Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/344/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2017. Зареєстровано: 20.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2017.
Дата набрання законної сили: 30.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		___________________________________________________________________________
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		15 червня 2017 р. Справа № 902/344/17  
		 
		Господарський суд Вінницької області у складі:
		Головуючий суддя                  В. Білоус
		ОСОБА_1 Матущак
		за участю представників:
		позивача      : ОСОБА_2 - згідно довіреності; 
		відповідача   : ОСОБА_3- згідно довіреності.
		Місце розгляду справи : приміщення суду, зал судових засідань №3 
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ" (місцезнаходження: 81135, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Зубра, вул. Б. Хмельницького, 144)   
		до:Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (місцезнаходження: 23310, Вінницька обл., Тиврівський р-н, м. Гнівань, вул. Промислова,15)  
		про стягнення 2 120 949,59  грн., з яких 1 962 000 грн.- боргу, 39 240 грн.- пені за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 23 866,52 грн.- 3% річних за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 95 843,7 грн.- інфляційних втрат за період листопад 2016 - лютий 2017 
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Відповідач у відзиві проти позову заперечив покликаючись на те, що у відповідності до п. 1.1 договору поставки від 20.09.2016 року за № 105-П, Постачальник приймає на себе зобов'язання виконати доставку певної продукції, Товару який буде визначений в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікацій відповідно які є невідємною частиною даного Договору, а Покупець зобовязаний прийняти товар та оплатити їх вартість згідно умов даного Договору. Вказує про те, що як передбачено Специфікацією №1, яка є додатком, до Договору поставки за № 105-П та становлять невідємну частину договору поставки, підписану сторонами, позивач був зобовязаний передати у власність позивачу за плату товар, а саме анкер-закладний АЗ-2 для пружних колійних скріплень КПП-5, в кількості 30 000 шт. на загальну вартість 1 962 000 грн. та здійснити доставку товару. Зазначає про те, що відповідно до доданих видаткових накладних відповідач дійсно отримав вищезазначену продукцію на загальну суму 1 962 000 грн.. Вказує про те, що в звязку з цим, позивачем дійсно було належним чином виконано, покладене на нього п. 1.1. договору поставки, зобовязання по поставці товару. Зазначає про те, що відповідно до загальновідомої інформації та технічних умов ТУ У 35.2-30268559-070:2007 від 06.09.2007р. виробником анкеру АЗ-2 території України є лише позивач. Вказує про те, що ПрАТ «Гніванський завод СЗБ» на протязі досить тривалого часу з 2014р. та початку 2015р. виробляло свою продукцію в яку закладався анкер АЗ-1 яка є аналогом анкеру АЗ-2., наявність конкурентів на ринку дозволяло товариству обирати дешевший товар при відповідній якості та таким чином виготовляти власну продукцію по меншій собівартості, що робило відповідача рентабельними та дозволяло не допускати великої кількості збитків. Зазначає про те, що « 12» березня 2015 року відповідачу надійшов лист за №10/03-08 від 10 березня 2015 року від позивача про те, що анкер постачальника послугами якого відповідач користувався на той момент не може використовуватись залізничними підприємствами, в якості доказів цього ними було надано Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2014 року у справі 826/14671/14 яке набрало законної сили 03.12.2014 року та яким скасовано погодження технічних умов ТУ У 27.3-23721759-002:2007 «Анкер закладний до пружного скріплення СБ-3 та змін до них виробництва TOB «АТ Механіка». Вказує про те, що після чого, замовник продукції відповідача почав надавати рознарядки в яких чітко прописував, що в звязку із скасуванням вищеозначеного погодження відповідач має виготовляти шпалу з/б типу СЗ-0 Р-65 (під скріпленням KПП-5), тобто із анкером АЗ-2. Зазначає про те, що окремо потрібно означити, що продукція, яку випускає відповідач використовуючи анкер (товар по договору), використовується для облаштування залізної дороги, закупівля якої відбувається шляхом прямих вказівок ПАТ «Українська залізниця», через її філію «Центр Управління промисловістю», таким чином саме після заявок філії ЦУП відповідачем проводиться виробництво і відвантаження власної продукції. Вказує про те, що відповідно до Рішення господарського суду місті Києва від 08.02.2011 по справі № 18/31 визнаний факт обєднання ДП «УПП УЗ» в межах єдиного виробничо-технічного комплексу Укрзалізниці з ВАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», який є правонаступником ВАТ згідно із наказами Укрзалізниці про централізоване матеріально-технічне забезпечення через  ДП «УПП УЗ». Вказує про те, що тобто, відповідач входить в єдиний виробничо-технічний комплекс залізничного транспорту загального користування під управлінням ПАТ «Укрзалізниця», метою діяльності яких є забезпечення перевізного процесу. Вказує про те, що держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи, особливості правового статусу даних суб'єктів, законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно- конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм. Зазначає про те, що враховуючи те, що позивач є єдиним виробником анкеру АЗ-2 на території України, а відповідач стратегічним обєктом який входить в єдиний виробничо - технічний комплекс Укрзалізниці ПрАТ «Гніванський завод СЗБ» не мав змоги відмовитись від виконання замовлень ПАТ "Укрзалізниці", які відбувались та відбуваються і досі в чіткому формулюванні наданих замовлень, якими визначена необхідність виготовлення та постачання шпали саме з анкером АЗ-2. Вказує про те, що зазначене зробило відповідача заручником обставин, та фактично зобовязало його заключати договори із позивачем. Зазначає про те, що при чому, позивач чітко знав, що при виключенні з ринку свого єдиного конкурента для постачання анкеру ПрАТ «Гніванський завод СЗБ» шляхом скасування погодження технічних умов на його продукцію Відповідач стане залежним від його поставок та буде змушений укладати договори на поставку анкеру, по будь яким умовам та цінам через відсутність альтернатив. Вказує про те, що крім того між сторонами був укладений не лише договір №101 - П від 01.09.2016 але і ще ряд договорів на постачання цієї ж продукції від ТзОВ «Корпорація КРТ». Зазначає про те, що Боржником отримано від позивача вимогу датовану 14.02.2017 за № 14/02-06 про погашення заборгованості за договором 105-П на яку 24.02.2017 боржник надіслав лист-заяву за №355/02 про неможливість негайно виконати свої зобов'язання в зв'язку із тяжким фінансовим станом товариства. Вказує після чого 18.04.2017 за №613/02 відповідачем було написано заяву про реструктуризацію боргу в якому відповідач просив розглянути заяву та встановити на свій розсуд порядок погашення заборгованості, однак відповіді так і не отримали.  Зазначає про те, що 04.05.2016 відповідачем було направлено листа директору ТзОВ «Корпорація КРТ» в якому відповідач звертався із проханням про заключення мирових угод. Вказує про те, що це листування доводить бажання відповідача врегулювати взаємини відповідно до п.12.1-12.2 договору згідно яких додержання досудового способу врегулювання спору є обовязковим. Зазначає про те, що враховуючи специфіку вищеозначених взаємин випливає необхідність застосування п.1 ст. 215ЦК України, а саме те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вказує про те, що ЦК України, а згідно п.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначає про те, що крім того, з описаної ситуації по справі чітко продивляються ознаки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини відповідно до ст.233 ЦК України, а саме: п.1. згідно до якого правочин, який, вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Вказує про те, що являючись стратегічним об'єктом держави з істотною кредиторською заборгованістю здатною призвести до банкрутства товариства в будь який момент і не маючи змоги відмовитись від виконання державних замовлень на виготовлення продукції і маючи в якості єдиного можливого виробника товару (анкеру закладного АЗ-2) означеного в договорі №105-П від 20.09.2016 в юридичній особі ТзОВ "Корпорація КРТ". 
		15.06.2017 р. від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  ПАТ "Укрзалізниця".
		Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2017 підтримала клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  ПАТ "Укрзалізниця".
		Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2017 заперечив проти задоволення клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи  яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  ПАТ "Укрзалізниця".
		Суд, розглянувши вказане клопотання дійшов наступних висновків.
		Згідно ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
		Згідно п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
		Згідно ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
		Суд дійшов висновку про те, що рішення господарського суду винесене за результатами розгляду справи № 902/344/17 не стосується майна відповідача, не вплине на права і обов'язки ПАТ "Укрзалізниця", що не є стороною у справі, не наділить його новими правами чи обов'язками, не змінить його наявні права та/або обов'язки, та не позбавить певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Укрзалізниця".
		Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2017 підтримав позовні вимоги.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила.
		Повно, всебічно, об'єктивно і в сукупності дослідивши надані в справу докази, оглянувши оригінали  надавши їм юридичну оцінку, суд, на підставі ст.11, 16, 20, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 655, 692, 712 ЦК України, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в сумі 2 120 949,59  грн., з яких 1 962 000 грн.- боргу, 39 240 грн.- пені за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 23 866,52 грн.- 3% річних за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 95 843,7 грн.- інфляційних втрат за період листопад 2016 - лютий 2017. 
		До такого висновку суд прийшов з огляду на таке.
		20.09.2016 між позивачем (в Договорі  «Постачальник») та відповідачем (в Договорі «Замовник») було укладено договір поставки № 105-П (далі Договір).
		Згідно п.1.1 Договору у відповідності з цим Договором ПОСТАЧАЛЬНИК зобов'язується у 2016 році передати у власність ЗАМОВНИКУ Товар, в асортименті, кількості та за цінами, які вказуються в Специфікації даного Договору, згідно замовлень ЗАМОВНИКА, а ЗАМОВНИК зобов'язується прийняти Товар належної якості та оплатити його вартість згідно умов даного Договору.
		Згідно п.1.2 Договору найменування товару: Анкер закладний А3-2 для пружних колійних скріплень КПЇП - 5 ТУ У 35.2-30268559-070:2007 в кількості 30 000 шт..
		Згідно п.3.1 Договору кількість та асортимент Товару визначається у Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.
		Згідно п.6.1 Договору ЗАМОВНИК оплачує Товар за ціною, вказаною у Специфікації до цього Договору, яка приймається Сторонами в національній валюті України - гривні.
		Згідно п.6.3 Договору ціна даного Договору становить 1 962 000,00 гри. (один мільйон девятсот шістдесят дві тисячі грн. 00 коп.), в тому числі ПДВ 20 % 327 000,00 грн. (триста двадцять сім тисяч грн. 00 коп.).
		Згідно п.7.1 Договору розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюються у безготівковій формі.
		Згідно п.7.2 Договору ЗАМОВНИК здійснює оплату по факту поставки Товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ПОСТАЧАЛЬНИКА, з відстрочкою платежу протягом 30 (тридцяти) банківських днів.
		Згідно п.11.3 Договору у разі порушення строків оплати ЗАМОВНИК сплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення, але розмір всіх штрафних санкцій та пень, які можуть виникнути через несвоєчасність проведення оплати товару не може перевищувати 2% вартості неоплаченого Товару, з якого допущено таке прострочення.
		Згідно п.16.2 Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення підписів печаткою Сторін та після присвоєння номеру ЗАМОВНИКОМ і діє до 31.12.2016 року в частині поставок Товару, а в частині оплата - до її повного виконання.
		Позивач передав відповідачу товар, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 962 000 грн., що стверджується копіями видаткових накладних № 22/09-1 від 22.09.2016 на суму 981 000 грн., № 26/09-1 від 26.09.2016 на суму 981 000 грн.(а.с.12-13).
		Відповідач зобов'язання щодо оплати за отриманий товар не виконав.
		Таким чином, борг відповідача перед позивачем складає 1 962 000 грн., що і стало причиною виникнення спору.  
		Позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату № 14/02-06 від 14.02.2017 про сплату боргу.
		Відповідачем вказану претензію залишено без задоволення. 
		Зміст договору, взятих в ньому зобов'язань свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу, поставки товару, які регулюються ст.655, 712 ЦК України.
		Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Згідно   ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Згідно ст.525, ст.526 ЦК України              одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Як вбачається із приписів ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		Згідно ст. 692 України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
		У статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ч.І ст.628 Цивільного кодексу України                   зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Станом на день розгляду справи відповідач не надав суду належних доказів сплати позивачу суми боргу.
		Перевіривши поданий позивачем розрахунок боргу, суд вважає, що вимоги щодо стягнення 1 962 000 грн.- боргу згідно договору поставки № 105-П від 20.09.2016 є правомірними, обгрунтованими і підлягають задоволенню, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умовам договору.
		Окрім вимог про стягнення суми боргу позивачем заявлено вимоги про стягнення 23 866,52 грн.- 3% річних за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 95 843,7 грн.- інфляційних втрат за період листопад 2016 - лютий 2017.
		Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
		Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Згідно ч.І ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.
		З огляду на викладене, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд приходить до висновку про законність і обґрунтованість належними доказами вимог позивача про стягнення 23 866,52 грн.- 3% річних за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 95 843,7 грн.- інфляційних втрат за період листопад 2016 - лютий 2017.
		Також, позивач заявив до стягнення 39 240 грн.- пені за період з 04.11.2016 по 06.04.2017.
		Згідно ст.549, ст.550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. 
		Згідно п.11.3 Договору у разі порушення строків оплати ЗАМОВНИК сплачує ПОСТАЧАЛЬНИКУ пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь період прострочення, але розмір всіх штрафних санкцій та пень, які можуть виникнути через несвоєчасність проведення оплати товару не може перевищувати 2% вартості неоплаченого Товару, з якого допущено таке прострочення.
		З огляду на викладене, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд приходить до висновку про законність і обґрунтованість належними доказами вимог позивача про стягнення 39 240 грн.- пені за період з 04.11.2016 по 06.04.2017.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку про законність і обґрунтованість належними доказами вимог позивача та про стягнення 2 120 949,59  грн., з яких 1 962 000 грн.- боргу, 39 240 грн.- пені за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 23 866,52 грн.- 3% річних за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 95 843,7 грн.- інфляційних втрат за період листопад 2016 - лютий 2017.
		Суд не бере до уваги доводи відповідача викладені у відзиві на позов оскільки згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 
		Станом на 15.06.2017 відповідач не надав суду доказів визнання договору поставки № 105-П від 20.09.2016 недійсним.
		Відповідач не довів належними засобами доказування обставини викладені у відзиві на позов.
		В силу ст. ст.4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Відповідно до підп.1 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Позивач при подачі позову, згідно платіжного доручення № 7783 від 10.04.2017 фактично сплатив 31 814,25 грн. судового збору із позовних вимог про стягнення 2 120 949,59 грн., що на 0,01 грн. більше ніж передбачено законом.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		З огляду на те, що позивач не звертався до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору із державного бюджету, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", станом на 15.06.2017 суд не вирішує питання про повернення позивачу сплаченого судового збору із державного бюджету.
		За таких обставин, питання щодо повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в сумі 0,01 грн. буде розглянуто судом після звернення позивача до суду із відповідною заявою.  
		В звязку із задоволенням позову, судові витрати на судовий збір в сумі 31 814,24 грн. на підставі ст. 49 ГПК України, підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.
		Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -  
		 
		ВИРІШИВ :
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити в сумі 2 120 949,59  грн., з яких 1 962 000 грн.- боргу, 39 240 грн.- пені за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 23 866,52 грн.- 3% річних за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 95 843,7 грн.- інфляційних втрат за період листопад 2016 - лютий 2017. Судові витрати на судовий збір в сумі 31 814,24 грн. покласти на відповідача.
		2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону", код ЄДРПОУ 00282435 (місцезнаходження: 23310, Вінницька обл., Тиврівський р-н, м. Гнівань, вул. Промислова,15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація КРТ", код ЄДРПОУ 37786903 (81135, Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Зубра, вул. Б. Хмельницького, 144) 1 962 000 грн.- боргу, 39 240 грн.- пені за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 23 866,52 грн.- 3% річних за період з 04.11.2016 по 06.04.2017, 95 843,7 грн.- інфляційних втрат за період листопад 2016 - лютий 2017, 31 814,24 грн. для відшкодування судових витрат на судовий збір. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
		 
		 
		Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 15.06.2017 р. Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлено і підписано 19 червня 2017 р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.
		 
		 
		 
		Суддя                                   Білоус В.В. 
		 
		 
		 
		 
		віддрук. прим.:
		1 - до справи

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...