Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/4766/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: 17.07.2017. Зареєстровано: 18.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2017.
Дата набрання законної сили: 14.07.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		     АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Провадження № 22-ц/774/4611/17  Справа № 203/4766/16-ц                                                                                  Головуючий у 1 й інстанції - Католікян М. О.        Доповідач - Свистунова О.В.       
		Категорія 4                                                                                                     
		   
		У Х В А Л А 
		                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   
		    14 липня 2017 року                                               м. Дніпро
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
		          головуючого                     Свистунової О.В.
		       суддів                                Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.
		       за участю секретаря        Гулієва М.І.о
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу 
		за апеляційною скаргою ОСОБА_2
		на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року
		по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Дніпропетровської обласної ради, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про визнання правочину частково недійсним ,-
		                                                            В С Т А Н О В И Л А:
		У жовтні 2016 року позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Дніпропетровської обласної ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання правочину частково недійсним. 
		У обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що 30.12.2009 року відповідачем, у особі його колишнього голови - ОСОБА_4, на ім'я ОСОБА_3 була видана довіреність, якою останній був уповноважений представляти інтереси відповідача у судах. Керуючись виданою довіреністю ОСОБА_3 у рамках господарської справи підписав від імені відповідача мирову угоду, за якою відбулося відчуження комунального нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Позивач вважав, що довіреність у частині повноважень, пов'язаних з можливістю укладення мирових угод, є недійсною, оскільки, відчуження комунального майна можливе виключно на підставі рішень Дніпропетровської обласної ради. Вважав, що таке відчуження порушило його - позивача права та охоронювані законом інтереси, як члена територіальної громади і співвласника її майна. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання довіреності від 30.12.2009 року недійсною у частині повноважень, пов'язаних з можливістю укладення та підписання мирових угод.
		23 лютого 2017 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3
		24 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (а.с. 115 - 117).
		     Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		   У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязв, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги у справі є необґрунтованими, укладений оспорюваний правочин жодним чином не порушив права та інтереси позивача, а спірна довіреність видана з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і є чинною, підстав припинення представництва судом не встановлено, як і підстав для визнання її недійсною.
		         Судом встановлено, що 30.12.2009 року Дніпропетровською обласною радою у особі її колишнього голови - ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_3 було видано довіреність №ВИХ-2276/0/2-09, якою останнього було наділено повноваженнями представляти інтереси Дніпропетровської обласної ради у всіх судах, органах державної влади та управління, правоохоронних та контролюючих органах, а також усіх установах підприємствах, організаціях. Для цього ОСОБА_3 був уповноважений правами подавати та одержувати будь-які документи, підписувати їх, користуватися правами, передбаченими чинними процесуальними законами України для учасників процессу, зокрема, укладати та підписувати мирові угоди. Довіреність було видано на строк до 31.12.2010 року (а.с. 8).
		26 серпня 2010 року господарським судом Дніпропетровської області у справі №39/260-09 за позовом Релігійної громади «Свято-Миколаївський храм» парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви московського патріархату до Дніпропетровської обласної ради, треті особи - Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Обласне комунальне підприємство «Дніпропетровський будинок органної та камерної музики», Дніпропетровська обласна державна адміністрація, за участі прокурора Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно було постановлено ухвалу про затвердження мирової угоди, згідно з якою Дніпропетровська обласна рада визнала за Релігійною громадою «Свято-Миколаївський храм» парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви московського патріархату право власності на нерухоме майно (розташоване за адресою: АДРЕСА_1), зобов'язавшись передати його Релігійній громаді «Свято-Миколаївський храм» парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви московського патріархату. Мирова угода від імені Дніпропетровської обласної ради була підписана ОСОБА_3 (а.с.а.с. 6, 7).
		19 вересня 2016 року Дніпропетровська обласна рада на запит позивача надала копію оспорюваної довіреності, яка отримана ОСОБА_2 - 23.09.2016 року (а.с. 5-звор.).
		Посилання апеляційної скарги на те, що нерухоме майно було відчужене всупереч приписам статей 43, 60 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) - не за рішенням, ухваленим на пленарному засіданні, при цьому оспорювана довіреність є недійсною у частині повноважень, пов'язаних з можливістю укладення мирових угод, оскільки нею ОСОБА_3 по суті було уповноважено відчужувати майно територіальної громади без відповідного рішення Дніпропетровської обласної ради, ухваленого на її пленарному засіданні, колегія суддів не може взяти до уваги, зважаючина наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнаная або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Зазначені положення законодавства кореспондуються також із роз'ясненнями, наданими Пленумом ВСУ судам України у п.2 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».
		Особа має право звернутися до суду за захистом саме своїх прав, свобод чи інтересів. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать. Така особа є неналежним позивачем і у позові їй слід відмовити. Тому, при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. 
		Принцип диспозитивності цивільного процесу, закріплений ст. 11 ЦПК України.
		Згідно ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Системний аналіз приведених норм свідчить про те, що до суду з відповідним позовом про відновлення порушеного права може звернутися, як сторона оспорюваного правочину, так і будь-яка інша заінтересована особа.
		Основним юридичним чинником у цьому контексті є порушення прав та охоронюваних законом інтересів сторони правочину або іншої заінтересованої особи і встановлення таких порушень судом.
		При цьому, такі порушення мають бути наслідком укладеного правочину, результатом волевиявлення сторони (сторін) правочину.
		            Крім того, відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Статтею 10 ч.2 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
		Судом першої інстанції встановлено, що 30.12.2009 року саме між відповідачами було укладено односторонній правочин - видано довіреність, за яким ОСОБА_3 було уповноважено представляти інтереси Дніпропетровської обласної ради у судах та вчиняти відповідні процесуальні дії.
		На думку позивача, порушення його права, яке обумовило звернення до суду із цим позовом, як улена територіальної громади, полягає у тому, що, керуючись виданою довіреністю, ОСОБА_3 згодом уклав мирову угоду, у результаті чого було відчужено комунальне майно, співвласником якого він є.
		Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком.
		Слід зазначити, довіреність відповідає вимогам цивільного законодавства.Із довіреності вбачається, що її було видано не для вчинення дій щодо укладення мирової угоди саме у конкретній справі. Довіреність, жодним чином не вплинула на права та обов'язки позивача, оскільки, за формою є загальною (типовою) довіреністю, що видається фахівцеві у галузі права для представництва повіреним довірителя у судах, яка не породила для позивача жодних юридичних наслідків.
		Порушенням же права позивача, за змістом позовної заяви, є позбавлення його, як співвласника майна територіальної громади, права власності на конкретне нерухоме майно.
		Спір виник не з приводу нерухомого майна, а лише з приводу укладеного 30.12.2009 року правочину - видачі довіреності.
		Позивач, не погоджується з діями представника Дніпропетровської обласної ради - ОСОБА_3 щодо підписання, укладання мирової угоди у вищезазначеній господарській справі, що є правом для оскарження судового рішення з цього питання у встановленому законом порядку.
		Отже, при розгляді справи суд першої інстанції вірно встановив відсутність порушення прав позивача щодо видачі довіреності. 
		Щодо доводів апелянта у визнанні довіреності від 30.12.2009 року частково недійсною.
		           Як зазначалось вище, 30.12.2009 року Дніпропетровською обласною радою, в особі голови ради - ОСОБА_4, на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 30.10.2006р., на основі Закону України «Про місцеве самоврядування» було уповноважено довіреністю за № вих.-2276/0/2-09 ОСОБА_3 представляти інтереси Дніпропетровської обласної ради в судах будь-якої юрисдикції, органах державної влади та управління, виконавчих службах, органах прокуратури, правоохоронних, контролюючих та інших державних органах, внаслідок чого представнику були надані права стосовно представництва інтересів обласної ради передбачені процесуальним законодавством, у тому числі наділявся правом укладати та підписувати мирові угоди від імені Дніпропетровської обласної ради.
		Юридична особа - у даному випадку Дніпропетровська обласна рада, є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст.ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). Частиною 1 ст. 92 ЦК України встановлено, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
		Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
		Крім того, згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
		За правилами статей 237, 244, 246 ЦК України орган юридичної особи або інша особа, уповноважена її установчими документами, може видати довіреність від імені юридичної особи іншому представнику (який не є органом юридичної особи чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені) та уповноважити представника вчинити правочин від імені юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		Відповідно до ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Згідно до п.19 ч.1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання - вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку.
		Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування» голова районної, обласної, районної у місті ради представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства; підписує рішення ради, протоколи сесії ради; голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
		Доручення на представництво в суді інтересів Дніпропетровської обласної ради, від 30.12.2009 за №ВИХ-2276/0/2-09 на ім»я ОСОБА_3 підписано головою Дніпропетровськоїобласної ради, який був діючий на той час. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено доказами, які долучені до матеріалів справи у спірний період. Тобто, в період дії оскаржуваної довіреності - з 30.12.2009 року по 31.12.2010 року, ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з Дніпропетровською обласною радою, що підтверджено Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради від 10 червня 2008 року, згідно до якого ОСОБА_3 призначено на посаду головного спеціаліста відділу з питань правового забезпечення, корпоративних прав та відносин власності виконавчого апарату Дніпропетровської обласної ради. Звільнений за Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради з 5 січня 2011 року за переведенням на підставі заяви.
		Згідно до роз'яснень викладених у п. 26 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Так, п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
		В ст. 203 ЦК Україно зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Таким чином, довіреність від 30.12.2009р. вих.-2276/0/2-09 видана особою яка має необхідний обсяг дієздатності, у формі встановленій законом та не суперечить вимогам закону, законом не встановлені обмеження щодо надання права представнику укладати та підписувати мирові угоди, крім того, оскарженою довіреністю не надано право представнику відчужувати об'єкти комунальної власності, порядок розпорядження комунальною власністю передбачений Законом України «Про місцеве самоврядування».
		Оспорювана довіреність не суперечить вимогам законодавства та не порушує вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, тому, підстав для визнання довіреності частково недійсною не має.      
		          Крім того, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		          Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
		Аналізуючи зміст частини першої статті 241 ЦК вбачається, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено.
		Зокрема, в разі відчуження юридичною особою майна, яке закріплене за нею на праві господарського відання, ця юридична особа діє від власного імені, хоча й за обов'язкової наявності передньої згоди власника майна. У разі видачі юридичною особою представнику довіреності на вчинення відповідного правочину, протягом строку довіреності або до припинення її дії від імені юридичної особи діє цей представник.
		З огляду на вищенаведене, мають різну правову природу та не можуть бути ототожнені довіреність, яку видає юридична особа своєму представнику на вчинення правочину з відчуження майна від імені юридичної особи, та згода власника майна на його відчуження, яку власник надає.
		Отже, за юридичним змістом, укладення мирової угоди, з однієї сторони Дніпропетровською обласною радою та релігійною громадою «Свято-Миколаївський храм» Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Московського Патріархату з другої сторони, та подальше її затвердження ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2010 року у справі №39/260-09, свідчить про господарський характер взаємовідносин. Отже, в даному випадку Дніпропетровська обласна рада здійснює не адміністративні управлінські функції, а діє, як суб'єкт господарювання на виконання повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо управління майном комунальної власності.
		Таким чином, з огляду на те, що предмет спору у даній справі (укладення на підставі спірної довіреності представником Відповідача мирової угоди з перевищенням повноважень) пов'язаний із реалізацією господарської компетенції Дніпропетровської обласної ради, як суб'єкта господарювання, то належним способом захисту порушеного права власності позивача на об'єкт нерухомого майна, а саме: на приміщення Будинку органної і камерної музики за адресою м. Дніпро, пр.Нігояна, буд.66, є звернення до суду з вимогами про визнання недійсною мирової угоди укладеної з перевищенням повноважень ОСОБА_3 від імені Дніпропетровської обласної ради та релігійною громадою «Свято-Миколаївський храм» Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Московського Патріархату та в подальшому затвердженої ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2010 у справі №39/260-09.
		      Сторона звернулася до суду за захистом права за відсутності його порушення іншою стороною, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для захисту цивільного права позивача, яке в даному випадку не порушене.
		      Крім того, положення цивільного законодавства про позовну давність поширюються лише на випадки пред»явлення обґрунтованого позову. Так, Постановою Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» №14 судам роз»яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. 
		     Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
		     Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		        Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.
		Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
		      Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
		           Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. 
		Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, - 
		   У Х В А Л И Л А:
		         Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
		        Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року - залишити без змін.
		    Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку.         
		        
		    Головуючий                                                     О.В. Свистунова
		   Судді                                              Т.П.Красвітна
		                                                  І.А. Єлізаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...