Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-46кс17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.07.2017. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2017.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		3 липня 2017 року                                                                                                                                     м. Київ
		 
		Верховний Суд України у складі:
		 
		головуючого                 судді-доповідача ОСОБА_8, 
		суддів:                   ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23,
		 
		при секретарях:   ОСОБА_24, ОСОБА_25,
		 
		за участю:                прокурора Генеральної прокуратури України 
		                             ОСОБА_26,                                  
		засудженого ОСОБА_3,
		 
		розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою засудженого ОСОБА_3 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, 
		установив: 
		вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 листопада               2008 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого, засуджено за частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК) на три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк три роки.
		 
		ОСОБА_3 визнано винуватим у перевищенні влади та службових повноважень за таких обставин. 
		Обіймаючи з 26 липня 1999 року посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку кримінальної міліції Кіровоградського РВ УМВС України в Кіровоградській області, ОСОБА_3 4 березня 2001 року виконував свої службові обов'язки й, відповідно до графіка, перебував у добовому наряді по районному відділу міліції, коли о 18 год. того дня у зв'язку із проведенням перевірки за заявою голови СК «Володимирівський» ОСОБА_4 від               3 березня 2001 року про крадіжку худоби з його господарства у                                      с. Володимирівське Кіровоградського району Кіровоградської області дільничні інспектори міліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 доставили до Кіровоградського РВ УМВС України жителя с. Лутківка Маловисківського району Кіровоградської області ОСОБА_7 для відібрання пояснень щодо перебування на території його домоволодіння двох коней, викрадених із згаданого СК.
		На виконання вказівки оперативного чергового 4 березня 2001 року приблизно о 18 год. 30 хв. ОСОБА_3 завів ОСОБА_7 до службового кабінету Кіровоградського РВ УМВС України в Кіровоградській області, де, будучи представником влади, перевищуючи надані йому владні повноваження, на порушення вимог чинного законодавства, погрожуючи фізичною розправою, почав вимагати від ОСОБА_7 зізнання у вчиненні крадіжки вказаної худоби. Отримавши відмову у зізнанні, проте                маючи умисел на її отримання, шляхом застосування заборонених законом засобів впливу ОСОБА_3 завдав ОСОБА_7 книжкою не менше трьох ударів по голові, не менше шести ударів кулаками та два удари коліном в область грудної клітки й один удар ногою в область підборіддя, спричинивши потерпілому фізичний біль.
		Упевнившись, що незважаючи на погрози і побої ОСОБА_7 заперечує причетність до вчинення крадіжки худоби, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу на застосування протиправних заходів впливу з метою спричинення потерпілому особливого болю і страждань, приниження його гідності та пригнічення таким чином його волі для отримання зізнання у вчиненні злочину, грубо порушуючи вимоги                   статей 12, 14 Закону України «Про міліцію» щодо застосування спецзасобу - 
		наручників, ОСОБА_3 застебнув наручники на нижній третині передпліч потерпілого та під колінними суглобами його ніг, вставив спеціально заготовлену палку між ліктьовими суглобами та грудною кліткою спереду потерпілого й розташував вказану палку одним кінцем на край столу, а інший - на спинку стільця, а потім взяв ОСОБА_7 за ноги та підняв їх угору, в результаті чого потерпілий повис на палиці й перебував у такому положенні приблизно 7-9 хв., протягом яких ОСОБА_3 вимагав у нього зізнання у крадіжці. 
		Внаслідок застосованих ОСОБА_3 до ОСОБА_7 тортур та ударів ногами і руками протягом тривалого часу потерпілому завдано сильний фізичний біль, принижено його людську гідність та порушено конституційне право на особисту недоторканність.
		Вчинені ОСОБА_3 дії щодо потерпілого потягли підрив авторитету та престижу органів міліції, спричинили істотну шкоду охоронюваним законом правам потерпілого та громадським інтересам.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня   2009 року вказаний вирок залишено без зміни й одночасно зараховано в строк відбування основного покарання строк перебування під вартою. 
		 
		У Верховному Суді України справа не переглядалася.
		 
		12 січня 2017 року постановлено остаточне рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) "Швець та інші проти України", яким констатовано порушення щодо ОСОБА_3 пункту 1 статті 6 та               статті 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку із надмірною тривалістю кримінального провадження та незабезпеченням ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу. 
		У мотивувальній частині вказаного рішення Суду йдеться про те, що у справі за обвинуваченням ОСОБА_3 тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку», оскільки становила 2 роки 4 місяці та 3 дні (2 інстанції: з 6 квітня 2001 року по 8 серпня                 2003 року) та 3 роки 5 місяців та 1 день (2 інстанції: з 24 жовтня 2005 року по 24 березня 2009 року).
		А також Суд зазначає, що заявник не мав ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу.                              
		Звертаючись до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 445 КПК,              ОСОБА_3 порушує питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду й постановлення щодо нього виправдувального вироку, оскільки лише у такий спосіб, на його думку, можливо відновити його чесне ім'я після безпідставного засудження. Своє прохання мотивує тим, що тривалість кримінального провадження щодо нього з квітня                2001 року по березень 2009 року й відсутність належної реакції державних органів на скарги з цього приводу, що визнано Судом порушенням вимог Конвенції, завдали йому значних збитків, моральних страждань, призвели до безпідставного засудження та позбавлення волі й невиправної шкоди, пов'язаної із втратою авторитету в очах суспільства.
		Крім того, наводить доводи щодо своєї невинуватості, оскільки, на його думку, обвинувальний вирок та рішення апеляційної інстанції щодо нього постановлені на підставі сфальсифікованих матеріалів кримінальної справи з численними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства. 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи засудженого ОСОБА_3, який підтримав свою заяву, звертаючи увагу, що незаконність судових рішень національних судів щодо нього підтверджується тим, що вони постановлені на підставі не оригіналів документів у кримінальній справі, а їх ксерокопій, за відсутності доказів про шкоду здоров'ю потерпілого, та просив скасувати судові рішення щодо нього і постановити нове рішення Верховного Суду України; доводи прокурора ОСОБА_26 про відмову в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_3, Верховний Суд України дійшов таких висновків. 
		1. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). 
		Це гарантування відбувається шляхом урахування норм Конвенції та практики Суду в національному праві з огляду на статтю 17 Закону України  від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" (далі - Закон), згідно із якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Крім того, відповідно до статті 2 Закону та статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною. 
		Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. 
		Положення глави 3 Закону передбачають, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. 
		За статтею 10 Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
		Наведене узгоджується з Рекомендацією N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
		- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
		- коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. 
		2. Звертаючись із заявою про перегляд судових рішень щодо нього в порядку глави 33 КПК, ОСОБА_3 порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення Суду права на такий захід індивідуального характеру як повторний розгляд справи із скасуванням обвинувального вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду як незаконних судових рішень, постановлених із порушенням констатованих рішенням Суду положень Конвенції.            
		3. Водночас зі змісту рішення Суду убачається, що ОСОБА_3 у заяві до міжнародної судової установи доводив, що кримінальне провадження щодо нього провадилося поза межами розумного строку та із позбавленням його права на використання ефективних засобів юридичного захисту щодо тривалості розгляду справи, і Суд визнав їх обґрунтованими. 
		Проте рішення Суду не містить вказівок на те, що встановлені щодо засудженого порушення Конвенції були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи. 
		Крім того, порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції визнані, при поверненні справи на додаткове розслідування іншими судами, в іншому складі суддів, що, в свою чергу, не тягне автоматичного визнання незаконності остаточних судових рішень, ухвалених при вирішенні справи по суті.        
		Загальні принципи, яких дотримувався Суд при розгляді заяви        ОСОБА_3, - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація, - дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за даних обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень. У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади. 
		                              
		4. З урахуванням наведеного та з огляду на зазначені норми міжнародного і національного законодавства встановлене Судом порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку можливості досягнення на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції. 
		У випадку щодо засудженого ОСОБА_3 таке повне відновлення, а тим більше шляхом скасування остаточних рішень щодо нього, неможливе, оскільки у рішенні Суду констатувалося порушення національними судами вимог розумності строку кримінального провадження та незабезпечення ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, а остаточні судові рішення не були предметом розгляду Суду, у зв'язку з чим відсутні мотиви визнання їх незаконними.
		За наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 як відшкодування моральної, матеріальної шкоди та судових витрат Суд вирішив за розумне надати справедливу сатисфакцію у вигляді присудження заявнику 1500 євро компенсації. 
		                              
		5. Слід звернути увагу й на те, що, згідно із Додатком до рішення Суду, ОСОБА_3 звернувся із заявою до Суду 18 серпня 2007 року, тобто до постановлення вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 листопада 2008 року та ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2009 року.
		 
		6. Варто зазначити й те, що у своїй заяві ОСОБА_3, як видно з її змісту, поза зв'язком із рішенням Суду, оспорює фактичні обставини справи, заперечує свою причетність до інкримінованого йому діяння, з урахуванням наведених у заяві мотивів просить перевірити докази і дати їм відповідну правову оцінку, посилається на істотні порушення кримінально-процесуального закону.
		Відповідно до пункту 4 статті 445 КПК Верховний Суд України вправі переглядати судові рішення та за наявності для цього підстав втручатися в них у випадку, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановить порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. 
		Зазначені в заяві твердження не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судових рішень, а тому не можуть слугувати підставами для їх скасування, як і не відповідають змісту повноважень Верховного Суду України, згідно зі статтею 454 КПК, прохання про постановлення виправдувального вироку саме цією судовою інстанцією. 
		7. Так, відповідно до практики Верховного Суду України, якщо заява стосується рішень, які не були предметом розгляду Суду, й у випадку, коли законність ухвалених у справі остаточних рішень (вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду) не могла бути піддана сумніву у зв'язку з ухваленим рішенням Суду з інших питань, у задоволенні заяви суд відмовляє (постанови Верховного Суду України № 5-4кс11 від 16 травня 2001 року, № 6-89цс13 від 27 січня 2014 року). 
		Керуючись підпунктом 2 пункту 2  Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 453, 454, 456 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, Верховний Суд України
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про скасування вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 листопада                2008 року та ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області                      від 24 березня 2009 року. 
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої                 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року. 
		Головуючий                                                                                                  ОСОБА_8 
		Судді:     
		         
		ОСОБА_9 ОСОБА_16
		 
		ОСОБА_10 ОСОБА_17 
		ОСОБА_11 ОСОБА_18 
		ОСОБА_12 ОСОБА_19 
		ОСОБА_13 ОСОБА_20 
		ОСОБА_14 ОСОБА_21 
		ОСОБА_15 ОСОБА_22 
		 
		ОСОБА_23

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...