Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/3706/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів.
Надіслано для оприлюднення: 07.08.2017. Зареєстровано: 07.08.2017. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2017.

Результат оскарження 31.03.2021 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		03 серпня 2017 року                 11:00            справа №826/3706/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу 
		за позовом1. Київської територіальної профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України 2. Начальника фінансово-економічного відділу виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" ОСОБА_1до1. Кабінету Міністрів України 2. Міністерства економічного розвитку Українитреті особи1. Міністерство інфраструктури України 2. Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" 3. Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників Українипровизнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постановиОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Київська територіальна профспілкова організація залізничників і транспортних будівельників України (далі по тексту - позивач 1) та Начальник фінансово-економічного відділу виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_1.) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 1) та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - відповідач 2), за участю Міністерства інфраструктури України (далі по тексту - третя особа 1), в якому просять: 1) визнати протиправною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №52 "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"; 2) визнати протиправними дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі в частині підготовки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту постанови "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/1068/17; залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі по тексту - третя особа 2, ПАТ "Українська залізниця") та Професійну спілку залізничників і транспортних будівельників України (далі по тексту - третя особа 3), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		В судовому засіданні 24 травня 2017 року представники позивача 1 та позивач 2 позовні вимоги підтримали, представники відповідачів 1 та третьої особи 2 проти задоволення позовних вимог заперечили, представник третьої особи 1 просив вирішити справу відповідно до вимог законодавства; представник третьої особи 3 до суду не прибув, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		В С Т А Н О В И В:
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №52 "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі по тексту - Постанова) внесено зміни до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (Офіційний вісник України, 2015 року, №78, ст. 2596), виклавши його в редакції, що додається.
		Зокрема у пункті 13 нового статуту з переліку актів, якими керується ПАТ "Українська залізниця", виключено накази Міністерства інфраструктури України; згідно з підпунктом 2 пункту 27 статуту виключено права держави, як єдиного акціонера товариства, щодо передачі Міністерству інфраструктури України окремих повноважень Кабінету Міністрів України з управління корпоративними правами держави щодо ПАТ "Українська залізниця"; у новому статуті не передбачено можливості Міністерства інфраструктури України підписувати цивільно-правові договори з головами наглядової ради та ревізійної комісії ПАТ "Українська залізниця", укладати контракт з головою правління ПАТ "Українська залізниця"; відповідно до пункту 56 нового статуту виключено з компетенції Міністерства інфраструктури України повноваження щодо розроблення та подання проектів актів Кабінету Міністрів України з питань, визначених пунктом 55 статуту; вказані повноваження передані до компетенції Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
		Позивачі вважають, що підготовка та внесення на розгляд Міністерством економічного розвитку і торгівлі України проекту, прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови здійснено у протиправний спосіб, виходячи з наступного: Міністерство інфраструктури України є органом, компетенція якого у сфері правового регулювання, що здійснюється оскаржуваною Постановою, є домінуючою, а Міністерство економічного розвитку і торгівлі України не є компетентним органом у відповідній сфері правового регулювання, відповідно, останнім розроблено проект Постанови поза межами компетенції та з порушенням пункту 4 § 33 Регламенту Кабінету Міністрів України без погодження Міністерством інфраструктури України; згідно з пунктом 57 старої редакції статуту ПАТ "Українська залізниця" було визначено, що рішення, які відносяться до виключної компетенції вищого органу ПАТ "Українська залізниця", у тому числі зміни до статуту, оформляються відповідним актом Кабінету Міністрі України, проект якого розробляється та подається Міністерством інфраструктури України; на думку позивачів Постанова є регуляторним актом, прийняття якого відбулося без дотримання вимог частини третьої статті 7, частини першої та другої статті 9, частини першої та другої статті 19 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та всупереч закріплених у статті 4 Закону принципам; наведені позивачами порушення, на їхню думку, призвели до негативних наслідків щодо управління у сфері залізничного транспорту ПАТ "Українська залізниця", поставило під загрозу виконання програмних документів Уряду та спричинило дублювання функцій вказаних Міністерств в частини повноважень щодо внесення на затвердження Кабінетом Міністрів України фінансового плану ПАТ "Українська залізниця"; на переконання позивачів, Постанова впливає на трудові, соціально-економічні права та інтереси працівників підприємств залізничного транспорту, які захищаються Київською територіальною профспілковою організацією залізничників і транспортних будівельників відповідно до законодавства і статуту.
		Відповідач 1 у письмовому запереченні проти позову зазначив про відповідність оскаржуваної Постанови вимогам закону та вказав, що Постанова прийнята з метою удосконалення управління Кабінету Міністрів України як єдиним акціонером та засновником ПАТ "Українська залізниця" корпоративними правами держави; на думку відповідача 1, оскаржувана Постанова не порушує прав, свобод та інтересів позивачів у справі.
		Відповідач 2 у письмовому запереченні проти позову зазначив про правомірність своїх дій та вказав на відсутність порушеного права позивачів внаслідок прийняття Постанови.
		Третя особа 1 у письмовому поясненні підтримала мотиви адміністративного позову та просила вирішити спір відповідно до вимог законодавства.
		Третя особа 2 у відзиві на позов просила відмовити у задоволені позову з мотивів відсутності порушених прав позивачів, не належності Постанови до категорії регуляторних актів та прийняття Постанови у межах встановленої законом компетенції.
		Третя особа 3 зазначила, що спірні правовідносини не стосуються її прав чи обов'язків.
		Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить із наступних міркувань.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. 
		Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.
		При цьому право на оскарження нормативно-правового акта, на відміну від акта індивідуальної дії, не ставиться в залежність від наявності/відсутності у позивача порушеного права, достатньою підставою для звернення до суду та перевірки оскаржуваного нормативно-правового акта судом є участь позивача у правовідносинах, які врегульовані таким нормативно-правовим актом.
		Зі змісту Постанови вбачається, що нею внесено зміни до Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця, виклавши його в новій редакції.
		У свою чергу відповідно до пунктів 1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця" (в редакції, чинній до прийняття Постанови) ПАТ "Українська залізниця" (далі - товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (далі - Закон), постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		Товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підприємства залізничного транспорту).
		Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
		Згідно з пунктом 5 Статуту ПАТ "Українська залізниця" метою діяльності товариства є задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб у безпечних та якісних залізничних перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученні, роботах та послугах, що виконує (надає) товариство, забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, створення умов для підвищення конкурентоспроможності галузі, а також отримання прибутку від провадження підприємницької діяльності.
		Тобто, ПАТ "Українська залізниця" є підприємством залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності.
		У свою чергу Київська територіальна профспілкова організація залізничників і транспортних будівельників України є територіальною профспілковою організацією Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, зареєстрована як юридична особа та згідно з частиною дев'ятою статті 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та підпункту 6.10.1 пункту 6.10 статуту Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України набула права юридичної особи з моменту затвердження статуту.
		Відповідно до положень статті 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" здійснює представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.
		ОСОБА_1 є начальником фінансово-економічного відділу виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та наказом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", копія якого долучена до справи.
		Наведене дає суду підстави вважати, що позивач 1, як представник трудового колективу підприємств залізничного транспорту, та позивач 2, як працівник підприємства у структурі ПАТ "Українська залізниця", є учасниками відносин, які врегульовує оскаржувана Постанова, що наділяє їх правом на звернення до суду з метою оскарження цієї Постанови.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Оцінюючи оскаржувану Постанову на предмет її законності та відповідності вимогам, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України, колегія суддів керується наступним.
		Як визначено у статтях 113 та 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який зокрема забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування та здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частин першої та другої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		Згідно з пунктами 25 та 26 Статуту ПАТ "Українська залізниця" засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.
		Управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Кабінет Міністрів України.
		Управління корпоративними правами держави, переданими до статутного капіталу товариства, здійснює товариство.
		Єдиним акціонером товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.
		Згідно з частиною другою статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить внесення змін до статуту товариства.
		Пункти 53, 55 Статуту ПАТ "Українська залізниця" встановлюють, що вищим органом є загальні збори акціонерів. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України, до виключної компетенції якого належить, у тому числі, питання внесення змін до Статуту товариства.
		За визначенням статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Отже, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями прийняття відповідних нормативно-правових актів у відношенні до об'єктів державної власності, та як вищий орган ПАТ "Українська залізниця" має право вирішувати питання внесення змін до Статуту товариства, однак, виключно у межах та порядку, визначених законом.
		Так, відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
		Згідно з нормами частин другої-четвертої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
		Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.
		Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром України, віце-прем'єр-міністрами України.
		Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп'ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Стаття 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначає, що постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.
		Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
		Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності встановлюється Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (далі по тексту - Регламент).
		Досліджуючи дотримання порядку прийняття оскаржуваного розпорядження, колегія суддів виходить із наступного.
		За правилами пункту 1 § 32 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
		Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін'юстом правової експертизи.
		Згідно з пунктами 1-5 § 33 Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.
		Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
		Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів з питань забезпечення його діяльності та організації діяльності Секретаріату Кабінету Міністрів за дорученням Прем'єр-міністра здійснює Мін'юст або інше міністерство відповідно до компетенції для подальшого внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів відповідного проекту акта.
		Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.
		Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України).
		Відповідно до пунктів 1, 6 § 37 Регламенту розробник з урахуванням строків, визначених у § 38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також пунктом 2 § 46 для проведення Мін'юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).
		Якщо розробником проекту акта Кабінету Міністрів є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, проект надсилається заінтересованому органу лише після його погодження відповідним міністром.
		Центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, надсилає завізований керівником органу проект акта Кабінету Міністрів разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) відповідному міністерству для його погодження міністром.
		Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого в разі відсутності зауважень додається також завізований ним проект акта. Позиція міністра може бути доведена до відома розробника через уповноважену ним особу шляхом надсилання листа за підписом такої особи.
		У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра.
		Якщо у позиціях розробника і заінтересованого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів є розбіжності, які не можуть бути врегульовані на рівні фахівців таких органів, керівник органу, який є розробником, та керівник заінтересованого органу зобов'язані особисто провести узгоджувальні процедури, передбачені пунктом 6 § 33 цього Регламенту.
		Відповідно до пункту 1 § 46 Регламенту за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін'юсту обов'язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
		Пункт 1 § 50 Регламенту встановлює, що до проекту акта Кабінету Міністрів додаються: 1) пояснювальна записка (додаток 4), у якій викладаються підстава та мета розроблення проекту, результати аналізу проблеми, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проект подано з розбіжностями), відомості про наявність або відсутність у проекті акта правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень, відсутність ознак дискримінації (крім позитивних дій), відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта, у тому числі зазначається про наявність або відсутність впливу реалізації акта на ринок праці. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, про це окремо зазначається в записці.
		До пояснювальної записки додаються фінансово-економічні розрахунки, проведені відповідно до пунктів 2 і 3 § 34 цього Регламенту, а також пропозиції за результатами громадської антикорупційної експертизи проекту акта (у разі її проведення). Крім того, можуть додаватися довідкові та інші інформаційно-аналітичні матеріали, що обґрунтовують необхідність прийняття акта;
		2) довідка про погодження проекту акта (додаток 5);
		3) протокол узгодження позицій згідно з додатком 6 (у разі потреби); 
		4) висновок Мін'юсту (крім випадків, коли вноситься проект розпорядження Кабінету Міністрів з кадрових питань, щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, про затвердження фінансового плану суб'єкта господарювання державного сектора економіки, а також проекту акта, визначеного абзацом третім пункту 5 § 33 цього Регламенту);
		41) довідка, зазначена у пункті 3 § 35 цього Регламенту;
		5) порівняльна таблиця, оформлена згідно з додатком 7 (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів);
		6) проект акта та матеріали до нього разом з їх електронними копіями, що готуються у Microsoft Word (формат RTF, шрифт Times New Roman чотирнадцятого розміру). При цьому таблиці та діаграми готуються у Microsoft Excel.
		До проекту акта додається також прес-реліз, у якому викладається мета прийняття акта, його короткий зміст, строки реалізації, очікувані результати для різних верств (груп) населення та/або позитивний вплив на розвиток окремих галузей економіки та регіонів з конкретними прикладами.
		Згідно з пунктом 1 § 52 Регламенту  Секретаріат Кабінету Міністрів проводить експертизу (фахову і юридичну) поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснює його опрацювання (вносить поправки, пов'язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, редагує його та у разі потреби узгоджує поправки з головним розробником). Порядок проведення експертизи проектів актів встановлює Державний секретар Кабінету Міністрів.
		За змістом пункту 1 § 55 Регламенту опрацьований проект акта Кабінету Міністрів, зазначений у підпункті 1 пункту 2 § 281, разом з матеріалами, поданими головним розробником, та експертним висновком Секретаріату Кабінету Міністрів включається до порядку денного засідання відповідного урядового комітету.
		Відповідно до пункту 1 § 551 Регламенту розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом.
		У виняткових випадках за рішенням Прем'єр-міністра до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів може бути включено проект акта без попереднього розгляду урядовим комітетом або проект акта, який з підстав, визначених пунктом 5 § 55 цього Регламенту, урядовим комітетом не схвалено. 
		Наведені норми Регламенту вказують, що на засіданні Уряду може бути розглянуто проект акта Кабінету Міністрів України, який внесено до Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Регламенту та пройшов наступні процедури: розроблення проекту акта відповідним компетентним органом та обов'язкове погодження усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку; проведення Мін'юстом правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів; проведення експертизи Секретаріатом Кабінету Міністрів України поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснення його опрацювання; розгляд на засіданні урядового комітету опрацьованого проекту акта Кабінету Міністрів; включається до порядку денного чергового засідання розглянутого на засіданні урядового комітету та завізованого Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром проекту акта Кабінету Міністрів.
		Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. 
		Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. 
		Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
		Разом з тим, відповідачами, на яких покладено тягар доказування, не надано суду доказів, які б підтверджували, що розглянутий на засіданні Кабінету Міністрів України 18 січня 2017 року розглянуто проект Постанови, розроблений відповідним компетентним органом, погоджений усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку; відповідачами не надано доказів на підтвердження проведення Мін'юстом правової експертизи проекту Постанови, проведення експертизи Секретаріатом Кабінету Міністрів України проекту Постанови, доказів розгляду такого проекту на засіданні урядового комітету, а також доказів, які б свідчило про включається до порядку денного чергового засідання розглянутого на засіданні урядового комітету та завізованого Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром проекту Постанови.
		Натомість, як зазначено у письмовому поясненні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23 червня 2017 року, Кабінет Міністрів України доручив відповідачу 2 та третій особі 1 оформити прийняту на засіданні 18 січня 2017 року постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в одноденний строк, що підтверджує витяг з протоколу №3 засідання Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року.
		Долучені відповідачем 2 до справи докази свідчать, що проект Постанови направлений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України для погодження Міністерству юстиції України, Міністерству фінансів України та Міністерству інфраструктури України лише 25 січня 2017 року, тобто після прийняття Постанови; правова експертиза проект постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" проведена лише 02 лютого 2017 року, про що свідчить копія відповідного правового висновку Міністерства юстиції України від 02 лютого 2017 року.
		Як свідчить наявна у справі копія супровідного листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06 лютого 2017 року №3222-02/3693-01, на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" наданий лише 06 лютого 2017 року.
		Викладене підтверджує, що на засіданні 18 січня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №52 "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" фактично за відсутності розробленого проекту такої постанови; суд також звертає увагу, що відсутність розробленого проекту Постанови також вказує, що такий проект a priori не міг бути погоджений усіма заінтересованими органами, правова експертиза Міністерством юстиції України та Секретаріатом Кабінету Міністрів України не проводились; проект Постанови не розглядався на засіданні урядового комітету та не включався до порядку денного чергового засідання.
		Отже, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №52 "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" складена з порушенням порядку прийняття актів Кабінету Міністрів України, встановленого Регламентом, а тому не може вважатися законною та такою, що прийнята на засіданні Кабінету Міністрів України оскільки текст проекту постанови був відсутній, що суперечить нормам статей 50 та 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
		З огляду на викладене, на думку суду, постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №52 "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" є незаконною, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
		Разом з тим, позовні вимоги у цій частині належить задовольнити частково, оскільки вимога про визнання акта протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) може стосуватися лише індивідуального акта, у свою чергу нормативно-правовий акт відповідно до положень частини одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України може бути визнаний незаконним та нечинним, про що також зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2010 року №1145/11/13-10.
		При цьому суд звертає увагу, що порушення порядку прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта є достатньою підставою для незаконності такого акта без аналізу його змісту та перевірки на предмет дотримання норм Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", виходячи з того, що оскаржувана Постанова не вважається прийнятою.
		В частині позовних вимог про визнання протиправними дій Міністерства економічного розвитку і торгівлі в частині підготовки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту постанови "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" суд звертає увагу на наступне.
		Як встановлено вище, відповідно до пункту 1 § 33 Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.
		Згідно з пунктом 2 § 33 Регламенту розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.
		Пункт 4 § 33 Регламенту передбачає, якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.
		Таким чином, повноваження на розроблення того чи іншого проекту акта Кабінету Міністрів України належать відповідному органу виконавчої влади відповідно до своєї компетенції; у разі ж якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою.
		На думку позивачів у межах спірних правовідносин компетенція Міністерства інфраструктури України є домінуючою, а тому саме це Міністерство наділене правом розроблення проекту акта Кабінету Міністрів України.
		Відповідач 1 зазначає, що оскаржувана Постанова регулює питання ПАТ "Українська залізниця", діяльність якого призначена для суспільних потреб та пов'язана з державним управлінням в галузі залізничного транспорту, яка в свою чергу тісно пов'язана з формуванням та реалізацією державної політики економічного розвитку, що забезпечує Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
		Відповідач 2 зазначив також, що до основних завдань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України належить зокрема забезпечення формування та реалізації політики у сфері управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави, та забезпечення захисту економічних прав і законних інтересів України, її суб'єктів господарювання, що вказує на розроблення проекту Постанови у межах компетенції.
		Проаналізувавши доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази та положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку розробником проекту Постанови відповідно до своєї компетенції має бути Міністерство інфраструктури України.
		Так, відповідно до частини сьомої статті 4 Закону України "Про залізничний транспорт" управління об'єктами державної власності, що не увійшли до статутного капіталу АТ "Укрзалізниця", та його акціями, здійснення державного контролю, регулювання та нагляду за діяльністю залізничного транспорту загального користування провадяться Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади відповідно до закону з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".
		Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року №460, Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв'язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
		Пункт 3 вказаного Положення визначає, що основними завданнями Мінінфраструктури зокрема є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв'язку; забезпечення формування та реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, з питань державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
		З огляду на викладене та правовий статус ПАТ "Українська залізниця", мету та предмет його діяльності у сфері залізничного транспорту, право розроблення проекту Постанови відповідно до своєї компетенції належить Міністерству інфраструктури України.
		Водночас згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №459, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що зокрема забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну промислову політику, державну інвестиційну політику, державну зовнішньоекономічну політику, державну політику у сфері технічного регулювання, стандартизації, метрології та метрологічної діяльності, управління об'єктами державної власності, розвитку підприємництва, державно-приватного партнерства, інтелектуальної власності, туризму та курортів (крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів), державних та публічних закупівель, а також державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів.
		Якщо взяти до уваги повноваження Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у сфері управління об'єктами державної власності, можна вважати, що у межах спірних правовідносин постало питання, що належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, а тому розробником Постанови має бути Міністерство, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою, а саме - Міністерство інфраструктури України.
		Разом з тим, проект оскаржуваної Постанови розроблено Міністерством економічного розвитку і торгівлі України всупереч домінуючій компетенції Міністерства інфраструктури України відповідно до пункту 4 § 33 Регламенту.
		 
		Крім того, вище встановлено, що проект Постанови фактично розроблено та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України вже після її прийняття, що не відповідає нормам 37, 46, 50, 52, 55, 551 Регламенту.
		Таким чином, дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з підготовки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту постанови "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" вчинені поза межами встановленої компетенції та з порушенням норм Регламенту, а тому є протиправними.
		Щодо посилань відповідачів та третіх осіб 1 та 2 на відсутність порушеного права позивачів, оскільки оскаржувана Постанова не порушує їхніх прав, свобод та інтересів, колегія суддів зазначає про наступне.
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Таким чином, судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий у відношенні будь-якої особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку суб'єкта владних повноважень.
		Разом з тим, провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів має свої особливості, у тому числі щодо суб'єктів, які мають право на звернення до суду.
		Так згідно у пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" зазначено: "Судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили)".
		Отже, при вирішенні справ даної категорії право на судовий захист у вигляді визнання незаконним нормативно-правового акта не залежить від фактичного порушення прав чи інтересів позивача, достатньо довести, що спірний нормативно-правовий акт застосовується або може бути застосований до відносин, суб'єктом яких є позивач.
		Наведене дає суду підстави вважати, що позивачі є учасниками відносин, які врегульовує Постанова, що наділяє їх правом на звернення до суду з метою її оскарження, а тому, порушення порядку прийняття цієї Постанови, за наявності права на оскарження, є підставою для визнання її незаконною та задоволення позову у цій частині.
		 
		Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності.
		В частині можливого порушення прав та інтересів позивачів діями Міністерства економічного розвитку і торгівлі України суд звертає увагу, що позивачі як безпосередні учасники відносин у сфері залізничного транспорту та як представники трудового колективу залізничників розраховують на правомірну поведінку суб'єктів владних повноважень, у тому числі відповідача 2, при розробленні та підготовці нормативно-правових актів у цій галузі, а тому оскаржувані дії стосуються їхніх прав та інтересів та приводять до негативних правових наслідків.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної постанови та дій по її підготовці з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Київської територіальної профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України та ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Адміністративний позов Київської територіальної профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України та Начальника фінансово-економічного відділу виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №52 "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		3. Визнати протиправними дії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині підготовки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту постанови "Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
		5. Присудити з Державного бюджету України на користь Київської територіальної профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 400,00 грн. (дві тисячі чотириста гривень нуль копійок), з яких 800,00 (вісімсот гривень нуль копійок) - за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України; 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень нуль копійок) - за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
		6. Присудити з Державного бюджету України на користь Начальника фінансово-економічного відділу виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 960,00 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень нуль копійок), з яких 320,00 (триста двадцять гривень нуль копійок) - за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України; 640,00 грн. (шістсот сорок гривень нуль копійок) - за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
		 
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                      В.А. Кузьменко
		 
		 
		Судді                                                                                           Р.О. Арсірій
		 
		 
		                                                                                          О.П. Огурцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...