Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 825/532/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 травня 2017 року                                                                                                м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого                   Кривенди О.В., 
		суддів:          Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ліквідатора відкритого акціонерного товариства «Банк «Біг Енергія» Васильченка Юрія Леонідовича (далі - Ліквідатор; Банк відповідно), товариства з обмеженою відповідальністю «Брокінвестгруп» (далі - Товариство) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, 
		в с т а н о в и л а: 
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: 
		- визнати незаконними дії Ліквідатора в частині визначення черги та розміру акцептованих вимог та віднесення ОСОБА_1 до реєстру кредиторів відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_03_01/pravo1/T002121.html?pravo=1> (далі - Закон № 2121-ІІІ) в редакції від 24 липня 2009 року;
		- визнати незаконною бездіяльність Товариства щодо відмови у розгляді по суті заяв ОСОБА_1 від 19 січня та 20 березня 2016 року про внесення змін до реєстру кредиторів у зв'язку із збільшенням визнаної судом суми боргу;
		- зобов'язати Товариство включити ОСОБА_1 до реєстру кредиторів четвертої черги на суму 7 178 345 грн 83 коп. відповідно до статті 96 Закону 
		№ 2121-ІІІ (в редакції від 29 листопада 2005 року) з виплатою коштів кредиторської заборгованості в пріоритетному порядку - до перерахування коштів за вимогами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), які віднесено до п'ятої черги;
		- зобов'язати Товариство виплатити кошти кредиторської заборгованості Банку у сумі 7 178 345 грн 83 коп. у порядку черговості до виплати коштів за вимогами Фонду шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 в пріоритетному (першочерговому) порядку черговості - до черги перерахування коштів за вимогами Фонду - кошти у сумі 7 178 345 грн 83 коп. із спеціального рахунку Банку у Національному банку України (далі - НБУ). 
		На обґрунтування позову зазначила, що її вимоги щодо повернення вкладів, відсотків та судових витрат підтверджені судовими рішеннями і мають бути віднесені відповідачем до четвертої черги вимог кредиторів згідно з положеннями статті 96 Закону № 2121-ІІІ (в редакції від 29 листопада 2005 року) з виплатою коштів заборгованості в пріоритетному порядку.
		Суди встановили, що 22 січня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір № 707/07/038, згідно з пунктом 1.2 якого був розміщений грошовий вклад терміном з 22 січня 2007 року по 22 січня 2009 року.
		Також між Банком та ОСОБА_1 були укладені договори від 22 серпня 2007 року № 707/07/1216 про внесення вкладу на депозитний рахунок строком 
		на 2 роки під 16,2 % річних та від 10 жовтня 2008 року № ДС 2N 012124 строком на 1 рік під 21 % річних.
		22 січня 2009 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Банку про видачу коштів у зв'язку з закінченням строку дії договору, але відповідач на порушення пункту 2.1.5 договору по закінченню терміну дії договору суму вкладу у розмірі 
		1 150 582 грн 54 коп. не повернув.
		Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 9 квітня 2009 року постановив стягнути з Банку 1 150 582 грн 54 коп. боргу вкладу та судові витрати в розмірі 30 грн, всього - 1 150 612 грн 54 коп.
		Цей же суд рішенням від 18 червня 2009 року, яке було змінене рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 9 жовтня 2009 року, договори від 
		22 серпня 2007 року № 707/07/1216 та 10 жовтня 2008 року № ДС 2N 012124 розірвав та постановив стягнути з Банку 751 650 грн - суму боргу, 
		25 514 грн. 91 коп. - проценти за користування вкладом та судові витрати 
		в розмірі 30 грн.
		В подальшому рішеннями судів з Банку на користь позивача було стягнуто заборгованість по процентах з урахуванням встановленого індексу інфляції, три проценти річних від простроченої суми та судові витрати. 
		24 лютого 2010 року правління НБУ видало постанову № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації ВАТ «Банк «Біг Енергія», якою постановило з 1 березня 2010 року відкликати банківську ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації Банку.
		26 березня 2010 року ОСОБА_1 подала до Банку заяву про включення  її до реєстру кредиторів на підставі вищенаведених рішень судів з наданням копій судових рішень та виписки з особових рахунків від 23 березня 2010 року. Проте відповіді на вказану заяву відповідач не надав.
		Рішеннями Деснянського районного суду міста Чернігова, які ухвалювалися в період з 2011 по 2016 рік, з Банку на користь позивача стягувалися суми коштів у зав'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення вкладу.
		Суди також установили, що 28 січня 2014 року Банк і Товариство уклали договір № 33-Л, відповідно до умов якого Товариство отримало в управління непродані активи Банку і зобов'язалося вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів Банку за рахунок коштів, одержаних від управління активами.
		 
		19 січня 2016 року ОСОБА_1 подала до Товариства заяву про внесення змін до реєстру кредиторів у зв'язку із збільшенням визнаної судами суми боргу та просила внести зміни до реєстру кредиторів Банку, включивши її вимоги до Переліку (реєстру) вимог кредиторів четвертої черги, та виплатити їй кошти кредиторської заборгованості в пріоритетному порядку - до перерахування коштів за вимогами Фонду.
		Листом від 25 січня 2016 року Товариство відмовило у задоволенні заяви. 
		20 березня 2016 року ОСОБА_1 подала до Товариства заяву про внесення змін до реєстру кредиторів у зв'язку із збільшенням визнаної судами суми боргу, проте відповіді на вказану заяву відповідач не надіслав.
		Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 12 квітня 
		2016 року позов задовольнив.
		Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 травня 
		2016 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 липня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, провадження у справі закрив у зв'язку з тим, що ця справа за суб'єктивним складом сторін та сутністю спору підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала заяву про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України 
		(далі - КАС). У заяві йдеться про те, що в доданій до неї ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2015 року (№ К/800/39881/13) 
		по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано норми процесуального права щодо встановленої юрисдикції адміністративних судів. Заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2016 року та передати справу на новий розгляд до цього ж суду.
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява 
		ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
		Так, у справі, що розглядається Вищий адміністративний суд України, закриваючи провадження, виходив із того, що оскільки вимоги позивача про віднесення ОСОБА_1 до реєстру кредиторів та сплату коштів кредиторської заборгованості, яка не є вкладом, заявлені на підставі рішень судів, прийнятих за нормами цивільного законодавста, то ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Натомість у наданому для порівняння рішенні цей суд розглянув подібний спір в порядку адміністративного судочинства.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		Згідно з частиною першою статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.
		Частиною другою вказаної норми передбачено, що у разі порушення цього Закону чи нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.
		Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ (частина третя статті 87 Закону № 2121-III).
		З огляду на викладене слідує, що застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ є частиною здійснюваного ним банківського нагляду, тобто здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
		Частиною дев'ятою статті 88 Закону № 2121-III встановлено, що орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.
		Відповідно до частини шостої статті 92 цього Закону в редакції, чинній на час  відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації  Банку, при виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ.
		Разом із тим за змістом частини четвертої статті 99 Закону № 2121-III позови, подані проти ліквідатора, вважаються позовами, поданими проти НБУ.
		Отже, у контексті пункту 7 частини першої статті 3 КАС з урахуванням положень частини шостої статті 92 Закону № 2121-III призначений НБУ ліквідатор є суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень.
		Таким чином, цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державного регулювання діяльності банків та здійснення банківського нагляду НБУ, а отже, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
		Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2016 року скасувати, а справу передати до цього ж суду для здійснення касаційного розгляду.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                                                                                                                      О.В. Кривенда 
		Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...