Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8941/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 23.06.2017. Зареєстровано: 26.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2017.
Дата набрання законної сили: 11.12.2017 (частково)
Результат оскарження 11.12.2017 Київський апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20.06.2017Справа №910/8941/17
		за позовом                Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна корпорація" 
		до                          Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"                             
		третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 
		Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Діамантбанк" Старцева Т.В.
		про           зобов'язання вчинити дії           
		Суддя Турчин С.О.
		Представники учасників процесу:
		від позивача:                    Каба Д.В. (довіреність)
		                              Кобець І.В. (довіреність)
		від відповідача:           Абросімов С.С. (довіреність)
		                              Агафонов А.В. (довіреність)   
		від третьої особи:          Абросімов С.С. (довіреність)
		                              Агафонов А.В. (довіреність)   
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна корпорація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", у  якій просить суд зобов'язати відповідача виконати платіжне доручення позивача про перерахування коштів від 21.04.2017 № 1 у розмірі 50  000  000,00 грн. з поточного рахунку № 2600836313771.980 на поточний рахунок № 26009300814635 відкритий у філії - Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Миколаїв.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 порушено провадження у справі № 910/8941/17, розгляд справи призначено на 20.06.2017.
		20.06.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
		У судовому засіданні 20.06.2017 представники позивача та відповідача надали документи для долучення до матеріалів справи.
		Представники відповідача підтримали клопотання про залишення позов без розгляду, просили суд його задовольнити. Представники позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечили.
		Дослідивши матеріали справи та заяву позивача про залишення позову без розгляду, судом встановлено наступне.
		Так, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, а тому відповідач просить суд залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. 
		Відповідно до ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; 5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; 6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором. Про залишення заяви без розгляду виноситься ухвала, в якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу. 
		З наведеного вище вбачається, що ст. 81 ГПК України, якою суд повинен керуватись при залишенні позову без розгляду, не встановлює підстав для залишення позову без розгляду на підставі клопотання сторони процесу.
		В той же час, відповідно до п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
		Відповідно до п. 4.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України      №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, в протоколі такого засідання; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті; позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. 
		Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.
		Однак, суд зазначає, що ухвалою від 06.06.2017 суд не витребовував у позивача доказів сплати судового збору, а тому, з огляду на зазначене вище, підстави для припинення провадження у справі відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України відсутні, оскільки відсутнє невиконання вимог ухвали суду зі сторони позивача.
		При цьому, суд вважає безпідставним посилання відповідача на ухвалу Вищого господарського суду України від 31.5.2016 у справі № 910/11143/15, оскільки у справі 910/11143/15 суд надавав позивачу відстрочку для сплати судового збору до прийняття рішення, та у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів сплати судового збору до прийняття рішення, суд залишив касаційну скаргу без розгляду.
		Проте, у даній справі суд не надав позивачу відстрочку для сплати судового збору, як і не зобов'язував позивача доплатити судовий збір чи надати відповідні докази, отже обставини у даній справі та у справі  № 910/11143/15 є відмінними.
		Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.
		У судовому засіданні 20.06.2017 відповідачем заявлено клопотання про витребування доказів, відповідно до якого відповідач просив витребувати у позивача оригінал платіжного доручення про доплату судового збору у розмірі 238400,00 грн.
		Судом у судовому засіданні 20.06.2017 розпочато розгляд справи по суті.
		Представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.
		Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили, надали відзив на позовну заяву та клопотання про залучення до участі у справі  третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
		Також відповідачем подано заяву про відвід судді Турчин С.О. від розгляду справи № 910/8941/17.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у задоволенні заяви про відвід судді Турчин С.О. відмовлено.
		Крім того, у судовому засіданні 20.06.2017 суд дійшов висновку залучити до участі у справі з власної ініціативи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Уповноважену особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Діамантбанк", представники якої присутні у судовому засіданні, про що судом винесено відповідну ухвалу.
		При цьому, розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні,  з огляду на наступне.
		Згідно зі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
		У пункті 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року господарським судам України     роз'яснено, що у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
		Таким чином, уповноважена особа Фонду отримує повноваження, пов'язані з ліквідацією банку, визначені ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише у випадку делегування таких повноважень уповноваженій особі Виконавчою дирекцією Фонду.
		Враховуючи те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, згідно рішенням від 24 квітня 2017 року № 1684 призначив уповноважену особу Фонду та делегував всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «ДІАМАНТБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Старцевій Тетяні Володимирівні, а судом вже залучену вказану Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Діамантбанк" Старцеву Т.В. до участі у справі в якості третьої особи, то суд дійшов висновку, що рішення суду у даній справі не стосується цивільних прав та обов'язків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а останній не позбавлений можливості здійснювати свою компетенцію через призначену ним уповноважену особу.
		Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Щодо клопотання відповідача про витребування доказів, то суд зазначає наступне.
		Так, в обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає, що заявлений позивачем позов є позовом майнового характеру, а тому судовий збір мав бути сплачений у розмірі 240000,00 грн.
		Проте, платіжним дорученням від 3105.2017 № 5 позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1600,00 грн., а тому відповідач просить витребувати у  Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна корпорація" оригінал платіжного доручення про доплату судового збору у розмірі 238400,00 грн.
		Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
		Згідно з п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.
		Враховуючи викладене, зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що доцільним є стягнення належної суми судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.
		Представники позивача надали суду пояснення по суті позовних вимог, просили суд задовольнити вимоги в повному обсязі.
		Представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечили.
		Враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення в  судовому засіданні 20.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
		Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		13.09.2012 між Публічним  акціонерним товариством "Діамантбанк" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна корпорація" (далі - клієнт) укладено договір банківського рахунку № 12-09-13-000129 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок № 2600836313771.980 на підставі документів, визначених сукупністю нормативно-правових актів України, у тому числі Національного банку України; приймати і зараховувати  на поточний рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з поточного рахунка та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбачених чинним законодавством України, за умови, що клієнт погоджується з тарифами банку,чинними на момент надання  зазначених послуг.
		Відповідно до п. 3.1 Договору, банк зобов'язаний надавати клієнту послуги у відповідності до положень цього договору та з дотриманням вимог законодавства України; надавати клієнту послуги кожного операційного дня протягом операційного часу.
		Положеннями п.п. 3.2.4 п. 3.2 договору встановлено, що банк має право відмовити клієнту у наданні послуги у випадках, передбачених законодавством України.
		Згідно з п.п. 3.4.1, 3.4.2 п. 3.4 договору, клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на поточному рахунку з дотриманням вимог законодавства, за винятком випадків, передбачених законодавством України; вимагати від банку надання послуг у відповідності з положеннями цього договору та законодавства України.
		Цей договір набуває чинності з дня відкриття поточного рахунку та діє до моменту закриття поточного рахунку (п. 8.1 договору).
		Додатковою угодою № 1 від 13.09.2012 до договору, сторони домовились про те, що банк надаватиме клієнту послуги, пов'язані з проведенням клієнтом безготівкових розрахунків в національній та іноземній валюті, з використанням програмно-технічного комплексу «Клієнт-Банк» згідно вимог законодавства України.
		Позивач 21.04.2017 подав відповідачу на виконання платіжне доручення № 1 від 21.04.2017 про перерахування коштів у сумі 50  000  000,00 грн. з поточного рахунку позивача № 2600836313771.980 на поточний рахунок позивача № 26009300814635, відкритий у Філії - Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк».
		З наданої позивачем виписки по рахунку № 2600836313771.980 вбачається, що станом на 21.04.2017 залишок коштів на поточному рахунку позивача становив 50  020  944,62 грн. 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідачем, в порушення умов договору банківського рахунку, вказане платіжне доручення від 21.04.2017 не виконане, у зв'язку із чим, позивачем заявлено у судовому порядку вимогу про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення про перерахування коштів від 21.04.2017 № 1 у розмірі 50  000  000,00 грн. з поточного рахунку № 2600836313771.980 на поточний рахунок № 26009300814635.
		Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Нормами статті 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1).
		Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2). 
		Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3). 
		Згідно із ч. 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. 
		Положеннями статті 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
		Пунктом 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
		Як встановлено судом, 21.04.2017 відповідачем прийнято від позивача  на виконання платіжне доручення № 1 від 21.04.2017 про перерахування коштів у розмірі  50  000  000,00 грн. з поточного рахунку позивача № 2600836313771.980 на поточний рахунок позивача № 26009300814635, відкритий у Філії - Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк». Наявність грошових коштів на рахунку позивача підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 21.04.2017.
		Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
		У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. 
		Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. 
		Умовами підпункту 3.1.2 договору сторони погодили, що банк зобов'язаний надавати клієнту послуги кожного операційного дня протягом операційного часу.
		Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).
		Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Як підтверджено матеріалами справи, відповідач не виконав надане позивачем платіжне доручення № 1 від 21.04.2017.
		Невиконання наданого позивачем платіжного доручення та не перерахування коштів за вказаним у платіжному дорученні реквізитами, є порушенням з боку відповідача встановлених договором банківського рахунку № 12-09-13-000129 від 13.09.2012 та Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зобов'язань щодо повного та вчасного здійснення розрахунково-касового обслуговування позивача.
		Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 Цивільного кодексу України).
		Матеріали справи не містять доказів, що відповідач мав передбачені законом підстави обмежувати права позивача щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на рахунку останнього. 
		Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що  на підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 № 264-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 квітня 2017 року № 1684 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «ДІАМАНТБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
		Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДІАМАНТБАНК» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 17 год. 00 хв. 24 квітня 2017 року до 23 травня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «ДІАМАНТБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Старцевій Тетяні Володимирівні строком на один місяць з 17 год. 00 хв. 24 квітня 2017 року до 23 травня 2017 року включно.
		23.05.2017 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 2075, відповідно до якого продовжено строк тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДІАМАНТБАНК» з 24 травня 2017 року до 23 червня 2017 року включно. Згідно з даним рішенням продовжено строк повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ДІАМАНТБАНК» Старцевої Тетяни Володимирівни з 24 травня 2017 року до 23 червня 2017 року включно.
		З огляду на наведене, відповідач зазначає, що в силу приписів п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстави для перерахування грошових коштів на  стадії тимчасової адміністрації відсутні.
		Також відповідач, з посланням на постанови Верховного суду України від 10.06.2015, 25.03.2015, 29.04.2015, зазначає, що запровадження тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає наступне.
		Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
		Відповідно до ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
		Разом з тим, судом встановлено, що позивачем подано платіжне доручення № 1 від 21.04.2017 до запровадження у банку тимчасової адміністрації.
		Таким чином, позивач 21.04.217 звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка до запровадження тимчасової адміністрації 24.04.2017, а тому виконання зазначеної операції Банком не обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 19.04.2016 у справі № 910/1757/15-г. При цьому, у вказаній постанові суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи відповідача, з посиланням на п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про те, що вимога позивача щодо здійснення переказу грошових коштів за договором банківського рахунка є вимогою кредитора, яка обмежується у період тимчасової адміністрації, оскільки порушення відповідачем своїх зобов'язань мало місце до запровадження тимчасової адміністрації.
		Таким чином, суд зазначає, що банк зобов'язаний був здійснити переказ 21.04.2017, тобто до введення тимчасової адміністрації, однак не здійснив його та не надав належної письмової відмови, як того вимагає п.  2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.  
		Крім того, суд зазначає, що станом на дату вирішення спору у даній справі тимчасова адміністрація у банку триває. Введення тимчасової адміністрації в зв'язку з віднесенням банку до проблемних, не вказує на відкликання банківської ліцензії та введення ліквідаційної процедури, що може бути підставою для відмови у здійснені переказу коштів.
		Щодо посилань відповідача на постанови Верховного суду України від 10.06.2015 у справі № 3-223гс15, від 25.03.2015 у справі № 3-24гс15, від 29.04.2015 у справі № 3-61гс15, то суд вважає зазначені посилання безпідставним, оскільки фактичні обставини у даній справі та у вказаних вище справах є відмінними.
		Так, з постанови Верховного суду України від 10.06.2015 у справі № 3-223гс15 вбачається, що позивач звернувся до суду після введення у банку ліквідації, в той же час, у даній справі позивач звернувся з позовом до суду на стадії запровадження у банку тимчасової адміністрації. З постанов Верховного суду України від 25.03.2015 у справі № 3-24гс15 та від 29.04.2015 у справі № 3-61гс15 вбачається, що позивач звернувся до банку з платіжними дорученнями після введення у банку тимчасової адміністрації, в той же час, у даній справі, позивач звернувся до банку з платіжним дорученням про перерахування коштів до введення у банку тимчасової адміністрації.
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		За змістом  ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Також ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру або підтвердить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Підстави припинення зобов'язань визначено гл. 50 Цивільного кодексу, а ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише встановлює певні особливості виконання таких зобов'язань.
		Крім цього, норма п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, оскільки судове рішення є лише способом захисту порушених прав та безпосередньо не призводить до задоволення вимоги кредитора, оскільки останнє відбувається внаслідок виконання рішення - добровільно чи примусово. Умови і порядок виконання рішень судів у примусовому порядку в разі невиконання їх добровільно визначено законом «Про виконавче провадження».
		Саме по собі винесення судового рішення про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виконання платіжного доручення  не призводить до задоволення вимог кредитора, а відтак не суперечить п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		Таким чином, суд дійшов висновку, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є перешкодою для розгляду судом відповідного позову та у випадку встановлення порушення прав позивача - його задоволення.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення про перерахування коштів від 21.04.2017 № 1 у розмірі 50  000  000,00 грн. з поточного рахунку № 2600836313771.980 на поточний рахунок № 26009300814635 відкритий у філії - Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Миколаїв є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Підсумовуючи вищенаведене, суд задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна корпорація" повністю.
		Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
		При цьому, судом у процесі розгляду справи у судовому засіданні встановлено, що позивачем при зверненні до суду із позовною заявою було не доплачено судовий збір у розмірі 238  400,0 грн.
		Так, відповідно до п. 2.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", позовні заяви про зобов'язання перерахувати грошові кошти відповідно до договору банківського рахунку належать до заяв майнового характеру і оплачуються судовим збором відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.
		Оскільки позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення про перерахування коштів від 21.04.2017 № 1 у розмірі 50  000  000,00 грн., то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 240  000,00 грн., однак позивачем сплачено лише 1600,00 грн., як за немайнову вимогу.
		Згідно з п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.
		Отже, у зв'язку із задоволенням позову, недоплачений позивачем судовий збір у розмірі 238400,00 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
		Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,  господарський суд,
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити повністю.
		Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" (04070, м. Київ,  Контрактова площа, буд. 10-А, код 23362711) виконати платіжне доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна корпорація" (54017, м. Миколаїв, вул. Радянська, буд. 14, офіс 215, код 38313226) про перерахування коштів від 21.04.2017 № 1 у розмірі 50  000  000,00 грн. з поточного рахунку № 2600836313771.980 на поточний рахунок № 26009300814635 відкритий у філії - Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Миколаїв.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (04070, м. Київ, Контрактова площа, буд. 10-А, код 23362711) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна корпорація" (54017, м. Миколаїв, вул. Радянська, буд. 14, офіс 215, код 38313226) 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (04070, м. Київ,  Контрактова площа, буд. 10-А, код 23362711) в дохід Державного бюджету України 238400,00 грн. судового збору.
		Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 23.06.2017.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                     С.О. Турчин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...