Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/11853/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   
		 
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И   
		22 червня 2017 року                           м. Київ
		Судова палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі:     
		головуючого суддів:Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди за заявою заступника прокурора Харківської області про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 червня 2016 року,   
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди.  
		Позивач зазначав, що неодноразово звертався до прокуратури Харківської області із заявами про вчинення працівниками правоохоронних органів кримінальних правопорушень - злочинів, після чого постанови про закриття кримінального провадження скасовувались та направлялись для подальшого розслідування. Прокуратура Київського району м. Харкова вносила відомості про кримінальне правопорушення - злочин, у подальшому неодноразово закривала кримінальне провадження. З метою об'єктивного розслідування кримінальне провадження було направлене в прокуратуру Фрунзенського району м. Харкова. У 2005 році кримінальне провадження було передане до Ленінської районної прокуратури м. Харкова.   
		Посилаючись на те, що протиправними діями/бездіяльністю прокуратури Харківської області порушено його права та свободи, позивач просив на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з відповідача 986 тис. 580 грн на відшкодування спричиненої йому моральної шкоди.
		 
		Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 13 червня           2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив частково: стягнув з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_5 90 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу прокуратури.
		 
		Апеляційний суд Харківської області 19 липня 2016 року рішення суду першої інстанції змінив у частині розміру грошових коштів, що підлягають стягненню з відповідача: зменшив розмір відшкодування моральної шкоди до            10 тис. грн.      
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року залишила без змін.    
		 
		У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 червня 2016 року заступник прокурора Харківської області просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 23, 1167, 1172-1174 ЦК України.
		 
		На обґрунтування заяви заступник прокурора Харківської області надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від            23 березня, 16 листопада 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2016 року.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві заступника прокурора Харківської області доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.            
		За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.  
		 
		Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що 14 жовтня 2002 року ОСОБА_5 від прокуратури  Київського району м. Харкова отримав відмову у відкритті кримінального провадження. 15 жовтня 2002 року постанова була скасована. 25 жовтня 2002 року прокуратурою Київського району м. Харкова по факту заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень було відкрито кримінальне провадження за частиною другою статті  365 Кримінального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_910719/ed_2016_05_01/pravo1/T012341.html?pravo=1> (далі - КК України), ОСОБА_7 визнано потерпілим. 
		29 грудня 2002 року прокуратура Київського району м. Харкова винесла постанову про закриття кримінального провадження, проте 14 січня 2003 року прокуратура Харківської області скасувала цю постанову про закриття кримінального провадження. 2 квітня 2003 року з метою об'єктивного розслідування зазначене кримінальне провадження було направлено в прокуратуру Фрунзенського району м. Харкова.
		5 березня 2004 року прокуратура  Фрунзенського району м. Харкова знову винесла постанову про закриття кримінального провадження, яку 29 березня              2004 року прокуратура Харківської області скасувала.
		14 травня 2004 року прокуратура Фрунзенського району м. Харкова знову винесла постанову про закриття кримінального провадження, яку 17 січня                  2005 року Фрунзенський районний суд м. Харкова своєю ухвалою скасував.  
		23 лютого 2005 року вказане кримінальне провадження надійшло для подальшого розслідування в прокуратуру Ленінського району м. Харкова.              22 липня 2005 року прокуратурою Ленінського району м. Харкова була призначена судово-медична експертиза, а матеріали кримінальної справи направлено до м. Києва. 24 липня 2007 року прокуратура Ленінського району  м. Харкова винесла постанову про призупинення досудового розслідування на підставі пункту 3 статті  206 Кримінального процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1155/ed_2012_11_19/pravo1/KD0007.html?pravo=1> (в редакції 1960 року), яку 11 грудня 2007 року прокуратура Харківської області скасувала, а кримінальну справу направила для подальшого розслідування до Ленінської прокуратури м. Харкова. 5 травня 2008 року прокуратура Ленінського району м. Харкова винесла постанову про закриття кримінального провадження, яку 31 липня 2008 року прокуратура Харківської області скасувала. 
		13 серпня 2010 року прокуратура Ленінського району м. Харкова винесла постанову про закриття кримінального провадження.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог  ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 1166, 1172, 1176 ЦК України, для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури Харківської області, установивши, що прийняття працівниками прокуратури незаконних рішень, тривала бездіяльність посадових осіб, пов'язана з невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тривале слідство (майже 8 років), протягом якого позивач не мав можливості вести звичний спосіб життя, та неодноразове закриття кримінального провадження, що у подальшому скасовувалось, завдали позивачу моральної шкоди.
		 
		З такими висновками погодився апеляційний суд, проте, врахувавши положення статті 23 ЦК України, зменшив розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідачем. З висновками апеляційного суду погодився й суд касаційної інстанції.
		 
		Разом з тим у наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року міститься висновок про те, що скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи не свідчать про протиправність дій прокуратури та міліції, про наявність їх вини та завдання цим шкоди, будь-які її дії або бездіяльність у визначеному законом порядку неправомірними не визнавались, тому правові підстави, передбачені статтями 1166, 1167, 1172, 1176 ЦК України, для покладення на відповідачів відповідальності за завдану позивачам майнову та моральну шкоду відсутні. 
		 
		Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2016 року, наданій заявником для порівняння.
		 
		В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від            16 листопада 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених статтями 1174, 1176 ЦК України, для відшкодування завданої потерпілому шкоди, оскільки позивач не довів належними доказами наявності протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади та завдання йому моральної шкоди.
		 
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 23, 1167, 1172, 1176 ЦК України у подібних правовідносинах.
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.   
		 
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844964/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Згідно з пунктами 1, 5 статті 3 цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_15/ed_2015_12_23/pravo1/Z026600.html?pravo=1> у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		 
		Частинами першою та другою статті 12 цього Закону  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_37/ed_2015_12_23/pravo1/Z026600.html?pravo=1>передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_15/ed_2015_12_23/pravo1/Z026600.html?pravo=1>, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		 
		Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину слідчий зобов'язаний роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди.
		 
		Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.
		 
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		 
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
		 
		Такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння.
		 
		Згідно зі статтею 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю відповідача, пославшись на положення статті 1172 ЦК України.
		 
		За положеннями частини першої цієї статті юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.  
		 
		У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою. 
		Це один з випадків, коли суб'єктом деліктної відповідальності виступає юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов'язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати.
		 
		У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов'язків. 
		Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за вказаною нормою пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов'язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.
		Правовий зв'язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).
		 
		Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.
		 
		Деліктні зобов'язання, передбачені вказаною нормою, включають: потерпілу особу, що зазнала шкоди; відповідача - юридичну або фізичну особу, яка безпосередньо шкоди потерпілій стороні не завдавала; фактичного заподіювача шкоди - працівника, який пов'язаний з відповідачем виконанням своїх трудових (службових) обов'язків.
		 
		Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов'язково слід ураховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов'язаннях і не набуває якихось особливостей. До таких обставин частина перша вказаної норми відносить виконання трудових (службових) обов'язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов'язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену вказаним працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).
		 
		Юридична або фізична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотної вимоги (регресу) до цього працівника в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається законодавством, яке регулює відносини працівника, зокрема трудовим законодавством.
		 
		Причинно-наслідковий зв'язок у цьому виді деліктних зобов'язань може мати складний характер, тобто треба доводити не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов'язків.
		У справі, яка переглядається, суди, вирішуючи спір, не врахували зазначених вище норм матеріального права, дійшовши висновку про те, що неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури Харківської області позивачу завдано моральної шкоди, припустились взаємовиключних висновків про одночасне застосування до спірних правовідносин положень  статей 1172 та 1176 ЦК України, та залишили поза увагою, що зазначені норми матеріального права регулюють різні підстави, умови, порядок відповідальності за завдану моральну шкоду та коло суб'єктів, на яких покладається така відповідальність. 
		 
		За таких обставин, у справі, яка переглядається, суди помилково одночасно застосували норми статей 23, 1167, 1172, 1176 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях         57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.  
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
		Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		 
		Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України   
		 
		п о с т а н о в и л а :
		 
		Заяву заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.   
		Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   30 грудня 2016 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від          19 липня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. 
		 
		Головуючий                                                                                   Л.І. Охрімчук   
		Судді:                                                                                                                                  В.І. Гуменюк
		                                                                                                                                             
		Н.П. Лященко            
		 
		                                                                                          Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...