Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 825/841/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.08.2017. Забезпечено надання загального доступу: 15.08.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА 
		11 серпня 2017 року           м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		судді-доповідачаГриціва М.І.,суддів:Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2016 року у справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор Матіос Анатолій Васильович про визнання протиправними бездіяльності, наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, 
		встановила: 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 жовтня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року про часткове задоволення позову. 
		ОСОБА_1 не погодився з ухвалою суду касаційної інстанції і подав заяву про її перегляд Верховним Судом України з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), у подібних правовідносинах, що, на думку заявника, підтверджується рішеннями цього самого суду від 7 та 20 червня 2017 року (справи №№ К/800/20875/16, К/800/151174/16). 
		Заява була подана без додержання вимог статей 239, 2391 КАС: не були додані документ про сплату судового збору або документ, що підтверджує звільнення від його сплати; копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву, були роздрукованими електронними копіями знеособлених судових рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень, що не давало можливості встановити належності цих рішень до справи, в якій бере участь заявник. 
		Суддя-доповідач ухвалою від 11 липня 2017 року залишив без руху заяву ОСОБА_1 і надав строк до 11 серпня 2017 року для їх усунення. 
		На визначену дату ОСОБА_1 долучив копії запитуваних рішень та послався на документ, що підтверджує звільнення від сплати судового збору.
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.
		За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за схожих предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. 
		У справі, в якій ухвалено оспорене рішення, спірні правовідносини виникли, серед іншого, щодо обставин переміщення військовослужбовця з одного місця служби до іншого, порядку прийняття рішення про таке переміщення, невидачі належного речового забезпечення, поновлення військовослужбовця на військовій службі у Збройних Силах України на певній військовій посаді.
		Із посиланням на положення Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), Закону № 2011-ХІІ, Положення № 1153/2008, Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі - Інструкція) суди попередніх та касаційної інстанцій в контексті конкретних обставин справи дійшли висновку, що переміщення заявника для проходження військової служби до іншої військової частини відбулось у зв'язку із службовою необхідністю. Відповідно до абзацу третього пункту 112 Положення № 1153/2008 військовослужбовець, який, як і заявник, проходить військову службу за призовом, переміщується на нове місце служби у зв'язку зі службовою необхідністю без його згоди. 
		Мотивуючи незгоду з доводами заявника про поновлення на військовій службі, суди виходили з того, що для цього не було правових підстав, позаяк ОСОБА_1 не оспорював незаконність наказу командира військової частини від 5 травня 2016 року про його звільнення у запас з військової служби за призовом під час мобілізації та виключення зі списків особового складу військової частини. 
		Висновки про правомірність невидачі речового забезпечення обґрунтована посиланням на те, що заявник, як особа звільнена з військової служби, має право на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, а не самого речового майна. Через те що вимоги про стягнення грошової компенсації не заявлялися, вимоги про визнання незаконною бездіяльності військової частини щодо невидачі саме речового забезпечення визнані такими, що не підлягають задоволенню.
		Правові висновки судів щодо решти позовних вимог ґрунтуються на конкретних фактичних правових обставинах та містять під собою відповідне нормативне регулювання, зумовлене цими обставинами.
		У порівняльному рішенні суду касаційної інстанції від 20 червня 2016 року спірні правовідносини виникли щодо наказу обласного військового комісара про виключення військовослужбовця зі списків особового складу відповідного об'єднаного районного військового комісаріату, проведеного усупереч положенням пункту 242 Положення № 1153/2008. У цій справі спір виник не щодо рішення про звільнення з військової служби, а стосовно порядку звільнення, який з-поміж іншого передбачає, що виключенню військовослужбовця зі списків особового складу має передувати проведення розрахунків з ним за грошове, продовольче та речове забезпечення. У цій справі виключення військовослужбовця зі списків особового складу були визнані незаконними тому, що приймалося без згоди військовослужбовця і, що головне, до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. 
		Викладене дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додане на обґрунтування заяви, ухвалене цим судом за інших фактичних обставин справи, а отже не підтверджує наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
		На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права додана також ухвала Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2017 року. Проте це рішення не може братися до уваги, оскільки у зазначеній справі суд касаційної інстанції не ухвалив остаточного рішення, а з огляду на неповноту фактичних обставин справи скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Такі обставини унеможливлюють прийняття рішення про відкриття провадження у справі і дають підстави вважати заяву необґрунтованою. 
		Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, 
		ухвалила: 
		Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор Матіос Анатолій Васильович про визнання протиправною бездіяльності, наказів, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 жовтня 2016 року. 
		Суддя-доповідач М.І. Гриців 
		Судді:                                                                                                                                                     О.В. Кривенда
		                                                                                                                                                                     О.Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...