Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8971/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 25.07.2017. Зареєстровано: 26.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2017.
Дата набрання законної сили: 29.01.2018
Результат оскарження 29.01.2018 Київський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18.07.2017Справа №910/8971/17
		За позовом          Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" 
		до                    Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний  промислово-інвестиційний банк" 
		про                     визнання недійсним  договору 
		Суддя Турчин С.О.
		Представники сторін:
		від позивача:                     Бруль А.С. (довіреність № 5ЮД/502 від 12.12.2016)
		від відповідача:           Суденко Р.В. (довіреність № 09/12/257 від 14.06.2017) 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Приватне акціонерне товариство "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (відповідач) про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 з моменту його укладення. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013  є недійсним у зв'язку із порушенням приписів  ст. 3, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 203  ЦК України. 
		Ухвалою Господарського суду міст Києва від 06.06.2017 за вищевказаним позовом порушено провадження у справі № 910/8971/17 та призначено її до розгляду на 22.06.2017.
		13.06.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечив та в обґрунтування своїх заперечень посилається на відсутність на час укладення кредитного договору порушень норм законодавства. Також відповідачем зазначено, що здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить чинному  законодавству України, а зміна курсу валюти після та настання у зв'язку із цим негативних наслідків для позивача не може бути підставою для  недійсності договору. Окрім того, у відзиві на позов відповідач заявив про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог. 
		22.06.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		Ухвалою Господарського суду міст Києва від 22.06.2017 розгляд справи №910/8971/17 відкладено на 18.07.2017.
		17.07.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі Публічного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" та Публічного акціонерного товариства  "АЗОТ" як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
		Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. 
		Згідно із ч. 2 ст. 27 ГПК України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. 
		У пункті 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 господарським судам України роз'яснено, що питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
		З матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ" та Публічне акціонерне товариство "АЗОТ"  є поручителями за договорами поруки №20-0189/3-3 від 05.02.2015 та №20-0191/3-3 від 06.02.2015, укладеними на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013, який позивач просить суд визнати недійсним   з моменту його укладення. 
		Враховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі  не вплине на права та обов'язки ПАТ  "РІВНЕАЗОТ" та ПАТ "АЗОТ", у зв'язку із чим,   суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення вказаних осіб до участі у даній справі як  третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
		Представник позивача в судовому засіданні 18.07.2017 надав суду пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.
		Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, надав пояснення щодо своїх заперечень. 
		В судовому засіданні 18.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
		Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		23.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати   50 000 000,00 дол. США. (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором; кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 20.01.2014; кредит надається із наступним цільовим призначенням: поповнення обігових коштів.
		Згідно із п. 3.1. кредитного договору, банк надає позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів з кредитного на поточний рахунок позичальника. Перерахування кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника протягом 3-х банківських днів, починаючи з наступного банківського дня, за датою отримання.
		Відповідно до п. 3.2. кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11,0 (одинадцять) процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.
		У випадку порушення позичальником встановлених п. 2.2 цього договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 16,0 (шістнадцять) процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору (п. 3.3. кредитного договору). 
		У відповідності до положень п. 4.2.1. та п. 4.2.2. кредитного договору, позичальник зобов'язаний, з урахуванням положень п. 3.1 цього договору отримати кредит та використати його за цільовим призначенням і у встановлений цим договором строк повернути отримані суми кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок №37391620445329/840 відкритий в ПАТ "Промінвестбанк", код банку 300012 на погашення заборгованості по даному договору; своєчасно сплачувати плату за кредит, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.
		Даний договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі процентів за користування ним до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору (п.  6.2. кредитного договору).
		10.01.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди пункт 2.2 кредитного договору викласти у наступній редакції: кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 квітня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту, отриманого в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів на рахунок №37391620445329/840, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк", код банку 300012. 
		Відповідно до п. 3 договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до кредитного договору, пункт 3.3. сторони виклали у наступній редакції: у випадку порушення позичальником встановлених п. 2.2 цього договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 16% (шістнадцять) процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2 цього договору. Починаючи з 20.01.2014 проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із процентної ставки у розмірі 16,75% (шістнадцять цілих сімдесят п'ять сотих) процентів річних.
		За обґрунтуваннями позивача, кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 має бути визнаний недійсним, оскільки визначення у кредитному договорі умов кредитування у доларах США погіршує становище позивача та порушує принцип справедливості, визначений приписами статті  3 ЦК України. 
		Посилаючись на порушення приписів ст. 3, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 203 ЦК України позивачем заявлено про визнання недійсним  кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 з моменту його укладення.  
		Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. 
		Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
		У відповідності до  приписів  ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. 
		Згідно із ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності  іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Як встановлено судом вище, між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 з подальшими змінами та доповненнями. 
		Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Приписами ст. 192 Цивільного кодексу України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. 
		Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).
		Згідно із ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
		В пункті 3 частини 3 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що як кредитні в цій статті розглядаються операції з розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. 
		Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій. 
		У розумінні  статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться   гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. 
		Нормами статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. 
		Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Однак, приписи наведеної статті  Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті). 
		З огляду на наведене, укладення кредитного договору та надання кредитних коштів  в іноземній  валюті не суперечило положенням чинного законодавства.
		Судом враховано, що у відповідності до п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 
		Згідно із п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. 
		Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"  банківську ліцензію №1 від 22.06.2012 та генеральну ліцензію № 1 від 05.10.2011 на здійснення валютних операцій, в тому числі, з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.  
		Таким чином, в силу приписів ст. ст. 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 2, 47, 49  Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю, відповідач отримавши ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій мав право надавати кредити в іноземній валюті. 
		У відповідності до ст. 36 Закону України "Про Національний Банк України",  Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. 
		Так, згідно із Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України №496 від 12 листопада 2003 року, офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно. 
		Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому  при укладенні кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013  та беручи на себе певні зобов'язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним.
		Водночас, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 
		Підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України).
		Враховуючи наведене, позивач (позичальник за договором) при укладенні кредитного договору приймав на себе певні ризики на випадок зміни курсу іноземних валют та не мав жодних підстав вважати, що зміна встановленого курсу іноземних валют до національної валюти України не настане. 
		В той же час, позивач мав передбачити можливі ризики, пов'язані із зміною курсу національної валюти по відношенню до долара США.
		Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. 
		За таких обставин, з урахуванням того, що законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, укладення кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 жодним чином не суперечило приписам статті 3 Цивільного кодексу України, зокрема, принципу справедливості.  
		Позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що умови оспорюваного кредитного договору будь-яким чином суперечить ст. 3  Цивільного кодексу України.
		У відповідності до ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
		Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
		Так, за своєю правовою природою "зловживання правом" є особливим типом цивільного правопорушення, вчиненого уповноваженою особою при здійсненні належного їй права, пов'язане з використанням недозволених конкретних форм в межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
		Характерною рисою зловживання правом є його пов'язаність не з суб'єктивним правом загалом, не з його змістом, а з процесом його реалізації, з його здійсненням. Зловживання правом пов'язане із здійсненням належного особі суб'єктивного цивільного права, за межі якого воно виходить, а тому зловживання правом може мати місце лише в тому випадку, коли уповноважений суб'єкт має певні права, при здійсненні яких він порушує права і законні інтереси інших осіб.
		Разом з тим, погодження сторонами у кредитному договорі надання кредитних коштів в іноземній валюті не свідчить про зловживання відповідачем своїми правами, у зв'язку із чим відповідні доводи позивача є помилковими. 
		Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 недійсним. 
		В силу приписів ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. 
		Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених Приватним акціонерним товариством "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" вимог про визнання кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 недійсним.
		Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог позивача, то суд зазначає наступне. 
		Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Водночас, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. 
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.
		Враховуючи те, що судом встановлено  необґрунтованість позовних вимог, то позов не підлягає задоволенню саме з вказаних підстав, а тому заявлена  відповідачем заява про застосування позовної давності розгляду не підлягає.
		Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позову  Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (відповідач) про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 з моменту його укладення. 
		У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати, відповідно до ст. ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
		Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,  господарський суд,
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні позову відмовити повністю.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 24.07.2017. 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                              С.О. Турчин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...