Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/7079/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 16.08.2017. Зареєстровано: 16.08.2017. Забезпечено надання загального доступу: 18.08.2017.
Дата набрання законної сили: 03.10.2019
Результат оскарження 03.10.2019 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: залишено рішення апеляційної інстанції без змін, рішення першої інстанції набрало законну силу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 161/7079/17 
		Провадження № 2/161/2547/17 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		                      І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		11 серпня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді - Подзірова А.О, при секретарі судових засідань Кубяк О.В., за участі представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Медвецького Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
		в с т а н о в и в :
		  
		08 травня 2017 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (далі - відповідач, ПАТ «Укртранснафта»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - третя особа, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням №21 загальних зборів ПАТ «Укртранснафта» від 09 серпня 2012 року ОСОБА_4 було обрано на посаду голови правління товариства на строк, визначений статутом.
		10 серпня 2012 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та позивачем було укладено контракт №170, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язувався здійснювати оперативне керівництво діяльністю товариства. Пунктом 6.1 цього контракту було передбачено, що строк його дії становить з 10 серпня 2012 року по 10 серпня 2015 року.
		Проте, відповідно до п.2.1 Положення про правління ПАТ «Укртранснафта», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, правління товариства обирається строком на 5 років у кількості не менше 5 осіб. Аналогічне положення було визначено і в п.13.6 статуту товариства.
		Однак, наказом відповідача від 07 серпня 2015 №189-к позивача було звільнено з посади голови правління ПАТ «Укртранснафта» на підставі п.2 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з закінченням строк трудового договору).
		Підставою для винесення цього наказу стало рішення №42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03 серпня 2015 року, яким було вирішено припинити 10 серпня 2015 року повноваження голови правління у зв'язку з закінченням строку дії контракту.
		Позивач зазначає, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року №752/13183/15-ц визнано недійсним п.6.1 контракту №170 з головою правління ПАТ Укртранснафта» від 10 серпня 2012 року в частині закінчення строку дії контракту та визнано недійсним рішенням №32 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранстафта» від 03 серпня 2015 року.
		Позивач зазначає, що він не був ознайомлений з оскаржуваним наказом та не отримував трудову книжку. Про своє звільнення він дізнався лише 29 березня 2017 року під час розгляду цивільної справи №161/4403/15-ц в якому оскаржувалося рішення відповідача про його відсторонення від повноважень.
		Посилаючись на вищевикладене, та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.147-148) позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ №189-квід 07 серпня 2015 року; поновити його на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» починаючи з з 10 серпня 2015 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 10 серпня 2015 року про день поновлення на посаді, з розрахунку середньоденного заробітку на рівні 3 010,54 грн.
		Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
		Представник відповідача у судовому засіданні та в письмових запереченнях від 15 червня 2016 року №04-03/145/2464 (а.с.99-105) просить суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що після рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року №752/13183/15-ц визнано недійсним п.6.1 контракту №170 з головою правління ПАТ Укртранснафта» від 10 серпня 2012 року в частині закінчення строку дії контракту та визнано недійсним рішенням №32 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранстафта» від 03 серпня 2015 року, відповідачем була змінена підстава звільнена позивача, а саме рішенням загальних зборів відповідача від 29 травня 2017 року №104 було вирішень визнати припиненим 10 серпня 2015 року повноваження голови правління ПАТ «Укртранснафта» ОСОБА_4 у зв'язку з внесенням змін та доповнень до статуту товариства, а також зміно органів управління товариства, п.п.5.3.3 п.5.3 та п.п.5.4.16 п.5.4 Контракту. Наказом від 30 травня 2017 року №118-к внесено відповідно зміни щодо підстав звільнення ОСОБА_4
		У зв'язку з вищенаведеним вважає звільнення позивач законним та обґрунтованим у зв'язку з зміною у штатній структурі органів управління відповідача.
		Крім того зазначає, що позивач неправомірно просить суд стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки до суду він звернувся лише у травні 2017 року, тобто більше ніж через рік після звільнення, а тому, за положенням частини другої статті 235 КЗпП України він претендує на середній заробіток лише в межах одного року.
		Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, однак у поясненнях в судовому засіданні та письмових поясненнях від 03 липня 2017 року №14/3-441 (а.с.88-91) просить суд відмовити у задоволенні позову з аналогічних підстав, що і зазначає представник відповідача.
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.
		Судом встановлено, що 10 серпня 2012 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та позивачем було укладено контракт №170 з головою правлінням Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта», відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язувався здійснювати оперативне керівництво діяльністю товариства. Пунктом 6.1 цього контракту було передбачено, що строк його дії становить з 10 серпня 2012 року по 10 серпня 2015 року включно (а.с.13-19).
		Матеріалами справи підтверджується, що рішення №42 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранснафта» від 03 серпня 2015 року було вирішено припинити 10 серпня 2015 року повноваження голови правління товариства ОСОБА_4 у зв'язку з закінченням строку дії контракту. Уповноважено т.в.о. генерального директора товариства Сидорака Р.М. оформити звільнення ОСОБА_7 (а.с.6).
		Наказом Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» від 07 серпня 2015 року №189-к «По особовому складу» голову правління ПАТ «Укртранснафта» ОСОБА_4 звільнено з роботи 10 серпня 2015 року у зв'язку з закінченням строку трудового договору, п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України (а.с.6).
		В подальшому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року №752/13183/15-ц визнано недійсним п.6.1 контракту №170 з головою правління ПАТ Укртранснафта» від 10 серпня 2012 року в частині закінчення строку дії контракту та визнано недійсним рішенням №32 загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртранстафта» від 03 серпня 2015 року (а.с.29-30).
		Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження по перегляду вищенаведеного судового рішення (а.с.31-33).
		Вирішуючи питання дотримання позивачем строків звернення до суду для вирішення трудового спору, які передбачені статтею 232 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) суд зазначає наступне.
		За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
		Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
		Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.
		Отже, строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.
		Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права.
		Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. 
		Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення.
		Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі.
		Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк.
		Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника.
		В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 05 липня 2017 року у справі №758/9773/15-ц (реєстраційний номер в ЄДРСР 67858211), яка в силу статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) повинна враховуватися судом під час прийняття рішення.
		У розглядуваному випадку судом встановлено, що ОСОБА_4 наказ про звільнення у встановленому законом порядку відповідачем не вручався, трудова книжка не видавалася. Ні представником відповідача, ні третьою особою на стороні відповідача доказів протилежного суду не надано.
		Як встановлено судом, про оскаржуваний наказ про своє звільнення позивач дійсно дізнався лише з рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2017 року у справі №161/4403/15-ц, в якій розглядалося питання про законність відсторонення позивача від займаної посади, а представником ПАТ «Укртранснафта» в обґрунтування заперечень було надано копію наказу від 07 серпня 2015 року №189-к «По особовому складу» (а.с.7-12).
		З врахуванням того, що позивач у встановленому законом порядку не був ознайомлений з наказом про своє звільнення, а також йому не видавалася трудова книжка, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду у даному випадку не пропущений.
		При цьому суд критично ставиться до наданих відповідачем листів від 06 серпня 2015 року, 11 серпня 2015 року, 25 вересня 2015 року (а.с.187, 190, 193), оскільки зазначені листи не є належними доказам вручення позивачу трудової книжки та наказу про його звільнення для ознайомлення.
		Крім того, слід зазначити, що у листах від 06 серпня 2015 року, 11 серпня 2015 року, 25 вересня 2015 року (а.с.187, 190, 193) відповідач не направляв позивачу наказ про його звільнення, або трудову книжку, а отже навіть сам по собі факт отримання цих листів не може бути доказом вручення або ознайомлення з наказом про звільнення, як зазначено у постанові Верховного суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц.
		Надаючи правову оцінку обставинам звільнення позивача з займаної посади, суд виходить з наступного.
		Частиною третьою статті 21 КЗпП України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		Пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		У розглядуваному випадку, як встановлено судом та сторонами не заперечується, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року №752/13183/15-ц визнано недійсним п.6.1 контракту №170 з головою правління ПАТ Укртранснафта» від 10 серпня 2012 року в частині закінчення строку дії контракту.
		Частиною третьою статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Оскільки рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 січня 2016 року №752/13183/15-ц ухвалено за участю того самого складу осіб, що і в цій цивільній справі (ОСОБА_4, ПАТ «Укртранснафта», ПАТ «НАК «Нафтогаз України»), обставини встановлені у цьому судовому рішенні додатковому доказуванню не підлягають.
		Таким чином, наразі, враховуючи визнання судом недійсним положення контракту щодо встановлення трирічного строку повноважень голови правління ПАТ «Укртранснафта», а також беручи до уваги п'ятирічний строк обрання членів правління ПАТ «Укртранснафта», який встановлений п.2.1 Положення про правління ПАТ «Укртранснафта» (а.с.20) та п.13.6 статуту товариства (а.с.27) (чинними на час укладення контракту), строк повноважень ОСОБА_4 на посаді голови правління ПАТ «Укртранснафта» становить з 10 серпня 2012 року по 10 серпня 2017 року. З наведених мотивів суд вважає, що звільнення позивача 10 серпня 2015 року з займаної посади з підстав закінчення строку трудового договору було проведено передчасно та незаконно.
		При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача, що у травні 2017 року було змінено підставу звільнення позивача на п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України (з підстав передбачених контрактом), з наступних підстав.
		Як роз'яснено у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при  розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати,  з  яких  підстав  проведено  звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. 
		У розглядуваному випадку на момент винесення оскаржуваного наказу від 07 серпня 2015 року №189-к «По особовому складу» відповідач пов'язував звільнення позивача саме з закінченням строку трудового договору (п.2. ч.1. ст.36 КЗпП України), а не змінами в організаційній структурі своїх органів управління.
		На думку суду, змінюючи під час розгляду цього трудового спору наказом від 29 травня 2017 року №118-к (а.с.128), а також рішенням загальних зборів від 29 травня 2017 року №104 (а.с.126) підставу звільнення позивача, відповідач фактично намагається уникнути відповідальності за незаконне звільнення ОСОБА_4 яке відбулося ще 10 серпня 2015 року.
		Крім того, частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		У пункті 1 резолютивної частині рішення Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) роз'яснено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним  матеріальним  та/або  нематеріальним  благом,  як зумовлений  загальним  змістом  об'єктивного  і   прямо   не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Отже, аналізуючи вищенаведені приписи процесуального закону та роз'яснення Конституційного суду України слід дійти висновку, що кожна особа вправі звернутися за захистом свого порушеного законного інтересу або права виходячи з обставин, які виникли на час звернення до суду. Зміна цих обставин під час розгляду справи не може бути підставою для відмови у судовому захисті особи.
		З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що зміна відповідачем під час судового розгляду підстави звільнення позивача не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді.
		Частиною першою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Оскільки ОСОБА_4 10 серпня 2015 року був незаконно звільнений з посади голови правління Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, а зміна відповідачем підстави звільнення під час розгляду трудового спору не є підставою для відмови у поновленні незаконно звільненого працівника, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу від 07 серпня 2015 року №189-к та поновлення на посаді підлягають до задоволення.
		Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
		Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		У розглядуваному випадку позивач звернувся до суду з позовною заявою про вирішення трудового спору лише у травні 2017 року, тобто поза межами річного строку після свого звільнення (10 серпня 2015 року). Хоча позивач не пропустив строк звернення до суду, питання про поновлення ОСОБА_4 на роботі більше одного року розглядається не з вини відповідача, або суду, а отже йому підлягає до присудження середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах одного року.
		Для розрахунку середнього заробітку суд бере до уваги період з 11 серпня 2015 року (10 серпня 2017 року - день звільнення, вважається останнім робочим днем, а отже не включається до розрахунку), до 11 серпня 2016 року. Вказаний період включає в себе 254 робочих днів (з урахуванням правил КЗпП України стосовно святкових та неробочих днів, а також рекомендацій КМУ стосовно перенесення робочих днів).
		Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі - Порядок №100) визначено, щонарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Пунктом 2 Порядку №110 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. 
		Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування  виплат,  що  обчислюються  із  середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Таким чином, під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначальним є розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці до звільнення.
		З довідки про доходи від 29 травня 2017 року №135 слідує, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 становила 3 010,54 грн (а.с.54).
		Однак вказаний розмір середньоденного заробітку розрахований не вірно.
		Як було встановлено в судовому засіданні та вбачається з довідки про доходи від 29 травня 2017 року №135 (а.с.54) у червні та липні 2015 року позивач взагалі не виходив на роботу та йому не нараховувалися заробітна плата.
		У пункті 2 Порядку №100 передбачено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
		Оскільки у червні-липні 2015 року позивач на роботу на виходив, не працював та йому не нараховувалася заробітна плата, тому суд бере за розрахунковий період наступні два місяця - квітень та травень 2015 року, який містить в собі 39 робочих днів.
		Згідно наданої довідки про доходи (а.с.54) у квітні-травні 2015 року загальний розмір заробітку позивача склав 106 739,94 грн.
		Як було встановлено судом в судовому засіданні, з пояснень представника відповідача, в зазначену суму доходу не були включені виключення передбачені п.4 Порядку №100.
		Таким чином, середньоденний заробіток позивача за період з квітня по травень 2015 року становить 106 739,94 грн / 39 робочих дні = 2 736,92 грн за один робочий день.
		Як вже було встановлено судом, період за який суд стягує середній заробіток (11.08.15 - 11.08.16) містить 254 робочих днів. Тому на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 695 177,68 грн (2 736,92 х 254). В задоволенні решти позовних вимог про стягнення середнього заробітку суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю.
		Частиною третьою статті 88 ЦПК України визначено, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
		Оскільки позивач в силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави. З правилами статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за позовну вимогу немайнового характеру (про скасування наказу та поновлення) становить 640,00 грн. Ставка судового збору за задоволенні позовні вимоги майнового характеру (695 177,68 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу)становить 1%, тобто 6 951,78 грн. Отже загальний розмір судового збору який слід стягнути з відповідача на користь держави становить 7 591,78 грн (640 + 6 951,78).
		Пунктами 2, 4 частини першої статті 367 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
		Отже рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді голови правління Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» з 10 серпня 2015 року, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі57 475,32 грн (2 736,92 грн х 21 робочих дні) підлягає до негайного виконання.
		      На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 213, 214, 215, 226, 367 ЦПК України, ст.ст. 232, 235 КЗпП України, суд 
		 
		в и р і ш и в: 
		Позовні вимоги задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» від 07 серпня 2015 року №189-к «По особовому складу».
		Поновити ОСОБА_4 на посаді голови правління Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» з 10 серпня 2015 року.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (01010, м. Київ, вул. Московська, 32/2, ідентифікаційний код юридичної особи 31570412) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2015 року по 11 серпня 2016 року включно у розмірі 695 177,68 грн (шістсот дев'яносто п'ять тисяч сто сімдесят сім гривень шістдесят вісім копійок).
		В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» на користь держави судовий збір у розмірі 7 591,78 грн (сім тисяч п'ятсот дев'яносто одна гривня сімдесят вісім копійок).
		Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді голови правління Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» з 10 серпня 2015 року, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі57 475,32 грн  (п'ятдесят сім тисяч чотириста сімдесят п'ять гривень тридцять дві копійки) допустити до негайного виконання.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
		Повний текст рішення складений та підписаний 16 серпня 2017 року.
		 
		Суддя Луцького міськрайонного суду                                                       
		Волинської області                                                                                            А.О. Подзіров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...