Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/5117/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 24.07.2017. Зареєстровано: 24.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2017.
Дата набрання законної сили: 20.07.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  Справа: №   826/5117/17                                          Головуючий у 1-й інстанції:   Смолій І.В.                                                                                              Суддя-доповідач:  Губська О.А. 
		У  Х  В  А  Л  А
		Іменем України
		20 липня 2017 року                                                                                            м. Київ
		 
		Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді Губської О.А.
		суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.
		за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,
		представника відповідача Селіванова А.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу народного депутата України VIII скликання ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом народного депутата України VIII скликання ОСОБА_3 до Апарату Верховної Ради України  про зобов'язання виплатити заробітну плату,
		 
		В С Т А Н О В И В
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, у якому просив стягнути з відповідача 236 566 грн., з яких 187213,41 грн. - сума недонарахованої і недовиплаченої заробітної плати в період з січня 2015 року по березень 2016 року та 49331 грн. - сума компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) в період з січня 2015 року - квітень 2017 року.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
		В апеляційній скарзі позивач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, при цьому вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Представник відповідача - Селіванов А.О., у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, вказавши на необґрунтованість та надуманість доводів апелянта, просив залишити суд апеляційної інстанції залишити скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року - без змін.
		Позивач, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, явки свого представника не забезпечив. Так, на адресу Київського апеляційного адміністративного суду повернулося поштове відправлення із повісткою (а.с. 97-98) за закінченням встановленого строку зберігання. При цьому, повістка була направлена на адресу, зазначену позивачем у його позовній заяві та в апеляційній скарзі. Іншої адреси для листування не вказано.
		За правилами ч. 11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
		Заява, подана ОСОБА_5, як помічником-консультантом позивача, про відкладення розгляду справи та призначення її після 15 вересня 2017 року, апеляційним судом до уваги не прийнята з огляду на відсутність належного документа, що підтверджує повноваження вказаної особи на представництво інтересів позивача у суді. Посвідчення помічника-консультвнта таким не є. При цьому, апеляційному суду не надано належних та допустимих у розумінні статті 70 КАС України доказів на підтвердження існування обставин, які об'єктивно унеможливлювали явку позивача або його представника у судове засідання, в тому числі і щодо перебування за межами міста Києва.
		У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності позивача або його представника відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.
		Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.
		Судом установлено, що ОСОБА_3, обраний народним депутатом України VІІІ скликання, набув депутатських повноважень 27 листопада 2014 року, є членом Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.
		Посилаючись на те, що у період з січня 2015 року по березень 2016 року заробітна плата виплачувалася йому у відповідності до розпоряджень Голови Верховної Ради України, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема положенням статті 20 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-ХІІ «Про статус народного депутата України» та статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу", позивач звернувся до суду та просив стягнути недоплачені суми заробітної плати за вказаний період, а також компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача.
		Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України  передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних відносин) Гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України.
		Час роботи народного депутата у Верховній Раді України зараховується до стажу державної служби, а також зараховується до його загального і безперервного стажу роботи, стажу роботи (служби) за спеціальністю, стажу роботи, який дає право на встановлення процентних надбавок до заробітної плати та одержання одноразової винагороди за вислугу років (за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), процентної надбавки за вислугу років, виплату винагороди за підсумками роботи.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 33 Закону України «Про статус народного депутата України» народному депутату встановлюється Верховною Радою України щомісячний посадовий оклад. Надбавки до встановленого Верховною Радою України посадового окладу народному депутату здійснюються у розмірі, встановленому для членів Кабінету Міністрів України.  Народний депутат в питаннях матеріального і соціально-побутового забезпечення прирівнюється до членів Кабінету Міністрів України.
		За правилами частини 2 статті 33 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
		Поряд із цим, згідно з частиною 1 статті 9 цього ж Закону правовий статус, зокрема, народних депутатів України, регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
		Зазначений Закон не віднесений до спеціальних законів, про якій йдеться у названій правовій нормі.
		Враховуючи наведені норми права, колегія вважає правильним висновок суд першої інстанції з приводу того, що нарахування заробітної плати народним депутатами України здійснюється відповідно до Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про бухгалтерську та фінансову звітність в Україні" та Розпоряджень Голови Верховної Ради України.
		Так, суд першої інстанції правильно встановив, що з 1 вересня 2005 року Розпорядженням №1145 від 9 вересня 2005 року "Про оплату праці народних депутатів України", встановлено посадовий оклад на рівні 6109грн.
		З 3 серпня 2014 року Розпорядженням №581 від 20 серпня 2014 року "Про оплату праці народних депутатів України" а також у відповідності до статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", передбачено, що народним депутатам України до завершення антитерористичної операції місячна заробітна плата нараховується лише в розмірі посадового окладу та становить 6109грн.
		1 січня 2015 року Розпорядженням №72 від 28 січня 2015 року "Про оплату праці народних депутатів України", та  пунктом 10 Розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ встановлено, що у 2015 році максимальний розмір заробітної плати народних депутатів України обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, тобто з 1 січня 2015 року становить 8526 грн.
		З 1 квітня 2015 року Розпорядження №558 від 16 квітня 2015 року "Про оплату праці народних депутатів України" та Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2015 року №43 "Питання оплати праці членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів" встановлено місячну заробітну плату народного депутата України на рівні посадового окладу в розмірі 6109грн.
		З 15 квітня 2016 року Розпорядженням №201-к від 14 квітня 2016 року "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Голови Верховної Ради України" та пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до додатка №3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" щодо підтримки державних вугледобувних підприємств" визнано такою, що втратила чинність, статтю 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 березня 2016 року №1063-VІІІ.
		Відповідно, починаючи з 15 квітня 2016 року оплата праці народного депутату України здійснюється у відповідності до Розпорядження Голови ВРУ від 9 вересня 2005 року №1145 "Про оплату праці народних депутатів України", яке в судовому порядку не оскаржено та воно є чинним.
		З наявних у матеріалах справи довідок про доходи народного депутата України ОСОБА_3 за 2015, 2016 роки, встановлено, що розмір нарахованої позивачеві заробітної плати, відповідає тому, який встановлено у зазначених актах (а.с. 81-82).
		Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року N 769 Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. 
		Апарат у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Голови Верховної Ради України та Керівника Апарату, іншими нормативно-правовими актами
		Згідно з пунктом 5 цього Положення Апарат є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 10 Положення у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат (через Управління справами) забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
		Місцевий адміністративний суд правильно звернув увагу на те, що названі розпорядження були чинними на час виплати заробітної плати, а тому відповідач - Апарат Верховної Ради України - зобов'язаний керуватися зазначеними актами у своїй діяльності. 
		Водночас, у межах спору, позивач не ставить питання про визнання протиправними дій цього відповідача, а також про незаконність та скасування зазначених розпоряджень, як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права.
		З урахуванням наведеного, під час вирішення справи судом першої інстанції, а також її перегляду апеляційним судом, встановлено, що Апарат Верховної Ради України діяв виключно у межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
		Доводи з приводу того, що саме Апаратом Верховної Ради України порушено права позивача, про захист яких ставиться питання у межах цього спору, не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем до цього відповідача вимог.
		Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на роз'яснення Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України, оскільки зазначений акт не є нормативно-правовим, і не встановлює обов'язкових правил поведінки.
		З приводу посилання апелянта на те, що згадуваними розпорядженнями звужуються його права, що є неприпустимим з огляду на положення Основного Закону України, а також на необхідності збереження конституційних гарантій статусу народного депутата України, колегія суддів звертає увагу на те, що, як слідує зі місту розпоряджень, чинних на час виплати заробітної плати, вказані обмеження є тимчасовим і необхідність їх запровадження обумовлена складною соціально-політичною ситуацією в Україні.
		Відповідно до частин 1 та 2 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		З цього приводу, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
		В даному випадку також   враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
		Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
		Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011   зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
		За таких обставин, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
		Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд 
		 
		У Х В А Л И В 
		 
		Апеляційну скаргу народного депутата України VIII скликання ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом народного депутата України VIII скликання ОСОБА_3 до Апарату Верховної Ради України  про зобов'язання виплатити заробітну плату - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року - без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
		 
		 
		Головуючий суддяО.А. Губська  СуддяА.Б. Парінов  СуддяО.О. Беспалов
		 
		 
		 
		Повний текст ухвали виготовлено 21 липня 2017 року
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                 Губська О.А.            
		 
		Судді:                                                                                           Беспалов О.О. 
		 
		                                                                                                                    Парінов А.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...