Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/744/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; збору за першу реєстрацію транспортного засобу.
Надіслано для оприлюднення: 26.06.2017. Зареєстровано: 29.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2017.
Дата набрання законної сили: 03.07.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		"21" червня 2017 р.                               м. Київ                                      К/800/24725/16 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: 
		головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
		на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року
		у справі № 822/744/16 
		за позовом ОСОБА_3
		до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області 
		про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) звернулася в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - Інспекція), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 09 червня           2015 року № 39188-17, яким їй визначено суму податкового зобов'язання зі сплати транспортного податку фізичних осіб у розмірі 25   000, 00 грн.
		Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2015 року № 39188-17. 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено: постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року.
		Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.
		З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 є власником легкового автомобіля «INFINITI QX70», 2013 року випуску,  об'єм двигуна  - 3 696 куб. см.
		Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 09 червня 2015 року № 39188-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25   000, 00 грн. 
		Не погодившись з рішенням Інспекції, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що встановлений рішенням Хмельницької міської ради від 21 січня 2015 року № 2 транспортний податок повинен визначатися позивачу, починаючи з 2016 року, адже зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду і ці податки і збори не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
		Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання сплати транспортного податку визначаються виключно Податковим кодексом України, тому рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платника сплачувати податки та збори. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що автомобіль позивача, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України,  є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач в такому разі є платником вказаного податку, отже відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що судом першої інстанції всебічно перевірено обставини справи, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, з огляду на наступне.
		Законом України  «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ, який набрав чинності 01 січня 2015 року, введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок.
		У розумінні статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
		Згідно з положеннями  підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу  України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
		Пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
		Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
		Згідно з підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
		Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що юридичні та фізичні особи, які мають зареєстровані автомобілі, що є об'єктами оподаткування, повинні сплачувати транспортний податок. 
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не врахував наступного.
		Статтею 10 Податкового кодексу України встановлено, що транспортний податок є складовою податку на майно та є місцевим податком.
		Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад.
		Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт  12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
		Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
		Отже, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
		Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
		Таким чином, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
		Тобто, виходячи з наведених вище норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
		Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
		Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
		Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
		Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
		Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема,  принцип стабільності, який  закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті  4 Податкового кодексу України та має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
		Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
		Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України принцип є елементом правового регулювання, останній не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, а визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. 
		Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.
		Крім того, положеннями податкового законодавства закріплений і принцип in dubio pro tributario, тобто презумпції правомірності рішень платника податку,  якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
		Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
		За наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні спору слід також врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і зважати на те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У пункті 50 рішення по справі «Щокін проти України»  ЄСПЛ відзначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
		У пункті 51 цього рішення ЄСПЛ відмітив, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (<…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).
		На думку ЄСПЛ, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
		У вказаному рішенні  ЄСПЛ, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
		У зв'язку із наведеним дійшов висновку про те, що втручання в майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу. 
		Отже, з урахуванням наведеної практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника,  колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції  про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.
		Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.
		Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
		Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
		 
		Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2016 року.
		 
		Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Судді О.А. Веденяпін    І.О. Бухтіярова    Н.Є. Маринчак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...