Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 176/2441/14-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 19.07.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала іменем україни   12 липня 2017рокум. Київ     Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючогоЧервинської М.Є.,   суддів:  Коротуна В.М.,   Мазур Л.М.,Писаної Т.О.,   Попович О.В.,   
		розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року,
		в с т а н о в и л а: 
		         У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2007 року він працював на підприємстві з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» (правонаступником якого є підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (далі - ПІІ «АМІК Україна»).                  01 лютого 2008 року він переведений на посаду завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську.
		         Зазначає про те, що 18 лютого 2013 року він не був допущений до робочого місця, а 14 липня 2014 року ознайомився з незавіреною копією наказу                          від 22 лютого 2013 року № 146 про його звільнення з 25 лютого 2013 року із займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку з втратою довіри, при цьому підставою для видачі цього наказу є акт про проведення службового розслідування.
		         Вважає, що його звільнення було проведено з порушенням трудового законодавства, оскільки відповідач необґрунтовано звільнив його з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку із втратою довіри. В наказі про звільнення взагалі не зазначено ті винні дії, які дали підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Крім того, на думку позивача, відповідачем порушено порядок його звільнення. Так, відповідно до           ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. При цьому позивач зазначає, що в наказі від 22 лютого 2013 року № 146 «Про звільнення» відсутнє посилання на таку згоду, а він особисто не був присутній на засіданні профспілкової організації з розгляду подання власника або уповноваженого ним органу. В п. 1.2. його посадової інструкції зазначено, що призначення на посаду завідуючого базою, а також звільнення здійснюється наказом генерального директора підприємства за поданням директора з постачання та оптовим продажам. Однак йому не відомо про існування такого подання щодо його звільнення. Також позивач вказує на те, що в порушення вимог ст. 47 КЗпП України на день його звільнення відповідачем не видано йому копію наказу від 22 лютого 2013 року № 146 та належним чином оформлену трудову книжку. 
		         З урахуванням вищевикладеного позивач просив суд визнати незаконним і скасувати наказ підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»           від 22 лютого 2013 року за № 146 «Про звільнення» та поновити його на попередній роботі з 26 лютого 2013 року. Крім того, позивач просив стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 600 804 грн 63 коп.
		Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області                     від 06 квітня 2016 року позов задоволено.
		Визнано незаконним і скасовано наказ підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» від 22 лютого 2013 року № 146-к в частині звільнення ОСОБА_6 з 25 лютого 2013 року із посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки у м. Дніпропетровську                   ПП «Лукойл-Україна» у зв'язку з втратою довіри (п. 2 ст. 41 КЗпП України).
		Поновлено ОСОБА_6 на посаді завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки у м. Дніпропетровську підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» з 26 лютого 2013 року.
		Стягнуто з підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 600 804 грн 63 коп. (за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів).
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
		Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня                2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		         Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		         Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		         Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача було порушено норми КЗпП України, зокрема на                 ОСОБА_6, як на завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів переробки в м. Дніпропетровську, не поширюється дія п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки згідно з посадовою інструкцією в обов'язки позивача не входило безпосереднє обслуговування грошових або товарних цінностей. 
		         Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що звільнення позивача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства, зокрема, у зв'язку з тим, що згідно з висновками комісії, що проводила службове розслідування, було виявлено факт нестачі товарно-матеріальних цінностей, що є об'єктивною підставою для втрати довіри зі сторони роботодавця. 
		         Такі висновки є правильними та відповідають встановленим у справі обставинам.
		         Судом встановлено, що ОСОБА_6 з 13 січня 2007 року перебував у трудових відносинах з ПІІ «Лукойл-Україна». 01 лютого 2008 року згідно з наказом від 21 лютого 2008 року № 191-к він переведений на посаду завідуючого базою зберігання і реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську.
		         11 червня 2010 року та 11 листопада 2011 року ОСОБА_6 був ознайомлений із посадовою інструкцією завідуючого базою зберігання і реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську, затвердженою генеральним директором ПІІ «Лукойл-Україна», що підтверджується підписами позивача на їх копіях.
		         17 січня 2012 року з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей ПІІ «Лукойл-Україна» між підприємством в особі керівника                  ОСОБА_8 та членами колективу бази зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську в особі старшого групи колективу              ОСОБА_6 укладено договір про колективну матеріальну відповідальність. Згідно з укладеною угодою, колектив бере на себе колективну відповідальність за забезпечення збереження майна, товарно-матеріальних та інших цінностей, переданих йому саме з метою приймання, обліку, зберігання та відпуску продуктів нафтопереробки.
		         19 вересня 2012 року начальником юридичного відділу ОСОБА_9 на адресу директора по поставкам та оптовому продажу підприємства подано службову записку щодо неналежного оформлення документів. Так, записка містить відомості стосовно неналежного виконання завідуючим базою зберігання і реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську п. п. 2.3.1, 2.3.2 посадової інструкції, наказу від 26 грудня 2011 року № 550-П, Правил приймання та обліку нафтопродуктів, що надійшли на НБ ПІІ «Лукойл-Україна», затверджених наказом генерального директора ПІІ «Лукойл-Україна»                        від 05 червня 2012 року № 246-П.
		         24 вересня 2012 року в.о. генерального директора ПІІ «Лукойл-Україна» видано наказ від № 436-П щодо проведення службового розслідування з метою перевірки фактів, викладених у службовій записці, затверджено склад комісії з проведення службового розслідування.
		         За результатами проведення згідно з вказаним наказом службового розслідування, складено акт, що затверджений 03 жовтня 2012 року генеральним директором ПІІ «Лукойл-Україна». Згідно з яким комісія дійшла висновку про неналежне виконання членами комісії з приймання нафтопродуктів на базі зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки ППІ «Лукойл Україна» в                  м. Дніпропетровську, а саме завідувачем базою ОСОБА_6 п.п. 2.3.1, 2.3.2, 2.5, 2.15, 5.3 та 5.4 посадових інструкцій; Правил приймання і обліку нафтопродуктів, що надходять на НБ ПІІ «Лукойл Україна», затверджених наказом № 246-П                  від 05 червня 2012 року; старшими операторами бази ОСОБА_10 і               ОСОБА_11 п.п. 2.14, 2.18, 2.21.2, 5.1 робочих інструкцій та Правил приймання та обліку нафтопродуктів, що надходять на НБ ПІІ «Лукойл Україна». При цьому однією із пропозицій комісії є розгляд питання про звільнення завідуючого базою зберігання і реалізації продуктів нафтопереробки ПІІ «Лукойл-Україна» в м. Дніпропетровську ОСОБА_12 у зв'язку із втратою довіри, згідно з ч. 2 ст. 41 КЗпП України. Із даним актом позивач ознайомлений (а. с. 60-64).
		         Згідно з протоколом від 22 лютого 2013 року № 33 профспілковий комітет первинної профспілкової організації робітників ПІІ «Лукойл Україна» надав попередню згоду на розірвання трудового договору із ОСОБА_6 з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України, про що повідомлено генерального директора підприємства (а. с. 122-124). 
		         Наказом генерального директора ПІІ «Лукойл-Україна» від 22 лютого            2013 року № 146-к ОСОБА_6 25 лютого 2013 року звільнено з посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в                        м. Дніпропетровську ПІІ «Лукойл-Україна» у зв'язку з втратою довіри                         (п. 2 ст. 41 КЗпП України). Підставою зазначено акт про проведення службового розслідування (а. с. 28, 104).
		         Згідно з рішенням власника від 29 квітня 2015 року № 29/04/15 ПІІ «Лукойл-Україна», витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у зв'язку із продажем приватною компанією «ЛУКОЙЛ ЄВРОПА ХОЛДІНГЗ Б.В.» на користь компанії «АМІК» 100 % своїх корпоративних прав у підприємстві, здійснено відповідну зміну власника, яким став АМІК ЕНЕРДЖІ МЕНЕДЖМЕНТ ГМБХ», змінено назву на підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна».
		         Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
		         У п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада            1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.
		         Таким чином, утрата довір'я може бути не тільки результатом скоєння певних дій, а й такого проступку, який дає підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей може призвести до утрати цих цінностей.
		         Пунктом 2.3.1 Посадової інструкції завідувача базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки ПІІ «Лукойл Україна», затвердженої 11 листопада  2011 року (далі посадова інструкція), передбачено обов'язок позивача організовувати приймання, облік і зберігання нафтопродуктів відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання споживчої політики                   від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.                               
		         Отже, зазначені посадова інструкція та договір про колективну матеріальну відповідальність свідчать про те, що основний зміст трудових обов'язків позивача, як завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки у              м. Дніпропетровську, становило забезпечення своєчасного обліку, звітності, інвентаризації матеріальних цінностей при прийманні, зберіганні і видачі нафтопродуктів, належне і своєчасне оформлення актів у випадку недостач та дотримання Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України від 20 травня 2008 року.
		         За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач згідно зі своїми посадовими обов'язками безпосередньо обслуговував матеріальні цінності, недостача яких дала підстави керівництву ПІІ «Лукойл-Україна» для втрати до нього довір'я та звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України.
		         Висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам матеріального закону, доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують.
		         Із матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду не вбачається, що судом при розгляді скарги допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК Українияк підстави для скасування рішення.
		         Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		         Відповідно до ст. 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		         Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а рішення апеляційного суду - залишити без змін.
		         Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_7, відхилити.
		Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня             2016 року залишити без змін.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                      М.Є. Червинська      Судді:   В.М. Коротун       Л.М. Мазур       Т.О. Писана      О.В. Попович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...