Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 525/1385/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: 04.08.2017. Зареєстровано: 07.08.2017. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2017.
Дата набрання законної сили: 03.08.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Справа № 525/1385/16-ц  Номер провадження 22-ц/786/1543/17Головуючий у 1-й інстанції Хоролець В. В.  Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03 серпня 2017 року м. Полтава
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
		Головуючого судді: Абрамова П.С.,
		Суддів: Мартєва С.Ю., Хіль Л.М.
		               при секретарі -Маладиці Л.В.
		        за участю: представника позивача ОСОБА_2, 
		      представника третьої особи ОСОБА_3
		розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2017 року
		в справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області про визнання права постійного користування майном (земельною ділянкою) в порядку спадкування за законом,-
		В С Т А Н О В И Л А :
		Позивачі звернулися з позовом з позовом до Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області про визнання права постійного користування майном в порядку спадкування за законом, в якому просили суд визнати за кожним з позивачів у справі (ОСОБА_4 та ОСОБА_5) в порядку спадкування за законом, право постійного користування в рівних частках земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована на території Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, наданої ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства рішенням 12 сесії 22 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів від 18.03.1997 року, яка на підставі державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів 03.09.1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за НОМЕР_2, яка перебувала в постійному користуванні ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. 
		Позовні вимоги вмотивовували тим, що прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_6 як спадкоємці першої черги за законом та отримали свідоцтва про право на спадщину на окреме майно, яке належало батьку на час смерті, як вказують позивачі, вони успадкували відповідно до закону права, які за життя належали спадкодавцю.
		Продовжують користуватися вищезазначеною земельною ділянкою для ведення фермерської діяльності, сплачують за користування нею відповідні платежі до бюджету. 
		19 грудня 2016 року вони звернулися до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини з заявами про видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на майнове право  постійного користування земельною ділянкою площею 49,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що знаходиться на території Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_6. Нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування на земельну ділянку їм було відмовлено у зв'язку з тим, що право постійного користування землею (без укладення договору оренди) не входить до складу спадщини.
		Вказують на те, що на час видання Державного акту на право постійного користування цією земельною ділянкою їх батькові ОСОБА_6 у чинному законодавстві не було такої правової підстави для припинення права постійного користування, як смерть користувача. Посилаються на положення ч.1 ст.86 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст.4,7,22,23,27,28 ЗК України (1990 року), які були чинними на час виникнення правовідносин.
		Зазначають, що ЗК України (в редакції 2001 року) та Законом України «Про фермерське господарство» передбачено у разі бажання ведення фермерського господарства отримання земельної ділянки тільки у власність або оренду, відповідно, як вбачається з позову, за діючим на момент смерті спадкодавця ОСОБА_6 законодавством не передбачено можливості передачі у постійне користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, яка перебуває у державній або комунальній власності фізичній особі. 
		Посилаються на Рішення КСУ від 22.09.2005 року №5-рп/2005, ст.ст.13,22 Конституції України, положення ст.ст.92,102-1 ЗК України, норми ст.ст.407,1216,1218 ЦК України і вказують, що Державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, виданий ОСОБА_6 (померлому) 03.09.1997 року Великобагачанською районною радою народних депутатів є правовстановлюючим документом на земельну ділянку площею 49,1 га, а та обставина, що серед суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою у ч.1 ст.92 ЦК України не зазначено громадян України, не є підставою для припинення такого права у громадян, що набули його на підставі раніше діючого законодавства, в тому числі і в зв'язку з смертю особи.
		Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області, залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області та відділ у Великобагачанському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом права постійного користування (по одній другій частині за кожним з позивачів) земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована на території Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, наданої ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства рішенням 12 сесії 22 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів Полтавської області від 18 березня 1997 року, яка на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів Полтавської області 03 вересня 1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за НОМЕР_2, що перебувала в постійному користуванні їх батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовлено.
		  З даним рішенням не погодилися позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, подали на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Апелянти вважають, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, в зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права. Вказують на невідповідність висновків суду обставинам справи.
		Доводи апеляційної скарги вмотивовують підставами позову.
		Наголошують на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може відчужуватись і передаватись в порядку спадкування.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, приходить до висновку, про задоволення скарги.
		Судом встановлено, що громадянину ОСОБА_6 згідно рішення 12 сесії 22 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів Полтавської області від 18 березня 1997 року надано земельну ділянку розміром 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу Рокитнянської сільської ради народних депутатів. Даний факт підтверджується Архівним витягом з протоколу вищевказаної сесії даної районної ради (а.с.13).
		 Згідно Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 03 вересня 1997 року, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів Полтавської області, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за НОМЕР_2, ОСОБА_6, жителю АДРЕСА_1 належало право постійного користування земельною ділянкою площею 49,1 га ( (а.с.12).
		На підставі розпорядження голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області №335 від 23 грудня 1997 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство «С.Г.М.», головою господарства є ОСОБА_6 який проживає в АДРЕСА_1, Державний акт на право постійного користування землею від 03 вересня 1997 року НОМЕР_2, земельна ділянка розташована на території Рокитнянської сільської ради, членів господарства не має (а.с.14). 
		Даним розпорядженням голови Великобагачанської райдержадміністрації було зареєстровано Статут селянського (фермерського) господарства «С.Г.М.», який підписаний головою даного господарства ОСОБА_6 (а.с.а.с.15-18).
		Відповідно до наказу №1 від 09 січня 1998 року по СФГ «С.Г.М.» «Про призначення голови СФГ «С.Г.М.», з цієї дати ОСОБА_6 приступив до виконання обов'язків голови СФГ «С.Г.М.», підставою для прийняття даного наказу стало свідоцтво про державну реєстрацію СФГ «С.Г.М.» №51/29 від 09 січня 1998 року (а.с.19).
		Матеріалами справи підтверджується, що позивачі, як спадкоємці першої черги за законом згідно ст.1261 ЦК України у встановленому порядку прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_6 та отримали ряд свідоцтв про право на спадщину за законом на певне майно.
		З нової редакції Статуту СФГ «С.Г.М.» за 2014 рік та Витягу з ЄДРПОУ станом на 26 вересня 2016 року, встановлено, що дане господарство розташоване в с. Рокита Великобагачанського району Полтавської області, його засновниками є ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5; головою СФГ «С.Г.М.» є ОСОБА_4 (а.с.а.с.20-24,25-29).
		Сторонами у справі не заперечується те, що спірна земельна ділянка площею 49,1 га (яка вказана у позовних вимогах позивачів) розташована за межами населених пунктів на території Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, при цьому, будь-яких договорів про право користування цією земельною ділянкою або оренди не укладалося із власником землі на час смерті засновника та голови СФГ «С.Г.М.».
		Поряд з цим, вищевказана земельна ділянка фактично продовжує використовуватися для ведення фермерського господарства СФГ «С.Г.М.».  
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд прийшов до висновку, що   спірна земельна ділянка  спадкуванню не підлягає, оскільки право постійного користування припинилося в зв'язку з смертю особи.
		 
		Колегія суддів приходить до  висновку, що при  вирішені спору місцевий суд неналежним чином з'ясував та дав відповіді   на доводи позивача у справі, але не провів належного правового аналізу норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
		У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України  підставою для скасування рішення місцевого суду та постановлення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права.
		В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод « Проніна проти України» в п. 25,26 Європейський суд визнаючи порушення вимог ч.1 ст. 6 Конвенції  зазначив, що національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з точки зору   доводів заявниці щодо порушення вимог Конституції України попри пряме посилання у кожній судовій інстанції , хоча ці доводи були  специфічними, доречними та важливими.
		Як вбачається з позовної заяви позовні вимоги були обґрунтовані тією обставиною, що рішенням Конституційного суду України положення п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України були визнані неконституційними, та що законодавством не передбачено автоматичного позбавлення права постійного користування земельною ділянкою.
		Всупереч вимог ст.213,214,215 ЦПК України місцевий суд взагалі не дав відповідь на вказані доводи та при вирішенні спору застосував п. 6 перехідних положень Земельного кодексу України, які визнані неконституційними. 
		У відповідності з вимогами ст. 360-7 ЦПК України  Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		 
		Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
		При вирішенні справи місцевий суд також керувався правовими висновками викладеними ВСУ у  справах № 6-2329цс16 від 5 жовтня 2016 року та № 6-3113цс15 від 23 листопада 2016 року. В зазначених постановах Верховний Суд зробив правові висновки про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.  
		Верховний Суд України виходив із аналізу положень ст. ст.116,118 407, 102-1 п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України ,ст.1218, 1225   407 ЦК України (редакції 2003 року), ст. 23 Закону України « Про фермерське господарство».   Разом з тим Верховним судом України не проаналізовано ту обставину, що п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України  визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005  щодо обов'язку осіб,  які мають земельні ділянки в постійному користуванні переоформити їх до 1 січня 2008 року. 
		Також Верховним Судом України не було дано аналіз обставини справи в контексті ст. 5,8,22 Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду.  Не враховано  висновки викладені у  постанові    ВСУ у справі  № 6-248цс16   про те , що Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним законом, в якому на відміну від Земельного кодексу України дещо по-іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками.  В справі № 6- 1275 цс 15 ВСУ робить правовий висновок, що особа має право в добровільному порядку відмовитися від права землекористування. В іншому випадку - припинення права землекористування у відповідності з вимогами ЗК України можливе лише в судовому порядку.
		З врахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до наступних висновків.
		У відповідності з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.  Сутність принципу верховенства права розкривається в доповіді, схваленій Венеційською Комісією на 86_му пленарному засіданні ((Венеція, 25-26 березня 2011 року).
		Згідно з вимогами ст. 2. Закону України « Про судоустрій та статус суддів»  Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		Аналізуючи положення   п. 6 перехідних положень  земельного Кодексу України 2001 року    та визнаючи їх неконституційними  щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення , Конституційний суд  України даючи аналіз законодавства яке регулювало право постійного користування земельними ділянками в мотивувальній частині  свого рішення зробив правові висновки, що : за особами  які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою це право визнається державою, наголошено що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після  набрання ним чинності, а особи які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на  переоформлення цих прав та що на законодавчому рівні це питання переоформлення цих прав належним чином не врегульовано.
		На право  постійного  користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями  13, 14, 41, 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
		Ні в Кодексі ( 2768-14 ), ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів "оформлення" і "переоформлення", не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів  негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки  громадянами  та  юридичними  особами.  Від правильного визначення сутності "оформлення" і "переоформлення" прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами     гарантованого    Конституцією    України ( 254к/96-ВР ) права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до держави. 
		 
		Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу. Чинний Кодекс ( 2768-14 ), прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92). 
		 
		Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" ( 1952-15 ) від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо. 
		При цьому  положеннями Закону передбачено визнання права власності чи користування  на об'єкти, набуті в установленому законом порядку до прийняття закону.
		 
		Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності згідно з ст. 92 Земельного кодексу України  редакції 2001 року  набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. 
		 
		Використання терміна  "набувають",  що  означає  "ставати власником  чого-небудь,  здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу ( 2768-14 ) свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право  постійного  користування земельними   ділянками,  набуте  громадянами  в  установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Тому  підстав  визнавати  статтю  92  Кодексу ( 2768-14 ) неконституційною немає.
		Невизначеним є словосполучення "переоформити  у встановленому порядку" без посилання на відповідні норми Кодексу ( 2768-14 ) або інших законів. При цьому в Кодексі ( 2768-14 ) та інших  законах  немає  спеціальних норм щодо такого порядку переоформлення   права   постійного   користування.   Оскільки переоформлення може означати оформлення за тих самих умов, що й раніше, а також за новими, іншими умовами, то ці умови мають бути зазначені  в  Перехідних  положеннях  Кодексу.  Відсутність розмежування надання земельної ділянки і зміни титулу прав на земельні  ділянки  ускладнює  переоформлення  і  на практиці вирішується довільно. 
		Переоформлення права  постійного  користування  земельними ділянками,  наданими  для  ведення  селянських  (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване  на  реалізацію  зазначених  принципів щодо місця фермерських господарств в  економічній  системі  держави  та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13, частина друга статті 14 Конституції України ( 254к/96-ВР ), стаття 3  Цивільного кодексу України ( 435-15 ).  
		Ні  ст. ст.  27, 114 Земельного Кодексу  України редакції 1990 року, ні ст. 141 Земельного кодексу  України редакції 2001 року не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється в зв'язку з смертю особи.
		У відповідності з вимогами ст. 1218 ЦК України ( як загальної норми права) до складу спадщини входять усі права та обв'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилося внаслідок його смерті. 
		Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з собою. 
		Право користування земельною ділянкою  на підставі   державного акту на право постійного користування землею не є особистим немайновим правом.
		Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним законом в якому на відміну від Земельного кодексу України  по іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками, їх успадкування. (Постанова ВСУ у справі  № 6-248цс16).
		Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
		Згідно статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
		Згідно із ч.1 ст.20 даного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства .   
		 Статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
		Вказаним законом не передбачено, що спадкування підлягає лише земельна ділянка право на користування якої оформлено на підставі цивільно - правового договору,  а в законі зазначено право користування земельною ділянкою.
		Відповідно до ст.1225 ЦK України, (редакції 2003 року) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. 
		 
		         Тому необхідно зробити висновок, що нормативно правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування в зв'язку з смертю  особи,  та право на спадкування   права постійного користування землею  набутого до 2002 року.
		У відповідності з вимогами ст. 6, ст.1 протоколу № 1 ст. 14 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду  висловленої у справах «Рисовський проти України», «КРИВЕНЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ» дано   аналіз  питанню власності в контексті ст.1 протоколу № 1 Конвенції.
		З цих справ можна зробити висновок, що право постійного користування землею є - власністю особи. Також держава ( державні органи) не вправі «свавільно», всупереч вимог закону, позбавляти особу права власності( чи права користування).
		Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
		В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
		В зв'язку з чим необхідно зробити висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке особи набули до набрання чинності Земельним Кодексом України  редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню. Зазначений висновок відповідає принципу Верховенства права.
		  
		У відповідності з вимогами ст.  5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Ст. 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами законодавства, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
		Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено , що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;
		Враховуючи   обставини, що право користування земельною ділянкою на підставі договору може успадковуватися, колегія суддів приходить до висновку, що особа має право на спадкування у випадку  коли право користування чужою земельною ділянкою виникло у особи на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.
		Розмежування права  спадкування користування земельною ділянкою  на осіб, які переоформили право та осіб, які не встигли переоформити право постійного користування землею є дискримінаційним. 
		Після успадкування права постійного землекористування ( фіксування цих прав в установленому законом порядку)  позивачі у справі вправі  у відповідності з вимогами  Земельного законодавства переоформити  право постійного користування земельною ділянкою  на інше право ( в тому числі  укладення договору оренди, користування чужою земельною ділянкою). 
		Таким чином  визнання за спадкоємцями померлого права успадкування права на постійне землекористування забезпечує їм реальний правовий захист на користування земельною ділянкою та надає їм можливість вирішити питання переоформлення прав на користування земельною ділянкою  та є належним правовим заходом згідно з вимогами Конституції України ст. 6, 13 ст. 1 протоколу № 1  Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
		В матеріалах справи наявні пояснення  Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про те, що за життя ОСОБА_6 з спірної земельної ділянки було виділено частину земельної ділянки та передано у власність померлому, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, які отримали державні акти про право власності на земельну ділянку. Однак ці обставин не впливають на висновки, щодо успадкування права на постійне користування земельною ділянкою у відповідності з Державним актом, та зазначеним у державному акті  розміру земельної ділянки. 
		Крім того, передача частини земельної ділянки у приватну власність не припиняє права постійного користування іншою частиною земельної ділянки, розмір якої може бути визначений при переоформленні прав позивачів, з урахуванням розміру виділених у приватну власність ділянок. 
		Законодавчих перешкод для визначення державними органами  розміру  земельної ділянки при переоформленні права не існує.
		Розподіл судових витрат, пов?язаних з розглядом справи підлягає вирішенню в порядку ст. 88 ЦПК України, враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у повному обсязі.              
		Керуючись ст. ст. 303, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
		В И Р І Ш И Л А :
		          Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 -  задовольнити.
		         Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2017 року -   скасувати.
		Ухвалити нове рішення.
		Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області про визнання права постійного користування майном (земельною ділянкою) в порядку спадкування за законом - задовольнити у повному обсязі.
		         Визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом право постійного користування (по одній другій частині за кожним з позивачів) земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована на території Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що була надана ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства рішенням 12 сесії 22 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів Полтавської області від 18 березня 1997 року, та яка на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів Полтавської області 03 вересня 1997 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за НОМЕР_2, перебувала в постійному користуванні - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
		Стягнути з Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області на користь ОСОБА_4 по 627 гривень 60 копійок (275,60 + 352) сплаченого судового збору, з кожної особи.
		Стягнути з Рокитнянської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та Великобагачанської районної ради Полтавської області на користь ОСОБА_5 по 627 гривень 60 копійок (275,60 + 352) сплаченого судового збору, з кожної особи.
		    
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Головуючий суддя :     /підпис/ П.С. Абрамов
		Судді:      /підпис/С. Ю. Мартєв                        /підпис/ Л.М. Хіль 
		З оригіналом згідно:
		Суддя апеляційного суду 
		Полтавської області                ___________ П.С. Абрамов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...