Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 316/2200/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		14 червня 2017 року                                                                 м. Київ
		 
		Судові палати у цивільних та господарських справах
		Верховного Суду України в складі:
		головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Берднік І.С.,Ємця А.А.,Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Жайворонок Т.Є.,Романюка Я.М.,    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості з орендної плати за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року, 
		в с т а н о в и л и: 
		У вересні 2015 року ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») про стягнення заборгованості з орендної плати.
		ОСОБА_8 зазначала, що 24 липня 2008 року між нею як фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір суборенди приміщення № 2, за умовами якого позивачка надала відповідачу в тимчасове користування приміщення загальною площею 96 кв. м, яке знаходиться на АДРЕСА_1 Запорізької області, для ведення банківської діяльності.
		16 червня 2011 року до вказаного договору було укладено додаткову угоду, пунктом другим якої змінено орендодавця на фізичну особу ОСОБА_8, а пунктом четвертим встановлено строк дії договору з 16 червня 2011 року до 31 травня 2013 року. 
		Після спливу строку дії договору позивачка та ПАТ КБ «Приватбанк» не наполягали на його припиненні, а тому договір вважався пролонгованим, приміщення залишилось у користуванні відповід <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2317/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>ача на той самий строк, тобто з 1 червня 2013 року до 15 травня 2015 року.
		15 травня 2015 року сплив строк дії договору, проте і цього разу жодна зі сторін не наполягала на його припиненні та його дію було автоматично продовжено.
		ОСОБА_8 зазначала, що пунктом 2.2 договору суборенди було визначено розмір орендної плати з розрахунку 135 грн 42 коп. за 1 кв. м без урахування податків, а оплата за кожний наступний місяць встановлювалась шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Крім орендної плати, ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язане було сплачувати комунальні послуги пропорційно до орендованої площі.
		До липня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» виконувало свої зобов'язання за договором, з липня 2015 року орендну плату банк сплатив не в повному обсязі, а згодом узагалі припинив її сплату.
		ОСОБА_8 просила стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на свою користь 65 тис. 744 грн 18 коп. заборгованості з орендної плати.
		Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року позов ОСОБА_8 задоволено: стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_8 заборгованість з орендної плати в сумі 65 тис. 744 грн 18 коп. за період із червня до серпня 2015 року. Вирішено питання про розподіл судових ви <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1979/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>трат.
		Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_8 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 205 цього Кодексу.
		На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_8 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого, 8 серпня та 17 жовтня 2012 року, 2 березня 2016 року та на постанови Вищого господарського суду України від 2 березня 2010 року, 2 жовтня 2012 року та 20 червня 2013 року.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, установлених цим Кодексом.
		За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що 24 липня 2008 року між ФОП ОСОБА_8 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір  суборенди приміщення № 2, за умовами якого позивачка надала відповідачу у тимчасове користування приміщення загальною площею 96 кв. м, яке знаходиться на АДРЕСА_1 Запорізької області, для ведення банківської діяльності.
		16 червня 2011 року до вказаного договору було укладено додаткову угоду, пунктом другим якої було передбачено зміну орендодавця з ФОП ОСОБА_8 на фізичну особу ОСОБА_8, пунктом четвертим цієї ж угоди було встановлено строк дії договору з 16 червня 2011 року до 31 травня 2013 року. У подальшому строк дії договору автоматично продовжено до 1 травня 2017 року. Орендар на підставі вказаної додаткової угоди є платником податку на прибуток на загальних підставах та при нарахуванні доходів на користь орендодавця за договором виступає податковим агентом останнього.
		Згідно з пунктом 9 додаткової угоди вона є невід'ємною частиною договору суборенди № 2 від 24 липня 2008 року.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що унаслідок неналежного виконання ПАТ КБ «Приватбанк» умов договору оренди приміщення утворилася заборгованість з орендної плати, яка підлягає стягненню з орендаря на користь позивачки.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що договір оренди приміщення було укладено між ФОП ОСОБА_8 та ПАТ КБ «Приватбанк», а тому спір, що виник між ФОП та юридичною особою є господарським, провадження у справі підлягає закриттю на підставі статті 205 ЦПК України, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого, 8 серпня та 17 жовтня 2012 року, 2 березня 2016 року та у постановах Вищого господарського суду України від 2 березня 2010 року, 2 жовтня 2012 року та 20 червня 2013 року, наданих заявницею на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, суди касаційної інстанції дійшли висновків про те, що при визначенні юрисдикції спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного судочинства та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, зокрема статті 205 ЦПК України.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми процесуального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
		Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа.
		Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
		За правилами статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарським судам підвідомчі справи, зокрема, у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.
		Відповідно до статті 21 ГПК України позивачами в судовому процесі є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		При цьому суд апеляційної інстанції залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, зокрема те, що 16 червня 2011 року додатковою угодою до договору суборенди приміщення від 24 липня 2008 року було внесено зміни, зокрема змінено орендодавця з ФОП ОСОБА_8 на фізичну особу ОСОБА_8 Додатковою угодою встановлено, що орендар є платником податку на прибуток на загальних підставах та при нарахуванні доходів на користь орендодавця за договором виступає його податковим агентом.
		Відповідно до пункту 9 додаткової угоди від 16 червня 2011 року вона є невід'ємною частиною договору суборенди приміщення від 24 липня 2008 року, сторони не оспорювали її умов, орендар після укладення додаткової угоди сплачував орендну плату фізичній особі ОСОБА_8, продовжував користування приміщенням з 2011 по 2015 рік.
		Не звернув апеляційний суд уваги й на те, що із жовтня 2013 року ОСОБА_8 є власником спірного приміщення (а. с. 63).
		Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, не визначив характеру спору, суб'єктного складу правовідносин, унаслідок чого дійшов передчасного висновку щодо належності цього спору до юрисдикції господарського суду.
		Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
		За таких обставин відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року підлягають скасуванню з направленням справи для розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л и : 
		Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року скасувати, справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий   Судді Верховного Суду України:Н.П. Лященко   І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок  В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук А.А. Ємець Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...