Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/4407/16-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                           Ухвала
		іменем україни
		21 червня 2017 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		                 Леванчука А.О.,  Дем'яносова М.В.,  Маляренка А.В., 
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та ОСОБА_9, орган опіки та піклування Новокодацької районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання договору купівлі-продажу квартири удаваним правочином в частині покупця, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду  м. Дніпропетровська від 26 вересня                  2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 березня 2017 року, 
		                                            в с т а н о в и л а:
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати на підставі ст. 235 ЦК України удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 8 серпня 2014 року між продавцями  ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_10, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, в частині виникнення прав та обов'язків покупця у ОСОБА_10, встановивши, що справжнім покупцем за даним договором є вона, ОСОБА_3
		Позивач посилалася на те, що вказану квартиру вона фактично купувала для себе за власні кошти. Оформлення вказаної квартири на сина було формальним, вчиненим за її ініціативою для того, щоб чоловік, з яким вона проживала однією сім'єю, не міг претендувати на цю квартиру. Після смерті сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилася спадщина на цю квартиру, на яку претендує дружина покійного сина ОСОБА_4, однак жодного відношення до вказаної квартири вона не має.
		 
		Рішенням Красногвардійського районного суду  м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,  і ухвалити нове рішення у справі про задоволення її позову.
		 
		Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		 
		Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. 
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
		Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
		 
		Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України вона не надала судам належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між  ОСОБА_10 з однієї сторони та  ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з другої сторони, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу квартири, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. При цьому суди прийняли до уваги те, що у п. 5.5 оспорюваного договору від 8 серпня 2014 року зазначено про те, що продавець та покупець підтвердили, що цей договір не носить характеру мнимого чи удаваного правочину. Вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз'яснено нотаріусом. 
		Доказів на спростування цих обставин позивач не надала, як і не надала доказів на підтвердження своїх доводів про те, що саме вона за власні кошти розраховувалася за квартиру.
		 
		Отже, наведені в касаційній скарзі доводи заявника є безпідставними і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		                                            у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Красногвардійського районного суду  м. Дніпропетровська від 26 вересня                  2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 березня 2017 року залишити без змін.  
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		А.О. Леванчук     М.В. Дем'яносов    А.В. Маляренко                                                                                                             
		Колегія суддів:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...