Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/5865/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		5 липня 2017 року                               м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах 
		Верховного Суду України в складі:
		головуючого Сімоненко В.М.,  суддів:Берднік І.С., Ємця А.А., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,  Романюка Я.М.,  розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання іпотеки і договору іпотеки припиненими та зобов'язання вчинити дії  за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року,
		                                          
		 
		в с т а н о в и л и : 
		У червні 2015 року ОСОБА_9 звернувся до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що після смерті свого сина він разом зі своєю дружиною та донькою померлого прийняли спадщину, до складу якої входять, зокрема, будинок та земельна ділянка в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, які за життя син передав в іпотеку на забезпечення зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ним та відповідачем. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2014 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») про стягнення зі спадкоємців боргу за кредитним договором були залишені без задоволення з підстави пропуску банком позовної давності. Посилаючись на те, що за статтею 266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зі спливом позовної давності до основної вимоги за кредитним договором позовна давність спливла і до додаткової вимоги за забезпечувальним договором іпотеки, позивач ОСОБА_9 просив суд визнати припиненим договір іпотеки від 30 липня               2008 року, укладений між ОСОБА_12 та ПАТ «Родовід Банк», та договір від 09 вересня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки від 30 липня               2008 року; визнати іпотеку припиненою за договором іпотеки від   30 липня             2008 року, укладеним між ОСОБА_12 та ПАТ «Родовід Банк», та договором від 09 вересня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки від 30 липня             2008 року; зняти (скасувати) заборону на відчуження нерухомого майна у вигляді житлового будинку та присадибної земельної ділянки розміром 0,1014 га, що розташовані в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, накладену 30 липня 2008 року у зв'язку із укладенням договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелих Ю.В., зареєстровану в реєстрі № 1240, та вилучити вказаний запис із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від                   2 вересня 2015 року позов задоволено.
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2015 року рішення районного суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
		22 липня 2016 року ОСОБА_9 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 20 квітня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку». 
		На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_9 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 9 грудня 2014 року, в якій, на його думку, по-іншому застосована зазначена норма права.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 
		Під час розгляду справи суди встановили, що 07 квітня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_12 було укладено кредитний договір з подальшими змінами від 09 вересня 2008 року, згідно з яким позичальник отримав у банку на споживчі потреби кредит у розмірі 12 млн 296 тис. грн строком до 07 квітня              2009 року зі сплатою 30 % річних.
		На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і позичальником 30 липня 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_12 передав в іпотеку банку належні йому житловий будинок та присадибну земельну ділянку розміром 0,1014 га, розташовані на АДРЕСА_1.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер.
		Спадщину після його смерті прийняли його батьки  ОСОБА_9,                           ОСОБА_10, а також його донька ОСОБА_14 шляхом подання у встановлений законом строк заяв про прийняття спадщини до Шостої Харківської державної нотаріальної контори.
		06 листопада 2013 року спадкоємці уклали договір про поділ спадщини, за наслідками якого батьки померлого успадкували в рівних частках (по 1/4 частині) 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки розміром 0,1014 га, що розташовані за вказаною адресою.
		19 листопада 2013 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину житлового будинку за кожним, а рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від                            06 травня  2014 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнано право власності за кожним на 1/4 частину земельної ділянки розміром  0,1014 га в порядку спадкування за законом після смерті сина.
		Інша 1/2 частина житлового будинку та земельної ділянки розміром               0,1014 га належать ОСОБА_11, яка проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_12, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2010 року, яке набрало законної сили.
		Також суди установили, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від             14 січня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «Родовід банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено з тих підстав, що банк пропустив строк позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором через пропуск строку позовної давності впливає на реальність виконання такого договору, тобто кредитор втратив право на примусове виконання зобов'язання по основному договору, що є наслідком припинення, як основного, так і похідного зобов'язання (іпотеки).  
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що відмова суду в задоволенні позовних вимог банку про стягнення боргу за кредитним договором через сплив позовної давності не вважається передбаченою законом підставою для припинення договору іпотеки.
		Разом з тим  у наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого господарського суду України від 9 грудня 2014 року суд касаційної інстанції, задовольняючи вимоги про визнання договору іпотеки припиненим, виходив з того, що сплив позовної давності на вимоги про звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання права власності означає, що будь-які вимоги, пов'язані з обтяженням такого предмета застави не можуть бути задоволені, а сам предмет застави є вільним від обтяжень. 
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку».
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
		Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
		Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609). 
		Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають. 
		При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.  За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). 
		Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.  
		Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи. 
		У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
		Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. 
		Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу.  Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. 
		Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється. 
		Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 цього Закону). 
		Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
		Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, цей Закон не передбачає. 
		Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли такого висновку.
		Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». 
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17. 
		Крім того, відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
		Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 
		Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. 
		Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов'язань  переходять обов'язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.
		Отже, у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій правильно застосували вищевказані норми матеріального права та на підставі заявлених позовних вимог дійшли обґрунтованого висновку про те, що факт відмови судом у задоволенні позову ПАТ «Родовід банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором внаслідок пропущення строку позовної давності не є підставою для припинення іпотеки в розумінні абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
		Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити. 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України            
		п о с т а н о в и л и :
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   20 квітня 2016 року відмовити.
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		Головуючий                                                                           В.М. Сімоненко
		Судді:                                                                                      І.С. Берднік
		                                                                                                В.І. Гуменюк
		                                                                                                А.А. Ємець
		                                                                                                Т.Є. Жайворонок
		                                                                                                Н.П. Лященко
		                                                                                                Л.І. Охрімчук
		                                                                                                Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...