій, а також дії НБУ щодо зарахування у власність спірних державних облігацій слід трактувати як односторонній правочин, котрий став підставою для набуття НБУ права власності на спірні облігації. Отже, на думку НБУ, останній набув право власності на державні облігації не на підставі Постанови Правління НБУ № 407/БТ від 23.06.2015, а на підставі одностороннього правочину, який урегульований: кредитним договором; договором застави: листом позивача про переведення предмета застави у власність НБУ; згодою/діями НБУ щодо зарахування у власність спірних державних облігацій.
		У поясненнях на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу  без задоволення. На думку третьої особи, НБУ перевело у власність цінні папери у незаконний спосіб, що підтверджується рішенням в адміністративній справі. При цьому, третя особа зауважила на тому, що відповідно до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" НБУ як кредитор банку, в якому введено тимчасову адміністрацію, може задовольнити свої вимоги виключно в процедурі ліквідації банку і в порядку черговості визначеної ст.ст. 47-52 даного Закону, без порушення прав і законних інтересів інших кредиторів банку.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначив про те, що господарськими судами попередніх інстанцій обєктивно перевірено фактичні обставини справи, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізовано правовідносини, що виникли та існували між сторонами; вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
		Перевіривши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке:
		Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлені наступні обставини:
		- 20.06.2014 ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (позичальник) та Національним банком України (кредитор) укладено кредитний договір № 171/06-14/КТ (далі  кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 622 000 000,00 грн. на строк з 20.06.2014 по 26.01.2015 з оплатою 14,25% річних;
		- 01.12.2014 позивачем та відповідачем укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якого було змінено строк погашення відсотків за користування кредитом за листопад 2014 року на 26.12.2014; 
		- в забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором, 20.06.2014 позивачем та відповідачем укладено договір застави державних облігацій України № 171/06-14/ДОУ (далі  договір застави);
		- відповідно до п. 1.1 договору застави, позивач передав в заставу відповідачу державні облігації України загальною вартістю 675 667 000,00 грн., а саме державні облігації України UA4000181275 у кількості 675 667 штук номінальною вартістю 1000 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1006,11 грн. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016;
		- на виконання умов п. 2.1.1 кредитного договору, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, визначені у договорі застави, які були надані під забезпечення кредиту;
		- право власності позивача на зазначені вище цінні папери станом на дату укладення договору застави підтверджено біржовими звітами  виписками з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС;
		- за рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню, інші витрати заставодержателя, повязані з виконанням грошового зобовязання заставодавця в повному обсязі (п. 1.2 договору застави);
		- в п. 2.2.2 договору застави передбачено, що заставодержатель має право у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення) та неможливості списання відповідно до ст. 73 Закону України "Про національний банк України" у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору;
		- згідно з п. 2.2.4 договору застави, у разі неможливості продажу предмета застави, заставодержатель має право залишити заставлені державні облігації України у своїй власності за справедливою вартістю;
		- згідно п. 1 постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" у разі звернення банку щодо неможливості належного виконання ним зобовязань перед Національним банком України за операціями рефінансування та операціями репо в строки, визначені кредитними договорами та договорами репо, укладеними відповідно до умов Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2009 № 259, здійснюється продовження строку та зміна інших умов користування отриманими кредитами на умовах та в порядку, визначених Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, шляхом внесення відповідних змін до таких кредитних договорів, договорів застави та договорів репо;
		- позивач листами від 21.11.2014, від 16.12.2014, від 22.12.2014 звертався до Національного банку України з питання внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент;
		- факт отримання вказаних листів НБУ підтверджується відповідними відмітками відповідача про реєстрацію вхідної кореспонденції на наданих позивачем копіях листів, проте, листи залишені відповідачем без відповіді, відповідні зміни до умов кредитного договору внесені не були;
		- положення укладених між позивачем та відповідачем договорів, а саме п. 2.2.8 кредитного договору та п. 2.2.4 договору застави передбачають чіткий порядок задоволення вимог, а саме переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам;
		- на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", яким з 24.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива";
		- тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" запроваджено строком на 3 місяці з 24.06.2015 по 23.09.2015 включно;
		- як зазначено НБУ в листі № 40-04025/51350 від 22.07.2015, Національним банком України 05.03.2015 здійснено безспірне списання кошів в сумі 51 899 165,55 грн. з кореспондентського рахунку ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Однак, у звязку з відсутністю коштів та віднесенням банку до категорії проблемних НБУ припинив списання коштів та вжив заходів щодо задоволення своїх вимог;
		- постановою Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ прийнято рішення задовольнити вимоги НБУ як кредитора з метою покриття обсягу наявної заборгованості за відповідними кредитними договорами шляхом набуття за справедливою вартістю у власність Національного банку державних облігацій, які є предметом застави за цими кредитними договорами та які заблоковані на користь НБУ як забезпечення виконання зобовязань, а саме 2 186 218 штук облігацій, загальною справедливою вартістю 2 096 119 520,28 грн. Також, визначено черговість спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості: у першу чергу  суми основного боргу за кредитами, у другу - суми процентів за користування кредитами, у третю  сума нарахованої пені, у четверту  суми штрафів;
		- сума задоволених вимог за вказаними кредитними договорами складає 2 459 530 120,28 грн., у тому числі 1 977 767 501,45 грн. сума основного боргу, 19 146 484,48 грн. заборгованості за нарахованими процентами, 462 586 134,35 грн. пеня, 30 000,00 грн. штраф, тобто НБУ частково погасив заборгованість за вказаним кредитними договорами. Справедлива вартість державних облігацій України визначалась виходячи з вимог Порядку оцінки за справедливою вартістю цінних паперів, що перебувають у власності НБУ та на момент здійснення зазначеного правочину, становила 2 096 119 520,28 грн.;
		- у власність відповідача було переведено предмет застави: державні облігації України: UA4000181275 у кількості 450 670 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1006,11 грн. за одну штуку із датою погашення 01.06.2016, оскільки державні облігації в кількості 224 997 штук були вивільнені Національним банком України від застави, у звязку з погашенням 19.09.2014 позивачем частини кредиту;
		- відповідачем нараховано позивачеві пеню за прострочення виконання зобовязань за кредитним договором у розмірі 21 923 101,16 грн. та здійснено погашення вказаної суми на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ;
		- постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" до НБУ, за участю третьої особи  Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована з тих підстав, що Національним банком України здійснено переведення у власність цінних паперів на підставі оскаржуваної постанови Правління НБУ всупереч чинному законодавству при підході до визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки не сформовано заявки покупців державних цінних паперів, у звязку з нездійсненням процедури продажу, що призвело до збільшення витрат позивача. Переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам, проте, як встановлено судом адміністративної юрисдикції у справі № 826/18784/15, відповідно до публічної інформації на сайті Національного банку України, (а також інформаційних ресурсів організаторів торгівлі цінними паперами), аукціонних та тендерних пропозицій від відповідача щодо реалізації даних цінних паперів з даними кодами ISIN, які перебувають в заставі позивача, учасникам ринку не надходило;
		- адміністративний суд у справі № 826/18784/15 дійшов висновку про те, що державні облігації UА 4000180582 в кількості 821 395 шт., UА 4000181275 в кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 в кількості 100 695 шт., UА 4000173280 в кількості 200 000 шт., UА 4000186928 в кількості 42 395 шт. підлягають поверненню Національним банком України  ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" як безпідставно переведені в його власність;
		- на підставі скасованої в судовому порядку постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ відбувся перехід до відповідача права власності на цінні папери у бездокументарній формі  спірні державні облігації України, що є предметом договору застави, тобто Національний банк України не здійснив продаж даних облігацій у встановленому порядку. В постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 було встановлено, що переведення у власність Національного банку України цінних паперів здійснено не за справедливою ціною. 
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що:
		- вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку отриманого прибутку у разі перебування спірних облігацій внутрішньої державної позики у власності позивача, з урахуванням порядку та строків їх погашення та виплати відсоткового доходу за облігаціями;
		- враховуючи характер правовідносин сторін у справі (права та обовязки за кредитним договором та договором застави), позивачем правильно визначено отримання відповідачем під час дії постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ доходів (купонний дохід в сумі 76 523 766,00 грн., а також сума погашення вартості цінних паперів, які є предметом застави, в розмірі 450 670 000,00 грн.) як збитків в розумінні ст. 22 ЦК України та ст.ст. 217, 224 ГК України;
		- позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, в подальшому скасованої рішенням адміністративного суду, купонного доходу у загальному розмірі 76 523 766,00 грн. та суми, отриманої від погашення державних облігацій України, які виступали предметом застави, у загальному розмірі 450 670 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
		- вимоги позивача про скасування нарахованої та стягнутої пені в сумі 21 923 106,16 грн., відповідно до положень ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, не відповідають встановленим способам захисту порушеного права, у звязку з чим господарський суд відмовив у їх задоволенні;
		- відмовляючи у в задоволені вимог про стягнення з відповідача 3% річних за користування купонним доходом у розмірі 442 207,01 грн. та 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів у розмірі 1 108 204,92 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 1 695 099,34 грн. господарський суд зазначив про те, що ст. 625 ЦК України регулює зобовязальні відносини і не розповсюджується на вимоги щодо стягнення збитків.
		Скасовуючи частково рішення господарського суду першої інстанції та викладаючи резолютивну частину рішення у своїй редакції, господарський суд апеляційної інстанції, в цілому погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобовязань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, що дає підстави для застосування до відповідача міри відповідальності за прострочення грошового зобовязання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому, здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум, господарський суд апеляційної інстанції, крім сум, що були стягнуті рішенням господарського суду першої інстанції, також стягнув з відповідача 3% річних за користування купонним доходом у розмірі 442 207,01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів у розмірі 1 108 204,92 грн., інфляційні втрати в розмірі 717 235,57 грн., судовий збір за подання позовної заяви 67 528,89 грн. 
		Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій щодо вирішення спору в частині заявлених вимог про скасування нарахованої та стягнутої пені в сумі 21 923 106,16 грн., про стягнення отриманого купонного доходу у сумі 76 523 766,00 грн. та про стягнення отриманого доходу від погашення цінних паперів в сумі 450 670 000,00 грн., з огляду на таке:
		Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на час передачі позивачем предметів застави в заставу відповідачу, вони належали позивачу на праві власності.
		Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 
		Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій перш за все виходили з того, що постанова Правління Національного банку України є саме нормативним актом вказаного державного органу, а не правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому скасування такого нормативного акта є самостійною підставою для можливого відшкодування спричинених його прийняттям збитків.
		Вищий господарський суд України погоджується з такою правовою оцінкою цих обставин справи, виходячи з наступного:
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, а отже, наділений державно-владними повноваженнями, правові акти, що їм видаються, можна визначити як волевиявлення НБУ у визначеній формі в межах встановленої законодавством України компетенції в області регулювання грошово-кредитних відносин шляхом встановлення правових норм, конкретної практики їх реалізації чи індивідуальних приписів.
		Посилання відповідача на те, що в даному випадку НБУ набуло право власності на державні облігації не на підставі Постанови Правління НБУ № 407/БТ від 23.06.2015, а на підставі умов кредитного договору, умов договору застави, згоди позивача на списання державних облігацій, дій НБУ щодо зарахування у власність спірних державних облігацій, які по суті є одностороннім правочином, було предметом дослідження господарським судом апеляційної інстанції, який правильно зауважив на тому, що в силу приписів ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" вказана постанова є актом індивідуальної дії, і саме у звязку з її скасуванням адміністративним судом, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі для поновлення свого порушеного права.
		Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Факти, передбачені наведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність  це обовязковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.
		Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (розяснення, які містяться у п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
		Отже, з урахуванням вимог ст. 35 ГПК України, господарськими судами правильно зазначено про те, що скасування Постанови Правління НБУ № 407/БТ від 23.06.2015 є самостійною підставою для можливого відшкодування спричинених її прийняттям збитків. 
		Стосовно доводів відповідача про те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з клопотаннями про переведення права власності на предмет застави в рахунок погашення існуючої заборгованості за кредитними договорами, то цім доводам також було надано відповідну оцінку господарськими судами і враховано, що позивач просив відповідача розглянути можливість переведення предмета застави за справедливою вартістю у власність відповідача. Однак наявність факту переведення предмета застави у власність відповідача за справедливою вартістю не було доведено відповідачем, що спростовує твердження відповідача про наявність у даному випадку одностороннього правочину.
		Навпаки, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач  звернув стягнення на цінні папери, саме на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення державних облігацій у власність НБУ, яка була скасована адміністративним судом з підстав неправильного визначення справедливої вартості предметів застави. 
		При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом від 04.03.2016 № 06 з вимогами, зокрема, про повернення у власність ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" цінних паперів, що були переведені у власність відповідача згідно скасованої постанови правління НБУ № 407-БТ від 23.06.2015. Проте, вказана вимога була залишена НБУ без задоволення, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача за захистом своїх майнових прав.
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Згідно з ч. 3 ст. 147 ГК України збитки завдані субєкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обовязків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) - є зобовязання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. 
		Згідно з приписами ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є скоєне ним правопорушення у сфері господарювання. 
		Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки субєкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобовязання іншою стороною.
		Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
		За приписами ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.
		Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 ЦК України, покладається обовязок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобовязання відповідно до ст. 623 ЦК України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання обєкта лізингу.
		Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
		Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
		Відповідно до приписів ст. 142 ГК України, прибуток (доход) субєкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
		Згідно з п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.
		Господарськими судами враховано, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку отриманого прибутку у разі перебування спірних облігацій внутрішньої державної позики у власності позивача, з урахуванням порядку та строків їх погашення та виплати відсоткового доходу за облігаціями.
		Отже, враховуючи характер правовідносин сторін у справі (права та обовязки за кредитним договором та договором застави), господарські суди правильно погодилися з доводами позивача про те, що отримані відповідачем під час дії постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ доходи (купонний дохід в сумі 76 523 766,00 грн., а також сума погашень вартості цінних паперів, які є предметом застави, в розмірі 450 670 000,00 грн.) є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України та ст.ст. 217, 224 ГК України.
		Розмір та строки отримання купонного доходу та погашення цінних паперів встановлені постановою Міністерства фінансів України від 21.05.2014 № 139 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики  для відшкодування сум податку на додану вартість", що підтверджено розміщеною на сайті Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua/ інформацією щодо умов випуску облігацій внутрішніх державних позик, що знаходяться в обігу станом на 03.12.2015.
		В свою чергу, доводи позивача у частині розміру купонного доходу від державних облігацій України, що є предметом договору застави, та щодо розміру погашення цінних паперів, підтверджені наведеною вище інформацією та відповідачем у справі не спростовані.
		З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, в подальшому скасованої рішенням адміністративного суду, купонного доходу у загальному розмірі 76 523 766,00 грн. та суми, отриманої від погашення державних облігацій України, які виступали предметом застави, у загальному розмірі 450 670 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		При розгляді позовної вимоги про "скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені у розмірі 21 923 106,16 грн." господарські суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, дійшли обґрунтованого висновку, що зазначена вимога не відповідає встановленим способам захисту порушеного права, у звязку з чим правомірно відмовили у її задоволенні. 
		Що стосується висновку господарського суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих позивачем грошових сум на підставі ст. 625 ЦК України, у даному випадку Вищий господарський суд України, вважає такий висновок помилковим з огляду на наступне:
		Статтею 625 ЦК регулюються зобовязальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобовязань. Крім того, з рішення суду зобовязальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
		Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на те, що Верховний Суд України у своєму листі від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" розяснив, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобовязання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.
		Відтак, дія ч. 2 ст. 625 ЦК не поширюється на правовідносини, що виникають у звязку із завданням шкоди.
		У звязку з викладеним, Вищий господарський суд погоджується у вказаній частині з доводами касаційної скарги про помилкове застосування ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин сторін.
		В свою чергу, з огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволені відповідних позовних вимог.
		Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
		Згідно з п. 2, п. 5 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, або змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції. 
		Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за користування купонним доходом у розмірі 442 207,01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів у розмірі 1 108 204,92 грн., інфляційних втрат в розмірі 717 235,57 грн. та розподілу судового збору, а в іншій частині, а саме щодо стягнення з відповідача отриманого купонного доходу у розмірі 76 523 766,00 грн., отриманого доходу від погашення цінних паперів у розмірі 450 670 000,00 грн. та в частині відмови у задоволенні позову про скасування нарахованої та стягнутої пені в сумі 21 923 106,16 грн. та рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016 в повному обсязі  залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 у справі № 910/12532/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за користування купонним доходом у розмірі 442 207,01 грн., 3% річних отриманих від погашення номіналу цінних паперів у розмірі 1 108 204,92 грн., інфляційних втрат в розмірі 717 235,57 грн. та розподілу судового збору.
		Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 в частині стягнення з відповідача отриманого купонного доходу у розмірі 76 523 766,00 грн., отриманого доходу від погашення цінних паперів у розмірі 450 670 000,00 грн. та в частині відмови у задоволенні позову про скасування нарахованої та стягнутої пені в сумі 21 923 106,16 грн. та рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016 в повному обсязі - залишити без змін.
		Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2016.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" (03150, м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9, код ЄДРПОУ 33299878) на користь Національного Банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код ЄДРПОУ 00032106) 1 517,64 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги. 
		Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.
		 
		Головуючий суддя:В. КартереСудді:М. Малетич  І. Плюшко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...