Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/726/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 17.07.2017. Зареєстровано: 18.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2017.
Дата набрання законної сили: 23.07.2020
Результат оскарження 23.07.2020 Полтавський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 Справа № 554/726/17
		Дата документу 17.07.2017 
		 
		 
		Справа № 554/726/17
		Провадження № 1-кп/554/166/2017
		 
		 В И Р О К
		Іменем України
		17 липня 2017 року колегія суддів Октябрського районного суду м. Полтави у складі:
		     головуючого - судді  ОСОБА_1 
		   суддів                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		     при секретарях      ОСОБА_4 , ОСОБА_5  
		    
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю сторін кримінального провадження: прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_9 , представника потерпілого     ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_11 матеріали кримінального провадження № 12016170040003757 по обвинуваченню 
		      ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лелюхівка Ново-Санжарського району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1 громадянина України, освіта середня спеціальна, не одруженого, не працюючого, РНОКПП № НОМЕР_1 , судимого 
		 20 листопада 2007 року Апеляційним судом Полтавської області за п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152, 70 КК України на 14 років 6 місяців позбавлення волі; 
		 23 жовтня 2009 року Апеляційним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 357 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено 15 років позбавлення волі, звільненого 23 березня 2016 року згідно ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 15 березня 2016 року умовно-достроково на невідбутний термін 2 роки 22 дні 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 263-1 КК України,
		в с т а н о в и в :
		13 вересня 2016 року, близько 14 год. 30 хв., обвинувачений ОСОБА_11 , маючи при собі обріз мисливської рушниці «Олень», яку він за невстановлених органами досудового слідства обставин, у невстановлений час та у невстановленому місці, без передбаченого законом дозволу придбав, зберігав та носив при собі, прийшов до раніше знайомого йому ОСОБА_9 за місцем проживання останнього в АДРЕСА_2 . 
		Перебуваючи у приміщенні гаража потерпілого за вищевказаною адресою, під час спілкування з господарем у обвинуваченого виник злочинний умисел, спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_9 із корисливих мотивів, з метою подальшого заволодіння його особистим майном. 
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_11 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного заподіяння смерті та заволодіння майном потерпілого, скоїв напад на ОСОБА_9 , здійснивши постріл з обрізу мисливської рушниці «Олень», який мав при собі, у голову останньому, після чого наніс йому не менше п`яти ударів ножем у шию. 
		Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_9 помер на місці події. 
		Згідно висновку судово-медичного експерта № 15 від 27 січня 2017 року у потерпілого ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у вигляді сліпого, проникаючого, вогнепального, шротового поранення голови з пошкодженням кісток черепа та речовини головного мозку, а також п`ять ран по передній поверхні шиї з пошкодженням судин та щитоподібного хряща. 
		Причиною смерті останнього стало сліпе, вогнепальне, проникаюче, шротове поранення голови з пошкодженням кісток черепа та головного мозку. 
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу після протиправного позбавлення життя потерпілого, обвинувачений ОСОБА_11 , діючи умисно, заволодів особистим майном загиблого ОСОБА_9 , а саме: гладкоствольною мисливською рушницею «МР-153» № НОМЕР_2 12 калібру вартістю 16532 гривень, сумкою-чохлом вартістю 700 гривень, гладкоствольною мисливською рушницею «Бердана» № НОМЕР_3 вартістю 3000 гривень, сумкою-чохлом вартістю 50 гривень, патронташем вартістю 500 гривень, 5 мисливськими патронами 12 калібру загальною вартістю 60,55 гривень, 5 мисливськими патронами 12 калібру загальною вартістю 60,09 гривень, 3 мисливськими патронами 24 калібру загальною вартістю 60 гривень, 38 металевими гільзами 24 калібру загальною вартістю 380 гривень, 4 свинцевими кулями загальною вартістю 20 гривень, металевою банкою зі шротом вагою 0,747 кг загальною вартістю 100 гривень, металевою банкою з порохом «Сокіл» загальною вартістю 200 гривень, металевою банкою з порохом «Барс» загальною вартістю 200 гривень, металевою банкою з порохом «Сільвер» загальною вартістю 300 гривень, шкіряним портмоне вартістю 200 гривень, мобільним телефоном «Nokia Х2-02» вартістю 500 гривень з картами оператора мобільного зв`язку «МТS Україна» та «Київстар» вартістю 50 гривень кожна, 2 банківськими картками КБ «ПриватБанк», документами ОСОБА_9 (паспортом громадянина України, техпаспортом на автомобіль «ГАЗ-69», довіреністю на право керування автомобілем, дозволом на зброю, пенсійним посвідченням), 2 аркушами паперу, ключем від сейфу, які вартості не мають, 300 доларами США, що по курсу Національного банку України на день скоєння злочину становить 7989,21 гривень, а всього на загальну суму 30951,85 гривень, після чого з місця скоєння злочину втік та розпорядився викраденим на власний розсуд. 
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, в цей же день, діючи умисно, шляхом укорочування ствола та прикладу викраденої мисливської рушниці «МР-153» № НОМЕР_2 , ОСОБА_11 незаконно виготовив вогнепальну зброю  обріз мисливської рушниці, який в подальшому зберігав та носив при собі без передбаченого законом дозволу. 
		15 вересня 2016 року в с. Володимирівка Велико-Багачанського району Полтавської області було виявлено та вилучено обріз мисливської рушниці «МР-153» та обріз мисливської рушниці «Олень», які ОСОБА_11 зберігав без передбаченого законом дозволу. 
		Згідно висновку комплексної балістичної та товарознавчої експертизи № 1889/516 від 5 грудня 2016 року надані на дослідження пристрої являються обрізами вогнепальної зброї: один вогнепальною зброєю  обрізом одноствольної самозарядної багатозарядної гладкоствольної мисливської рушниці «МР-153» серійний номер НОМЕР_2 12 калібру, виготовлений саморобним способом з рушниці промислового виготовлення із внесенням змін до її конструкції, які виразилися в укорочуванні стволів до залишкової довжини 361 мм та укорочуванні прикладу до шийки ложі. Даний обріз рушниці придатний для проведення пострілів; другий вогнепальною зброєю  обрізом мисливської двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці «Олень» серійний номер « НОМЕР_4 » - на шарнірі цівки та підствольному гаку, «543 Л» - на важелі запираючого механізму, 32 калібру, 1958 року випуску, виготовлений саморобним способом з рушниці промислового виготовлення із внесенням змін до її конструкції, які виразилися в укорочуванні стволів до залишкової довжини 300 мм. Даний обріз придатний для проведення пострілів з верхнього ствола. 
		Під час розгляду справи в суді обвинувачений ОСОБА_11 вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнав, хоча заявив, що її визнає частково, але при цьому наголосив, що діяв в стані необхідної оборони від протиправних дій потерпілого, а тому смерть останньому заподіяв, захищаючи себе, здійснивши в нього постріл із зброї, яку той йому безпосередньо перед цим передав відповідно до досягнутої напередодні домовленості. Зазначив, що після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі, де він відбував покарання за умисне вбивство, він займався діяльністю, яка дозволяла йому мати статки, необхідні для життя, не назвавши, якою саме. Забезпечуючи себе засобами для існування, він відвідував різні регіони країни, в тому числі певний час знаходився і в зоні АТО. Повернувшись звідти, він нібито працевлаштувався та почав проживати в м. Полтаві, де й познайомився з потерпілим через оголошення про продаж зброї, яке той розмістив в Інтернеті. Спочатку поспілкувався з ним по телефону, а потім приїхав на запрошення останнього до нього додому, який потім він відвідував ще декілька разів, де й домовились про купівлю-продаж рушниці, обговоривши умови, пов`язані з передпродажною підготовкою, відповідно до яких потерпілий повинен був зробити певний ремонт зброї. Домовились також про вартість та умови оплати. При цьому потерпілий нібито пообіцяв йому оформлення дозвільних процедур продажі зброї взяти на себе, запевнивши його, що ніяких проблем з цим не виникне, в що він повірив, навіть зважаючи на те, що мав непогашену судимість та невідбуте покарання за попереднім вироком за вчинення особливо тяжкого злочину. Після досягнення домовленості про істотні умови угоди він передав потерпілому завдаток в сумі 5000 грн., не оформляючи це ніяким чином, та поїхав звідти, обнадієний запевненнями потерпілого про те, що умови домовленості будуть виконані в обумовлений строк, про що той його повідомить.
		13 вересня 2016 року йому зателефонував потерпілий та запросив приїхати до нього забрати зброю та завершити процедуру оформлення угоди про це. Близько 14 год. він і прибув до нього та зустрівся з ним, як завжди до цього, в гаражі. Потерпілий дістав і показав йому рушницю, яку він мав купити, але вона була конструктивно змінена і виглядала зовсім не так, як вони про це домовлялись при попередній зустрічі. Це його обурило і він запитав у потерпілого, чому він так поступив. Той почав злитись та кричати, а потім показав йому іншу рушницю, дуло якої було обрізаним, та запропонував купити і її, передавши при цьому зброю, яка була зарядженою, йому в руки. Він оглянув її, поклав поруч з собою на стіл та присів на стілець, який стояв поруч. В цей час він відволікся, випустивши з поля зору потерпілого, і побачив, що поруч з його головою пролетів ніж, кинутий останнім в його напрямку, який влучив в двері гаража і впав на підлогу. Поглянувши на потерпілого, він побачив в його руках обріз, дулом спрямований на нього. Зрозумівши, що зараз може пролунати постріл в нього і відчувши реальну загрозу його життю, він втратив розсудок і схопивши ту зброю, яку перед цим поклав на стіл, вистрелив з неї. Що відбувалося далі, він не пам`ятає, так як перебував в стані шоку від пережитого. Як зібрав в сумку зброю, речі та гроші, що знаходились в гаражі потерпілого і належали останньому, як діяв відносно самого потерпілого і чи подавав той ознаки життя, як вийшов з гаража, винісши все забране ним на вулицю, як сів в таксі, яке перед цим викликав, щоб їхати в райвідділ міліції оформляти зброю на себе, не пам`ятає, оскільки в очах було потемніння, а в голові запаморочення. Таксисту запропонував підвезти його кудись, не вказавши чітко куди саме, і той почав його возити з одного місця в інше, аж доки він не запропонував йому довезти його до смт. Нові Санжари Полтавської області. При під`їзді до вказаного населеного пункту він вийшов з таксі. При цьому таксист, який його підвозив і бачив ті речі, які він віз з собою та з якими знаходився на задньому сидінні, чомусь відмовився брати з нього плату за надані послуги. 
		Вийшовши з таксі, він направився до своєї куми, прибувши до якої, він запропонував її чоловікові купити рушниці, забрані ним з місця скоєння злочину, сказавши, що вони його та були кимсь йому подаровані. Той оглянувши, залишив їх у себе. Звідти він з речами, викраденими у потерпілого, поїхав на м. Глобино Полтавської області, попередньо зателефонувавши своєму знайомому, якого попросив його зустріти на автотрасі Київ-Харків біля повороту. Після прибуття в с. Зубані Глобинського району Полтавської області, він зупинився у свого знайомого, а наступного дня разом з останнім поїхав в с. Володимирівку Велико-Багачанського району до ОСОБА_12 , перебуваючи в якого, попросив його сховати викрадені ним речі, які він привіз з собою, показавши їх при цьому, що той і зробив. Перебуваючи там, він і був затриманий працівниками міліції, які при цьому спричинили йому поранення ноги.
		Категорично заперечив наявність у нього умислу на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_9 та нападу на останнього з метою заволодіння його майном, наголосивши, що все це сталося внаслідок протиправних дій потерпілого щодо нього, в зв`язку з чим він вимушений був діяти саме так, відчуваючи загрозу власному життю. Просив його суворо не карати. В вирішенні питання про заявлений потерпілим цивільний позов по справі покладався на розсуд суду. 
		Аналізуючи показання обвинуваченого в сукупності з наданими сторонами та дослідженими в суді доказами по справі, суд констатує їх повну невідповідність іншим доказам по матеріалах кримінального провадження, очевидну алогічність та суперечливість, непослідовність, в зв`язку з чим вважає їх такими, що не відповідають дійсності, розцінюючи при цьому як спосіб захисту від обвинувачення та намір уникнути покарання за вчинення особливо тяжких злочинів. 
		При цьому поведінку обвинуваченого як під час скоєння злочину, так і після цього та в суді, суд розцінює як його певну звичку, звичайну ділову практику, яка узгоджувалася із цією звичкою під час скоєння інкримінованих йому кримінальних правопорушень, приймаючи відповідно до ч. 3 ст. 88 КПК України як допустимі докази щодо цієї певної звички.
		Зокрема, судом встановлено, що як по цих матеріалах кримінального провадження, так і при розгляді справи за вчинення ним попереднього умисного вбивства, поєднаного із згвалтуванням потерпілої, обвинувачений давав неправдиві показання, моделюючи свою поведінку та викладаючи обставини вчинення ним злочинів так, щоб його дії були наслідком протиправної поведінки щодо нього потерпілих або збігом обставин, при яких він вчинив їх з необережності, свідченням чому є вирок Апеляційного суду Полтавської області від 20 листопада 2007 року, за яким його засуджено за п. 10 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 152 КК України, де його поведінка була аналогічною (том 2 а. п. 179-186). 
		Про це ж свідчить і інший вирок Апеляційного суду Полтавської області від 23 жовтня 2009 року, за яким його засуджено за ч. 2 ст. 357 КК України за те, що після постановлення попереднього вироку щодо нього, він, подавши апеляцію на вирок, намагався до її розгляду знищити письмові докази, які містились в матеріалах кримінальної справи, шляхом склеювання відповідних аркушів справи при ознайомленні з нею з тим, щоб добитись змінити оцінки кваліфікації апеляційним судом його діянь на його користь відповідно до обраної ним позиції захисту, чого йому не вдалось та за що він був засуджений вдруге (том 2 а. п. 188-189).
		Отже, судом встановлено, що така поведінка обвинуваченого є для нього звичайною діловою практикою, яку він використовує для того, щоб уникнути покарання за вчинені ним злочини.
		При розгляді матеріалів кримінального провадження в суді встановлено також і схильність обвинуваченого до спотворення доказів та інтерпретування їх на свою користь шляхом моделювання вигаданої ним поведінки осіб як протиправної та такої, що, на його уявлення, давала йому змогу діяти саме таким чином, як він і поступив.
		Підтвердженням цьому, на думку суду, є той факт, що моделюючи ситуацію для виправдання своїх протиправних дій щодо потерпілого шляхом створення стану необхідної оборони для себе, він спочатку намагався використати наявний у матеріалах кримінального провадження висновок експерта, в якому була описана гільза з пошкрябиною на денці, з тим, щоб висвітлити дії потерпілого як спробу застосувати зброю щодо нього та намагання здійснити постріл, який не відбувся нібито із-за осічки під час спроби його здійснити. Коли ж це було спростовано в суді показаннями експерта, викликаного для допиту за клопотанням сторони захисту, тоді ним була інсценована інша модель створення обстановки, яка, на його думку, давала б суду підстави для сприйняття і оцінки його протиправних дій щодо потерпілого як таких, що були вчинені в стані необхідної оборони. Так появилась вигадана ним версія протиправності дій потерпілого, який, як він про це стверджує, безпідставно намагався влучити йому в голову ножем, кинутим в його напрямку з досить близької відстані, але промахнувся, влучивши в двері гаража. 
		Надуманість цього твердження є очевидною і спростовується як самим фактом відсутності об`єктивних підстав у потерпілого діяти таким чином, так і об`єктивних можливостей у останнього для цього, зважаючи на його репутацію, вік, відсутність таких навичок і вміння, відсутність доказів наявності у нього таких знарядь, що було встановлено судом і про що свідчать докази, наведені нижче. 
		Лейтмотивом обгрунтування та надання виду законності своїм діям при вчиненні вбивства потерпілого обвинувачений вважає, про що він заявляє в суді, стверджуючи, що тільки він один є живим очевидцем того, що сталося, оскільки інший учасник цих подій загинув, його показання, тільки які можуть бути єдиним та правдивим джерелом доказів, а тому, на переконання сторони захисту, повинні беззаперечно прийматися до уваги судом як такі, а інші докази розцінюватись як припущення, які відповідно до статті 62 Конституції України не можуть покладатися в основу обґрунтування вини обвинуваченого.
		Не приймаючи до уваги це та розцінюючи показання обвинуваченого як неправдиві, суд виходить з наступного.
		Так, допитаний під час розгляду справи в суді потерпілий ОСОБА_9 показав, що він являється сином загиблого, який до своєї смерті був мисливцем та мав дві рушниці «Бердана», 1923 року випуску, та «МР-153». Починаючи з 2014 року, його батько збирався продати рушницю «МР-153», а в травні 2016 року він вже зробив об`яву про це, про що сказав і йому. На початку червня 2016 року зі слів батька йому стало відомо, що до нього вже приходив покупець, чоловік молодого віку, з яким вони не зійшлись в ціні і більше з цього приводу він з батьком ніяких розмов не мав.
		13 вересня 2016 року, в другій половині дня, він зателефонував батькові, але його телефон не відповідав, чому він особливого значення не надав. О 17 год. телефон також не відповів і він більше в цей день йому не телефонував. Наступного дня, близько 06 год., йому зателефонувала співмешканка батька, ОСОБА_13 , яка плакала і була дуже схвильованою, та повідомила, що батько лежить мертвий в гаражі. Він зразу ж на таксі зі своєю дружиною приїхав туди і зайшовши в гараж, де вже працювала слідчо-оперативна група, побачив, в правому кутку гаража батька, який мертвим лежав на підлозі обличчям вгору. На його обличчі біля носа справа була вогнепальна рана, на місці якої засохла кров, на шиї були колото-різані рани, на яких також засохла кров. На батькові був парадний одяг, що свідчило про те, що він перед смертю збирався йти кудись із дому. Сейф, в якому зберігалась зброя, був зачинений. Ключів від нього в тому місці, де вони зазвичай зберігались, не було. Коли в його присутності був шляхом злому відчинений сейф, то там не виявилось зброї. З сейфу були забрані всі речі, в тому числі боєприпаси до мисливської зброї, а також гроші та документи, які зазначені в обвинувальному акті. Викрадені були і рушниці «Бердана» та «МР-153». Зазначив, що обстановка в гаражі, в якому він до загибелі батька бував часто, останній раз 6 серпня 2016 року, в якому стояло багато речей, інструментів і приладів, не була порушеною. Всі речі знаходились на тих місцях, де вони зазвичай стояли. Обстановка не свідчила про те, що там відбувалась якась боротьба перед загибеллю батька, про це, на його думку, не свідчила і поза трупа батька. Все інше нагадувало про пограбування, оскільки з гаража зникли ті речі, які там були. Будь-яких слідів від пострілів або влучання гострих предметів на стінах і дверях гаража не було, в цьому він особисто пересвідчувався під час його огляду. Бачив лише сліди крові на стінах.
		Наголосив, що ніяких ножів, особливо в кількості, на яку вказує обвинувачений, в гаражі у батька не було і бути не могло. Той ніж, який вилучений у обвинуваченого та був йому пред`явлений для огляду в суді, батькові не належить. З категоричністю наголосив на невмінні батька володіти будь-якими прийомами з метання ножів, а особливо їх метання на влучність. Зазначив, що батько був беззаперечно законослухняною, спокійною, виваженою, добропорядною людиною, яка шанобливо ставилась до інших людей, поважаючи їх честь та гідність. Він був хорошим раціоналізатором та винахідником на виробництві, де працював до виходу на пенсію, та мав бездоганну репутацію як фахівця своєї справи, так і людини, яка б ні за яких обставин не вступила в спілкування з тим, хто якимсь чином міг порушити закон або запропонував йому зробити це чи якимсь чином сприяти цьому. А тому вважає вигадкою стверджування обвинуваченим про можливість такого спілкування з його батьком, як він це описав в своїх показаннях в суді.
		Наполягав на найсуворішому покаранні обвинуваченого, а також на задоволенні своїх позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди з мотивів, викладених ним в позовній заяві.
		Допитана в суді свідок ОСОБА_13 , співмешканка потерпілого, показала, що останній в травні 2016 року зробив об`яву через Інтернет про свій намір продати мисливську рушницю. В один із днів червня того року він повідомив їй, що відгукнувся покупець, який має прийти, щоб оглянути запропоновану для продажу зброю. В той день, коли приходив покупець, вона заходила в гараж, де той з потерпілим спілкувався, оглядаючи зброю, і бачила, що це був саме ОСОБА_11 . Приблизно через тиждень після цього вона ще один раз зустріла останнього на вулиці в районі Браїлок в м. Полтаві, про що сказала співмешканцю, і більше його ніколи не зустрічала ні на вулиці, ні в домогосподарстві, де вона проживала з потерпілим. Зі слів потерпілого їй також відомо, і вона про це стверджує з категоричністю, що той більше до 13 вересня 2016 року до них не приходив і з ним не спілкувався. 
		13 вересня 2016 року вона була на роботі. Приблизно о 14 год. їй зателефонував потерпілий і сказав, що у нього має відбутися якась зустріч, з ким і в зв`язку з чим, він їй не сказав, а вона про це не запитала. Додому повернулася близько 18-ї год. Хвірточка в двір, яка зазвичай замкнена на ключ, цього разу замкненою не була. Гараж теж був зачинений, але не замкнутий. Одягу, який потерпілий одягав, коли виходив на зустрічі, вдома не було. Попоравшись, вона близько 21 год. зателефонувала на мобільний телефон співмешканця, але той був в зоні недосяжності. Вона лягла спати. Серед ночі теж намагалася телефонувати потерпілому, але телефон був в зоні недосяжності, а самого його не було ні в будинку, ні на території домогосподарства, куди вона виходила його шукати. Близько 06 год. вона підійшла до гаража і доклавши зусиль, відчинила двері. Через відчинені двері вона побачила потерпілого лежачим на підлозі в кутку гаража. Він був накритий кількома фуфайками. Піднявши їх, вона побачила на обличчі вогнепальне поранення, на якому засохла кров, та посинілі руки потерпілого, які вже були холодними і зрозуміла, що він мертвий. Охоплена жахом, вона зателефонувала сину потерпілого та повідомила в міліцію про виявлене.
		Зазначила, що обстановка в гаражі на момент виявлення нею трупа потерпілого, не була порушеною і не свідчила про наслідки будь-якої боротьби, яка б могла передувати вбивству потерпілого. Речі не були розкиданими або перекинутими, ніякі ножі поруч з потерпілим або на підлозі не лежали. Та й положення трупа, на її думку, не свідчило про те, що він перед вбивством вчинював якісь активні дії. 
		Категорично наголосила на неправдивості свідчень обвинуваченого про те, що той давав завдаток за зброю, яку мав купити, оскільки, коли б це мало місце, то вона б знала про це. Вказуючи на неправдивість показань обвинуваченого, вона зазначила, що той приходив до них додому лише один раз і більше з потерпілим за обставин, про які він вказує, не спілкувався та цього, зважаючи на статус останнього, його бездоганність і порядність, просто не могло бути. Підкреслила, що у потерпілого під час його вбивства зникли портмоне з грішми, серед яких були і 300 доларів США, мобільний телефон та інші речі, які зазначені в обвинувальному акті. Вважає надуманими твердження обвинуваченого, що у загиблого на момент його вбивства не могло бути доларів США.
		Даючи показання в суді, вона виключно позитивно охарактеризувала потерпілого як людину чуйну, порядну, чесну, добру і доброзичливу, не конфліктну і не схильну до будь-яких проявів агресії незалежно ні від яких обставин.
		При пред`явленні для впізнання по фотознімках в ході досудового розслідування, протокол про що був досліджений в суді, ОСОБА_13 впізнала обвинуваченого як особу, яка приходила додому до потерпілого домовлятись про покупку зброї та яку вона потім ще одного разу випадково зустрічала в м. Полтаві на вулиці (том 1 а. п. 224-226).
		Під час допиту в суді свідок ОСОБА_14 показав, що станом на вересень 2016 року він надавав послуги таксі на власному автомобілі «ВАЗ-21099». В післяобідній час 13 вересня 2016 року йому поступив виклик на вулицю Лубенську в м. Полтаві, куди він прибув протягом 5-7 хв., про що повідомив клієнта, за номером якого був здійснений виклик. Через декілька хвилин до автомобіля підійшов обвинувачений, який був одягнутий в камуфляжну форму з рюкзаком чи сумкою, чи з двома ношами одночасно, розмірів і форм яких він не пам`ятає і обличчя якого було покрите спаринами, хоча на вулиці спеки не було, та сівши на заднє сидіння запропонував їхати в с. Розсошенці на кінцеву зупинку, незважаючи на те, що замовлення було зроблене для поїздки до аграрної академії. Речі, які були з ним, обвинувачений поклав на задньому сидінні, як саме, він не бачив, оскільки через дзеркало заднього виду це місце не проглядається. Будь-якого хвилювання чи розгубленості обвинувачений не проявляв. Він поїхав у вказаному замовником напрямку і доїхавши до обумовленого ним місця, зупинився, але той наказав їхати далі в напрямку смт. Нові Санжари, що він і зробив. Коли, слідуючи у вказаному напрямку, доїхав до повороту на с. Старі Санжари, обвинувачений запропонував здійснити поворот в напрямку цього села. Він виконав цю вимогу і проїхавши близько 2 км, зупинився, так як про це його попросив замовник. Той сидячи в салоні, почав комусь телефонувати і в цей час, він, не озираючись назад, відчув звук зведення курків мисливської рушниці, який йому відомий, оскільки сам являється мисливцем. Далі в категоричній формі обвинувачений зажадав довезти його до повороту на смт. Нові Санжари, повідомивши при цьому, що розраховуватись за надані послуги він не буде і за цих умов йому не спричинить зла. Він, боячись за своє життя, виконав цю вимогу і як тільки звернув на смт. Нові Санжари, зупинив автомобіль, з якого обвинувачений зразу ж вийшов, порадивши йому забути про нього і нікому про факт того, що сталося, не повідомляти. Перебуваючи в стані ляку від пережитого, він розвернувся і поїхав назад в м. Полтаву.
		В ході огляду під час досудового розслідування мобільного телефону «Самсунг Гелексі GT-С 7262 Дуос», наданого для огляду свідком ОСОБА_14 (том 2 а. п. 96-101), протокол про що був досліджений в суді, об`єктивно встановлено, що о 14 год. 56 хв. 13 вересня 2016 року на його телефон з мобільного телефону НОМЕР_5 , який належав обвинуваченому, надійшов виклик на вулицю Лубенська (Яр), 28 для поїздки по маршруту «Аграрна академія», що підтверджує правдивість показань свідка про обставини надання послуг таксиста саме ним.
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 січня 2017 року, який був досліджений в суді (том 1 а. п. 227-229), свідок впізнав обвинуваченого як особу, яку він 13 вересня 2016 року на своєму автомобілі підвозив від місця скоєння злочину до смт. Нових Санжар, яка мала при собі зброю та не провела з ним розрахунку.
		Аналіз показань вказаного свідка, на переконання суду, свідчить про неправдивість показань обвинуваченого в частині, що стосується стану його перебування після вчинення вбивства потерпілого, про який він розповідаючи в суді та ухиляючись від описання самого процесу позбавлення життя останнього, посилається на свою розгубленість, стан хвилювання, запамороченість, яка викликала певну невизначеність його поведінки. Із змісту показань свідка ОСОБА_14 слідує, що обвинувачений діяв розсудливо, наполегливо і цинічно, імітуючи дії, які викликали жах у свідка та схилили його до безумовно підкоряння всім вимогам останнього, не даючи ніяких шансів поступати іншим чином. Він діяв осмислено, даючи чіткі та зрозумілі вказівки, не подаючи ніяких ознак нерозуміння того, про що говорив або чого вимагав.
		Отже, суд констатує, що твердження обвинуваченого про те, що він в силу стану хвилювання, в якому перебував, не пам`ятає, як саме він здійснив постріл і вчинив вбивство потерпілого, є надуманим та спростовується наведеними показаннями свідка, а з точки зору психології, є підтвердженням факту небажання (уникнення) особи, яка вчинила злочин, розповідати саме про факт його скоєння, даючи при цьому найдетальніші показання про обставини, які передували його скоєнню та мали місце після цього, що з очевидністю та яскравістю продемонстрував обвинувачений під час розгляду справи в суді. 
		Свідок ОСОБА_15 , знайомий обвинуваченого та загиблого потерпілого, під час допиту в суді показав, що 14 чи 15 вересня 2016 року, після 17 год., до нього додому прийшов обвинувачений, про якого він знав як того, хто відбував покарання за вчинення умисного вбивства і не знав, що він уже звільнився з місць позбавлення волі. В процесі розмови останній повідомив, що після звільнення з місць позбавлення волі він проживає в м. Полтаві, займається полюванням та розповів історії, пов`язані з цим, які у нього викликали сумнів. Під час спілкування ОСОБА_11 серед речей, які приніс із собою, дістав із чохла рушницю «Бердана» і показав йому, сказавши, що він її у когось виспорив і що в нього є патрони до неї. Запропонував йому її придбати. Він відмовився, сказавши, що вона непридатна для полювання і тоді ОСОБА_11 сказав, що й йому вона не потрібна та залишив її у нього. Прощаючись з обвинуваченим та від`їжджаючи на роботу в нічну зміну, він поставив рушницю собі в гараж. На ранок від свого директора він дізнався, що було вбито ОСОБА_9 , якого він добре знав, і в якого під час нападу та вбивства було вкрадено рушницю «Бердана». Зрозумівши, що цей злочин вчинив ОСОБА_11 , він зразу ж повідомив про це в міліцію та видав залишену останнім у нього вдома рушницю і пакет, в якому знаходились боєприпаси до мисливської зброї, а також дріб, порох та інші речі, які той залишив його дружині, коли його вже не було вдома. Зі слів дружини йому стало відомо, що ОСОБА_11 показував їй також ще й обріз мисливської рушниці, який у нього був серед речей ним принесених з собою.
		Відповідно до протоколу огляду від 15 вересня 2016 року, який був досліджений в суді (том 1 а. п. 209-219), свідок ОСОБА_15  добровільно видав працівникам Ново-Санжарського РВ УМВС України в Полтавській області залишені у нього обвинуваченим ОСОБА_11 13 вересня 2016 року після вчинення умисного вбивства рушницю «Бердана» в шкіряному чохлові чорного кольору, гільзи 24 калібру у кількості 38 шт. без пороху в них, металеву банку з-під кави з написом «Nescafe» 105 г з дробом, металеву банку з написом «Сокол» «Порох охотничий бездымный» 200 г з порохом в ній, металеву банку з написом «Барс» «Порох охотничий» з порохом, металеву банку з написом «Сільвер» «Безпламенный охотничий порох» 300 г з порохом.
		Згідно висновку експерта № 149 від 27 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 14-19) видана свідком ОСОБА_15 , якому її залишив обвинувачений, речовина сірого кольору є вибуховою речовиною на основі двохосновного нітроцелюлозного пороху, зразки речовин темно-зеленого та світло-зеленого кольору є вибуховою речовиною на основі одноосновного нітроцелюлозного пороху.
		Оцінюючи показання вказаного свідка, суд приймає їх до уваги як такі, що підтверджують факт заволодіння чужим майном потерпілого під час його вбивства обвинуваченим, оскільки останній приніс та залишив у свідка речі, які належать потерпілому та були у нього в цей день незадовго до приходу викрадені обвинуваченим.
		Аналіз показань свідка про обставини спілкування з обвинуваченим, яке мало місце не пізніше як через дві години після вбивства, також, на думку суду, свідчить про його абсолютно спокійний стан, відсутність будь-якої збентеженості чи хвилювання після пережитого, що спростовує його твердження про це. Зміст його спілкування з вказаним свідком свідчить про властиву йому схильність брехати, розповідати вигадані історії, показувати себе в змальованому у своїй уяві образі обізнаності, добропорядності, доброзичливості та щедрості, які демонструє зразу ж, не змігши реалізувати притаманну йому рису корисливості намаганням спроби продати вкрадену рушницю, шляхом залишення її в подарунок, що, на думку суду, є проявом цинізму.
		Свідок ОСОБА_16 , знайомий обвинуваченого, якого він знає як особу, з якою спільно відбував покарання в місцях позбавлення волі, в суді, показав, що 13 вересня 2016 року йому зателефонував ОСОБА_11 і сказав, що хоче приїхати до нього в гості в с. Зубані Глобинського району Полтавської області. Він погодився і запропонував йому доїхати до повороту на м. Глобино по трасі Київ-Харків, де він його чекатиме на власному автомобілі. Близько 20 год. 30 хв. того дня, він зустрів його. При собі ОСОБА_11 мав чи то сумку, чи то пакет, які поклав в салон автомобіля. Що в них знаходилось, він не оглядав і не бачив. На прохання ОСОБА_11 він дозволив йому сісти за кермо, а сам, сидячи на пасажирському сидінні, почав вживати горілку, яку той купив на АЗС під час заправки за власні кошти та якою його пригостив. Зовні було помітно, що ОСОБА_11 був схвильований. На його питання про причини цього пояснив, що вдома посварився з матір`ю і хоче деякий час відпочити. Приїхавши додому, він запропонував обвинуваченому місце в кімнаті, яке той вибрав біля входу в неї. Хто і як виносив з автомобіля речі, які привіз з собою обвинувачений, і куди їх помістив, як і те, чи була серед них зброя, він не бачив. Обвинувачений мав змогу вільно переміщатись по території домогосподарства, заходити в гараж та користуватись там інструментом, який в ньому знаходився, в тому числі болгаркою, дріллю тощо. Наступного дня він разом з ОСОБА_11 поїхав в с. Володимирівку Велико-Багачанського району Полтавської області до свого знайомого ОСОБА_12 , де вживали спиртні напої, куплені обвинуваченим та заночували. Проснувшись вранці 15 вересня 2016 року, він поїхав додому, залишивши ОСОБА_11 , який ще спав, в с. Володимирівка. Коли знаходився у себе вдома, туди прибули працівники міліції, які намагалися затримати ОСОБА_11 , але його не було, про що як і місце перебування останнього він їм повідомив. В цей же день ОСОБА_11 був затриманий в с. Володимирівка, а він видав працівникам міліції мобільний телефон останнього, який той залишив, коли їхали на риболовлю до знайомого ОСОБА_12 . Через деякий час після цих подій йому зателефонував слідчий і попросив пошукати в гаражі залишки прикладу та дула від мисливської рушниці. Він оглянув гараж і знайшов там частину відрізаного від мисливської рушниці приклада та чохол для рушниці. Обрізу дула він не знайшов. На прохання слідчого знайдене відвіз і видав працівникам міліції Глобинського РВ його син. Хто, коли і як зробив цей відріз приклада, він не знає, але категорично заперечив свою причетність до цього, не виключивши можливості вчинення цих дій обвинуваченим.
		Згідно протоколу огляду від 15 вересня 2016 року, який був досліджений в суді (том 1 а. п. 201-208), свідок ОСОБА_16 добровільно видав мобільний телефон «Nokia» Model RM-1133, залишений у нього обвинуваченим під час його перебування в домогосподарстві після вчинення умисного вбивства потерпілого.
		Під час допиту в суді свідок ОСОБА_17 , син ОСОБА_16 , показав, що знає обвинуваченого, як товариша свого батька, з яким той спільно відбував покарання в місцях позбавлення волі. В вересні місяці 2016 року він приїжджав у гості до батьків і знає, що в домогосподарстві батьків був проведений обшук та працівники міліції намагалися затримати ОСОБА_11 , який до них приїжджав. Пізніше на прохання працівників міліції він разом з батьком у його гаражі знайшов відрізану частину приклада до мисливської рушниці та чохол до неї, які відвіз та видав працівникам Глобинського РВ УМВС України в Полтавській області. Про те, як і чому вони опинились в гаражі його батька, йому не відомо.
		Факт видачі вказаних речей за обставин, описаних свідком, підтверджується протоколом огляду від 16 вересня 2016 року, який був досліджений в суді (том 1 а. п. 220).
		Оцінюючи показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та приймаючи їх до уваги як правдиві, суд зазначає про їх повну узгодженість як між собою, так і відповідність іншим доказам по справі, що дає підстави суду прийняти до уваги їх такими.
		Аналіз змісту цих показань свідчить про те, що обвинувачений 13 вересня 2016 року після вбивства потерпілого і заволодіння його майном, прибув до місця проживання свідка ОСОБА_16 , чого він не заперечує і сам, привізши з собою частину викрадених речей, в тому числі і мисливську рушницю «МР-153». Свідком на прохання обвинуваченого були створені всі належні умови для його проживання там та можливості вільно переміщатись по домогосподарству, користуючись усіма знаряддями та інструментом, які були у володінні господаря. Тому факт виявлення в домогосподарстві останнього частини відпиляного прикладу та чохла для мисливської зброї суд розцінює як доказ виготовлення обвинуваченим обрізу з мисливської рушниці викраденої у потерпілого, оскільки таку можливість і всі умови для цього він мав, що поза розумним сумнівом сприймається судом. Суд вважає алогічним твердження обвинуваченого про те, що це міг зробити будь-хто, а не він, оскільки ці речі були привезені і сховані саме ним. Наявність у цьому місці частини прикладу від рушниці є, на думку суду, безперечним доказом того, що це було зроблено саме там, оскільки інших можливостей для цього обвинувачений, виходячи з обставин вчинення злочину та його поведінки після цього, не мав. Та й алогічним, з точки зору здорового глузду, було б припущення факту виготовлення обрізу в іншому місці та перевезення його до свідка на значну відстань для залишення його в підсобному приміщенні як доказу вчинення такого злочину. Крім того, обріз мисливської рушниці з домогосподарства свідка ОСОБА_16 був забраний обвинуваченим під час його поїздки до свідка ОСОБА_12 в с. Володимирівка наступного дня після скоєння злочину, тобто 14 вересня 2016 року, коли він вже був виготовлений при відсутності можливості зроби це в будь-якому іншому місці, що встановлено судом. 
		Отже, на підставі наведеного суд вважає встановленим факт виготовлення обрізу з викраденої обвинуваченим мисливської рушниці «МР-153» саме ним під час перебування в домогосподарстві ОСОБА_16 в с. Зубані Глобинського району Полтавської області, а заперечення обвинуваченим цього факту суд не приймає до уваги, розцінюючи його як таке, що є надуманим та не відповідає дійсності.
		Допитаний в суді свідок ОСОБА_12 , показав, що 14 вересня 2016 року в обідній час до нього додому в село Володимирівку Велико-Багачанського району Полтавської області на своєму автомобілі приїхав ОСОБА_16 з обвинуваченим, якого він до того бачив лише один раз. Зразу ж ОСОБА_11 попросив його сховати обріз рушниці, яка лежала на задньому сидінні автомобіля, та рюкзак з речами, який знаходився в автомобілі. Не задаючи жодних запитань, він взяв рушницю та рюкзак і заховав їх у себе за городом. Потім на прохання останнього він взяв простирадло та обгорнув заховану ним рушницю, сходивши до схованки ще раз. Після цього на автомобілі вони поїхали в магазин, де ОСОБА_11 дав йому гроші, за які він купив пляшку горілки та коньяку. Приїхавши назад додому, вони все це випили. Під час розпивання спиртного ОСОБА_11 дав йому ще й ніж розкладний та запропонував його теж сховати, вказавши місце для цього, що він і зробив. Сп`янівши від випитого, вони лягли спати кожний на окремому ліжку. Проснувшись вранці, він помітив, що ОСОБА_16 не було, а спав лише ОСОБА_11 . Коли останній проснувся і вийшов в двір, його затримали працівники міліції, які в цей час приїхали туди. На вимогу працівників міліції він, ОСОБА_12 , видав їм обріз мисливської рушниці, рюкзак та ніж, які напередодні на прохання обвинуваченого сховав. Коли працівниками міліції був відкритий рюкзак, то він побачив в ньому іще один обріз мисливської рушниці. Працівниками міліції в його будинку була вилучена ще й барсетка, в якій знаходився паспорт ОСОБА_11 та якісь документи. До затримання обвинуваченого він не знав, що той вчинив умисне вбивство та заволодів речами, які потім передав йому для схованки.
		Свої показання свідок ОСОБА_12 підтвердив під час слідчого експерименту, проведеного з його участю в ході досудового розслідування справи, протокол про що був досліджений в суді, вказавши місця, куди він на прохання обвинуваченого сховав обріз мисливської рушниці, рюкзак з речами та іншим обрізом, а також ніж, які в ході проведення цієї слідчої дії він видав працівникам міліції (том 1 а. п. 230-239).
		Відповідно до протоколу огляду від 15 вересня 2016 року, який був досліджений в суді (том 1 а. п. 172-194), свідок ОСОБА_12 добровільно видав працівникам міліції заховані ним напередодні на прохання обвинуваченого: обріз мисливської рушниці моделі «Байкал» МР-153 № НОМЕР_6 , споряджений п`ятьма набоями 12 калібру; сумку-рюкзак чорного кольору; обріз мисливської рушниці двоствольної вертикальної (без прикладу та з обрізаним дулом) з номерами «543 Л» на скобі та «593 Л» на ствольній коробці з патроном 32 калібру у верхньому стволі; патронташ чорного кольору, в якому знаходилось 5 патронів 12 калібру, 3 патрони 24 калібру, 2 патрони 32 калібру та 1 гільза 32 калібру; маску матерчату типу «балаклава»; костюм армійський камуфляжний; рукавички жовтого кольору.
		Згідно висновку експерта № 1889/516 від 5 грудня 2016 року (том 2 а. п. 102-156) надана на дослідження стріляна гільза 32 калібру, відстріляна з верхнього ствола наданого на дослідження обрізу двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці «Олень», серійний номер: « НОМЕР_4 » - на шарнірі цівки та підствольному гаку, «543 Л» - на важелі запираючого механізму, 32 калібру, 1958 року виготовлення. 
		Відповідно до протоколів огляду від 15 вересня 2016 року, які були досліджені в суді (том 1 а. п. 167-171, 195-200), цей же свідок добровільно видав працівникам міліції захований на передодні на прохання обвинуваченого розкладний ніж у складеному стані з плащатим руків`ям довжиною 12,5 см та найбільшою шириною 3 см з написами на плашці, з одного боку, «SNEYKS», з іншого, «Bool», а також паспорт обвинуваченого ОСОБА_11 , його РНОКПП, картки «ПриватБанку» та квитанції ломбарду «Капітал» на ім`я ОСОБА_11 , відповідно до яких незадовго до вчинення злочину він закладав в ломбард брухт дорогоцінних металів.
		Оцінюючи показання свідка ОСОБА_12 та надані ним докази з позицій відповідності закону, їх належності та допустимості, суд зазначає, що вони цим критеріям відповідають і судом приймаються до уваги як такі, оскільки в повній мірі узгоджуються з іншими доказами по справі, а дії по їх наданню та долученню до матеріалів кримінального провадження вчинені відповідно до визначених законом процедур.
		На думку суду, вказані докази з безперечністю свідчать про причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому злочинів, оскільки частина речей, про які йдеться в протоколах наведених вище слідчих дій, безпосередньо викрадені з місця скоєння злочину і були передані обвинуваченим свідку для їх заховування з тим, щоб приховати сліди скоєння злочину. Наявність серед виданих речей іншого, ніж той, який був виготовлений обвинуваченим з викраденої у потерпілого рушниці обрізу, свідчить про те, що він був придбаний ним до скоєння розбійного нападу на потерпілого і саме з цією метою, а отже був використаний ним при скоєнні злочину для вбивства останнього, що поза розумним сумнівом сприймається, а, отже, встановлено судом, виходячи з аналізу наданих стороною обвинувачення та перевірених в суді доказів.
		Під час допиту в суді свідок ОСОБА_18 показав, що потерпілий був його другом, з яким він часто спілкувався і обмінювався думками з приводу будь-яких подій, в тому числі і особистого характеру. В зв`язку з цим йому було відомо про те, що потерпілий збирався продати рушницю і зробив про це об`яву в Інтернеті, на яку відгукнулася якась особа, з якою він потім мав зустріч. Про особу, з якою потерпілий зустрічався, той говорив йому, що вона якась «непевна, мутна і не викликає довіри», однак пропонує хороші гроші за рушницю, що для нього дуже суттєво. По описанню зовнішності, яке зробив потерпілий, ця особа дуже схожа на обвинуваченого. Він радив потерпілому не вступати ні в які стосунки з такою особою, але той сказав, що він це зробить лише за умови, якщо та прийде купувати рушницю на запропонованих нею умовах при наявності в неї відповідних дозвільних на це документів. Він одобрив таку позицію потерпілого і сам наголосив на тому, щоб ні в якому разі при відсутності у покупця дозволів на придбання і носіння зброї той не продав йому її. Потерпілий запевнив його в цьому, а виходячи з законослухняності та порядності, які притаманні останньому, він переконаний, що той не міг поступити інакше і ні за яких обставин цього б не зробив. Відповідаючи на питання сторони захисту про володіння потерпілим прийомами метання ножа або інших гострих предметів на влучність або ради забави, свідок категорично заперечив наявність такого вміння та проявів бажання робити це у останнього, а можливість таким чином забавлятися, зважаючи на його похилий вік, безглуздям, якого потерпілий був позбавлений. 
		Він також зазначив, що у потерпілого в гаражі був лише один ніж господарського призначення, який використовувався тільки для цих цілей і це був не розкладний ніж. Ніяких інших ножів у гаражі потерпілий не тримав і не мав. Наявність атипічної зброї і атрибутики в домогосподарстві потерпілого свідок пояснив його захопленням, яке не було фанатичним і про яке знали всі його друзі. Він тільки тримав ці речі, ніяким чином не використовуючи їх та не користуючись ними.
		Охарактеризував потерпілого як добру, порядну людину, спокійну, врівноважену, не запальну, висококваліфікованого фахівця, науковця, активного громадського діяча, людину, яка відгукується на будь-які негаразди близьких йому людей і друзів.
		Оцінюючи показання названого свідка, суд зазначає, що в частині характеристики особи потерпілого вони в повній мірі узгоджуються з показаннями тих осіб, які знали потерпілого за життя, та повністю відповідають тому способу життя і поведінки, який він вів та дані про що, закріплені як в процесуальних документах, що містяться в матеріалах кримінального провадження, так і засвідчені в суді. 
		А тому суд вважає встановленим факт відсутності у потерпілого вміння володіння прийомами кидання ножа або інших предметів на влучність чи ради розваг, свідченням чому, на переконання суду, є відсутність будь-яких прямих чи опосередкованих даних, які б могли це підтвердити, а також бездоганність в плані законослухняності, порядності та поведінки потерпілого, життєдіяльність якого будувалась та відбувалась виключно на соціально-корисних для суспільства і оточуючих його людей принципах, серйозності підходів до життя та не притаманності йому проявів безглуздя в будь-яких життєвих ситуаціях, в тому числі і ради розваг, до чого намагалася схилити суд сторона захисту.
		В зв`язку з цим суд відхиляє як надумане та таке, що спростовується наведеними доказами, твердження обвинуваченого про те, що потерпілий своїми діями і поведінкою за обставин, при яких він хотів продати належну йому мисливську рушницю і отримати за це оплату, поступав так, як особа, якій в поведінці притаманна кримінальна спрямованість його дій і мотивація вчинків, а тому змусив його діяти в стані необхідної оборони, захищаючи себе, наслідком чого і сталося вбивство. Таких дій потерпілий не вчинював і за обставин, які встановлені під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, вчинити не міг, що доведено поза розумним сумнівом, а тому всі дії обвинуваченого щодо нього були корисливо цілеспрямовані і направлені на заволодіння його майном шляхом позбавлення життя останнього, тобто вчиненими умисно.
		Експерт ОСОБА_19 , головний судовий експерт сектору дослідження зброї Полтавського НДЕКЦ МВС України, під час допиту в суді підтвердив зроблений ним висновок, а також наголосив, що на одному із патронів, які були надані на дослідження, на денці гільзи були сліди пошкрябини, яка виникла внаслідок закривання зброї і щитка колодки після заряджання від контакту з виступаючою частиною бойка, а не від удару по капсулю чи місцю пошкодження бойком, слід якого в такому випадку мав би сферичну, тобто іншу форму. Він категорично спростував твердження сторони захисту про існування сліду пошкрябини на денці гільзи як підтвердження факту можливої осічки при спробі зробити постріл із зброї, спорядженої патроном, на якому цей слід було виявлено, наголосивши на тому, що це є саме слід пошкрябини, а не наслідок від удару по денцю гільзи бойка рушниці. 
		Наведені свідчення, на думку суду, спростовують можливість будь-якого припущення, яке виникало у сторони захисту під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, можливості використання даного патрону для пострілу, який не відбувся із-за осічки, а отже використання в цій ситуації потерпілим зброї для протиправних цілей, тобто нападу на обвинуваченого, який би давав йому право захищатись від цього. 
		Таке припущення і твердження обвинуваченого про те, що потерпілий вчинив на нього напад та створив реальну загрозу його життю, кинувши спочатку ніж, намагаючись влучити ним в голову, а потім схопив зброю, яку направив в його бік, спростовується також протоколом огляду місця події від 14 вересня 2016 року, який був досліджений в суді (том 1 а. п. 147-166), із якого не вбачається слідів будь-якої боротьби в приміщенні гаража до вбивства або кидання ножа та влучення ним в двері, чого в ході огляду не було виявлено та встановлено, як і не було виявлено тої кількості ножів, про яку стверджує обвинувачений. На думку суду, обстановка в гаражі, яка передувала виявленню трупа потерпілого, свідчить про те, що він після нанесення йому вогнепального поранення впав у тому місці, де знаходився, а поза трупа не свідчить, що перед цим він тримав в руках якісь знаряддя. Про це також свідчить і наявність слідів крові на столі, шафі та холодильнику, біля яких стояв потерпілий під час пострілу в нього. Протоколом чітко підтверджується факт спричинення потерпілому як вогнепального, так і ножових поранень в області голови та шиї.
		Суд оцінює протокол огляду місця події як належний та допустимий доказ по справі, оскільки огляд проведено та процедуру фіксації здійснено відповідно до визначених законом процедур, а дещо затруднене сприйняття стороною захисту розуміння змісту протоколу, який на її прохання був озвучений судом, суд відносить на певну нерозбірливість почерку слідчого, який його складав, що не дає підстав визнавати його неналежним доказом, або викликає необхідність для усвідомлення змісту, викликати для цього в суд виконавця тексту, в чому стороні захисту судом було відмовлено. 
		Згідно довідки старшого інспектора Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області капітана поліції ОСОБА_20 мисливські гладкоствольні рушниці «МР-153» кл. 12 № 0215324186, 2002 року виготовлення, та «БЕРДАНА» кл. 24 № 90952, 1946 року виготовлення, належать ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно дозволу на носіння та зберігання мисливської гладкоствольної зброї № НОМЕР_7 , виданого Полтавським ВП і дійсним до 6 липня 2018 року (том 2 а. п. 74). 
		Відповідно до висновків судово-медичного експерта № 1068 від 18 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 69-73) та № 1068-а від 8 листопада 2016 року (том 2 а. п. 25-30), а також висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) № 15 від 27 січня 2017 року (том 1 а. п. 240-262) при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_9 на його тілі виявлені тілесні ушкодження, які можна розділити на такі групи: 
		Перша група: сліпе, вогнепальне, дробове поранення голови з пошкодженням кісток черепу та речовини головного мозку (рана № 2).
		Друга група: колото-різані ушкодження шиї з пошкодженням судин та щитоподібного хряща (рана № 1). 
		Перша група ушкоджень (на голові) утворилася в результаті одного пострілу з вогнепальної зброї  одноразової дії вогнепального заряду (відносно компактної дії шроту та клейтуха). 
		Враховуючи механізм утворення вхідних дробових вогнепальних ушкоджень обличчя, наявність навколо ушкоджень додаткових факторів пострілу (кіптяви та сполук свинцю), можна вважати, що постріл був здійснений з відносно близької відстані в напрямку спереду назад, справа наліво, дещо знизу вгору. 
		Ушкодження другої групи утворились незадовго до настання смерті, не менш як від п`ятикратної дії колото-ріжучого предмету, про що свідчить наявність по передній поверхні шиї п`яти ран: рана № 1 (умовна нумерація) горизонтальна, довжиною 10,5 см, яку у косовертикальному напрямку пересікає рана № 2 довжиною 3,0 см, окремо і паралельно рані № 1 розміщена рана № 3 довжиною 2,3 см, нижче першої і майже паралельно їй  рана № 4 довжиною 2,0 см та № 5 довжиною 2,2 см. 
		При макро- та мікроскопічному дослідженні виявлено: краї цих ран відносно рівні, стінки горбисті, осаднені, скошені, кінці гострокутові, закінчуються додатковими надрізами, правий кінець рани № 4  «П» - подібної форми. На правій пластині щитоподібного хряща виявлено вертикальне ушкодження з відносно рівними краями, горбистими стінками, нижнім гострим кінцем. На стінках ран шкіри та ушкодження щитоподібного хряща виявлено сполуки заліза. Глибина ран шиї сягає до 5 см. 
		Підсумовуючи вищевикладене, співставляючи з індивідуальними характеристиками ножа, який був наданий експертам, ними встановлено, що рана № 1, довжина якої переважає її глибину, утворилася від дії гостро ріжучого предмета, яким могло бути лезо ножа; інші 4 рани  від чотириразової дії колюче-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа, що могло мати місце при дії леза та клинка розкладного ножа «Вооl», наданого на експертизу. 
		Причиною смерті ОСОБА_9 стало сліпе, вогнепальне, проникаюче шротове поранення голови з пошкодженням кісток черепу та речовини головного мозку. 
		Стосовно живої особи, дані тілесні ушкодження мають ознаки тяжких за критерієм небезпеки для життя і як такі, що в даному конкретному випадку призвели до настання смерті потерпілого.
		Рани на шиї з пошкодженням щитоподібного хряща та судин мають ознаки тяжких за критерієм небезпеки для життя. Сама по собі ця група ушкоджень також змогла б призвести до настання смерті ОСОБА_9 . 
		Всі тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого, мають ознаки прижиттєвості, синхронні за часом, по давності не суперечать строку їх заподіяння, вказаному в матеріалах кримінального провадження, утворились незадовго до настання смерті потерпілого. 
		Зважаючи на динаміку розвитку трупних явищ, описаних в Протоколі огляду місця події від 14 вересня 2016 року о 10 год. 35 хв., враховуючи причину смерті, умови перебування трупа, співставляючи з даними матеріалів кримінального провадження, експерти вважають, що смерть ОСОБА_9 могла настати 13 вересня 2016 року в проміжок часу з 14 до 18 год.
		При судово-токсикологічному дослідженні крові, вилученої від трупа ОСОБА_9 , етиловий, метиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий спирти не виявлені. 
		Згідно висновку експерта № 242  МК від 12 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 31-33) на клаптику шкіри з передньої поверхні шиї від трупа потерпілого ОСОБА_9 виявлені колото-різані ушкодження, які могли утворитися від дії клинка ножа наданого на експертизу, що належав обвинуваченому ОСОБА_11 .
		Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 839 від 30 вересня 2016 року (том 2 а. п. 68) кров трупа ОСОБА_9 належить до В (ІІІ) групи, якій властивий антиген В та ізогемаглютинін анти-А.
		При судово-медичному дослідженні піднігтьового вмісту правої та лівої кистей рук потерпілого ОСОБА_9 (об. 1,2), виявлена кров людини, яка відповідно до висновку судово-медичного експерта № 359 від 10 жовтня 2016 року може походити від нього (том 2 а. п. 56-60).
		На куртці, вилученій при огляді місця події, яка була надана на дослідження, знайдена кров людини, яка згідно висновку судово-медичного експерта № 858 від 6 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 61-62) може походити від потерпілого ОСОБА_9 .
		На сорочці, штанах, ремені потерпілого ОСОБА_9 , які були вилучені в морзі відповідно до протоколу огляду від 21 вересня 2016 року (том 1 а. п. 221-223) та надані на дослідження, виявлена кров людини, яка відповідно до висновку судово-медичного експерта № 840 від 7 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 63-65) може походити від нього.
		На змиві з шафи, змиві з холодильника, зіскобі зі столу, вилучених в гаражі 14 вересня 2016 року під час огляду місця події по АДРЕСА_2 , наданих на дослідження, знайдена кров людини, яка згідно висновку судово-медичного експерта № 859 від 6 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 66-67) може походити від потерпілого ОСОБА_9 . 
		При судово-медичній експертизі розкладного ножа «BOOL» крові не виявлено, знайдені без`ядерні епітеліальні клітини, непридатні для цитологічного дослідження, про що свідчить висновок експерта № 365 від 5 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 46-49).
		Відповідно до висновку № 2390 від 9 грудня 2016 року (том 2 а. с. 1-6) надані на дослідження обріз мисливської рушниці «МР-153» та приклад, мають схожу конструкцію, виготовлені з однакового матеріалу, але не мають спільних ліній розділення, а тому встановити чи складали вони одне ціле не можливо.
		Визначити початкову вартість пороху «Барс», «Сільвер» та «Сокол» у металевих банках станом на момент проведення експертизи експертам не вдалося, що слідує із висновку експерта № 604 від 5 грудня 2016року (том 2 а. п. 7-13).
		Згідно висновку товарознавчої експертизи № 433 від 17 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 20-24) вартість патронташу, наданого на експертизу, з урахуванням визначених експертом можливої початкової вартості, можливого розміру втрати якості (зносу), станом на момент проведення експертизи може становити 309,60 грн. 
		Відповідно до висновку комплексної балістичної та товарознавчої експертизи № 1889/516 від 5 грудня 2016 року (том 2 а. п. 102-156) надані на дослідження пристрої являються обрізами вогнепальної зброї: один вогнепальною зброєю  обрізом одноствольної самозарядної багатозарядної гладкоствольної мисливської рушниці «МР-153» серійний номер НОМЕР_2 12 калібру, виготовлений саморобним способом з рушниці промислового виготовлення із внесенням змін до її конструкції, які виразилися в укорочуванні стволів до залишкової довжини 361 мм та укорочуванні прикладу до шийки ложі. Даний обріз рушниці придатний для проведення пострілів; другий вогнепальною зброєю  обрізом мисливської двоствольної гладкоствольної мисливської рушниці «Олень» серійний номер « НОМЕР_4 » - на шарнірі цівки та підствольному гаку, «543 Л» - на важелі запираючого механізму, 32 калібру, 1958 року випуску, виготовлений саморобним способом з рушниці промислового виготовлення із внесенням змін до її конструкції, які виразилися в укорочуванні стволів до залишкової довжини 300 мм. Даний обріз придатний для проведення пострілів з верхнього ствола.
		Залишкова вартість з урахуванням визначених експертом можливої початкової вартості, можливого розміру втрати якості станом на момент проведення експертизи наданих на дослідження речей може становити: чохла - 31,27 грн.; шроту 4мм - 63,11 грн.; мисливської рушниці «МР-153 12 калібру»16532,00 грн.; п`яти мисливських патронів 12 калібру - 60,55 грн. та інших п`яти  60,09 грн.; чохла  526,34 грн. 
		Проаналізувавши наведені докази, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а заперечення ним своєї вини у цьому розцінює як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення та намір уникнути покарання за скоєне, а тому до уваги не приймає.
		Оцінюючи мотиви злочинних дій обвинуваченого, суд вважає, як про це зазначено вище, що він вчинив умисне вбивство потерпілого із корисливих спонукань під час нападу на нього з метою заволодіння його особистим майном, обізнаність про наявність якого він мав, виходячи з об`яви, яку останній зробив в Інтернеті, в чому потім пересвідчився після спілкування з потерпілим та відвідування його за місцем проживання. 
		Сформувавши таким чином план на заволодіння особистим майном потерпілого шляхом позбавлення життя останнього, обвинувачений готуючись до його втілення, за невстановлених органами досудового слідства обставин, придбав обріз мисливської рушниці, з яким в обумовлений день прийшов до потерпілого, не маючи при собі будь-яких дозвільних документів на придбання зброї, що було, як це встановлено судом, безапеляційною умовою з боку потерпілого для її продажу, являючись до того ж особою, яка мала непогашену у визначеному законом порядку судимість та невідбуте покарання за вчинення особливо тяжких злочинів, що є підставою для відмови у наданні дозволу для придбання зброї. 
		Усвідомлення потерпілим, виходячи з відсутності у обвинуваченого необхідних для купівлі рушниці дозвільних документів, а отже неможливості оформлення договору купівлі-продажу, безперечно спонукало його до відмови у передачі рушниці останньому, що викликало його миттєву реакцію на заволодіння рушницею та іншим майном шляхом вчинення розбійного нападу та позбавлення життя потерпілого, який в цей час вдома знаходився один.
		На переконання суду, про це свідчить обстановка на місці скоєння злочину, аналіз якої зроблений вище, швидкість та рішучість дій обвинуваченого, незначна тривалість часу та швидкий, заздалегідь підготовлений відхід від місця скоєння злочину при відсутності будь-якої розгубленості чи збентеженості, що встановлено судом і що є свідченням досконалої підготовки до скоєння злочину.
		   Тому суд критично оцінює і не приймає до уваги твердження обвинуваченого про те, що він нібито діяв в стані необхідної оборони, захищаючись від протиправних дій обвинуваченого, який, як це встановлено судом, про що наведено вище, не міг ні допустити подібного поступку, ні поступити так.
		   У статті 36 КК (необхідна оборона) йдеться про те, що дії з припинення суспільно-небезпечного посягання будуть правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Однак, як встановлено в ході судового розгляду справи, і це випливає з матеріалів справи, такого посягання, яке б давало підстави обвинуваченому захищатись і діяти таким чином як він це робив, і взагалі будь-якого посягання на нього не було. А тому суд не вважає, що він мав право, а тим більше, діяв в стані необхідної оборони або якому-небудь іншому стані, зокрема, стані сильного душевного хвилювання, який би давав йому підстави діяти подібним чином.
		Такий висновок суду ґрунтується як на наведених вище доказах, які суд вважає достатніми та допустимими, так і на матеріалах комплексної амбулаторної судово-психолого-психіатричної експертизи № 461 від 26 жовтня 2016 року (том 2 а. п. 164-170), відповідно до висновків якої ОСОБА_11 в даний час, як і в період, що відноситься до інкримінованих йому протиправних діянь, будь-яким хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності, недоумством, іншим хворобливим станом психіки не страждає і не страждав та міг і може усвідомлювати свої дії та керувати ними. 
		При дослідженні особистісних особливостей ОСОБА_11 виявляє достатню активність темпу психічних процесів і станів, низьку вразливість, відсутність імпульсивності, емоційну стійкість, які не могли суттєво вплинути на його поведінку на час вчинення інкримінованих йому діянь. Він не знаходився в стані фізіологічного афекту або в іншому особливому емоційному стані, який міг суттєво вплинути на його свідомість та поведінку в ситуації, що досліджується. 
		ОСОБА_11 під дію ч. ч. 2 і 3 ст. 19 та під дію ст. 20 КК України не підпадає, може постати перед слідством та судом. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. 
		Отже, судом встановлено, що як розбійний напад на потерпілого ОСОБА_9 , так і його вбивство ОСОБА_11 вчинив умисно.
		Суд не приймає до уваги твердження обвинуваченого про те, що він заволодіваючи майном потерпілого після його вбивства, не вчинював злочину, а забирав власне йому належне майно, за яке він нібито вніс потерпілому передоплату в сумі 5000 грн. Розцінюючи це тільки як визнання факту причетності обвинуваченого до скоєння інкримінованих йому злочинів, суд зазначає, що в ході розгляду справи не було належними та допустимим доказами встановлено факту передачі коштів обвинуваченим потерпілому, про що він стверджує, а якби це й мало місце, то воно не змінює злочинної суті вчинених ним дій, а отже і оцінки скоєного.
		Суд не оцінює твердження обвинуваченого про те, що в ході досудового розслідування не встановлено, з якої саме зброї був вбитий потерпілий, не вважаючи це фактом, який позбавляє можливості суд оцінити дії особи, яка це вчинила, як протиправне позбавлення життя іншої особи, зважаючи при цьому на те, що сам обвинувачений факт спричинення смерті потерпілого із застосуванням вогнепальної зброї, яка у нього була, визнає і цей факт підтверджується сукупністю досліджених в суді доказів.
		Суд не вважає таким, що потребує оцінки з позицій положень КПК України твердження сторони захисту про те, що оскільки розміщення потерпілим в Інтернеті об`яви про продаж ним зброї без застереження про те, що продасть її тільки особам, які мають дозвіл на це, передбачає, що такий дозвіл буде оформляти та отримувати сам ініціатор розміщення оголошення, так як воно позбавлено правової суті. Правила купівлі-продажу зброї визначені законодавством, який доведений до відома населення у встановленому порядку, а тому їх висвітлення в об`явах не є не тільки обов`язком особи, яка таке оголошення робить, а й необхідністю. Крім того, судом встановлено, що таке застереження потерпілий обвинуваченому зробив під час їх першого спілкування про умови продажу ним зброї йому.
		Позбавленим суті і змістовного навантаження суд розцінює твердження сторони захисту про те, що обвинувачений не міг вбити потерпілого тільки тому, що знав його, часто спілкувався з ним і його дружиною. Надуманість такого твердження є очевидною, а його суть спростованою дослідженими в суді доказами, якими встановлено, що обвинувачений не мав з потерпілим або членами його сім`ї таких стосунків, які б давали підстави стверджувати про них так. Встановлено, що він мав з потерпілим одну зустріч, а під час другої він вже вчинив умисне вбивство останнього та заволодів його майном. Твердження ж обвинуваченого про це суд розцінює з врахуванням положень ч. 3 ст. 88 КПК України, зважаючи на наявність у нього звички, що встановлено судом, спотворювати докази і говорити неправду, в зв`язку з чим твердження обвинуваченого про це суд розцінює саме так.
		Суд не приймає до уваги також твердження обвинуваченого про те, що оскільки після звільнення з місць позбавлення волі, де він тривалий час відбував покарання, у нього було достатньо для влаштування власного життя грошей, то він не міг вчинити напад з метою заволодіння чужим майном. При цьому суд виходить з того, що наявність у особи, особливо потенційно кримінальної спрямованості, грошей не є перешкодою для заволодіння ними чи іншим майном злочинним шляхом. Крім того, факт такого заволодіння обвинуваченим майном і коштами потерпілого судом з безперечністю встановлений та й самим обвинуваченим не заперечується, хоча викладається в своїй інтерпретації.
		Суд розцінює як надумане та таке, що спростовується доказами, дослідженими під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, твердження обвинуваченого про те, що слідчим при огляді місця події злочину 14 вересня 2016 року не в повній мірі зафіксовані обстановка і сліди, які були в гаражі, де виявлений труп потерпілого, про що нібито останній сам його повідомляв. А тому залишились не відображеними в протоколі огляду наявність на внутрішній поверхні дверей гаража сліду від вістря ножа, який в нього кидав потерпілий, та наявність в гаражі значної кількості інших ножів. Не приймаючи до уваги це твердження, суд виходить з того, що як обвинуваченому, так і його захиснику, про що вони стверджують в суді, таке повідомлення зробив слідчий під час досудового розслідування. Однак, ніхто із них у визначеній законом процедурі не зробив зауважень на протокол огляду місця події і не заявив клопотань про необхідність проведення додаткового огляду чи доведення цього факту іншими доказами. Дослідженим же протоколом огляду в суді цей факт свого підтвердження не знайшов, а показаннями потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_13 він спростований, в зв`язку з чим суд розцінює його таким, що не відповідає дійсності. 
		Юридично нікчемним суд розцінює твердження обвинуваченого про факт нібито передачі потерпілому 5000 грн. завдатку за мисливську рушницю, яку він мав намір у нього придбати, без відповідного оформлення факту передачі грошей. Тільки твердження про це обвинуваченого, яке спростовано показаннями потерпілого і свідка ОСОБА_13 в суді, не може бути прийнято до уваги як правдиве, а отже як таке, що мало місце в дійсності.
		При оцінці дій обвинуваченого суд також враховує, що він раніше засуджувався за вчинення умисних особливо тяжких злочинів проти особи, покарання за які не відбув. При цьому суд також звертає увагу на надмірну, як для звичайної людини, обізнаність обвинуваченого у влаштуванні та використанні зброї, яку він продемонстрував протягом всього часу розгляду матеріалів кримінального провадження в суді.
		Під час розгляду матеріалів кримінального провадження, на що було звернуто увагу судом, обвинувачений всіляко намагався позбавити суд можливості провести розгляд справи в розумні строки, посилаючись при цьому на погіршення стану здоровя, який у нього ставався саме під час перебування в залі судових засідань і тоді, коли йому необхідно було, відповідно до встановленого порядку дослідження доказів, давати пояснення або висловлювати свою позицію в ставленні до обвинувачення, яке йому було висунуте. Неодноразові обстеження лікарями, які його проводили за викликом суду, не встановлювали об`єктивних перешкод, виходячи з його стану, для участі в проведенні судових засідань, хоча на його вимогу вони неодноразово відкладались. 
		Наведені вище обставини переконують колегію суддів, що обвинувачений ОСОБА_11 умисно позбавив життя потерпілого, а його суперечливі показання про відсутність наміру на умисне вбивство не відповідають дійсним обставинам справи. Між вбивством і заволодінням майном потерпілого практично не було розриву в часі. Усі дії ОСОБА_11 були продиктовані єдиним умислом і спрямовані на вчинення розбійного нападу та вбивства потерпілого ОСОБА_9 з метою заволодіння його майном, тобто з корисливого мотиву. 
		Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 10 постанови № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», роз`яснив, що у разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України. При цьому час виникнення корисливого мотиву: до початку чи під час вчинення цього злочину не має значення, а кваліфікація дій особи за п. 6 ч. 2 ст.115 КК України та за ч. 4 ст. 187 КК України може мати місце лише у разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу. 
		Необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів пов`язана з тим, що юридичний склад розбою не охоплює заподіяння смерті потерпілому, а тому в разі настання смерті під час розбою потребує обов`язкової кваліфікації ще і за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. 
		Дії ОСОБА_11 органом досудового розслідування також вірно кваліфіковані за п. 13 ч.2 ст. 115 ККУ з урахуванням повторності. Необхідність цього випливає також із змісту п.17 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України.
		Суд також кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_11 по факту придбання, зберігання та носіння при собі обрізу мисливської рушниці «Олень», яка являється вогнепальною зброєю, без передбаченого законом дозволу, за ч. 1 ст. 263 КК України, а його дії по незаконному виготовленню обрізу з мисливської рушниці «МР-153» за ч. 1 ст. 263-1 КК України. 
		Як вбачається з довідок лікувальних установ ОСОБА_11 на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває (том 2 а. п. 171-173).
		Обвинувачений ОСОБА_11 є особою судимою за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, поєднане із згвалтуванням потерпілої (том 2 а. п. 179-186, 187, 188-189, 190-191), покарання за яке не відбув та був умовно-достроково звільнений від його відбування під час дії, так званого Закону «Надії Савченко», завдяки якому термін його покарання скоротився більше ніж на три роки (том 2 а. п. 192, 193), під час якого і вчинив інкриміновані йому злочини. 
		Він не одружений, не працює і ніколи не займався суспільно-корисною діяльністю. За місцем проживання і відбування покарання за попереднім вироком характеризується задовільно (том 2 а. п. 174, 175, 176, 178).
		При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами статей 65  67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, конкретні обставини вчинення кожного із них, особу винного, поведінку до вчинення кримінальних правопорушень і після цього, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність тих, що його обтяжують, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. 
		Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, як складову частину спільної спадщини Договірних держав. 
		У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі «Коваль проти України» від 19 жовтня 2006 року, суд наголосив, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження  забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість «будь  якого кримінального обвинувачення».
		Обвинувачений ОСОБА_11 під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді намагався запевнити суд, що щиро розкаюється у скоєному. 
		Згідно із ст. 66 КК України щире каяття може бути визнане судом обставиною, що пом`якшує покарання винного. Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявлення жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Даних про таку оцінку ОСОБА_11 своїх дій судом не встановлено. 
		Колегія суддів, при цьому також враховує поведінку і відношення обвинуваченого до скоєних особливо тяжких злочинів, при тому, що останній вину не визнав, хоча зазначив, що визнає частково, показання давав вибірково, на деякі питання суду не бажав давати відповіді, посилаючись на те, що не пам`ятає окремих обставин вчинення злочинів, поряд з тим, про інші, незначні для справи обставини подій, розповідав в подробицях, що на думку колегії суддів, також свідчить про відсутність у обвинуваченого щирого каяття у скоєнні злочинів. 
		Судом не встановлено також інших обставин, які б можна було розцінити як такі, що пом`якшують покарання.
		     Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнає вчинення злочинів щодо особи похилого віку. 
		   З урахуванням усіх обставин справи, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до частини 5 статті 12 КК України є особливо тяжкими, наявності обставин, що обтяжують покарання та відсутності тих, які його пом`якшують, його поведінки до вчинення кримінальних правопорушень і після цього, думки потерпілого, який вважає, що обвинувачений заслуговує найсуворішого покарання у виді довічного позбавлення волі, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації та невідворотності покарання, а також ту обставину, що серед злочинів проти особи, вбивство становить особливу небезпеку, колегія суддів вважає, що необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_11 та попередження нових злочинів є покарання у виді довічного позбавлення волі із застосуванням правил складання покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків відповідно до ч. 1 ст. 70 та ч. 1 ст. 71 КК України.
		   Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України за тяжкі і особливо тяжкі корисливі злочини застосовується конфіскація майна, яка може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. 
		   За вказаних обставин колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_11 також додаткове покарання, передбачене ч. 4 ст. 187 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна. 
		   Відповідно до вимог ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Дане покарання встановлене лише за вчинення особливо тяжких злочинів. 
		   Обставиною, яка зумовлює призначення довічного позбавлення волі і водночас вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_11 злочинів. Ця обставина визначається сукупністю усіх зібраних у справі даних, що стосуються вчинених злочинів, особи винного і обставин, що обтяжують покарання при відсутності тих, які його пом`якшують. На винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчинених обвинуваченим злочинів, зокрема, вказують: повторність вчинених ним злочинів (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України); наявність обставин, що обтяжують покарання; суспільна небезпека особи ОСОБА_11 для інших людей та суспільства в цілому. 
		Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_11 довічного позбавлення волі колегія суддів, серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість  одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15рп/2004 у справі № 1-33/2004. 
		Вимога додержувати справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. 
		Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави  захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я. 
		ОСОБА_11 , будучи молодою, фізично здоровою, працездатною людиною, не вважаючи життя людини найвищою цінністю, жорстоко та безжально, шляхом пострілу та нанесення численних ножових поранень, повторно, холоднокровно вбив раніше не знайомого йому потерпілого похилого віку, який не створював для нього ніякої небезпеки, не чинив щодо нього протиправних дій та опору. Убиваючи потерпілого ОСОБА_11 , діяв цинічно та зухвало, оскільки, бажаючи заволодіти майном потерпілого, поставив його життя нижче від свого бажання збагатитися за рахунок його майна. 
		Суд також враховує, що ОСОБА_11 , являючись особою, яка була засуджена за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, не відбувши покарання, через короткий проміжок часу після його умовно-дострокового звільнення, вчинив аналогічний злочин, що свідчить про схильність обвинуваченого у майбутньому вчиняти особливо тяжкі злочини, а отже про його небезпеку для суспільства. 
		За вказаних обставин колегія судів приходить до переконання, що ізоляція ОСОБА_11 до довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості при застосуванні покарання і відображує співмірність злочину та кари і тільки таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. На думку колегії суддів, призначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України. 
		Відповідно до правового висновку Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленого в ухвалі від 24 листопада 2015 року у справі № 5-2468км15, підставами для судового розсуду (судової дискреції) при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), при визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання  конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у пункті 77 рішення в справі «Довженко проти України» від 12 квітня 2012 року зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо. 
		Суд вважає, що остаточне покарання обвинуваченому повинно бути призначено як за сукупністю злочинів відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, так і за сукупністю вироків, оскільки після постановлення останнього вироку, але до повного відбуття покарання він вчинив новий злочин.
		Зважаючи на те, що обвинувачений засуджується до найсуворішого покарання, яким є довічне позбавлення волі, суд, виходячи з вимог ч. 2 ст. 70 та ч. 2 ст. 71 КК України, призначаючи остаточне покарання як за сукупністю злочинів, так і за сукупністю вироків застосовує принцип поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі.
		Потерпілим ОСОБА_9 по справі заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної в сумі 29402,10 грн. та моральної в сумі 500000 грн. шкоди.
		Вирішуючи цивільний позов потерпілого, суд керується статтями 28, 128 КПК України, статтями 1166, 1167 ЦК України та постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (далі - Постанова). При цьому суд виходить з установленого законом правила про те, що майнова шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. 
		   В добровільному порядку збитки, завдані злочинами не відшкодовувались.
		   Зважаючи на доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд вважає доведеним і факт заподіяння потерпілому збитків на суму вказану ним та підтверджену наданими доказами. 
		Суд вважає, що потерпілому була завдана також моральна шкода, яка полягає у його душевних стражданнях та моральних переживаннях в зв`язку з втратою через вбивство обвинуваченим його батька, що потягло за собою втрату життєвої рівноваги, спокою та самопочуття. Він зазнав інтенсивних фізичних, душевних, психічних переживань, які потягли за собою вимушені зміни в його житті. Ним було потрачено багато часу та зусиль для відновлення попереднього стану, чого незважаючи на докладені зусилля, йому в повній мірі зробити не вдалось. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад розумності та справедливості і вважає, що позов потерпілого в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
		Оскільки обвинувачений засуджується до покарання, яке має відбувати реально, то суд вважає за необхідне з метою уникнення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та виконання покарання за цим вироком, обраний щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
		     За правилами ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_11 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів щодо експертиз, які покладені в основу обвинувального вироку. 
		Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог статті 100 КПК України.
		     Керуючись статтями 373 та 374 КПК України, суд,
		 
		з а с у д и в :
		      ОСОБА_11  визнати винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 263-1 КК України та призначити йому покарання:
		   за п. п. 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна;
		   за ч. 4 ст. 187 КК України на п`ятнадцять років позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна;
		   за ч. 1 ст. 263 КК України на сім років позбавлення волі;
		за ч. 1 ст. 263-1 КК України на шість років позбавлення волі.
		   На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання обвинуваченому визначити шляхом поглинення всіх менш суворих покарань довічним позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна.
		   Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточне покарання визначити шляхом поглинення менш суворого покарання за попереднім вироком Апеляційного суду Полтавської області від 23 жовтня 2009 року довічним позбавленням волі із конфіскацією всього належного йому майна.
		Початок строку відбування покарання рахувати з 15 вересня 2016 року, тобто з моменту затримання обвинуваченого та обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по цій справі.
		   Суд не зараховує в строк відбування його покарання час перебування під вартою відповідно до вимог ч. ч. 1 та 5 ст. 72 КК України, оскільки обвинувачений засуджується до довічного позбавлення волі, яке є безстроковим покаранням та вказаними нормами таке зарахування не передбачено.
		     Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний щодо обвинуваченого, до набрання вироком законної сили залишити без змін.
		   Задовольнити заявлений по справі цивільний позов та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_11 на користь потерпілого ОСОБА_9 двадцять дев`ять тисяч чотириста дві грн. 10 коп. матеріальної та п`ятсот тисяч гривень моральної шкоди.
		   Стягнути з обвинуваченого на користь держави 11537,96 грн. судових витрат.
		   Речові докази, які визнані такими відповідно до Постанови слідчого про визнання речовими доказами та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 22 вересня 2016 року і зазначені в резолютивній частині постанови в пунктах: 1-7, 13-17, 20, 22, 23, 28-29, 31, 42-46  знищити; 8-12, 18-19, 21, 24, 36-41, 47-52  повернути за належністю; 25-27, 32-34  зберігати при матеріалах кримінального провадження.
		   Гроші в сумі 1231 грн. та мобільний телефон «Nokia», які вилучені у обвинуваченого та зазначені в пунктах 30, 35 вищеназваної постанови слідчого, - конфіскувати.
		     Вирок може бути оскаржено в Апеляційний суд Полтавської області через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		   Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. 
		   Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні. 
		С у д д і :
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		СуддяОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...