Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/29228/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 29.06.2017. Зареєстровано: 30.06.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2017.
Дата набрання законної сили: 22.06.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"22" червня 2017 р.           Справа№ 910/29228/15
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Пантелієнка В.О.
		суддів:            Верховця А.А. 
		          Доманської М.Л. 
		 
		за участю секретаря             Халько В.А.,
		та представників: 
		від ОСОБА_2 -  ОСОБА_5 - дов. №1674 від 19.11.2015р.;
		від ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" - ОСОБА_5 - дов. б/н від 01.08.2013р.;
		від ГО ІНФОРМАЦІЯ_14 - не з'явився, 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (далі - ФОП) ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "БІЛОЦЕРКІВВОДА"
		на  рішення    господарського суду   м.Києва від 22.03.2017р.
		у справі           №910/29228/15 (суддя  Гумега О.В.)
		за позовом      ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА"
		до                     Громадської організації (далі - ГО) ІНФОРМАЦІЯ_14
		про  захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації 
		та 
		за позовом третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору
		                        ФОП ОСОБА_2
		до                     Громадської організації (далі - ГО) ІНФОРМАЦІЯ_14
		про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Рішенням господарського суду м.Києва від 22.03.2017р. по справі №910/29228/15 у задоволенні позовних вимог ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" до ГО ІНФОРМАЦІЯ_14 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовлено повністю; у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) до ГО ІНФОРМАЦІЯ_14 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" і ФОП ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати  рішення господарського суду   м.Києва від 22.03.2017р. та винести нове, яким задовольнити повністю позовні вимоги ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" і ФОП ОСОБА_2
		Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017р. названі вище апеляційні скарги були прийняті до провадження і призначені до розгляду на 24.05.2017р.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017р. названі вище апеляційні скарги були об'єднані в одне апеляційне провадження та розгляд справи відкладено на 07.06.2017р.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017р. розгляд справи відкладено на 22.06.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України.
		Відзиви на апеляційні скарги  не надходили.
		Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи,  заслухавши пояснення представника апелянтів, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи  правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
		Позивач - ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА", зазначив, що відповідач - ГО "СТОП КОРУПЦІЇ" на своєму сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ ІНФОРМАЦІЯ_4. (випуск НОМЕР_2) розмістив статтю ІНФОРМАЦІЯ_6 (надалі - стаття), роздруківка якої з вказаного веб-сайту в мережі Інтернет була додана позивачем в якості додатку № 9 до позовної заяви позивача № 1-03/09-3833 від 12.11.2015 (а.с. 47 т. 1).
		Позивач стверджує, що подана в статті відповідача інформація не відповідає дійсності, а саме:
		- не відповідає дійсності інформація щодо начебто привласнення комунального майна, оскільки передача майна у концесію не зумовлює перехід права власності на нього до концесіонера, а отже, привласнення комунального майна не відбувалось, а відповідне твердження відповідача є повністю неправдивим і спростовується наведеними у позовній заяві доказами щодо обставин законності передачі цілісного майнового комплексу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Белоцерківводоканал" у концесію ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" відповідно Концесійного договору від 25.03.2013р., укладеного між  Білоцерківською міською радою, в особі міського голови ОСОБА_7, та ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" (далі - Концесійний договір), вказаний договір є чинним та в судовому порядку не оспорювався;
		- повністю безпідставним та неправдивим є твердження відповідача про те, що визнання позивача "постачальником" холодної води  та централізованого водовідведення у житловому фонді міста є прикладом привласнення комунального майна, оскільки визнання позивача виконавцем комунальних послуг є питанням сфери правовідносин, що складаються у галузі надання житлово-комунальних послуг, і не пов'язане із визначенням правового режиму комунального майна;
		- повністю неправдивим є твердження відповідача про начебто незаконне відсіювання претендентів (учасників) і допуск до участі однієї компанії, оскільки у журналі видачі конкурсної документації для участі у концесійному конкурсі з передачі цілісного майнового комплексу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Белоцерківводоканал", прийняття конкурсних пропозицій та реєстрації учасників конкурсу, окрім реєстрації видачі конкурсної документації ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" та прийняття від них конкурсної пропозиції, записи щодо реєстрації видачі конкурсної документації та прийняття конкурсних пропозицій інших учасників відсутні;
		- повністю безпідставним та неправдивими є твердження відповідача про нібито занижену оцінку вартості майна, що передається у концесію, оскільки ринкова вартість цілісного майнового комплексу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Белоцерківводоканал" була визначена в ході проведення процедури оцінки майна сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Консалтінг-центр" за результатами конкурсу, проведеного Управлінням комунальної власності Білоцерківської міської ради у відповідності з вимогами чинного законодавства України, методиками та стандартами оцінки, оцінка майна є дійсно незалежною та відображає справедливу та реальну ринкову вартість майна, оцінка майна не оспорена і не скасована;
		- повністю безпідставним та неправдивими є твердження відповідача про начебто невигідні і збиткові умови Концесійного договору для громади міста, оскільки, як вбачається з тексту Концесійного договору, всі істотні умови, які повинні міститися у концесійному договорі, визначені статтею 8 Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності", повністю відображені і визначені у Концесійному договорі,  який на сьогодні є чинним і в судовому порядку не оспорювався, відсутнє жодне рішення суду, яке б встановлювало наявність конкретних несправедливих або нерівних умов вказаного договору, які б шкодили інтересам територіальної громади;
		- позивач навів здійснені ним заходи щодо виконання Інвестиційної програми розвитку об'єкта концесії за 2014 рік (останній звітний період, згідно з Концесійним договором), вказав виконані ним поліпшення/реконструкції основних засобів, а також проведені ним для підтримання в належному стані об'єкта концесії планово-попереджувальні роботи та роботи по усуненню аварійних ситуацій, що на його думку, повністю спростовують голослівні твердження відповідача про те, що позивач умисно створив собі можливість не виконувати концесійні зобов'язання і користується нею, до того ж, Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради постійно здійснює контроль за виконанням ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" умов Концесійного договору, а ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА", в своє чергу, щорічно звітує перед Управлінням, про виконані ним заходи;
		- твердження відповідача щодо фактичного власника позивача, щодо "нардепа" ОСОБА_2, щодо тестя ОСОБА_3, щодо "забезпечення низької вартості комунального підприємства" позивач називає брехливими, оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстра юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців особи під іменем ОСОБА_2 не значиться з-поміж засновників та кінцевих бенефіціарів позивача, згідно з реєстром народних депутатів України Верховної Ради України із офіційного веб-ресурсу Верховної Ради України народний депутат  ОСОБА_2 у складі Верховної Ради України не значиться, відповідач не надав доказів на підтвердження того, що "ОСОБА_8 - директор "Білоцерківводоканалу" одружений із дочкою ОСОБА_2, тощо; 
		- голослівними та неправдивими є твердження відповідача щодо погіршення якості води, щодо недостатності фінансування "очисних та ремонтних робіт" та шкоди і збитків від діяльності позивача, оскільки: згідно з Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, складеного державною екологічною інспекцією у Київській області, не було виявлено порушень у діяльності позивача, які б потягли погіршення якості води порівняно з періодом до 01.07.2013, коли позивач фактично розпочав концесійну діяльність; на сьогодні позивач застосовує передові технології в галузі очистки питної води, у зв'язку з чим відсутні скарги мешканців на якість води, що не спростовано відповідачем; у позові позивачем вказано напрями і розміри фінансування ним основних засобів, переданих у концесію, розмір сплачених ним концесійних платежів до міського бюджету м. Біла Церква, позивач діє на підставі численних дозвільних документів, передбачених чинним законодавством для здійснення господарської діяльності водоканалу, створює на підприємстві нові робочі місця, тощо. 
		На твердження позивача, поширенням вищенаведеної неправдивої інформації в мережі Інтернет було завдано шкоди його авторитету та діловій репутації, а наявність такої неспростованої неправдивої поширеної про позивача інформації тягне негативну оцінку позивача в очах оточуючих.
		Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК України) України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина друга цієї статті встановлює способи захисту цивільних прав та інтересів, якими, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Крім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Позивач звернувся до господарського суду міста Києва на підставі ст.ст. 16, 275, 277 Цивільного кодексу України з наступними позовними вимогами до відповідача:
		- визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" відомості, опубліковані в статті ІНФОРМАЦІЯ_6, розміщеній на сайті відповідача http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ ІНФОРМАЦІЯ_5 (випуск НОМЕР_2), про те, що відбулося "привласнення комунального майна міста, зокрема систем водопостачання та водовідведення.
		- зобов'язати відповідача спростувати вищевказану недостовірну інформацію стосовно ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" (Текст 1) шляхом опублікування спростування недостовірної інформації, опублікованої в статті ІНФОРМАЦІЯ_6, розміщеній на сайті відповідача http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ ІНФОРМАЦІЯ_5 (випуск НОМЕР_2), шляхом розміщення спростування на тому ж веб-сайті під заголовком "Спростування", на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, що спростовується.
		Також до  господарського суду міста Києва в якості третьої особи яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у справі № 910/29228/15 звернувся ФОП ОСОБА_2 з наступними позовними вимогами до відповідача:
		- визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 відомості, опубліковані в статті ІНФОРМАЦІЯ_6, розміщеній на сайті відповідача http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ ІНФОРМАЦІЯ_5 (випуск НОМЕР_2), про те, що "фактичним власником ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" є нардеп ОСОБА_2, він за щасливим збігом обставин - тесть ОСОБА_3, директора "Білоцерківводоканалу", який і забезпечив родичеві низьку вартість комунального підприємства";
		- зобов'язати відповідача спростувати вищевказану недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_2 (Текст 2) шляхом опублікування спростування недостовірної інформації, опублікованої в статті ІНФОРМАЦІЯ_6, розміщеній на сайті відповідача http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ ІНФОРМАЦІЯ_5 (випуск НОМЕР_2), шляхом розміщення спростування на тому ж веб-сайті під заголовком "Спростування", на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, що спростовується.
		Третя особа, як і позивач, стверджує, що інформацію, яку вона вважає недостовірною, було поширено саме відповідачем. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. 
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію", під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Статтею 4 Закону України "Про інформацію" встановлено, що суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень, а об'єктом інформаційних відносин є інформація. 
		Як зазначено у статті 5 Закону України "Про інформацію", кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Частиною 1 статті 7 України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом.
		Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. 
		Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. 
		Як зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. №1), беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України (далі - ГК України) дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
		Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 ЦК України.
		Відповідно до частини першої наведеної статті ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.  
		Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
		Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7 статті 277 ЦК України).
		Аналізуючи зміст статті 277 ЦК України, суд звертає увагу, що з 19.04.2014 на підставі Закону України № 1170-VII від 27.03.2014 виключено частину третю наведеної статті. Зокрема, за змістом виключеної норми передбачалось, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. 
		Наразі, оскільки станом на час розміщення статті ІНФОРМАЦІЯ_6 зі спірною інформацією на сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ (ІНФОРМАЦІЯ_4.), а рівно  і станом на час звернення позивача та третьої особи з позовами до суду про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відповідно до реєстраційного штампу суду про одержання позовної заяви позивача (16.11.2015р.) та позовної заяви третьої особи (23.02.2016р.), зміст статті 277 ЦК Україна в чинній редакції не містив частини третьої, то посилання позивача та третьої особи в якості нормативно-правового обґрунтування позовних вимог на приписи вказаної частини 3 статті 277 ЦК України, місцевий суд законно визнав безпідставними. Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. 
		З матеріалів справи вбачається, що причиною виникнення спору у даній справі, за твердженням позивача, стало розміщення на сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ статті ІНФОРМАЦІЯ_6.
		Відповідно  до п. 15 постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009р. № 1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		Отже, для вирішення спору та прийняття правильного рішення необхідно встановити:
		- чи мало місце поширення відповідачем інформації;
		- чи стосувалася поширена інформація позивача (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору);
		- чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, що не відповідає дійсності;
		- чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору).
		Відповідно  до п. 18  постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009р. № 1 (в чинній редакції) визначено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. 
		В абз. 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 зазначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. 
		Як зазначено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. 
		Згідно з п. 11 вищенаведеної постанова Пленуму  Верховного  Суду  України, відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона. 
		У п. 12 постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009р. № 1 вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
		Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. 
		Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. 
		Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації. 
		Матеріалами справи, зокрема, протоколом огляду та дослідження доказів від 06.03.2017р. по справі № 910/29228/15, підтверджується факт поширення спірної інформації (статті ІНФОРМАЦІЯ_6) в мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 Зокрема, при огляді та дослідженні інформації, розміщеної на сайтах ІНФОРМАЦІЯ_3 судом встановлено, що сайт за доменом http://ІНФОРМАЦІЯ_1 недоступний для перегляду, оскільки він видалений, разом з тим, доступним для перегляду є веб-архів домену http://ІНФОРМАЦІЯ_1. 
		Місцевим судом було досліджено, що сайт за доменом  ІНФОРМАЦІЯ_7 є інформаційним продовженням веб-сайту за доменом http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ та надає доступ до інформації, яка розміщувалась на веб-сайті за доменом http://ІНФОРМАЦІЯ_1 до його переадресації на домен stopcor.org, зокрема, до вказаної спірної статті, зміст якої відповідає додатку № 9 до позовної заяви позивача (том 1, а.с. 47).
		Також місцевим судом було встановлено, що автор поширеної спірної інформації (статті ІНФОРМАЦІЯ_6) не вказаний.
		В матеріалах справи належні докази, надані позивачем та третьою особою, на підтвердження того, що саме визначений ними відповідач - ГО ІНФОРМАЦІЯ_14, є автором спірного інформаційного матеріалу (або авторами є його посадові чи службові особи при виконанні посадових (службових) обов'язків) або того, що визначений позивачем та третьою особою відповідач є власником сайту http://ІНФОРМАЦІЯ_1/ (http://stopcor.org), на якому поширено спірну інформацію. 
		Кожен комп'ютер при підключенні до Інтернету має свою власну унікальну адресу-число, яке складається з чотирьох байтів (ІР- адреса). Оскільки запам'ятовування десятків чи навіть сотень знаків є важким і недоцільним, для спрощення у користування було вирішено ввести спеціальні назви - домени та доменні ім'я. Доменна Система Імен влаштована таким чином, що дозволяє призначати декілька доменних імен одній IP-адресі, що дає можливість декільком веб-сайтам функціонувати на одній ІР-адресі.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" доменне ім'я - ім'я, що використовується для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті.
		Згідно визначення статті 1 Закону України "Про телекомунікації", 
		домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовується адміністратором;
		доменне ім'я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.
		Щодо поняття веб-сайт, то воно міститься у Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затвердженого наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2002 року № 327/225, згідно з яким:
		веб-сайт - сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет; 
		Відповідно до зазначеного, особа, яка володіє сайтом має ІР-адресу (число, яке складається з чотирьох байтів), проте сайт має свою назву - ІНФОРМАЦІЯ_10, при цьому доменним ім'ям є ІНФОРМАЦІЯ_9 а доменами - ІНФОРМАЦІЯ_11 Тобто, для позначення певного сайту використовується доменне ім'я, яке створюється за допомогою доменів різних рівнів. 
		Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я. Доменне ім'я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім'ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені. 
		Таким чином, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені, суб'єктами яких є: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені:
		реєстрант - особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені. Це і є особа, якій належить доменне ім'я, а отже і сайт, для позначення якого воно використовується;
		реєстратор - суб'єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені;
		адміністратор - адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.
		Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, а отже, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім'я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту з відповідним доменним ім'ям.
		З урахуванням вищенаведених приписів п. 12 постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009р. № 1, належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, можуть бути дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені.
		У матеріалах справи міститься відповідь реєстратора - ТОВ "ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ" (вих. № 455 від 15.02.2017р.) щодо надання інформації з якої вбачається,  що: ТОВ "ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ" надає послуги лише з реєстрації доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі публічного (сервісного) договору згідно ст.ст. 633, 641 ЦК України, згідно ст. 642 ЦК України прийняттям умов публічного договору є факт оплати послуги; про дистанційність процесу замовлення послуг в системі по реєстрації доменних імен через мережу Інтернет за допомогою сайту ІНФОРМАЦІЯ_12 та про самостійність декларування замовником достовірності наданих даних, за які він сам несе відповідальність, також вказано анкетні дані, що були надані при реєстрації доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме:
		ПІБ:ОСОБА_4
		Поштова адреса: АДРЕСА_1
		Телефон: НОМЕР_1
		Е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2
		Зі змісту відповіді ТОВ "ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ" (вих. № 469 від 23.02.2017р.) на адвокатський запит вбачається, що ТОВ "ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ" не проводить реєстрацію права власності на сайти, які розміщуються за адресами зареєстрованих доменних імен, що в законодавстві України доменне ім'я не визначено в якості об'єкта тієї чи іншої форми власності. 
		Місцевий суд правильно відзначив, що власниками доменного імені та веб-сайту можуть бути дві різні особи. Така ситуація можлива, коли власник доменного імені передає його у власність або користування іншій особі на підставі відповідного договору або ж коли воно здійснюється без належної правової підстави,    про що адміністратор та реєстратор не повідомляються. Такої ж позиції дотримується Європейський суд з прав людини, який в своєму рішенні у справі "Паеффген проти Німеччини (PAEFFGEN GMBH v. Germany, № 25379/04, 21688/05, 21722/05, 21770/05, ECHR 2007)", вказав на те, що власник доменного імені вправі самостійно визначати способи його використання (розмістити рекламу, сайт про послуги і товари, зробити доступ платним або безкоштовним, здавати доменне ім'я в оренду, продати його). Тому виключне право на використання доменного імені має економічну цінність, а відповідно є правом власності в змісті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. 
		Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, на підтвердження того, що власник доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1, дані про якого надані ТОВ "ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ" у відповіді вих. № 455 від 15.02.2017р. на запит суду,  передав вказане доменне ім'я у власність або користування іншій особі, зокрема, визначеному у даній справі відповідачу, на підставі відповідного договору, а також доказів того, що користування доменним ІНФОРМАЦІЯ_1  здійснюється без належної правової підстави, саме визначеним у даній справі відповідачем.
		Тому місцевий суд обґрунтовано визнав безпідставними твердження третьої особи про те, що інформація на веб-сайтах ІНФОРМАЦІЯ_3, як і самі веб-сайти ІНФОРМАЦІЯ_3 як інформаційний контент, належать відповідачу.  
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач та третя особа посилались на те, що на веб-сторінках сайту за доменом  ІНФОРМАЦІЯ_7, який є інформаційним продовженням веб-сайту за доменом http://ІНФОРМАЦІЯ_1/, наявний знак для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_13, який належить саме відповідачу. Місцевим судом було встановлено, що відповідач подавав заявку № m201508669 про реєстрацію знаку товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_13,  стилізованого під восьмикутний знак дорожнього руху червоно-білого кольору, та отримав свідоцтво на даний торговий знак. Використання саме відповідачем належного йому знаку для товарів і послуг на веб-сайті  ІНФОРМАЦІЯ_1 не було підтверджено належними доказами, тоді як питання використання правомірності використання цього знаку іншими особами не було предметом даного спору. Тому вищевказані посилання позивача та третьої особи на підтвердження того, що поширення спірної інформації під знаком ІНФОРМАЦІЯ_14 відбулось саме відповідачем як володільцем даного знаку, судом першої інстанції були законно відхилені.
		Також місцевим судом були правильно визнані безпідставними і відхилені посилання позивача та третьої особи на те, що адреса, яка викладена на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_3 прямим доказом причетності відповідача до даного сайту, оскільки згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_2 (на момент подачі позовних заяв адресою відповідача була: АДРЕСА_1).
		Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позивачем та третьою особою не доведено факт поширення саме відповідачем спірної інформації (статті ІНФОРМАЦІЯ_6) в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1
		Оскільки не було доведено суду першої інстанції, що мало місце поширення відповідачем спірної інформації, то у місцевого суду були відсутні підстави для доведення при розгляді даної справи того, чи стосується поширена інформація позивача (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору), чи є поширена спірна інформації недостовірною, а також, чи призвело поширення спірної інформації до порушення особистих немайнових прав позивача (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору).
		Як вбачається зі змісту п. 15  Постанови Пленуму  Верховного  Суду  України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", підставою для задоволення позову у справах зазначеної категорії є сукупність всіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. За відсутності однієї з наведених обставин підстави для задоволення позову відсутні.
		Тому суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" і ФОП ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
		Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. 
		За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
		Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд  -                                         
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційні скарги ТОВ "БІЛОЦЕРКІВВОДА" і ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 22.03.2017р. по справі №910/29228/15  - без змін.
		Справу №910/29228/15  повернути до господарського суду м. Києва.
		Постанова може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                             В.О. Пантелієнко 
		 
		Судді                                                                                А.А. Верховець
		 
		                                                                                М.Л. Доманська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...