Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/5314/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 02.07.2017. Зареєстровано: 03.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2017.
Дата набрання законної сили: 30.10.2017
Результат оскарження 30.10.2017 Апеляційний суд Київської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 369/5314/16-ц
		Провадження № 2/369/893/17
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		02.06.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
		головуючої судді Пінкевич Н.С.,
		при секретарі Пилипець А.Б., Ярмак О.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, виселення, -
		в с т а н о в и в :
		У липні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивував тим, що 25 жовтня 2006 року між ним ОСОБА_1 був укладений договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, кінцевим терміном повернення 25 жовтня 2021 року. Банк зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. У порушення норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У зв'язку з чим ОСОБА_1 станом на 31 травня 2016 року має заборгованість 425 888,47 дол.США, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 79 457,07 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредиту 104 804,82 дол. США, заборгованості по комісії 14 295 дол. США, а також пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 227 331,58 дол. США. 
		Вказали, що у якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку передано будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м по АДРЕСА_2. Вартість предмету іпотеки сторони визначили в розмірі 19 067,97 дол. США (що за курсом НБУ становить 479 750 грн.). Оскільки кредитні кошти не повернуті, тому вони набули право на звернення стягнення на іпотечне майно. Одночасно при вирішенні питання про звернення стягнення на майно, суд має право вирішити питання про виселення мешканців, які там проживають.
		Тому просили суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року в розмірі 19 067,97 дол. США, що на дату розрахунку становить 479 750 грн., звернути стягнення на будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу предмету іпотеки на підставі договору іпотеки №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 ПАТ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановлення початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в Договорі іпотеки, а саме 479 750 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; судові витрати покласти на відповідачів.
		У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задоволити позов в повному обсязі.
		У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_1 проти позову заперечували як з підстав необґрунтованості, так і з підстав пропуску строку позовної давності. Просили суду відмовити в задоволенні позову.
		Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
		За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		При розгляді справи судом встановлено, що за рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У зв'язку з чим змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», який є правонаступником всіх прав та зобов'язань ЗАТ КБ «ПриватБанк».
		25 жовтня 2006 року між КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KIA0GK00830019, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для придбання житла в розмірі 80 000 доларів США строком до 25 жовтня 2021 року із сплатою відсотків за користування коштами. Повернення кредиту згідно п.1.1 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів в розмірі 1128.73 дол. США для погашення заборгованості, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
		В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і відповідачем ОСОБА_1 25 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач передав в іпотеку належне йому майно: житловий будинок загальною площею 103,1 кв.м., житловою пощею 41,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Умови договору іпотеки містять застереження про права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його продажу від імені банку будь-якому покупцю за договором купівлі-продажу, в порядку ст.. 38 Закону України «Про іпотеку».
		П.1.3 кредитного договору №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року передбачено, що забезпечення виконання позивачальником зобов'язань за договором виступає іпотека квартири, іпотека житлового будинку в АДРЕСА_1, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором.
		Оскільки кредитним договором сторони погодили не вичерпний перелік забезпечень, тому заперечення відповідача, що кредит був забезпечений будинком в АДРЕСА_1 і банк не має право звертати стягнення лише на будинок в м.Боярка, суд вважає необґрунтованими.
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Іщук Людмила Анатоліївна, про визнання договору іпотеки недійсним. При цьому судом встановлено, що за рішенням суду визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 житлового будинку та 1/2 земельної ділянки, на якій будинок розташований то вона набула статус іпотекодавця.
		Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 не виконував обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами кредитного договору та станом на 31 травня 2016 року становить 425 888,47 дол. США року і включає тіло кредиту - 79 457,07 дол. США, проценти - 104 804,82 дол. США, комісія - 14 295,00 дол. США, що стверджується розрахунком боргу.
		Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
		Щодо пені слід вказати, що поданий банком розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведений в іноземній валюті без врахування подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
		Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивачем не подано суду іншого розрахунку пені, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими.
		Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» вказав, що позичальник ОСОБА_1 не виконав передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню отриманого кредиту, кошти не повернув, має заборгованість, чим у свою чергу порушує права банку як кредитора, які підлягають до захисту через процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у обраний позивачем спосіб, а саме: шляхом продажу предмету іпотеки ПриватБанком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем. 
		Так, відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи визначені у ч.2 ст.16 ЦК України, в якій крім іншого зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Отже, за змістом даних норм власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.
		Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку».
		Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно вимог ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».
		Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, так позасудове врегулювання, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками.
		Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить іпотечний договір, укладений між сторонами, п.30 якого містить застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку».
		Відповідно до приписів ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.
		При розгляді справи позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підвтердження дотриманням банком процедури продажу предмета іпотеки, визначеної ст.38 Закону України, зокрема чи письмово повідомляв банк за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як іпотекодавців про свій намір укласти цей договір, чи скористалися вони переважним правом на придбання предмета іпотеки, та те, що підставами позову банку обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.
		Наявний в матеріалах справи повідомлення банку від 22 квітня 2016 року (а.с.12), адресованого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підтверджує неможливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Даний лист містить лише повідомлення про майбутній продаж предмету іпотеки без зазначення переваженого права на придбання іпотечного майна. Також банком не надано підтвердження коли саме відповідачі отримали даний лист.
		Також суд не погоджується з доводами позовами про встановлення вартості предмету іпотеки на підставі п.13 договору іпотеки в розмірі 479 750 грн. або 19 067,97 дол. США на дату розрахунку боргу.
		П. 13 договору іпотеки сторони погодили, що вартість предмету іпотеки складає 479 750 грн., що еквівалентно 95 000 дол. США за офіційним курсом НБК на день укладення договору.
		Так, ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду в тому числі має бути зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
		Аналіз змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, та аналіз норм ст.ст.38,39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку, що у розумінні норми ст.39 вказаного Закону початкова ціна предмету іпотеки для його реалізації має бути вказана у рішенні у грошовому виразі, тобто має бути зазначена конкретна грошова сума. При цьому визначення початкової ціни має відповідати процедурі, передбаченій ч.6 ст.38 цього Закону. Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд України при розгляді справ № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року та № 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року, вказавши, що початкова ціна предмету іпотеки має бути вказана у грошовому вираженні і визначатися за процедурою згідно ч.6ст.38 Закону України «Про іпотеку».
		Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу.
		Крім того, банком у позовній заяві не вказано всі складові заборгованості, в рахунок погашення якого банк заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Відповідно до умов кредитного договору повернення кредиту передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів на погашення процентів в період у встановлений строк кожного місяця. Повернення тіла кредиту позичальник здійснює в кінці строку користування кредитом.
		Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути проценти частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу на погашення процентів, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (правова позиція Верховного Суду України у справах: № 6-154 цс15 від 30вересня 2015 року, № 6-331цс15 від 01 липня 2015 року). 
		Банком надано розрахунок боргу за весь період заборгованості. Але в суму заборгованості включено лише 479 750 грн., що унеможливлює перевірку сум заборгованості, оскільки відповідачем заявлено вимоги про застосування позовної давності.
		Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, та наведені вище доводи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно шляхом надання банку право на укладення договору. 
		Ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.
		За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
		Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
		Враховуючи, що частина житлового будинку належить відповідачці ОСОБА_2, яка набула право власності на дане майно не за рахунок кредитних коштів, та при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (правова позиція Верховного Суду України у справах № 6-447цс15 від 24.06.15, № 6-1484цс15від 21.10.2015 р., № 6-2947цс15 від 03.02.16 , № 6-1449цс15 від 03.02.16).
		Таким чином, судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80000 доларів США, а також встановлено, що ОСОБА_1 кошти не повернув, має заборгованість, що відповідно до приписів ст.33 Закону України «Про іпотеку» дає банку право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачам.
		Однак, вимоги банку задоволенню не підлягають, поскільки як вище вказувалося відповідно до ст.ст.36,37,38 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки обраний банком спосіб зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем відноситься до позасудових і згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку» передбачає необхідність дотримання певної процедури, яка полягає у обов'язку банку письмово повідомити за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця про свій намір укласти цей договір, з метою забезпечення переважного права іпотекодавця на придбання предмета іпотеки.
		При цьому суд виходить з того, що з урахуванням вищевказаних норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб за рішенням суду, однак за умови надання банком доказів дотримання процедури позасудового врегулювання, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку», а також надання доказів неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.
		З огляду на те, що банком не надано суду доказів про вжиття передбачених ст.38 Закону України «Про іпотеку» заходів для зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, а обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку не становлять підставу заявленого банком позову, суд відмовляє у позові.
		Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 16, 526, 527, 530, 590, 652 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, - 
		в и р і ш и в :
		У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя                                         Н.С. Пінкевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...