Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/493/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		30 травня 2017 року                                                                       м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,  при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., 
		за участю: позивача ОСОБА_5, 
		                 представників: позивача - ОСОБА_6,     
		 
		відповідача - Ліходій О.О., - 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді            Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 з посади судді за порушенням присяги» (далі - Спірне рішення).
		На обґрунтування позовних вимог вказав, що заяви голови громадської спілки «Українська спілка «Автомайдан» (далі - Автомайдан)    ОСОБА_8 про проведення спеціальної перевірки судді              Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 надійшли до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) після встановленого законом строку. Отже, у ТСК не було підстав для розгляду вказаних заяв. Крім того, ОСОБА_8 не є головою Автомайдану. У зв'язку з цим позивач стверджував, що ВРЮ неправомірно прийняла до розгляду висновок ТСК.
		Також позивач посилався на невідповідність дійсним обставинам взятого до уваги відповідачем висновку ТСК щодо неповного і необ'єктивного розгляду суддею ОСОБА_5 матеріалів про адміністративні правопорушення відносно учасників масових акцій протесту. ВРЮ неправомірно не з'ясувала всіх необхідних обставин та не отримала необхідної інформації для вирішення питання щодо наявності у діях судді ОСОБА_5 дисциплінарного проступку, належним чином не оцінила додаткові дані, подані ОСОБА_5 та його представником. Крім того, висновок ТСК не містить передбачених законом підстав для внесення подання про звільнення судді з посади у зв'язку із порушенням присяги.
		Позивач також стверджує про невідповідність фактичним обставинам висновків ВРЮ про порушення ним присяги судді - у оскаржуваному рішенні не конкретизовано, які саме дії суддя вчинив з порушенням присяги. Висновки ВРЮ і ТСК ґрунтуються виключно на переоцінці доказів та порушенні норм права, які, на їхню думку, були допущені при здійсненні правосуддя, інших фактів, які б свідчили про порушення позивачем присяги судді, встановлено не було, тому передбачених законом підстав для внесення подання про звільнення за порушення присяги немає. 
		Крім цього, відповідач порушив строки притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
		Суд установив, що з 25 лютого 1985 року по квітень 1990 року      ОСОБА_5 працював на посаді народного судді Києво-Святошинського районного суду Київської області; з квітня 1990 року по квітень 2000 року - суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області. Постановою Верховної Ради України від 6 квітня 2000 року № 1617-ІІІ обраний на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково.
		Постановами судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 від 13, 20, 23, 29 січня 2014 року ОСОБА_9,     ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 визнані винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), та позбавлені права керування транспортними засобами строком на шість місяців. 
		15 та 16 грудня 2014 року до ТСК звернувся голова Автомайдану ОСОБА_8 із заявами про порушення суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 норм законодавства під час прийняття рішень у зазначених справах, оскільки всупереч вимогам КпАП зазначений суддя не вжив заходів для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин кожної конкретної справи, що призвело до винесення незаконних рішень.
		3 червня 2015 року ТСК за результатами перевірки викладених у заявах обставин ухвалила висновок про наявність у діях судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 під час прийняття постанов про притягнення до адміністративної відповідальності ознак порушення присяги. ТСК направила вказаний висновок разом із матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
		10 вересня 2015 року ВРЮ ухвалою № 478/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5
		26 листопада 2015 року ВРЮ за результатами розгляду дисциплінарної справи прийняла Спірне рішення.
		Не погоджуючись із вказаними вище рішенням ВРЮ, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
		Вищий адміністративний суд України постановою від 25 липня 2016 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував Спірне рішення. При цьому Вищий адміністративний суд України виходив із того, що ВРЮ діяла при прийнятті оскаржуваного рішення не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
		Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої 
		пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 
		У судовому засіданні представник ВРЮ заяву підтримав та навів доводи на її обґрунтування. 
		Позивач та його представник, вважаючи оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України законним та обґрунтованим, просили  відмовити у задоволенні заяви про його перегляд. 
		Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		ВРЮ є органом, правовий статус якого визначений Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України до відання ВРЮ належить:
		1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
		2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
		3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 15 січня 
		1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР) ВРЮ є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
		Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126, 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).
		Як зазначено в пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 
		11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням           53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (далі - Рішення № 2-рп/2011), правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень ВРЮ (пункт 5 частини п'ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI) та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.
		Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.
		Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.
		Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України.
		Таким порушенням відповідно до положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР є: 
		- вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;
		- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;
		- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;
		- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		Приймаючи Спірне рішення, ВРЮ дійшла висновку про те, що грубі порушення законодавства суддею ОСОБА_5 порочать звання судді і є порушенням присяги.
		Акти ВРЮ щодо суддів, які оскаржуються до Вищого адміністративного суду України, визначені частинами першою, другою статті 27 Закону 
		№ 22/98-ВР. Зокрема, це рішення про внесення подання про звільнення суддів з посади. 
		Затверджений порядок судового розгляду таких справ Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції має на меті забезпечити незалежність та безсторонність тих суддів, які повинні розглядати зазначені справи. Крім того, встановленням особливого порядку судового оскарження зазначених актів ВРЮ дотримано співмірність між захистом прав суддів і прокурорів як громадян України та їх обов'язками і обмеженнями як представників державної влади (пункт 3.3 Рішення № 2-рп/2011).
		Розглядаючи справу за позовом про оскарження Спірного рішення, Вищий адміністративний суд України мав дотримуватися вимог частини третьої статті 2 КАС та перевірити, чи прийнято воно:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення;
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Проте суд, дійшовши висновку про протиправність Спірного рішення, у своїй постанові не вказав, яким саме вимогам, передбаченим у частині третій статті 2 КАС, не відповідає цей акт ВРЮ. 
		Не зазначив суд і положень Конституції України, Закону № 22/98-ВР чи інших актів законодавства, які, на його думку, порушила ВРЮ, приймаючи Спірне рішення.  
		Водночас відповідно до вимог статті 171-1 КАС Вищий адміністративний суд України має перевіряти акти ВРЮ саме на предмет їх законності.
		Як видно зі змісту судового рішення, яке переглядається, суд, не виконавши зазначених вимог закону, обмежився лише власною оцінкою встановлених ВРЮ обставин щодо дій судді ОСОБА_5
		За таких обставин висновки суду щодо протиправності Спірного рішення є передчасними, а тому постанова Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року підлягає скасуванню.
		Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної 
		главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду. 
		Отже, оскаржувана постанова Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне й обґрунтоване судове рішення. 
		Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково. 
		Постанову Вищого адміністративного суду України від 25 липня 
		2016 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього ж суду.    
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                                                      О.Ф. ВолковСудді:                                                            М.І. Гриців О.В. Кривенда                                О.Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...