Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/2464/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про усиновлення.
Надіслано для оприлюднення: 12.07.2017. Зареєстровано: 12.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2017.
Дата набрання законної сили: 10.07.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №489/2464/16-ц 10.07.2017 10.07.2017   10.07.2017 
		Провадження №22-ц/784/1518/17 
		Справа № 489/2464/16-ц             Головуючий у першій інстанції Губницький Д.Г.
		Провадження №22ц/784/1518/17         Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.     
		Категорія 68                                
		Р І Ш Е Н Н Я 
		                       іменем України 
		    
		    10 липня 2017 року                                                              м. Миколаїв 
		    Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі: 
		головуючого Лисенка П.П., 
		суддів: Галущенка О.І. та Самчишиної Н.В.,
		із секретарем судового засідання Лептугою С.С.,
		з участю: 
		заявників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
		їх представника - ОСОБА_5, 
		заінтересованої особи - ОСОБА_6,
		його представника -ОСОБА_7,
		заінтересованої особи - ОСОБА_8,
		представника органу опіки та піклування - Хижняк Т.В.
		переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника заінтересованої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_7 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заінтересовані особи ОСОБА_8 та Орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради, про усиновлення дитини, -
		у с т а н о в и л а: 
		17 травня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з заявою про усиновлення дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, яку обґрунтовували наступним.
		З 30 липня 2005 року вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3 року та доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
		ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, є племінницею, по лінії матері, ОСОБА_4.
		Мати - ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла, а батько - ОСОБА_6, заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року позбавлений батьківських прав щодо неї.
		Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 березня 2016 року    № 258 над ОСОБА_10, як особою позбавленою батьківської опіки та догляду, встановлена опіка.
		Її опікуном призначено бабусю - ОСОБА_8.     
		Проте, фактично дитина проживає та виховується в їх сім'ї і перебуває під їх опікою, має рівні права з їх рідними дітьми. 
		Посилаючись на вказані обставини, вважають, що спроможні дати дитині необхідну любов і турботу, забезпечити стабільні та гармонійні умови життя, через що висловили бажання її усиновити. Одночасно з усиновленням, просили змінити прізвище та по-батькові дитини, дату та місце народження.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2016 року заяву задоволено у повному обсязі.
		Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове - про відмову подружжю ОСОБА_4 у задоволенні їх заяви.
		В обґрунтування скарги посилалася на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, положенням чинного сімейного та цивільно-процесуального законодавств.
		Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати у повному обсязі і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволені позову відмовити за його безпідставністю.
		Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні, суд 1 інстанції виходив з того, що малолітня дитина ОСОБА_10 позбавлена батьківської опіки та догляду, а тому може бути усиновлена без згоди батька своєю тіткою та її чоловіком, які в силі піклуватися про неї та здійснювати догляд.
		Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає помилковими, необґрунтованими й незаконними.
		Відповідно до ст.ст. 51, 52 Конституції України, п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 6,8,11-12,25 Закону України «Про охорону дитинства» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. 
		Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 
		Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також право на сімейне виховання та збереження сімейних зв'язків.
		Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
		Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
		Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Діти, які залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
		До таких дітей відносяться діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов'язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із сім'єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов'язків з причин, які неможливо з'ясувати у зв'язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.
		Відповідальну роль у захисті таких дітей Держава поклала на суди. 
		При розгляді справ про усиновлення, про позбавлення та поновлення батьківських прав необхідно виходити з положень Конституції України і додержувати норм Сімейного кодексу України (далі - СК), Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України; законів України від 26 квітня 2001 року N 2402-III «Про охорону дитинства» та від 23 червня 2005 року «Про міжнародне приватне право»; Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набрала чинності для України 27 вересня 1991 р.); Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367; постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України N 20 від 19.12.2008), інших нормативно-правових актів України з питань захисту прав дитини, усиновлення, опіки і піклування.
		Відповідно до ст. 207 Сімейного кодексу України (далі - СК України ) усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснюється на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст. 282 СК: усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.
		Під умовами усиновлення слід розуміти установлені сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення зазначеного юридичного акта.
		В силу ст. 211 СК України (у редакції Закону від 9 вересня 2011 р.) усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини (ч. 1 ст. 211 СК України) та різницею у віці між усиновлювачем та дитиною, яку він бажає усиновити, не менш як п'ятнадцять років. 
		Можливість заявника бути усиновлювачем має підтверджуватися медичним висновком про стан його здоров'я, складеного за відповідною формою.
		Відповідно до ст. 217 СК усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків, яка має бути безумовною.
		Згідно з ч. 5 ст. 217 СК письмова згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути посвідчена нотаріусом.
		Згідно з ч. 1 ст. 220 СК на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Проте не всі суди при прийнятті заяв про усиновлення дітей вимагають наявності письмової згоди другого з подружжя, посвідченої нотаріально. Особливо це стосується дітей, які мають статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та їх батьки щодо них не позбавлені батьківських прав. 
		Мати (батько) дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. При цьому необхідно враховувати, що до набрання рішенням суду про усиновлення законної сили кожен із батьків може відкликати свою згоду незалежно від мотивів. Якщо після ухвалення рішення, але до набрання ним законної сили, батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд згідно з ч. 5 ст. 255 ЦПК скасовує це рішення і поновлює розгляд справи. У разі відкликання заяви про усиновлення після її задоволення судом, але до набрання рішенням законної сили, суд скасовує це рішення і залишає заяву без розгляду відповідно до ч. 6 ст. 255 ЦПК.
		Відповідно до частин 2 та 3 ст. 229 СК якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір'ю або батьком потрібна згода дитини, крім випадку, передбаченого ч. 4 ст. 218 СК. Суд повинен задовольнити заяву про такий запис усиновлювача рішенням про усиновлення, якщо це відповідає інтересам дитини.
		Згідно з частинами 1 та 2 ст. 231 СК згода дитини необхідна і для зміни її імені, за винятком випадку, коли дитина живе в сім'ї і звикла до нового імені. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини. Згода дитини на зміну імені отримується за тими ж правилами, що й згода дитини на усиновлення. Наявність або відсутність згоди дитини на усиновлення є істотною обставиною, яку суд обов'язково має враховувати. Відсутність згоди дитини на усиновлення повинна розглядатися судом як перешкода для її усиновлення. У разі незгодидитини на усиновлення суд не може ухвалити рішення всупереч думці дитини.
		Таким чином, усиновлення дитини за загальним правилом проводиться за обов'язкової згоди її батьків. 
		    Виключення цьому, встановлено ст. 219 СК України, зокрема, усиновлення дитини провадиться без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.
		Названа підстава передбачає наявність юридичного складу - багатоактного діяння, яке поєднує здебільшого пасивну поведінку (бездіяльність)), а саме: факт непроживання з дитиною понад шість місяців; факт непрояву щодо дитини батьківської турботи та піклування; факти відсутності виховного впливу на дитину та факт ненадання дитині матеріальної допомоги (утримання). Факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди повинні враховувати, що у випадках коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, перебування в тривалому відрядженні тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"). Можлива ситуація, коли громадяни не проживають сумісно з дітьми і не займаються їхнім вихованням і утриманням з причин об'єктивного характеру (знаходження на стаціонарному лікуванні, під арештом, відбуття покарання в місцях позбавлення волі за вчинення правопорушення, той з батьків, з яким проживає дитина, не дає можливості виховувати дитину і спілкуватися з нею іншому з подружжя, який проживає окремо, і т. п.). У такому випадку неможливо говорити про ухилення батьків від участі у вихованні дитини, а це означає необхідність отримання їх згоди на усиновлення.
		Саме виходячи з виписаного і слід було вирішувати дану справу.
		Проте суд 1 інстанції проігнорував частину обов'язкових вимог закону щодо усиновлення, що не дає колегії суддів можливості залишити оскаржене рішення в силі.   
		Так, з матеріалів справи вбачається наступне.
		ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, є племінницею ОСОБА_4.
		ЇЇ мати - ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла, а батько - ОСОБА_6, спочатку заочним рішенням Центрального районного суду        м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року (а.с. - 23-24), а після його скасування (а.с. - 67), новим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2017 року (а.с. - 99-102) - позбавлений батьківських прав щодо неї.
		Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 березня 2016 року над ОСОБА_10, як особою позбавленою батьківської опіки та догляду, встановлена опіка (а.с. - 28).
		Її опікуном призначено бабусю - ОСОБА_8.     
		Проте, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року назване останнім рішення Центрального районного суду м. Миколаєва було скасоване й ухвалене нове, яким ОСОБА_8 відмовлено у позові про позбавлення ОСОБА_6 батьківства відносно ОСОБА_10.
		При цьому, суд апеляційної інстанції зробив преюдиційний висновок щодо недоведеності підстав для позбавлення того батьківства.
		Таким чином, ОСОБА_10 не можна було удочерити без згоди батька, або без доведеності обставин, передбачених ч. 2 ст. 219 СК України, і то, лише за умови, що сторона позивача заявляла вимогу про усиновлення дитини саме з названої підстави.
		Оскільки в матеріалах справи такого не має, то оскаржене рішення підлягає скасуванню з застосуванням наслідків, передбачених чинним законодавством та зазначених в апеляційній скарзі. 
		Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,- 
		                    В И  Р І Ш И Л А :
		    Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2016 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволені їх заяви про усиновлення ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Відновити актовий запис про народження дитини № 4215, складений 17 грудня 2008 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції (до усиновлення дитини), в якому прізвище «ІНФОРМАЦІЯ_5», імя - «ІНФОРМАЦІЯ_5», по-батькові - «ІНФОРМАЦІЯ_5», дата народження - «ІНФОРМАЦІЯ_3 року, батьки: мати - ОСОБА_12, батько - ОСОБА_6.
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
		        
		        Головуючий             П.П.Лисенко     
		Судді:                       О.І. Галущенко 
		                    Н.В.Самчишина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...